Конспект уроку української літератури для 7 класу "М. Стельмах "Гуси-лебеді летять". Звичаї, традиції українців. Символ образу гусей-лебедів"

Яценко Г. В., м. Харків

Харківська гімназія №144

Відкритий урок української літератури

7 клас

Тема: М.Стельмах «Гуси-лебеді летять». Звичаї, традиції українців. Символ образу гусей-лебедів.

Мета: ознайомити учнів зі звичаями, традиціями українців, змальованими на сторінках повісті; висвітлити роль художніх засобів та елементів фольклору у творі; поглибити знання учнів про символ у художньому творі; удосконалювати вміння визначати головну ідею твору; виховувати  в школярів любов до природи, пошану до минулого, духовної культури наших предків; розвивати спостереження, творчу фантазію, естетичне бачення світу і мистецтва, критичність мислення, самостійність, зв’язне мовлення.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Методи і прийоми: метод проекту, розгадування кросворда, читання за ролями, складання схеми, дослідницький метод.

Обладнання:  підручник, текст повісті, кросворд, портрет М.Стельмаха, ілюстрації до повісті, дидактичний матеріал. 

Міжпредметні зв’язки: образотворче мистецтво, народознавство, ремесла, українська мова.

 

Хід уроку

І. Вступне слово вчителя.

 Сьогодні ми продовжуємо вивчення повісті Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять». А на чому зупинимося більш конкретно саме сьогодні, ми дізнаємося, розгадавши кросворд.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

 Розгадування кросворда

						1
							2
							3
					4
								5
				6
					7
								8
				9
				10
						11
					12
								13
			14
15

 

1. Ім’я батька головного героя (Панас) .
2. Ім’я матері (Ганна)
3. Бабуся повела онука в церкву. Доберіть синонім до слова церква, який був ужитий в повісті –  Божий … (храм).
4. Дядько, якому дуже весело жилось. (Микола).
5. Ім’я діда головного героя (Дем’ян).
6. «В якійсь розшарпаній книжці я, наприклад, вичитав, як став дичавіти один чоловік, що покинув місто». Як звали того чоловіка? (Робінзон).
7. Подруга головного героя, з якою він познайомився в лісі. (Люба).
8. Ім’я головного героя (Михайлик).
9. За яке насіння Юхрим Бабенко обіцяв дати Михайликові книжку? (Гарбузове).
10. Що за гуси стали символом у повісті? (лебеді)
11. Як звали дівчину-наймичку, що часто забігала до Михайлика в гості? (Мар’яна).
12. Як назвали шкапу, яку дід і дядько Трохим купили замість коня? (Обмінна)
13. Пригадайте назву книги, що обіцяв Михайликові дати юхим Бабенко «Пригоди Тома …» (Сойєра).
14. Ім’я голови комбіду (Себастіян).
15. На яке свято Михайлик готував крашанку-вощанку? (Великдень)

Отже, ключовим об’єктом вивчення на нашому уроці буде народна мудрість. І наприкінці уроку ми відповімо на питання – Де проявляється і яке значення має народна мудрість у нашому житті?

 

ІІІ. Повідомлення теми і мети уроку.

 

ІV. Основна частина уроку.

 Робота у творчих групах.

1) Організація роботи.

Клас ділиться на творчі групи. В кожній групі вибираємо спікера, який організовує роботу групи, надає слово для виступів; посередника, який стежить за часом, секретаря — записує результати співпраці, доповідача, який виразно, чітко інформує клас про наслідки роботи групи. Члени кожної групи досліджують одне із завдань теми:

1. Народні та релігійні обряди

2. Народне виховання.

3. Народні ремесла.

4. Національний одяг.

5. Природа і міфологія. Вірування в нечисту силу, у незвичайну силу землі

6. Фольклор (пісні, прислів'я, приказка в повісті, мова героїв).

7.  Народні казка, переказ, легенда, анекдот.

Учні шукають матеріал, позначають цитати для ілюстрації висловлених тез. Після закінчення роботи представник групи виступає і повідомленням. При потребі члени творчої групи доповнюють.

2) Презентація результатів роботи груп.

Група перша

Учень 1. У тексті повісті є окремі елементи, натяки, які нагадують нам про обряди весілля і поховання.  Про обряд поховання йдеться, коли помер дід Дем’ян: «Прокинувся він на світанку з хворобою в грудях, її вже не змогли вигнати ні піч, ні парене зерно, ні добра чарка.

Через три дні спочивав у домовині. На подушці біля його голови востаннє лежали любисток, материнка й шальвія...» Це обрядові трави.

Бабуся теж померла, і в повісті зазначається, які традиційні справи треба було зробити для обряду поховання: «Недовго пережила його й дружина: тяжко засумувавши, вона злягла, а коли почула свою смертну годину, підвелася, сама вибілила стіни, помастила долівку, принесла з городу прив'ялих чорнобривців, купчаків і паністки, розкидала по ха­ті і звеліла увечері скликати рідню. При поганенькому, бензином заправленому сліпаку вос­таннє вечеряла зі своїм родом бабуня. І хоча її думи і очі вже летіли у небо, ніхто не вірив, що вона прощається з світом: адже і мастила, і прибирала сьогодні в хаті, і нічого, крім ду­ші, не боліло в неї... Та, напевне, біль душі — найстрашніший біль».

Учень 2. На весільний обряд натякають розмови Мар’яни про її майбутнє весілля та символічні назви з весільних пісень, де молодого називають місяцем, а молоду – зіронькою або княгинею.

Учень 3. Дуже яскраво зображено в повісті народно-релігійне свято Великдень, а із традиційних дій – гра у битки крашанками. «У Великодній четвер ми в нашій клуні потайки взялись за роботу. Гива обережно циганською голкою висвердлив у крашанці дірочку, застромив у неї стеблинку метлички та висмоктав білок і жовток. Далі ми, вже в Гивиній хаті, розігріли грудку воску і, щипаючи його, почали розкатувати тоненькі-тоненькі ниточки. Ми ними наповнили порожню крашанку і поставили її ніском донизу біля вогню. Коли віск розтопився, крашанку охолодили, покрасили і запишались: вощанка вийшла на славу! Начувайтесь тепер крамаренкові книги –  не минете моїх рук!..»

Учні залишають на дошці зображення крашанок і писанок.

Група друга

Учениця 1. Виховували в повісті Михайла Стельмаха за давніми народними традиціями. По-перше, власним прикладом: «Уміли шанувати і добрих людей, і мовчазну скотину, і свя­ту працю, і святий хліб».

По-друге, у висловлюваннях, формі написання листів: «А передайте ще поклон до самої сирої зем­лі моєму близькому родичу Гнату, синові Данила, що тримає Оляну, дочку Петра з микитівського подвір'я. Хай легко йому живеться і хліб жується...»

По-третє, працею. Діти з раннього віку починали працювати по мірі можливості. Зокрема, Михайлик і його товариш Петро були пастухами, пасли своїх коней, а Люба доглядала своє лісове господарство.

По-четверте, яскравими мовними висловами, фразеологізмами. «Отож ранком мати заходилася повчати, щоб я у церкві не лобурясничав, не шморгав носом, не крутився дзиґою, не ловив ґав, не перся наперед, не сміявся, не пирхав, не ліз на крилас та частіше хрестив лоба.»

 

Група третя

Учениця 2.  У Михайликовому селі жили дуже працьовиті люди: «Наші вуличани, окрім хліборобства, ще мають і ремество в руках: столярство, шевство, стельмахівство, бондар­ство і мірошництво». (На дошці позначаються всі ці ремесла.)

Учень 4. Головний герой спілкується з гончарем, який везе свій товар на ярмарок: ось цей товар. «На возі злегенька поторохкують червонобокі, в поливі миски, на днищах яких спочивають соняшники, квіти і сонце; перехоплюють вітрець зеленкуваті і сизі, наче в них і досі не розтопилась наморозь, глечики; розкапустились макітри і рин­ки, запишались горшки-двійнята, що в них аж цілий обід по­несуть добрим людям; дебеліють горлові горщики, в яких би вмістився і я, і гончареві скощавлені дрібнята; цвітуть бокасті куманці, зачеплені кумедними п'яноокими голівками баран­ців, мовляв, кумуватись, чоловіче, можна, та баранячої голови не напивай.»

 

Двоє учнів читають за ролями діалог Михайлика з гончарем.

— Діду Терентію, дайте коника!

— А батога не хочеш?— обертається до мене пропечений вогнем і сонцем гончар.

— А батога не хочу,— сміюсь я, посміхається у піваршинні вусища гончар, і дружно підсміюються гончаренята, сміх у них тоненький і сходиться водно, як дві ниточки.

— Дасте, діду?

— Підрости трохи.

— Еге, підрости! Це саме ви казали мені й торік..

— Справді казав торік?— хитрує старий.— Певно, дове­деться дати, коли пособиш крутити круг.

— Пособлю, ще й як!

— Тоді приходь завтра.

— А коника — сьогодні?

— Теж завтра.

— І де ви будете стояти?

—  На Королевщині. Може, підвезти?— запрошує на віз гудзукуватою рукою, в яку пов'їдалась глина.

— Та ні, боюсь, щоб ваші миски не потовкти.

— Хазяйська дитина.

— А ви думаєте!

Учениця 3.  Але найкращим ремісником для Михайла був його дід Дем’ян, і недарма.

«Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мій дід Дем'ян, якого знав увесь повіт. Чого тільки не вмів мій ді­дусь! Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата, — співаючи, зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибу­дує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев'яні квіти розкидає по них.

Залізо й дерево аж співали в діда, поки сила не повиходила з його рук. Міг чоловік нехитрим інструментом вирізати і просту людину, і святого. Сусіди не раз, сміючись, згадували, як на замовлення він робив нашому панові фігури апостолів Петра й Павла. Вони виходили з дерева не пісними святенни­ками, а могутніми молодоокими бороданями, яким приємно було тримати в руках і книгу, і ключі від раю».

(На дошці відзначають, що дід Дем’ян – майстер на всі руки.)

 

Група четверта

Учень. Національний одяг теж створює народний колорит повісті

«— А в що ж ви зодягались?

• В те, що мали: одні в кожухи, другі — в киреї, треті — в свитки, четверті — в чумарки. Хто мав чоботи — носив чоботи, а хто й у постолах ходив.»

Учениця. Найкраще ілюструє народний одяг традиційна вишивка. У Михайликовому селі вишивали квіткові орнаменти. 

«На її [материному]обличчі міняться гарячі полиски, а на рукавах сорочки оживають вишиті квіти. Хоч ми й бідні, та маємо квіти і в городі, і на комині, і на полотні, яке зодягає нас.»

• Які в тебе квіти гарні,— придивляється мати до рукав Мар'яниної сорочки.

(Учні вивішують на дошці ілюстрації зі зразками народного розпису і вишивок, де міститься квітковий орнамент)

 

Група п’ята

Учениця. Народ здавна вірив, що природа – жива істота. Ці уявлення відображені в народній міфології. Тому літо уявлялося Михайлику так: «у квітчастій, кинутій на плечі хустці широко бреде туманом літо».

Учень. А ще міфологія подарувала нам багато страшних істот, так званої «нечистої сили».

«Тоді ще по селах і навколо них жила всяка нечиста сила, вона як могла, збиткувалась над хліборобом, його худібкою та посівами. І коли хтось ловив чорта чи відьму — теж не милував їх. Відьмі, як правило, відрубували руку, щоб вона не здоювала корів, а чорта найчастіше запрягали в плуга, і він орав доти, поки не відкидав копита.»

Учениця. Та люди, боячись нечисту силу навіть не називали на ім’я її.

«Бабуся ніколи чорта не назве своїм ім'ям, а тільки — Гнатом-безп'ятком або «тим, хто в греблі сидить».

Учень. Чаклування стосувалося не лише нечистої сили і захисту від неї, а в першу чергу, найголовнішої справи – хліборобства. Висаджуючи городину, жінки завжди розмовляли із насінням, рослинами і землею.

«В її [материних]устах і душі «насіння» було святим словом. І хоч не раз вона нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супут­никами — нестатками й злиднями, проте нічого так не люби­ла, як землю. Мати вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й про­сячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і леда­цюго.

Забувши за мене, мати починає тихцем розмовляти з насін­ням, одне вихваляючи, а друге жаліючи або навіть гудячи.

— Ой гороше, гороше, чого ти минулого літа допустив до себе черву?— докоряє вона добірним горошинам.— Гляди, в цьому році не зроби такого. А ти, бобе, чому почорнів, яка журба тебе поїдом їсть?..

З двору входить дідусь, він дивиться, що робиться на столі, й посміхається:

— Почалось бабське чаклування.»

 

Група шоста

Учениця. Усна народна творчість (фольклор) для українця – це, безумовно, пісня. Хто з українців не любить співати. Так і у Михайлика: мати забувала про все і все пробачала, співаючи. Він часто чув народний спів: «А далі мене вже наздоганяли два голоси, що журились над долею соловейка, який не знайшов щастя ні в лісі на орісі, ні в долині на калині...»

І сам інколи співав: «Я пускаю низом пісню, а мені за дорогою грубше обзивається луна — їй теж хочеться співати.

Ой диби, диби, диби —

Пішов дід по гриби,

Баба по опеньки.

Дід свої посушив,

Бабині — сиренькі.»

 А улюбленою піснею діда Дем’яна була жартівлива козацька пісня:

«Як продала дівчина курку,

То купила козакові люльку

Люльку за курку купила,

Бо козака вірно любила.»

Учень. Найвлучніше народна мудрість сконцентрована в жанрі прислів’я та приказки. У повісті зустрічаються такі:

Сто друзів – це мало, один ворог – це багато!

Скільки світа, стільки й дива!

Зоря іде – долю веде.

Ніби гора з плеч звалилася.

Тебе в ступі не втовчеш.

Немає за душею і щербатої копійки.

А скільки фразеологічних синонімів має наш народ! Про нерозумну людину кажуть:

Клепки вискакують; розсихаються обручі; губляться ключі від розуму; не варить баняк; у голові джмелі літають; замість мізків росте капуста; не родить в черепку; немає лою під чуприною; розум втуляється у п’яти; на в’язах стирчить макітра.

Коли хочуть насварити, кажуть: знатимеш, де раки зимують, куди Макар телят ганяє, де козам роги правлять, по чому фунт лиха.

 

Група сьома

Учениця. У фольклорі є й інші жанри: це казка, переказ, легенда, повір’я, анекдот тощо.

Натяк на казку з’явився в образі жар-птиці: «Не знаю чого, але в селі подейкували, що дядько Микола десь був знайшов перо жар-птиці.»

Учень. Давні вірування відобразилися у переказах:

«— Знаєш, чому сойка ніяк не може долетіти до вирію?

— Чому?

— Бо в неї в голові нема однієї клепки: пролетить день, а по тім неодмінно хоче взнати, скільки ж вона відмахала верст, - і летить назад.»

Учень. А народний гумор виявився в анекдотах, один з яких розказував дядькові Миколі, жартуючи, Михайлик:

«—До нашої свинки унадився веприк. Тільки звечоріє, а він уже — хвіст бубликом — і чеше з лісу на наше подвір'я: добрий вечір вам...»

Учениця. Дід Дем’ян розказував Михайлику легенду про сонячні ключі:

«Якоїсь доброї години гляне сонце із свого віконечка вниз, побачить, що там і земля, і люди, і худібка, і птиця помарніли і скучили за весною, та й спитає місяця-брата, чи не пора землю відімкнути? Місяць кивне головою, а сонце посміхнеться і на промінні спустить у ліси, у луки, в по­ля і на воду ключі, а вони вже знають своє діло!»

Учень. Але провідним образом-символом, який, за легендою, несе  на крилах життя є образ гусей-лебедів.

Бесіда-узагальнення.

• Що таке символ?
• З чим асоціюється образ лебедів?
• Про що думає Михайлик, споглядаючи лебединий ключ?
• Назвіть всі можливі значення образу гусей-лебедів.

Отже, цей образ став багатозначним символом: краси вірності; високої мрії; поетичного світосприйняття навколишнього світу; неповторного безтурботного дитинства; творчої праці; безповоротного плину життя природи і людини…

• Визначте головну ідею повісті.

Треба прожити своє життя гідно в єдності з природою і своєю родиною, своїм народом.

 

V. Підведення підсумку уроку.

Спостереження за схемою, що утворилася на дошці і стала результатом проектної діяльності школярів.

Узагальнююча схема

«Народна мудрість у повісті М. Стельмаха “Гуси-лебеді летять”»

 

 

VІ. Домашнє завдання.

 Підготуватися до контрольного твору за однією з тем:

1. Як ми зберігаємо народні традиції.
2. Неповторний світ безтурботного дитинства.
3. «А лебеді летять… над моїм дитинством… над моїм життям».