Виховна година на тему: "Моя рідна – Балта"

Виховна година на тему:

Моя рідна – Балта

Мета: знайомити студентів з рідним містом (видатні люди, виробництва, визначні місця тощо); виховувати у студентів громадянсько-патріотичні почуття (любов до малої батьківщини, гордість за своє місто).

ХІД ЗАНЯТТЯ

I. Організаційний момент

Нашу сьогоднішню виховну годину мені хотілося б почати поетичними рядками.

 А. Камінчук

Моя Батьківщина

 Зацвітає калина,

 Зеленіє ліщина,

 Степом котиться диво-луна.

 Це моя Україна, Це моя Батьківщина,

 Що, як тато і мама,— одна.

II. Розкриття теми заняття

Розкажіть мені, що ми вважаємо своєю Батьківщиною? (Україну — країну, в якій ми всі народилися й живемо, наш рідний край.) Так. Наша Батьківщина велика й неозора, багата й мальовнича. У ній дуже багато сіл, селищ, містечок та великих міст. Але серед них тільки одне місто для нас найближче й найдорожче. Яке це місто? (студенти називають своє рідне місто.)

III. Повідомлення теми й мети

Так, саме це місто вам знайоме змалку. У ньому ви з’явилися на світ. І перше, що ви бачили, коли були маленькі,— це куточок нашого рідного міста: його вулиця, будинки, алеї, люди.

Про наше рідне місто ми поговоримо сьогодні на занятті. Наша тема — «Моя рідно, Балта». Сьогодні ми маємо познайомитися з нашим містом поближче, дізнатися багато нового й цікавого про його визначні та пам’ятні місця, видатних людей, його історію.

IV. Подання нових знань

Скажіть мені, будь ласка, як називається наше місто. (Наше рідне місто — Балта.) А ми — мешканці Балти, тобто хто ми? (Балтяни.) Як ви вважаєте, наше місто велике? (Ні.)

Але це маленьке місто з великою історією – так можна сказати про Балту, до цього року – районний центр, розташований на півночі Одеської області, на річці Кодима. З 4 лютого 2016 року Балта — місто вже обласного значення. Чисельність населення – 18959 осіб (станом на 1 січня 2016 р.)

Почалося все з невеличкої турецької фортеці, містечко навколо якої пережило чимало війн та набігів, а у 1776 році отрмиало магдебурзьке право. У 1793 році воно відійшло до Російської імперії, потім – національно-визвольні повстання. У 1925-1928 рр. Балта була столицею Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки, а з 1940 р. Балтский район відійшов до Одеської області УРСР.Місцеві визначні пам’ятки, що заслуговують уваги: православний собор, старообрядницькі церкви, польський костел, пожежна каланча (1929), будівля педагогічного училища (колишній замок 18 ст.), будівлі колишнього монастиря (нині спортивна школа та військовий госпіталь), Балтські кладовища (найстаріші пам’ятники – 18-19 століть), старовинна забудова подільського містечка (поступово зникаюча) і багато іншого.

Історія міста

Точної дати першого поселення на території міста невідомо. Перші достовірні згадки про існування на цій території невеликого містечка відносяться вже до 30-х років ХVІІ століття. Так, посилаючись на розповіді місцевих жителів, вважається, що в цей час за вказівкою князя Любомирського (представник одного з найбагатших родів у Речі Посполитій) було засновано селище, назване Палієвим (Палієвим Озером).

До 1699 почалося будівництво князем Юзефом (Йосипом) Любомирським польської фортеці на лівому березі річки Кодими, названою потім на честь його Юзефґрод (Юзефград). Згідно з адміністративним поділом Речі Посполитої, місто відносилося до Брацлавського воєводства.

На другому боці Кодими тоді почалося будівництво і турецької фортеці, названої «Балта».Назва ця, за одними джерелами, походить від роду озброєння турецької армії типу сокири під назвою «барта», на думку інших — від болотистої місцевості, в районі якої і виникло перше поселення. У ці часи в турецькій Балті також проживала значна вірменська спільнота. Турецький уряд сприяв заселенню цього регіону. На перших порах жителі так званої «ханської слободи» звільнялися від податків, згодом платили десяту частку своїх доходів. Населення слободи складали українці, молдавани, євреї, росіяни і вірмени. На кінець ХVІІ- ХVІІІ ст. до цих місць переселилися і російські старовіри (старообрядці).

У ХVІІ- ХVІІІ ст. місто (обидві його історичні частини — Балта і Юзефгрод) стало жертвою постійних російсько-турецьких і російсько-польських воєн, озброєних повстань і розбійницьких набігів. Звідси з 1768 р. почалася п’ята за рахунком російсько-турецька війна. У цьому ж році місто піддалося нападу і розграбуванню загонами гайдамаків на чолі із Максимом Залізняком. На довершення до всіх незгод місто «відвідала» епідемія чуми. А у 1769 році загін російського воєначальника Прозоровського з метою спустошення тилу ворога спалив прикордонну фортецю Балту і навколишні селища.

Відродження Юзефгрода почалося в 1770-і роки, коли син князя Станіслава Любомирського Олександр отримав від батька в своє розпорядження частину маєтків. У 1776 році він сприяв перебудові фортеці; цього року місто отримало магдебурзьке право — особливі правові норми самоврядування.

Торгове значення міста у ХVІІІ ст. було великим, оскільки Балта розміщувалася на торговій дорозі, що вела з Поділля, Волині, Київщини до берегів Чорного моря. Туди, до турецьких міст, таких як Очаків і Хаджибей, тягнулися обози з товарами, перш за все з хлібом. Тоді дорога, котра вела на південь, отримала назву Балтської. Нею користувалися і ногайські татари, що часто відвідували вже тоді знамениті продажем української і ногайської худоби балтський ярмарок, і польські магнати, що мали свої торгові представництва в Хаджібеї, росіяни, українці, єврейські і вірменські купці.

У 1791році, згідно з Ясським мирним договором, турецьке містечко Балта відходить до Російської імперії, а в 1793 році Юзефград (незабаром перейменований на Єленськ) та інші землі Любомирських були продані і також увійшли до складу російської держави. Балта входила до складу Єкатеринославського наміснитцтва, а Єленськ — Вознесенського. У 1797 році Єленськ і Балта були офіційно об’єднані в одне місто — Балту, яка стала центром повіту Подільської губернії.

У місті регулярно проходило 6 ярмарків. У царський час в будівлі палацу знаходилися комісаріат, провіантський магазин, казарма, міська управа, жіноча гімназія. 20 липня 1852 р. місту був присвоєний новий герб.

У 1865 р. стала до ладу залізниця Одеса-Балта — перша залізниця в підросійській Україні, що пов’язала південно-західні сільськогосподарські райони з Одеським портом. Балта стає одним з найбільших торгових центрів півдня України.

Станція Балта.

У 1900 році з 23 393 осіб населення Балти 13 235 були євреями. У 1882 році в місті відбувся єврейський погром, що одержав великий резонанс і що підсилив еміграційні настрої в середовищі євреїв. Незабаром після погрому Балта стала одним з провідних центрів сіоністського руху Поділля.

Під час національно-визвольних змагань України місто постійно переходило з рук в руки. Місто Балта побувала під окупацією і більшовиків, і денікінців. У квітні 1918 місто визнало владу Гетьмана Павла Скоропадського, проте серед австро-німецького гарнізону Балти спалахнуло повстання. Лише 1921 остаточно встановився комуністичний режим. Заочно у серпні 1920 Балтський повіт російські більшовики включили до складу новоствореної Одеської губернії.

У 1921–1922 роках в селах і місті розмістили більше 3,5 тисяч переселенців з Поволжжя і Кубані. У березні 1923 р. за новим адміністративним поділом створено Балтський район.

Цікаво, що 1925-1928 рр. Балта була столицею Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки, яка увійшла до складу УРСР.

У червні 1940 р. Балтский район відійшов до Одеської області УРСР. Одразу після початку Великої Вітчизняної війни бойові дії розгорнулися на території Балтского району. 5 серпня 1941 року місто зайняте німецькими військами. У вересні місто остаточно було передано до складу Румунії, де адміністративно воно вливається до провінції Трансністрія. Тут активно діяли союзні органи безпеки — румунська сігуранца, німецьке гестапо, італійська військова комендатура.

Будівля колишнього монастиря.

Місто стало центром нової адміністративної одиниці — Балтський жудець (по-румунськи повіт — «жудець»). Відновлено повноцінне православне життя, проводилися масові хрещення та вінчання, оскільки сталінський режим повністю знищив релігійне життя міста.

У Балті створено юдейське ґетто, обмежене вулицями Ковальською (нині — Ткаченко), Уварова, Сіннянською і низкою інших. У місто також стали постачати юдеїв із Румунії, Бессарабії, України. До врятування життів єврейській громаді була причетна румунська королева Олена, згодом визнана як «праведниця світу».

У березні 1944 року війська 2-го Українського фронту зайняли Балту. Після закінчення війни почалося повернення міста до мирного життя: відновлені пошкоджені і зруйновані житлові будівлі, знову запрацювали промислові підприємства, школи, лікарні.

Колишній військовий госпіталь.

04 лютого 2016 р. Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про віднесення міста Балта Балтського району Одеської області до категорії міст обласного значення».

Визначні пам’ятки та архітектура

Одним з найстаріших місць Балти є площа, розташована навпроти пожежної частини (нині – сквер). Вона була заснована на початку XVII століття князем Юзефом Любомирським, який на високому березі річки Кодими побудував замок.

Після його смерті князь Станіслав Любомирський облаштував цю площу і побудував біля неї костел (в 70-ті роки минулого століття костел використовувався як автобусна станція) і палац (нині – фасадний корпус педучилища).

Училище.

З 1797 року, коли місто стало повітовим у складі Подільської губернії, поруч з’явилося ще три будівлі: православний собор, міська управа і казначейство. Площа отримала назву Соборної. У роки радянської влади, коли Балта стала столицею Молдавської АРСР, на території замку була розміщена пожежна частина і в 1929 році побудована пожежна каланча, що стала символом міста.

У післявоєнні роки в сквері встановлено пам’ятник на братських могилах партизанів і червоноармійців, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, і пам’ятник жертвам голодомору 1933 року. Православний собор і костел в 90-і роки передані віруючим, відреставровані і нині діючі.

Успенський собор ХІХ ст.

В місті діє краєзнавчий музей і музей народного побуту (обидва при школі-ліцеї № 1).

Відомі люди

В Балті народились:

• Липовецький Костянтин Дмитрович — підполковник Армії УНР
• Шевченко Володимир Микитович (1929–1987) — український режисер-документаліст, лауреат Шевченківської премії; автор фільму «Чорнобиль — Хроніка важких тижнів»
• Ар’є Альтман (1902–1982) — ізраїльський політик
• Гранік Анатолій Михайлович — російський кінорежисер
• Стрельников Віктор Іванович — генерал-полковник ЗС України, головнокомандувач ВПС України.