Виховна година "Поезія - держава неозора, поет - людина крилата"

Поезія – держава неозора, поет – людина крилата

Читець 1.   Кожна людина колись у житті

  Собі задає це питання:

  Поезія: що це? Мистецтво чи ні,

  А, може, словесне змагання?

  Поезія: що це? Гра слів і думок,

  Що виклав поет на папері?

  А може до Вічності ще один крок,

  Чи, навіть, до істини двері?

  Поезія: що це? Ніяк не збагну,

  Чому лише вибрані в змозі

  Так влучно і мудро нам думку свою

  Подати у римі, не прозі?

  Чому тільки вибрані можуть творить

  Безсмертні для людства шедеври?

  Й коли все навколо у мороці спить,

  Поезія – Всесвіту нерви?

  Питання лишилось: чому та й чому?

  Сама я цього не здолаю.

  Лиш знову і знову я вірші пишу

  До істини шлях прокладаю.

Ведуча 1. Поезія – це не просто поєднання таланту, смаку та відчуття слова. Поезія – це слово-сприйняття, світогляд та чуттєвість. Поезія – це пізнання та поєднання усіх граней світу, це неймовірна сила, котра дуже часто стає пліч-о-пліч з горем і радістю і стає найближчим духом любові та щирості.

Ведуча 2. Поезія – це цілісність, і кожне слово – то зернина, котра проростає      крізь почуття людини, крізь серце.

Читець 2.   Думки-мережанки про завтра і сьогодні,

  Про суть життя і сенс його підчас.

  Про те, що значить для поета щастя

  Про те, що значить для поета час…

  Витвір митця, порив душі людини,

  Політ думок в далеку височінь.

  Поезія – захована перлина

  У дивне море – синю глибочінь.

  У ній є все: краса й велич природи,

  Сльоза дитини й усмішка її.

  Вона, мов мрія, що мина незгоди,

  Й веде думки, як парус кораблі…

  Це сяйво духу справжнього поета,

  Йог покликання земне – творить добро,

  Віддати все, як Данко, своє серце,

  Щоб людство жити на землі могло.

Ведуча 1. Поезія – це голос душі людської. Немає в житті людини нічого, що вона обминула б своєю увагою. Її символічна географія на має меж.

Ведуча 2. Поезія здатна знаходити відгук в душах інших, хвилювати або стискати кулаки, готуючись до бою. Звісно, кожен її сприймає по-своєму, бо ми й самі всі різні. Як у реальній країні чи рідному місті кожен із нас має свій улюблений куточок, куди хочеться повертатися знову і знову, так і в державі поезії ми, зазвичай, маємо місця, близькі саме до нашої душі, найважливіші для нас теми поетів, що ніби стали нашими друзями або навіть учителями.

Читець 3.   Полечу крізь сині небосхили,

  Освічу проміннями свій край,

  Розкажу про те, чого навчили,

  Піснею впаду на небокрай.

  Я таким, як є , не був ніколи

  В музиці і в барвах огневих.

  Юність моя виллється на доли

  Радістю південною на всіх.

  Кованою крицею над світом,

  Струнами сталевими дзвеню,

  Будь же мені вічним заповітом,

  Слово, перелите у броню.

Ведуча 1.  Поезія – неповторний і різнобарвний світ, витворений поетом. Нею можна милуватися як картиною або скульптурою. У неї можна вслухатися як в музику.

Ведуча 2.  Про те, що доба поетів і поезії не пройшла, свідчить і творчість поетів рідного краю, з якою ви можете познайомитись, переглянувши презентацію.

(Перегляд презентації)

Ведуча 1.   У нашому навчальному закладі є здобувачі освіти, які пробують себе у поезії, їм також близький поетичний світ. Серед них: ______________________________________________________

 Запрошуємо їх до слова.

(Виступи поетів-початківців)

Ведуча 1.  Духовні скарби, сама сутність людини є однаковою за усіх часів, треба вміти не зміщувати акцентів між вічним та минущим, попри обставини суспільні та історичні, ми маємо зберігати духовні скарби попередніх поколінь, що збереглись у фольклорі, філософії, мистецтві, зокрема, поезії. Поезія, як і кохання, як і любов до рідної землі, підноситься на щабель найвищих цінностей.

Ведуча 2.   Пам’ятайте,

  Що на цій планеті,

  Відколи створив її пан-бог,

  Ще не було епохи для поетів,

  Але були поети для епох!

Звучить музика