Виховна година на тему : "РІДНА МОВА"

РІДНА МОВА

Мова кожного народу
Неповторна і — своя;
В ній гримлять громи в негоду,
В тиші — трелі солов'я.
На своїй природній мові
І потоки гомонять;
Зелен-клени у діброві
По-кленовому шумлять.
Солов'їну, барвінкову,
Колосисту — на віки —
Українську рідну мову
В дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати
Буду всюди й повсякчас,—
Бо ж єдина — так, як мати,—
Мова в кожного із нас!
Л. Забашта

  ЦІКАВІ ЗАВДАННЯ
1. Аукціон слів (завдання для роботи в групах).
- Записати до слів Батьківщина, мова, мама якнайбільше означень (наприклад: неосяжна, рідна, далека, люба, мила, неозора тощо).

2. «Сонечко Батьківщини» (робота в групах)
 Перед дітьми малюнок сонечка, у середині якого написане слово «Батьківщина» (1 група), «Мати» (2 група), «Мова» (3 група).
Завдання:
 Поміркуйте, що означають для вас запропоновані слова. Запишіть свої міркування одним словом на сонячних промінчиках.

3. Вправа «Мікрофон».
Назвіть столицю України.
Найбільша річка, яка протікає по території України.
Площа України (603,7 кв. км).
Найбільші міста в Україні. (Харків, Дніпропетровськ, Донецьк).
Скільки людей живе в Україні?
Найвища гора Карпат. (Говерла).
Які моря омивають береги України? (Чорне і Азовське моря).
Річки України. (Дністер, Десна, Південний Буг, Інгул).
Державні символи в Україні. (Герб, прапор, гімн).
Народні символи в Україні: рослини, птахи, побутові вироби тощо.

4. Дешифрувальники.
Розшифруйте фразу, використовуючи ключ:

Відповідь.
Батьківщина, мова, мати –
Нас повік не роз’єднати.
                                               М. Сингаївський
5. Колаж або композиція «Подарунок для рідної матері-Вітчизни».
Обговорити з дітьми вислів: «Батьківщина краща за сонце, дорожча за золото» за планом:
Батьківщина
краща за… дорожча за
Орієнтовні відповіді учнів (краща за зірку, небо, веселку; дорожча за автомобіль, гроші, палац тощо).
- Що може подарувати своїй Вітчизні людина, яка її любить? (Добре виконану роботу, любов до своєї родини, букет квітів, посаджений кущ чи дерево, розчищене джерельце тощо).
- Що ви можете подарувати Батьківщині, намалювати свій подарунок на аркуші паперу і прикріпіть його на карті України.
За малюнками один одного діти розповідають про те, як їхні друзі люблять свою Батьківщину.
6. Вправа «Трибуна».
Учні по черзі виходять до «трибуни» і протягом 1-2-х хвилин висловлюють власні міркування на тему уроку.
7. Гра «Моя позиція».
Учень починає висловлювати свою думку зі слів «Хоч я іще не дорослий, але для своєї рідної Вітчизни я можу…»
8. Вправа «Сенкан» (робота в парі на вибір).
Скласти сенкан до слів: Батьківщина, мова, мати, школа.
Алгоритм складання сенкану:
- Тема (іменник)
- Опис (2 прикметники)
- Дія (3 дієслова)
- Ставлення (фраза з 4-х слів), почуття з приводу обговорюваного.
- Перефразування сутності (синонім, узагальнення, підсумок).

Орієнтовні відповіді
Батьківщина.
Рідна, мила.
Розвивається, дарує, піклується.
Купається в моїй любові.
Моя ненька – Україна.

Мова.
Співуча, милозвучна.
Вивчається, цікавить, дивує.
Розмовляю українською з друзями.
Засіб людського спілкування.
Мати.
Рідна, лагідна.
Любить, пестить, розуміє.
Найдорожчий скарб на світі.
Матуся, неня.

Школа.
Рідна, турботлива.
Вчить, виховує, чекає.
Мій другий рідний дім.
Навчальний заклад.

                                                                                      КРОСВОРДИ
«Вітчизна»
1. Головне місто України. (Київ)
2. Цю ріку називають Славутою, Борисфеном. (Дніпро)
3. Як раніше називали будинок? (Хата)
4. Різнокольорова прикраса українського віночка. (Стрічка)
5. Лікарська рослина, кущ, символ України. (Калина)
6. Воїн Запорізької Січі. (Козак)
7. Різновид великоднього яйця. (Писанка)
8. Хто, відповідно до українського прислів’я, день починає? (Ластівка)

«Україна»
1. Дерево – символ мужності, сили на Україні (дуб).
2. Український воїн у минулому (козак).
3. Один із символів нашої держави (прапор)
4. Збірка віршів Т.Г.Шевченка (Кобзар).
5. Столиця України (Київ).
6. Квітка-символ України (Барвінок).
7. Гори України – (Карпати)

Життєвий та твор­чий шлях Ліни Костенко

 Біографія  У народі кажуть, що 19 березня прилітають з вирію лелеки — птахи в українському фольклорі обожнювальні й тотемні. Мабуть, саме вони принесли в цей день у далекому 1930 р. в сім’ю ржищівського вчителя немовля-дитину, яка зго­дом стала Ліною Костенко.

Батьки майбутньої поетеси — високоосвічені порядні люди — учителювали. З ранніх літ прищеплювали дитині високі моральні, етичні та естетичні смаки, подавали літературні, фольклорні та історичні взірці для наслідування.

На все життя Ліна перед собою мала приклад батька — Василя Костенка, поліглота-самородка (він знав 12 мов), педагога від Бога, який за потреби міг на най­вищому рівні викладати всі предмети в школі. Родина Костенків зазнала суворих переслідувань у роки сталінщини. Одного страшного дня було заарештовано батька та забрано від сім’ї на цілих десять років. Маленька Ліна тоді ще й не уяв­ляла, що таке бути дочкою «ворога народу», вона просто не могла змиритися в душі, за що й чому її такого доброго, розумного, інтелігентного татка так безцеремонно й брутально принизили, відірвали від неї й матері.

У повоєнні роки Ліна почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро», який редагував Андрій Малишко. Вона надовго запам’яталася ровесникам і навіть уже відомим талантам не тільки аристократичною красою, яка свідчила про глибоку духовність допитливого дівчатка-підлітка, а й дивовижно свіжими віршами, оригінальним поглядом на світ і вмінням від­творити побачене несподіваними словами. Раннє дитинство Ліни минало «над берегами вічної ріки» — понад Дніпром. Коли дівчинці минуло 6 років, родина перебра­лась до Києва. Тут дівчинка закінчила середню школу, навча­лася в педагогічному інституті.

 1952 р. вступила до Московського літературного інституту імені М. Горького, який закінчила з від­знакою (1956). Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950-1960 рр. Період так званих «шістдесятників» створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.

На початку 1960 р. брала участь у літератур­них вечорах київського Клубу творчої молоді, але на своєму літературному шляху довелося Ліні Костенко пережити майже п’ятнадцятилітнє невизнання її як митця. Це був сумний період у житті письменниці зокрема й в історії української літератури взагалі. Хоча й тоді вона писала. Не зламалася, не зневірилася, не занепала духом, а шліфувала своє поетичне слово. Починаючи з 1961 р., її піддавали критиці за «аполітичність», був знятий з плану знімання фільм за сценарієм Л. Костенко «Дорогою вітрів».

8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А. Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі сло­вом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.

1963 р.— зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоря­ний інтеграл», книжку «Княжа гора» зняли з верстки. 1964-1965 рр. були, очевидно, часом переоцінки цінностей, зокрема світоглядних. Л. Костенко не належала до якихось диси­дентських організацій, але коли в 1965 р. почались арешти укра­їнської інтелігенції, підписувала листи протесту проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з І. Драчем звернулася до редакції жур­налу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з прохан­ням передати на поруки Б. Гориня як наймолодшого з заарешто­ваних. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.

Травень 1966 р.— у Спілці письменників України, де тавру­вали «націоналістичних відщепенців», частина молоді влашту­вала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції й захищала І.  Світличного, О. Заливаху, М. Косіва й Б. Гориня. 1968      р.— написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна».

 Після цього ім’я Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду». 1969      р. в діаспорі було видано велику збірку «Поезії», до якої ввійшло все краще, створене на той час поетесою, зокрема вірші, що поширювалися в «самвидаві» через заборону тогочасною цен­зурою. 1973 р.— потрапила до «чорних списків», складених секрета­рем ЦК КПУ з ідеології В. Маланчуком.

Лише 1977 р., після від­ходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979 р., за спеціальною постановою Президії ЄПУ,— історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. 1977 р. Ліна Костенко повернулась у поезію — вийшла дру­ком її збірка «Над берегами вічної ріки», через два роки — роман у віршах «Маруся Чурай», 1980 р.— збірка «Неповторність», 1987 р.— збірка «Сад нетанучих скульптур». 1989 р. побачила світ збірка «Вибране». 1999 р. був написаний історичний роман у віршах «Берестечко» й окремою брошурою видана лекція «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», прочитана 1 вересня 1999 р. в націо­нальному університеті «Києво-Могилянська академія».

Творчість Ліни Костенко — визначне явище в українській літературі новітнього часу. В добу жорстокого ідеологічного насилля над мистецтвом і митцями її слово звучало як бунт проти покори й компромісності, стандартів, завдяки чому виходило за межі суто літературні, стаючи духовно-суспільним чинником. У її поезії прекрасно згармонізовані ліричне й епічне начала: одкровення авторського «я» поєднується зі словесним живописом, об’єктивною, зіпертою на картини та сцени, розповіддю, сюжетністю, умінням малювати характери, відтворювати колорит далеких та близьких часів. Найбільшою мірою це виявилося в поемах Ліни Костенко, і передовсім у її історичному романі у віршах «Маруся Чурай».

Аж у 1987 році за два останні твори Ліна Костенко отримала Державну премію України імені Т. Шевченка. "Нагороду, освячену іменем Шевченка. – сказала лауреатка, – розглядаю так, щоб витримати суворий і вимогливий погляд великого поета нашого народу". До речі, якщо у підлітковому віці для маленької Ліни навіть Рильський був метром недосяжного поетичного рівня, то згодом, внутрішнім зором свого генія осягаючи собі рівних, поетеса відчуватиме духовну спорідненість не тільки з Лесею Українкою, Тарасом Шевченком, а й – і щонайбільше – з Григорієм Сковородою, їх об'єднує насамперед те, що світ, ставлячи дуже високу ставку на них, йшов навіть ва-банк, ловив, але так і не зумів оплутати тенетами, загнати в пастку, зловити і приручити. Саме тому так щиро й відверто звучить вірш "Ой ні, ще рано думати про все":

У 1987 році була видрукована книга "Сад нетанучих скульптур", де Ліна Кос­тенко подала драматичні поеми надзвичайно високого філософського та худож­нього рівня, та книжечка для малят "Бузиновий цар", а в 1989 році побачило світ "Вибране". Дочка поетеси Оксана Пахльовська підкреслює: "Після "Вибраного" мама каже, що її творчість тільки почалась".

У 1990 році вся Україна відзначала ювілей великої письменниці. Анатолій Дімаров у вітальному слові сказав; "Минули роки й роки. Топтуни й ревуни, які зганяли Вас із трибуни, де вони всі подівалися? Одні лежать нетлінно в землі (залізобетон не гниє і не тліє). Інші ж уже встигли перебудуватися, і тепер ми бачимо лише їхні дубові потилиці, бо вони й сьогодні попереду, у перших, як то кажуть, рядах. Ваша ж зоря як сяяла, так і сяє, гордо і чисто, на поетичному небосхилі України, якій ви офіруєте своє серце і душу, свій великий талант".Коли в 1994 році вийшли перекладені італійською мовою "Інкрустації", Кон­сорціум венеціанських видавців присудив українській авторці премію Франческо Петрарки, то можна вважати світовим визнанням таланту Ліни Костенко.

Ліна Костенко також брала участь у обстеженні чорнобильської зони, щоб ра­зом з іншими науковцями вияснити справжні масштаби трагедії. Свою сталкерську місію вона виконала з честю.

Мои дорогие. Любимые дети!

Вы – самые лучшие дети на свете!

Поверьте, я вас никогда не забуду,

Таких, как вы – не было, нет и не будет!

Мы только три годика с вами прожили,

 Мы с вами смеялись, дружили, шутили,

Вы знаете, Как я вас крепко любила,

Когда по утрам по общаге будила,

Когда СМС-ки писала в субботу,

Когда вызывала к себе на работу,

Когда от начальства за вас «получала»,

То неким особам за это «влетало».

По зимним сугробам мы прыгали ловко,

Ловя кинокадры для выпускной пленки.

Когда подметали, когда убирались,

В хозчасти от ужаса за сердце хватались,

Когда вы болели, страдали, влюблялись…

Все эти моменты в сердечке остались…

Когда предала дорогая подружка,

Вы знали, что мой телефон – под подушкой,

А сколько побед на спортивной арене!

Желаю и дальше успехов и рвений!

Алинке, помощнице, умнице, скромнице –

Раскрепоститься и с шейхом познакомиться!

Улететь с ним в Эмираты

И кольца с перстням носить в три караты.

Танюшке желаю успехов добиться –

Свой бизнес создать и взаимно влюбиться,

На отдых  семьей выезжать на Гаваи,

А недруги курят пусть нервно в трамвае.

Желаю я Юле быть чуточку сильной,

Не скромной и тихой, а властной и сильной, 

Чтобы все мужики штабелями  у ног,

Но самый любимый – победить тебя смог!

А Янкам-подружкам желаю и впредь –

Дружбой своей   дорожить и гореть,

Семьи создать и детишек родить,

В гости друг к другу на чай приходить!

Насте Рвачовой – желаю успеха,

Любить и беречь молодого человека,

Он на тебя повлиял незказанно,

Счастлива будь с ним верна и желанна!

Илонке-тихоне, с красивыми глазками,

Желаю я жизни с яркими красками,

С морем эмоций и позитива

Просто, Илонка, будь ты счастлива!!

Максу – побольше спортивных олимпов,

Темп не сбавляй – чтоб вершины достигнуть,

Видеть тебя будем очень мы рады,

Когда тебе вручат золото олимпиады!!

Жене Кушпеле – здоровье беречь,

Спортом заняться желаю, налечь!

Бросить все игры пустые в инете,

Друзей завести и подумать о детях!

Дене желаю начать прозревать –

Маму беречь и ее уважать,

Делом заняться – и смело вперед,

Бизнес семейный тебя очень ждет!

Саньке-«редиске», но мальчику доброму,

Я пожелаю идти дорогою долгою,

На себя полагаться в пути,

Ставить цель и к ней смело идти!

Андрюше-красавчику нашему славному,

Я пожелаю одно – и главное,

Хоть у тебя и лицо Голливуда,

Люби свою жизнь и верь свято в чудо!

Вам дальше по жизни шагать я желаю,

Дерзать. Добиваться, стремиться, творить,

И пусть иногда спотыкаться и падать,

Но верить лишь в лучшее, подниматься и ЖИТЬ!!!!