Виховна година до Дня Збройних сил України «За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ!». 7 клас

 

 

 

 

 

 

Виховна година до Дня Збройних сил України «За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ!». 7 клас

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема . «За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ!»

Мета : формувати уявлення учнів про обов’язок, мужність, героїзм;

викликати почуття захоплення й гордості подвигами українських людей, здійсненними в роки війни й у мирний час;

показати роль самовиховання в формуванні моральної стійкості, мужності, почуття  обов’язку і відповідальності перед Вітчизною;

викликати прагнення виховувати в собі волю, цілеспрямованість, моральну красу.

Обладнання: карта України, портрети захисників України, аудіозаписи.

 

Лунає пісня на слова Миколи Вороного «За Україну!».

За Україну, з вогнем завзяття,

Рушаймо, браття, всі вперед!

Слушний час кличе нас –

Ну ж бо, враз сповнять святий наказ!

Приспів

За Україну, за її волю,

За честь, за славу, за народ!

Ведучий. Вірш Миколи Вороного, який пізніше був покладений на музику композиторами Богданом Вахняним та Ярославом Ярославенком і став улюбленою піснею, був написаний ще в 1917 році.

Учень. Ще з тих часів пісня «За Україну!»  пов'язується з боротьбою народу за волю. Її мали у своєму репертуарі січові стрільці, нею українські патріоти вшановували полеглих за Україну борців; у 1938 році ця велична пісня надихала січовиків Закарпатської України на боротьбу за власну державу.

Учениця. Співали «За Україну!» в містах і селах під час проголошення Акту відновлення Української держави у 1941 році у Львові. Відтак ця пісня була на устах воїнів Української Повстанської Армії. Лунає між нами вона й досі, своєю мелодією прикрашає срібні звуки духових оркестрів Української армії, нагадуючи нам  про історію та традиції Збройних сил України.

Учень. Українська армія пишається своєю історією, традиціями. Ніколи наші війська не загарбували чужих територій, не посягали на чуже добро, чужі землі; ніколи не були агресорами.

Учениця.Усе життя своє покладали запорожці на те, щоб боронити люд український од сваволі польських магнатів та нападів, і дбали лише про те, щоб у цій боротьбі нажити лицарської слави, а про особисту користь і не думали...

Учень. Читає поезію П. Перебийноса  «Чую, Україно!»

Україно! Сивий степ —
моя колиска. 
Ти навік його для мене зберегла. 
Я вклонюся цим просторам
шовковистим, 
поцілую чисту воду джерела.
Я приляжу в літечку гарячім, 
припаду я серцем до трави. 
Наді мною перепілка гірко плаче 
срібним голосом невтішної вдови.
Я почую: розмовляють між собою 
скромний горбик 
і захмарений курган.
Ох, чимало костомахою-косою 
накосила тут розлючена карга!
Україно! Чую голос недалеко: 
— Ти козацької гори не обмини!
Я не знаю — джерело чи око предка
пильно дивиться на мене 
з глибини.

Ведучий. 6 грудня 1240 року закінчилась історія старого княжого Києва. Поховавши під руїнами Десятинної церкви останніх захисників свого міста, могутня Київська Русь перестала існувати, а для її народу почалась епоха двохсотлітнього татарського рабства. З 1349 року український народ був під подвійним ярмом - татарським і польсько-литовським. Хто тільки не зазіхав на українські землі! Страшна епоха Золотої орди, Кримської орди. У 1482 році Гірей спустошив Київщину, знищив околиці Києва, кілька років татари шматували Поділля й Галичину. Щороку з України забирали в орду кожного десятого хлопця й десяту дівчину...

Лунає українська народна пісня «За річкою вогні горять».

За річкою вогні горять,
Там татари полон ділять.
Село наше запалили
І багатство розграбили.
Стару неньку зарубали.
А миленьку в полон взяли.
А в долині бубни гудуть,
Бо на заріз людей ведуть:
Коло шиї аркан в’ється,
І по ногах ланцюг б’ється.
А я, бідний, з діточками
Піду лісом стежечками, —
Нехай йому із водою...
Ось-ось чайка надо мною.

 Учень. Од татарських нападів народ став тікати з поганих місць углиб країни, а на межі з татарщиною залишилося вільне, порожнє Дике Поле, яке сягало аж по сучасну Київщину.             

Учениця. А коли в Україну прийшли польські закони та порядки, багато сміливців почали тікати на вільні землі Дикого Поля. Моло­ді українці вирушали ватагами зі зброєю, обирали отамана, будували курені та січі від можливого набігу татар.

Учень. Життя на "вольниці" без пана й холопа дедалі більше вабило молодих людей. А коли їм вдавалося відбити бранців і награбований товар, щастю не було меж. Поступово самоорганізовані козаки ставали захисниками рідного народу.

Учень. Проходили роки, десятиліття. Козацький рух настільки поширився, що став військовою політичною силою. У XVI столітті Дмитро Вишневецький своїм коштом разом з козаками побудував  на Хортиці фортецю - перший козацький бастіон захисту від завойовників. Для змученого віками народу України Хортиця стала символом боротьби за незалежність.

Учениця.  Читає поезію Ю. Сердюка «Над Хортицею хмари, як віки»

 Над Хортицею хмари, як віки…

Дніпро біжить за ними у погоню.

Сивіючі, обпалені боки,

Як на дніпровській переправі – коні…

Давай уяву пустим до води.

Які вона таїни перекаже?

Іди на клич, козацький кінь, іди!

Ти не придуманий, ти – справжній.

Я виріс тут і знаю, що трава,

Коріння переплівши, вкрила тайну –

Гетьманський скарб – де мерзне булава,

Де царгородський меч мовчить причаєно.

Не руште тайну, хай в землі живе!

Козацький кінь з сучасною підковою

Згадавши про сідло, нас позове

Іржанням над дідизною Дніпровою.

Хмаринки множаться і гаснуть на льоту.

І кінь на вечоровім водопої

Губами вип’є хмару золоту,

Не зрушивши гармонії земної.

Лунає  козацька пісня «Йде січове військо».

Йде січове військо
Та співає стиха:
«Як поборем вороженьків ,
Не буде в нас лиха».

Йде січове військо
В боротьбу криваву:
«Як поборем вороженьків ,
Добудемо славу!»

Йде січове військо,
Пісня степом лине:
«Як поборем вороженьків ,
Слава не загине!»

Ведучий. Козацьке військо впродовж віків було армією, яка протистояла чужинцям; яка боронила свою землю й український народ від завойовників. Запорозька Січ усла­вилась іменами Байди Вишневецького, Сагайдачного, Хмельницького, Дорошенка, Сірка, Виговського... Найбільшу славу здобув Богдан Хмельницький. Ціла епо­ха історії України зветься Хмельниччиною. Служити в козацькому війську вважалося в народі найпочеснішою справою. Навіть матері, що в звичайний час благали синів не ходити в Запорожжя, під час великого походу самі виряджали дітей у військо.

Учень. З суботи на неділю заказали на війну;

Заказали на війну: хто сина має:

А хто не має, нехай наймає.

Мала ненька одного сина Іванка.

Та й та вислала, та научала:

"Ой їдь, сину, та на війночку!"

Учениця. Служити в українському війську, служити Україні - було справою честі й життя. Запорізька Січ, українське військо перестало існувати після приєднання України до Московщини...

Важко було Богдану Хмельницькому побороти самому ляхів. Він уклав військову угоду в 1654 році з московсь­ким царем Олексієм Михайловичем, за якою Україна мала бути вільною, управлятися гетьма­нами, мати своє військо. Угодою передбачалося, що на Україні не буде жодного московського пол­ку. Але московський цар зрадив. Україна була роздерта між Московщиною і Польщею. Ця доба в історії України називається Руїною.

За часів Петра І і Катерини II була скасована Запорізька Січ, останній отаман, Петро Калнишевський, був заареш­тований і відправлений у Соловецький монастир. Це сталося 1775 року.

Учень. Чорна хмара наступає,

Либонь дощик буде.

Вже ж нашого Запорожжя

Довіку не буде

Ой із-за гори, з-за Лиману

Вітер повіває:

Бо цариця, наша мати,

Напуст напустила:

Славне військо запорозьке

Та и занапастила...

Кругом Січі Запорозької

Москаль оглядає...

Учениця. Український народ залишився без власного війська, отже, втратив свободу. Бо народ, якщо він не має ким і чим себе захистити, не може бути вільним. Але поки живе в народу пам'ять і пісня, і хоч через століття, а все ж здобуде її, свободу.

Учень. Читає поезію П. Перебийноса   «Мій предок пісню з поля бою виніс»

Мій предок пісню з поля бою виніс. 

Крізь випуклі щити ворожих лав.

Дорогу із неволі Перебийніс

Булатом блискавиці прокладав.

Живе мій рід нескорений, невбитий,

І наша рідна пісня не вмира.

Підводиться прапрадід знаменитий

На світовому обрії Дніпра...

Лунає пісня на слова Марусі Чурай «Засвіт встали козаченьки».

За світ стали козаченьки

В похід з полуночі.

Заплакала Марусенька

 Свої карі очі.

Стоїть місяць над горою,

А сонця немає,

Мати сина в доріженьку

 Слізно проводжає.

"Не плач, не плач, Марусенько,

Не плач, не журися,

Та за свого миленького

Богу помолися!"

"Іди, іди, мій синочку,

Та не забарися,

Через чотири неділеньки Додому вернися!"

"Ой рад би я, матусенько,

Скоріше вернуться,

Та щось кінь мій вороненький

В воротах спіткнувся.

"Ой рада б я Марусеньку

За рідну прийняти,

Та ж чи буде вона мене,

Сину, шанувати!"

Ой Бог знає, коли вернусь,

 В якую годину."

Прийми ж мою Марусеньку,

 Як рідну дитину."

"Ой не плачте, не журіться,

В тугу не вдавайтесь.

 Заграв мій кінь вороненький,

 Назад сподівайтесь!"

Учень. Багато десятиліть Україна входила до складу Російської імперії. І до 1917 року, і після цього була без власної армії, а отже , без права й свободи. Росія наказувала синам України, де вони мають служити, посилала на війни. У 1918 році війська Української Центральної Ради були знищені разом зі спробою побудувати Українську державу.

Учениця. Історично недовгий період сини України служили в радянській армії. Цей період позначений і славою, і неславою. Славу українські солдати здобули на фронтах Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Але якби наприкінці 70-х років Україна мала власні збройні сили, то ніхто не послав би наших синів до Афганістану, не лишилися б осиротілими сотні матерів і коханих, не було б українців на радянських танках в тих країнах, де люд хотів сам будувати своє життя, а не керуватися волею "старшого брата".

Учень. Читає поезію В. Цілого «Пам`ятаєш, земле, сорок п`ятий» Пам'ятаєш, земле,

Сорок п'ятий.

Стихле небо, підняте салютом?..

Пам'ятаєш

Перший крик дитини -

А сьогодні

Днів отих малята

Дочок і синів своїх ведуть...

Пам'ятаєш, земле,

Сорок п'ятий?..

Земле!..

Сорок перший не забудь.

 

Учень. Читає поезію Д. Павличка «Я був солдатом у лютий час»

Я був солдатом у лютий час,

Вогнем накритий лежав не раз,

Та біг я по кулях, немов по стерні,

 Як силу безсмертя давала мені

атака, атака!

Як я нарвуся десь на біду –

очей лякливо не відведу.

В журбі не схилю перед нею чола,

А ждатиму тільки, щоб знак подала

атака, атака!

Війна минула, та я живу,

Мене не скосиш, немов траву,

Не загасиш неправдою серце моє-

 Бо в ньому палає, гримить і встає

 атака, атака!

 Я був солдатом, я переміг,

І сходить сонце з грудей моїх.

 У крилах пшениці, зорі й джерела-

 Той лет, що мені на звитязі дала

 атака, атака! 

Учениця.  Повертаючись сьогодні обличчям до нашої історії , ми з глибокою вдячністю схиляємо голови перед бійцями Радянської армії і воїнами УПА. Українські повстанці, обороняючи рідну землю, виявили приклади  героїзму й самопожертви. Їх мета у присязі воїна Української Повстанської Армії визначалася так: «Боротися за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу...» Кожне молоде серце сьогодні й завжди повинно берегти пам'ять про всіх, хто відстояв державу в тій страшній війні. Берегти, шанувати дідів і прадідів, берегти, шанувати і стояти на варті.

Ведучий. Якби наприкінці 70-х років Україна мала власні збройні сили, то ніхто не посилав би наших синів до Афганістану, не лишилися б осиротілими сотні матерів і коханих, не було б українців на радянських танках в тих країнах, де люд хотів сам будувати своє життя, а не керуватися волею «старшого брата».

Нашим солдатам казали, що вони виконують інтернаціональний обов’язок, тобто захищають братній народ. І вони вірили, що продовжують славу батьків і дідів. Афган плював їм кулями в обличчя. Брудна підступна війна… За що. За які ідеали, за чию Батьківщину, в ім’я якої мети загинули десятки тисяч юнаків?..

Учень. Він лежить під небом темно-синім,

  І кров під ним загусла молода.

  Йому не боляче уже, як і калині,

  Якій коріння підмива вода.

  Це нам болить за мертвих, а хто вижив –

  Про біль ще скажуть правду, хай гірку,

  Й здригнуться ще серця щонайсухіші.

  Й солдат підніметься в терновому вінку. 

Учень. Україна сьогодні - незалежна держава. Українські Збройні Сили покликані охороняти рідну землю. І служать наші хлопці сьогодні Батьківщині. Служити в ній - справа честі й обов'язку...

Лунає пісня  В. Івасюка на слова Б. Гури   « Балада про мальви»

Учениця. Кровоточать рани наших сердець з приводу того, що відбувається на сході та півдні нашої країни.

Не висихають сльози на очах матерів, сини яких захищають єдність і незалежність рідної землі.

Під мелодію гімну Небесної сотні «Пливе кача» ведучий запалює свічку й передає її учням по колу. Свічку передають з рук в руки , читаючи поетичні рядки.

У нашій пам’яті Ви назавжди лишились,
Історія одна, і Ви – її частина.
Ви тільки знайте, браття, ми за Вас молились,
І молимось: за Вами – ненька Україна!
Вже не повернеться додому той хлопчина,
Що його вчора тільки мати відпустила,
Поцілувала, тихо мовивши: “Іди, дитино,
За щастя України, бо вона – єдина”.
Казала мати берегти себе. Але даремно,
Бо хлопець був готовий йти безстрашно,
Аби лише країна, котру так кохав страшенно,
Не стала на коліна, а боролася відважно.
Хлопчина вірив, що колись, одного ранку,
Відкривши очі, він відчує повну волю.
Але та куля, в день зимовий, на світанку,
Перехопила подих та змінила долю.
Хлопчина вірив, що колись, одного дня,
Розкаже син йому, як любить Батьківщину.
Хіба він знав, що борючись за це щодня,
Все доведеться відпустити в мить єдину.
Так. Той хлопчина, він не знав тоді,
Що нелюд пострілом прицільним забере життя.
І браття хлопця, українці, у біді,
Заплачуть, відпустивши тіло в небуття.
Але ж душа, душа Героя вічно лине!
До тебе наші сльози, молитви, зізнання!
Повір, хлопчино, наша пам’ять не загине,
Як і омріяні тобою  воля та кохання.
Небесна сотня. Прапор. Чорна стрічка.
І сльози, бо ти, хлопче, словом вже не з нами.
Але в думках  ти поруч, і не згасне свічка,
І линуть буде “Слава Україні!”  над ланами.

Сьогодні , у День Збройних сил України , хочеться  згадати наших воїнів подякувати їм  за наш спокій, захист нашої Батьківщини, силу, патріотизм, мужність, стійкість. Ми пишаємося ними!

Учень. Нехай ніхто не половинить,

Твоїх земель не розтина,

Бо ти єдина, Україно,

Бо ти на всіх у нас одна.

Одна від Заходу й до Сходу

Володарка земель і вод -

Ніхто не ділить хай народу,

Бо не поділиться народ.

І козаки, й стрільці січові

За тебе гинули в полях.

У небесах сузір'я Лева

Нам світить на Чумацький Шлях.

Стражденна чаєчко-небого,

Єдині два твої крила.

Виходим, нене, у дорогу,

Аби ти вільною була.

Нехай ніхто не половинить

Твоїх земель, не розтина,

Бо ти єдина, Україно,

Бо ти на світі в нас одна!

Лунає пісня на слова Миколи Вороного «За Україну!»

О, Україно! О, рідна ненько!

Тобі вірненько присягнем:

Серця кров і любов –

Все тобі віддати в боротьбі!

Вперед же, браття! Наш прапор майорить

І сонце сяє нам в очах!

Дружній тиск, зброї блиск,

В серці гнів і з ним свобідний спів!

Приспів

За Україну, за її волю,

За честь, за славу, за народ!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література

                1. Журнал «Позакласний час», №1, 2011р.

2.  Сайченко Л., Кислий Ф. Микола Вороний // Нові імена в програмі з української літератури. – К., 1993. 

                 3. Сім чудес України / авт.-упоряд. О. О. Галганова ; наук. ред. В. О. Кононенко ; М-во культури України, Держ. закл. «Нац. парлам. б-ка України». – К., 2011. – 108 с.

                4.http://nashapisnya.org.ua/

                 5. www.info-library.com.ua

               6. Ламанова С. В. Українська мова. 11 клас. Академічний рівень: Плани-кон- спекти для шкіл з російською мовою навчання.— X.: Вид-во «Ранок», 2011.– 304 с.