Виховання соціальної компетентності учнів  на уроках хімії шляхом використання інформаційних технологій

Вступ

  Одним із пріоритетів стратегічного розвитку України визнано інтеграцію нашої держави в Європейське співтовариство. За перспективною Програмою розвитку, яка розрахована на десять років, Україна має узгодити та наблизити свої соціально-економічні інституції до стандартів країн ЄС  та зробити їх відповідними загальноєвропейським вимогам. Європейський вибір України зумовлено її геополітичним положенням та спільною історією формування і розвитку європейської культури.

  Знання про Європу базуються на загально-педагогічних і дидактичних принципах, основними з яких є:

• гуманізм передбачає створення умов для гармонійного розвитку творчої особистості як суб’єкта демократичного європейського співтовариства; співвіднесення освітніх вимог з можливостями та здібностями школяра;
• демократичність означає взаємоповагу і взаємодію між суб’єктами, що забезпечують реалізацію концепції; варіативність вибору, змісту, методів та форм навчання; передбачає діалогічний характер освіти, атмосферу взаємоповаги та довіри; вміння конструктивно взаємодіяти із європейським співтовариством та його провідними структурами;
• науковість передбачає розробку базових документів і навчальних матеріалів з урахуванням сучасного рівня розвитку науки для забезпечення формування в учнів наукового світогляду та цілісної картини сприйняття світу;
• практична спрямованість означає орієнтацію змісту навчально-методичних матеріалів на практичне застосування учнями теоретичних знань і вмінь для життя та діяльності в реальному суспільстві; формування вміння самостійно аналізувати різноманітні ситуації, що виникають у європейському середовищі, приймати рішення і діяти в правовому полі;
• наступність і неперервність передбачає врахування вимог національної освітньої політики та чинного законодавства; існуючих навчальних планів і програм; поетапне, відповідно до вікових особливостей розширення обсягу знань про Європу, що охоплює всі ланки школи І, ІІ та ІІІ ступенів;
• полікультурність означає наповненість курсу про Європу ідею універсальності прав людини та етнокультурного розмаїття Європи, правової рівності національних культур; передбачає виховання особистості на засадах міжетнічної толерантності та поваги до представників інших культур, поваги до своєї національної самобутності в контексті загальноєвропейської та світової культури;
• інтегрованість (міждисциплінарність) передбачає, що у процесі роботи над змістом та структурою даного курсу враховуються існуючі міжпредметні зв’язки з базових шкільних предметів, насамперед історії, права, географії, економіки, світової культури.

  Зміст освіти вважається одним з основних засобів цілеспрямованого навчання, він має базуватись на основних цінностях та ідеях європейського демократичного суспільства: (права людини, рівність, мир, соціальна справедливість, демократія, свободи, безпека громадян, взаємозалежність, плюралізм, культурна різноманітність, відкритість, відповідальність, партнерство, повага до оточуючого середовища).

  Зміст освіти для формування поняття європейського виміру являє собою певну систему інтегрованого знання, у процесі оволодіння яким створюються умови для формування та розвитку в особистості ціннісних орієнтацій та умінь необхідних для життєдіяльності в сучасному європейському співтоваристві.

  Для цього під час розробки такого змісту необхідно дотримуватись:

• конкретно-історичного підходу, який спрямовує формування змісту освіти на вирішення найбільш актуальних для даного етапу суспільного розвитку питань; відповідно суспільно-історичним закономірностям та фактам, реально відображаючи події європейського розвитку та їх взаємозв’язок з певними етапами української історії та сучасності;
• особистісно-орієнтованого підходу, за якого у центрі освітнього процесу стоятимуть інтереси особи, формування ії якостей, цінностних орієнтацій відповідно вимогам європейського суспільства; враховуються вікові особливості учнів, взаємозв’язок змісту даної освіти з контекстом усього освітнього процесу;
• діяльнісного підходу, який визначає спрямування змісту освіти на формування у особистості уявлень і умінь, що сприятимуть соціальній компетентності  та діяльності в європейському суспільстві.

  Одним із стратегічних завдань реформування освіти в Україні згідно з державною національною програмою «Освіта» ("Україна XXI століття") є формування освіченої, творчої особистості, становлення ії фізичного і морального здоров’я.

  У зв’язку з цим педагоги і психологи все помітніше усвідомлюють гостру потребу у реалізації особистісного підходу до учня як одного з принципів організації освітнього процесу.

  Метою особистісно зорієнтованого навчання є процес психолого-педагогічної допомоги дитині в становленні її суб’єктивності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні. Навчальний процес повинен бути насичений не знаннями, а розумінням (А.Н.Леонтьєв).

  Схематично засвоєння знань можна представити у вигляді схеми: сприйняття → розуміння → активна переробка в усвідомленні учня →  перетворення знань в особисте впевнення.

  Більшість школярів не полюбляє хімію. Одні учні кажуть, що хімія – нецікавий предмет, другі ії не розуміють, у третіх немає мотивації вивчати її. Лише поодинокі одинадцятикласники обирають цей предмет для державної підсумкової атестації.

  Зміст хімічної освіти визначається метою і завданнями, які суспільство ставить перед школою на певному етапі історичного розвитку. Провідними чинниками змісту такої освіти є орієнтація на особистість учня, перспективи розвитку науки, можливості навчального процесу, можливості самого учня, потреби особистості.

  Отже, зміст хімічної освіти повинен спиратися на:

• орієнтацію на учня як суб’єкта освіти;
• концепцію чотирикомпонентного змісту освіти (знання, способи діяльності, досвід творчої діяльності, досвід емоційно-ціннісного ставлення);
• психологію навчального процесу;
• тенденції розвитку сучасної хімічної науки;
• трактування хімічних знань як елемента загальної культури людини.

  Модернізація хімічної освіти повинна сприяти активізації дослідницької діяльності учнів, розвивати в них навички використання отриманих знань у реальних життєвих ситуаціях.

  Парадигма сучасної хімічної освіти вимагає змістити акцент з засвоєння фактів на оволодіння засобами діяльності, уміння працювати з різними джерелами інформації, здібності критично мислити, аргументувати свою думку; створити умови для самостійного проведення експерименту, щоб учень відчув себе в ролі дослідника.

Виховання соціальної компетентності учнів на уроках хімії шляхом використання інформаційних технологій

  У сучасній педагогічній практиці спостерігається тенденція до пошуку шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів, що дає змогу відкрити світ як систему систем, як картину суперечностей, озброїти школяра способами розв’язання різноманітних проблемних ситуацій. Актуальність цієї проблеми зумовлена зростаючими вимогами до розумової діяльності школяра, що їх вимагає сучасне життя, ії складністю й насиченістю інформацією.

  Розвиток комп’ютерної техніки та інформаційних технологій  є каталізатором загального суспільного розвитку. В інформаційному суспільстві швидких змін зазнає не тільки виробництво, а й увесь життєвий устрій, система цінностей виробничих відносин. Порівняно з індустріальним суспільством, де основним є виробництво і споживання товарів, в інформаційному суспільстві продукуються і споживаються в основному інтелект та знання, що сприяє збільшенню частки розумової праці.

  Перехід до інформаційного суспільства вимагає підготовки користувача, який міг би швидко сприймати й опрацьовувати великий обсяг інформації, оволодівати засобами, методами і технологією виробництва. Крім того, нові умови праці передбачають необхідність ознайомлювати користувача з інформацією, нагромадженою суспільством. Тому недостатньо навчити учнів самостійно опановувати і нагромаджувати інформацію, потрібно запропонувати їм таку технологію роботи з інформацією, яка б допомогла підготувати і прийняти рішення на основі колективного знання. Це свідчить про те, що людина повинна володіти певним рівнем культури в поводженні з інформацією. Тому сьогодні виникла необхідність впровадження нових ІТ у навчальний процес. Адже ми усвідомлюємо, що рухатись вперед з головою, повернутою назад, неможливо. І тому в закладах загальної середньої освіти використання технологій навчання минулого століття є неефективним, оскільки останні вимагають великих витрат часу і не гарантують якості освіти. Умови сьогодення спонукають до підвищення ефективності освіти. Одним із найважливіших напрямків розв’язання даної проблеми є розробка та впровадження в освітній процес нових освітніх технологій та програм.

  Залежно від завдань, які ставить перед собою педагог, використовуючи ІТ в навчальному курсі хімії, програмне забезпечення можна класифікувати:

• інформаційне: містить теоретичну інформацію, необхідну для ознайомлення з навчальним матеріалом;
• демонстраційно-моделююче: дає можливість відобразити хімічні процеси, реакції, явища, які в лабораторних умовах не відбуваються у зв’язку з неможливістю проведення;
• контролююче: призначене для перевірки знань, визначення рівня вмінь та навичок учнів. Це певні тестові завдання, які допомагають вчителю здійснювати контрольну і в разі необхідності коригуючи функції.

  Детальніше зупинимось на проблемі розвитку мислення учнів на уроках хімії у процесі виконання практичних завдань.

  Хімія як навчальна дисципліна характеризується такими особливостями: високим рівнем логіки, точністю, абстрактністю, складністю конструкцій, зниженими можливостями створення довільної уваги в учнів, підвищеним впливом на формування інтелекту і розумових можливостей. Це підтверджує актуальність хімії як навчальної дисципліни, проте розв’язання проблем її викладання потребує великих зусиль.

  Вивчаючи будь-яку хімічну реакцію, явище чи процес, учень може піти двома принципово різними шляхами досягнення цієї мети. Факт, що вивчається, може бути для учня подібним до інших, уже осмислених, і тоді мислення зразу підводить факт під загальне пояснення або залучає знайомі ідеї й засоби для усвідомлення його змісту. У разі, якщо для школяра факт, що вивчається, є принципово новим, треба подумати, на які запитання, як і де шукати відповіді. Тільки після цього проблема буде розв’язана.

  І. Лернер вважає, що творче мислення полягає в тому, що суб’єкт, який мислить, за допомогою особливих процедур досягає нових для себе результатів самостійно в процесі пошуку.

  Інтерес викликають особливості творчого мислення, оскільки саме воно забезпечує самостійний пошук розв’язання доступних проблем, забезпечує особистісно зорієнтоване навчання.

  У чому виявляється творче мислення учнів?

  Виділимо кілька його характеристик:

• уміння школярів самостійно перенести раніше засвоєні знання та навички в нову ситуацію;
• здатність виділити нову проблему у знайомій ситуації;
• пошук альтернативи або засобу розв’язання;
• комбінування раніше відомих засобів розв’язання проблемних завдань у новому.

  На мою думку, використання проблемних ситуацій і завдань на уроках хімії є умовою формування необхідного рівня творчого мислення.

  Проблемна ситуація характеризує певний психологічний стан учня, що виникає в процесі виконання завдання, для розв’язання якого немає готових засобів і яке вимагає засвоєння нових знань про предмет, засоби або умови виконання завдання.

  О.Матюшкін вважав, що проблемна ситуація складається з таких компонентів:

а) необхідність виконання такої дії, за якої виникає пізнавальна потреба в новому, невідомому відношенні, засобі або умові дії;

б) невідоме, яке має бути розкрите в проблемній ситуації;

в) можливості учнів щодо виконання поставленого завдання, аналізу й відкриття невідомого.

  При цьому слід пам’ятати, що ані дуже складне, ані дуже легке завдання не викличе проблемної ситуації.

  Перед педагогом постає питання про умови створення проблемних ситуації, тому що часто вчитель не може точно і вчасно сформулювати і використати їх у процесі уроку.

  Так, наприклад, О.Матюшкін виділяє такі правила створення проблемних ситуацій:

1. Запропоноване учню проблемне завдання має відповідати його інтелектуальним можливостям.
2. Проблемне завдання має передувати поясненню навчального матеріалу, який має бути засвоєний.
3. Проблемними завданнями можуть бути навчальні задачі, запитання, практичні завдання тощо.
4. Проблемну ситуацію повинен формулювати вчитель шляхом вказівки учню на неможливість виконання поставленого практичного навчального завдання або неможливість пояснити їм ті чи інші продемонстровані факти.

  Аналіз досліджень свідчить, що першою ознакою проблемної ситуації є виникнення перешкоди, подолати яку учень може лише в результаті особистої розумової діяльності. Проблемна ситуація має бути значимою для учня, по можливості пов’язана з інтересами і попереднім досвідом.

  Т.Кудрявцев виділив кілька типів проблемних ситуацій, які найчастіше виникають у процесі навчання хімії:

1. Проблемна ситуація створюється тоді, коли виникає невідповідність між системами знань учнів, які вони вже мають, і новими вимогами (між старими знаннями й новими фактами, між знаннями нижчого та вищого рівнів, між життєвими і науковими знаннями).
2. Проблемні ситуації виникають у разі потреби вибору із систем наявних знань єдино необхідних, використання яких зможе забезпечити правильне розв’язання запропонованого проблемного завдання.

  Проблемна ситуація виникає в разі суперечності між теоретично можливим  шляхом розв’язання завдання й неможливістю практичного здійснення чи недоцільністю вибраного засобу, а також між практично досягнутим результатом виконання завдання та недостатнім теоретичним обґрунтуванням.

  Учителю слід пам’ятати, що проблемна ситуація може переходити потім в осмислене завдання. Це доволі невиразне, ще не дуже чітке і мало осмислене враження, яке наче сигналізує, що щось не так. Процес мислення починається з аналізу цієї проблемної ситуації. У результаті її аналізу виникає, формується завдання. Його виникнення означає, що учневі вдалося хоча б попередньо відокремити дане і невідоме. З цього починається пошук нового, до того прихованого, невідомого.

  Таким чином, для активізації розумової діяльності учнів на уроках необхідно використовувати різноманітні проблемні ситуації. Найбільш доцільно рекомендувати для розв’язання практичні завдання з проблемними елементами.

Як приклад можна запропонувати такі.

1. За допомогою столового оцту дослідіть зубний порошок. Для цього насипте зубного порошку в порцелянову чашку і долийте трохи оцту. Спостерігається бурхливе утворення піни. Це виділяється газ.

  Запитання:

Що містить зубний порошок?

Який газ виділився в результаті реакції?

2. Чистим пером, умоченим у розчин сірчанокислої міді, напишіть кілька слів на папері й дайте напису висохнути. Потім ваткою, змоченою певним розчином, проведіть по напису, - він має знову проявитися.

Запитання:

У якому розчині слід змочити шматочок вати? (Звернути увагу, що розчин має бути безпечним для рук.)

3. Капніть на шматочок крейди соляною кислотою і змоченим кінцем доторкніться до полум’я спиртівки. Полум’я забарвиться у червоний колір.

Запитання:

  Який елемент, що входить до складу крейди, забарвлює полум’я спиртівки в червоний колір?

4. У трьох пробірках безбарвні розчини. Вміст першої пробірки перелийте в другу. Рідина в ній набуде малинового кольору. Рідину з третьої пробірки перелийте в другу - малиновий розчин знебарвиться.

Запитання:

Що було в кожній із трьох пробірок?

5. Перед вами шматочок білої тканини. На ньому пляма від іржавого цвяха. Тканину опустіть у гарячий розчин оцту, потім промийте 2-3 рази водою. Пляма зникла.

Запитання:

 Чому зникла пляма?

  Ці п’ять проблемних ситуацій, поданих у вигляді практичних завдань, було запропоновано учням 9-го класу Харківського ліцею№107.

  Під час аналізу робіт брали до уваги:

• уміння школярів встановлювати причинно-наслідкові зв’язки хімічних реакцій;
• осмислення хімічного процесу і його механізму;
• уміння встановлювати загальні й окремі закономірності в перебігу реакцій;
• самостійність виконання й обґрунтованість своїх дій.

  За результатами виконання завдання було виділено три групи учнів з різним рівнем розумової діяльності.

  Першу групу з високим рівнем розумової діяльності (18%) склали учні, які самостійно й правильно впоралися з практичним завданням, демонструючи при цьому вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки цих реакцій, осмислення механізму хімічного процесу, обґрунтованість своїх дій з виконанням завдання.

  До другої групи із середнім рівнем розумової діяльності (55%) відносяться учні, які виконували завдання з допомогою вчителя, мали труднощі з формулюванням загальних і окремих закономірностей у перебігу реакції, не завжди могли обґрунтувати свої дії з виконання завдання.

  Третя група учнів з низьким рівнем розвитку мислення (27%), які не впорались з завданням навіть з допомогою вчителя або не могли пояснити й обґрунтувати своїх дій.

  Таким чином, використання проблемних завдань сприяє розвитку розумової діяльності школярів.

Навчання хімії передбачає такі вимоги при підготовці до уроків:

• наявність мети уроку і ступінь її конструктивності (академічний аспект, практичний аспект);
• форми і методи зворотного зв’язку;
• наявність диференціації в організації навчально-пізнавальної діяльності учнів;
• мотивація вчителем наступної діяльності, позитивна установка на роботу; визначення разом з учнями особистісно значущих завдань тієї діяльності. Яку передбачено здійснити протягом уроку;
• визначення показників досягнення поставлених завдань; залучення учнів до планування діяльності, яка здійснюватиметься на уроці, через попередню роботу – випереджувальні завдання, повідомлення, реферати;
• варіативність завдань та способів їх виконання; залучення учнів до контролю за розвитком навчальної діяльності.

    Соціально-компетентнісний підхід передбачає чітке визначення методів (репродуктивний, пошуковий) і способи їх реалізації.

   Наведемо деякі приклади. Так, при вивченні теми «Предмет хімії. Короткі відомості про історію розвитку хімічних знань» можна організувати самостійну діяльність учнів щодо поповнення знань з різних джерел за розробленим планом: пошук і систематизація знань із друкованих видань, літературних джерел (Велика хімічна енциклопедія, Словник хімічних термінів тощо); самостійне поновлення знань за наслідками проведеної пошукової діяльності.

  Перед бесідою вчитель ставить учням задачу виділити знання, за допомогою яких можна з’ясувати предмет вивчення хімії; сформувати у школярів уявлення про історію розвитку хімічних знань і понять, про важливість алхімічного періоду. Також вчитель пропонує учням провести експеримент для підтвердження судження про значення вимірювань у становленні хімії як науки. Учні працюють в групах з різними джерелами інформації. Коли лідер групи презентує відповідь, клас веде записи, за допомогою яких можна вирішити навчальну проблему. В записах учнів повинна простежуватись логіка вибраних знань відносно навчальної проблеми.

Висновки

  Виховання соціальної компетентності учнів спонукає самого вчителя до активізації його творчих здібностей, подолання формалізму у роботі: творчість учителя виявляється насамперед у прагненні й умінні постійно вдосконалювати свою майстерність, відкидати застарілі, знаходити нові, використовувати ефективний педагогічний досвід, проводити моніторинг своєї діяльності і учнівської, творча робота передбачає самоосвіту вчителя. Д.І.Писарев. писав: «Хто дорожить життям думки, той знає дуже добре, що справжньою освітою є тільки самоосвіта».

 Виховання соціальної компетентності учнів на уроках хімії шляхом використання інформаційних технологій сприяє підвищенню учнів інтересу до хімії, розвитку логічного мислення, свідомому засвоєнню навчального матеріалу, стимулює школярів оформляти думки в однозначній формі, певною мірою дисциплінує мислення, розвиває в учня свідоме ставлення до навчання, мотивація навчальної діяльності значно підвищується, учні набувають компетенції вчитися, відбувається соціалізація особистості, бо учні перебувають у певному середовищі і самі визначають та обирають шляхи вирішення завдань.

  Автор не є прихильником подання навчальної інформації виключно через комп’ютер, тому в основному теоретичний матеріал викладається вчителем у вигляді опорних схем.

  Основні завдання, які автор ставить перед собою:

• модернізація форм і методів навчальної роботи з використанням засобів комп’ютерної техніки;
• введення нових організаційних форм і методів навчання на основі інформаційних технологій.