Виховна година на тему: «Пам’яті Небесної Сотні присвячується» 9-11 класи

Виховна година на тему: «Пам’яті Небесної Сотні присвячується»

9-11 класи

Мета: вшанувати пам’ять людей, які поклали своє життя за незалежність і єдність України; виховувати почуття патріотизму й розуміння того, що війна – найстрашніша трагедія для народу.

Обладнання:  написи на стендах, роздаткові матеріали, свічка, презентація Power Point.

Хід уроку

Учень.

Одна Батьківщина, і двох не буває,

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

У рідному краї і серце співає,

Лелеки здалека нам весни несуть.

У рідному краї і небо безкрає,

Потоки, потоки, мов струни, течуть.

Тут мамина пісня лунає і нині,

Її підхопили поля і гаї.

Її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов’ї.

І я припадаю до неї устами,

І серцем вбираю, мов спраглий води.

Без рідної мови, без пісні,

Без мами збідніє, збідніє земля назавжди.

(М. Бакай «У рідному краї»).

Ведуча. Ось так наша молодь любить свою Батьківщину. Вона одна єдина та іншої не буває. Україна прекрасна, красива, але, на жаль, нині наша держава переживає скрутні часи. І це не лише криза, катастрофи, природні катаклізми, це Війна. Вона ніколи не приходить вчасно та є справжнім горем для нашої молодої країни.

Ведучий. Ми зібралися сьогодні, аби висвітлити вам усі події на теренах нашої землі так, як їх бачимо ми – молоде покоління. Хочемо вшанувати пам’ять героїв Небесної Сотні, прищепити любов до Батьківщини, виховувати патріотичну свідомість, розвивати бажання стати гідними громадянами України.

Ведуча. Євромайдан – це найбільші національно-патріотичні, протестні акції в Україні. Наш народ не зміг більше мовчати. Протести розпочались 21 листопада 2013 року. На перший погляд, усе починалося ніби мирно.

(Лунає пісня «Україна Єдина», на екрані – кадри з хроніки).

Ведучий. Такими люди виходили на вулиці, мали спільну ідею та кілька вимог до влади. Але політичні діячі вирішили все закінчити просто. Вони думали, що налякають громадян і ті тихо підуть по домівках. Однак люди стояли попри голод, жахливі погодні умови. А потім все розвивалося за наступним сюжетом: масові мітинги – 24 листопада, силовий розгін Євромайдану – 30 листопада, масові протести – 1 грудня, побиття журналістів. «Марш мільйона» - 8 грудня, штурм на Грушевського – 19 січня, кривавий День соборності – 22 січня.

Ведуча. Так ми побачили Небесну Сотню. Ми втратили дорогих нам людей.

Ведучий. Кожен із Небесної Сотні, як і ми з вами, мав свою сім’ю, батьків, друзів, хобі, симпатії і невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну. Ось вони перед вами Герої Небесної Сотні (показ фотографій).

(Лунає пісня «Мамо, я повернусь весною»).

Учень. Благословіть мене, мамо,  

 В дорогу за правду і волю.

Учениця. Я знала, синочку, настане

 Хвилина журби за тобою.

Учень. Не треба, матюсю, печалі,

 Господь мене кличе до бою.

Учениця. Молюся, хай буде й надалі

 Твій ангел-хранитель з тобою.

Учень. Моя найрідніша людино,

 Простіть за страждання і муки.

Учениця. Мій сину, ти – Божа дитина.

 Даю тебе Господу в руки.

Учень. Чекай мене, рідна, з дороги

 У Вірі, в Надії, в Любові.

Учениця. Бажаю тобі перемоги

 Без жодної крапельки крові.

Учень. Ой, мамо, якби ж то Ви знали,

 Як тяжко цей хрест підіймати!

Учениця. Хіба ж я тобі не казала,

 Що будеш за Правду страждати!

Учень. Не тільки казали, а й вчили,

 У світі по совісті жити.

Учениця. Підказує батько з могили:

 «Свободу нічим не спинити»!

Учень. Простіть мене, мамо і тату,

 За чашу терпіння і болю.

Учениця. Синочку, вас нині багато,

 Ми з татом йдемо за тобою.

Учень. Тримайтесь, рідненька матусю,

 У мене терниста дорога.

 Тоді лиш додому вернуся,

 Як зайде в наш дім перемога.

Учениця. Благословляю, дитино

 І в Бога прошу благодаті.

 Візьми у дорогу хлібину.

 Вертайся до рідної хати.

 В очі сина дивилась мати,

 В них палали зіниць мільйони:

 «Нас нікому не подолати,

 Наша правда в Божім Законі».

 Син в пошані схилившись низенько,

 Цілував материнські руки.

Учень. «Я піду боронити Неньку

 Від катів, що взяли на муки».

Учениця. Бог зрадів та й послав народу

 Благодаттю осяяну зливу.

 Пийте спраглі серця Свободу,

 Сотворіть свою долю щасливу!.

Ведуча. Матерям важко проводжати своїх синів на війну. Але ми повинні захищати Україну. На Сході нашої країни йдуть активні воєнні дії. І більш за все ми зараз прагнемо миру та спокою, променів сонця й світлого неба.

Ведучий. Зараз складно полічити, скільки чоловіків полягло за нашу країну. Найстрашніше те, що матерям доводиться прощатися зі своїми синами, які можуть ніколи вже не повернутися.

Учень. Жінко, чого ви плачете?...

 Ваш син – герой…Ви, що, не бачите…

 Ще цей хлопчина і он той…

Учениця. Героєм…був мені завжди… 

 З тих пір коли почав…іти…

 З тих пір…коли сказав він «мама»…

 Я так раділа…так ридала…

 Від щастя сльози проливала…

 Так ніби знала…ніби відчувала…

 Я так його тримала…

 Так оберігала…

 Та все ж пішов…

 За іншу битись матір…

 Мені ж залишив вічну рану…

 А я дзвонила, кажу:

 «Сину, іди додому…бо там гинуть…».

 А він: «Неправда…тут все мирно…».

 Мені від того було дивно…

 І я його чекала…так чекала…

 Він вернеться…я вірила…я знала… 

 І він приїхав не колись…а нині

 Виходжу я…дивлюсь…моє дитя у домовині».

 Як справи, синку?

 Ну, кажи, як справи?

 Чого мовчиш…не хочеш подивитися на маму?

 Відкрий же очі…вставай…ти хочеш так лежати?

 Втомився, певно…вирішив поспати…

 Боже…я тебе укрию…

 Ти ж такий холодний…

 Живіт запав…напевно, ще й голодний…

 Ходи, я вже на стіл накрила…

 Ходи, тебе чекає вся родина»…

 А люди кажуть, що здуріла…

 Що мертву так трясу дитину…

 Та що ті люди…що вони там знають…

 Мій син – герой

 ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ.

Ведучий. Наших Героїв, які поклали життя за світле майбутнє України, вшануймо хвилиною мовчання.             

(Хвилина мовчання).

Ведуча. Ми закликаємо вас сьогодні пригадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам’ять усіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли, як зорі.

Ведучий. Але ми щиро віримо, що наша країна переможе, ми разом зможемо подолати всі негаразди – потрібно лише не бути байдужим та щиро вірити у світле майбутнє.

 (Лунає пісня «Господи, помилуй нас», всі запалюють свічки).

Ведуча. Нехай кожен із нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню – частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тих, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

Ведучий. Якщо тебе справді засмучує ненависть у світі, не плач і не втрачай надії, а зроби щось, нехай навіть маленьке!

Ведуча. А ми вам бажаємо всім віри, надії, щирого серця, оптимізму та мирного неба над головою.