2 червня о 18:00Вебінар: Оцінювання, само- та взаємооцінювання в умовах дистанційного навчання і не тільки

Виховна година "Шануйте, друзі, рушники!"

Про матеріал
Виховна година «Шануйте, друзі, рушники!» для учнів з порушеннями інтелектуального розвитку дасть можливість учням познайомитися з тим, які є види рушників, які узори на них вишивають, якими нитками, де і як використовують
Перегляд файлу

Виховна година «Шануйте, друзі, рушники!»

Вчитель КЗКОР

«Таращанський НРЦ»

 Бузиновська О.В.

Ведуча.

Вечір  добрий, любі друзі!

Ми раді вас сьогодні привітати

На світлому і радісному святі.

Ласкаво просимо до хати!

Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати. Привітним, гожим словом віншувати. Прийміть же хліб на мальовничім рушникові. Про цей рушник сьогодні йтиме мова!

Вчитель. Хліб і рушник – одвічні людські символи. Хліб, сіль на вишитому рушникові – то висока ознака гостинності українського народу. Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили давню слов’янську святиню.

У нас сьогодні наче вечорниці.

Милують око диво-рушники.

Дівочий сміх лунає у світлиці,

Як добре, що є звичаї такі!

Збиратися разом, співать, гуляти,

Про Україну-неньку  розмовляти.

Дізнатися більше про традиції, обряди,

Культуру та історію – ми завжди раді.

Скільки багатства в нашого народу!

В криниці мудрості не висиха вода.

Свято шанують закони роду.

Душі народної скарбниця не згаса.

А мова наша – рідна мова,

Чи то не золото, не скарб!

Вона мов гілка калинова –

Красою вабить і цілющий має дар.

А як же не згадать про пісню –

Сумну й веселу, радісну й тужну.

Вона ж то у блакить зрина небесну,

То серце крає від жалю.

Не вистачить нам ночі, мабуть,

Щоб розказати про всі оті скарби.

Адже сьогодні ми прийшли сюди,

Щоб розповісти вам про рушники!

Вчитель. Рушник на стіні. Не було, здається, жодної оселі в Україні, котру б вони не прикрашали. Хоч би яке убоге судилося господарям життя, а все ж всюди ці витвори народного мистецтва палахкотіли багатством кольорів, були своєрідною візитівкою, а якщо точніше, обличчям оселі, відтак і господині.

Хто з вас не  бачив  вишиваного рушника? Немає мабуть таких. Хоч раз, а зустрічали. Адже рушник є окрасою світлиці. Без рушника не обходилися, він завжди був під рукою, тому і назву свою дістав від слова «рука» - ручник, тобто рушник.

У традиційному українському рукодільництві, зокрема у вишиванні, присутній основний символ – оберег, що є символом родинного вогнища.

З давніх-давен у чарівну силу рушника вірили, як у доброго чарівника, що збереже від усякого лиха. Спитаєте, звідки ж бо взятися такій силі? А сила рушника – у візерунках, вишитих на ньому. Рушники можна читати так, як читають книги. Треба лише розумітися на орнаментах.

Ведуча. А я чула від бабусі, коли людина, котра вишиває рушник, має думки і бажання чисті, добрі, радісні, то і рушник матиме чарівну силу. Чи це так?

Так,  так.  Адже лиха людина не може володіти чарами добра. Подивіться на ці рушники, які складні, дивовижні візерунки. Аж не віриться, що своїми руками можна таке диво створити.

Мистецтво вишивання дуже давнє. З покоління в покоління передавалось воно від однієї майстрині до іншої, від матері до дочки. Про історію вишивок на території сучасних українських земель у давні часи свідчать археологічні розкопки. Найстарша датована пам’ятка української народної вишивки – 1073 рік. Вишивані сорочки, рушники, хустини існували і в період Київської Русі. Вишивальному мистецтву вчили в монастирських школах. Народна вишивка 15-16 ст. мала велике поширення і переважали в ній візерунки геометричного малюнка. Рослинний орнамент набув розвитку тільки у 17 – 18 ст. і використовувався для оздоблення рушників. Я гадаю, що найкраще про рушник, про секрети вишивки розповість нам наша гостя – майстриня-вишивальниця.  (Слово гості).

Ми вдячні вам за те, що ви розповіли сьогодні багато цікавого про мистецтво вишивання.

Вчитель. Рушник! Як багато промовляє нам це слово. Скільки зворушливих спогадів пов’язано з ним. Гарно оздоблений рушник висів біля порога на кілочку в кожній сільській хатині. Ним витирали руки і посуд, з ним ходили доїти корову, накривали діжу з тістом, спечені паляниці, діжку після випікання хліба. З рушником, як і з хлібом, приходили до породіллі, вшановували появу немовляти в родині, зустрічали рідних, одружували дітей, виряджали в далеку дорогу батька, сина, коханого, проводжали людину в останню путь. На щастя-долю мати давала синові рушник, коли виряджала в далеку дорогу. А кохана дівчина дарувала милому шиту шовком хустину, щоб на чужині не забув її.

Ще в дохристиянські часи, коли люди вірили, ніби в дуплах дерев живуть божества, наші предки обвішували  рушниками дерева аби задобрити своїх володарів. Використовували рушники і в обряді будівництва хати. У давнину, коли будували хату, то піднімали на рушниках сволок, а потім дарували ці рушники майстрам. Коли стіни були вже зведені, вгорі, в кутку, вішали образ,  а на нього – рушник. Бо такий був звичай в Україні. Навесні, на свято Юрія, яке буває 6 травня, коли зеленіли посіви, люди виходили в поле родиною. Попереду йшов батько і ніс хліб-сіль на рушнику. Мати несла в горшку різне частування, накрите рушником. Тричі обходили поле, і просили Бога, щоб виріс великий урожай. На зеленому полі стелили рушничок, а на нього викладали їжу, пригощалися, а діти водили хороводи і грали в різні ігри.

Ведуча. В різних регіонах України рушники називали по-різному, залежно від їх призначення: утирачі, стирачі, божники, кілкові, плечові, весільні, подарункові, обрядові. Є рушники не вишиті, навіть не вибілені, з цупких ниток. Такі рушники робили для рук, для обличчя, тіла, вони називаються утирачі. Гостям завжди окремий утирач подавали, воду на руки зливали, показуючи свою повагу до нього.

Не вибілювали і стирачі – рушники для витирання столу, лавок, посуду. Зі стирачем  ходили доїти корову, ним накривали хліб чи діжу з тістом. Такі рушники могли прикрасити або непишним візерунком, або витканими смужками-мережками.

А гордістю нашої родини були божники – рушники для образів. Для них брали найкраще тонке полотно. Гарними були й кілкові рушники для прикраси картин, дзеркал, рамок з фотокартками.  Кожен сусіда чи гість, зайшовши до хати, відразу міг оцінити роботу жінок і дівчат, дивлячись на ці рушники.

В давнину для траурних подій спеціально рушники ткали – вузькі, довгі, зі строгими смужками. На таких і труну опускали, їх і на хрест пов’язували.

Та, мабуть, особливо любовно вишивала дівчина довгими зимовими вечорами сватальні рушники, які сватам треба було подавати. В народній пісні мати повчала дочку:

Тримай хатиночку, як у віночку,

І рушничок на кілочку,

Тримай відерця всі чистенькі

І води повненькі.

Прийдуть зовиці пити водиці,

Будуть тебе хвалити.

Вчитель. Діти, ви вже чули, що довгими зимовими вечорами дівчата вишивали. З давніх-давен кожна українська дівчина вміла вишивати. І ледве підростала, починала готувати собі сорочки, запаски, плахти, а найперше – рушники. З чистою думкою, гарним бажанням дівчата вишивали на рушниках….   Як ви гадаєте, що ? (Відповіді дітей)

Калину – дерево нашого українського роду. В рушниках вона стала символом любові, щастя й невмирущого роду.

Калину в парі з дубом. Це поєднання символів сили й краси, але сили незвичайної, краси невмирущої.

Дерево життя – рослинний візерунок, розташований вертикально, який має вигляд вазона.

Вишивали на рушниках виноград, символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім*ї.

А ось на цих рушниках – маки. Здавна в Україні святили мак, ним обсівали людей і худобу, тому й вишили на рушниках, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла.

Вишиті квіти: мальви, троянди, чорнобривці, ромашки, волошки, барвінок, мак. З квітами на рушниках переплітався і пташиний спів. Птахи – то символи людських душ.  Солов’я і зозулю вишивали на дівочих рушниках. Солов’я і зозулю вишивають попарно. Бо соловей щебече, собі пару кличе. Цих пташок вишивають на гілці калини, що символізує продовження роду.

Поважні пави на весільних рушниках: вони мають над собою вінець – Боже благословення.

Ластівка – вірна супутниця людської оселі, ця пташка завжди несе добру звістку.

В давнину вишивали не тільки рослинний, а й геометричний орнамент, це традиція здебільшого західних областей України, який використовувався в основному на ритуальних рушниках.

Кожен район в Україна мав свої кольори. Для Буковини та Закарпаття властиві різнобарвні кольори. На Київщині, Полтавщині – червоний, чорний та синій. На Рівненщині – червоний та чорний. У кожного кольору своя історія. Що ж означає червоний колір? То колір калини, щастя, любові, щасливої долі. Що ж означає чорний колір? Це колір землі нашої родючої, а інколи і смутку.

Цікаво, а чому чорний і червоний колір у нас в Україні найбільш популярні? Мабуть, це національний звичай. Та й гарно поєднуються. Старі люди кажуть, що то віддавна, мало не від древлянських племен – горе з радістю переплітаються.

Два кольори мої, два кольори,

Червоний – то любов, а чорний – то журба.

Вчитель. Діти, ви добре знаєте, що вишивали в давнину на рушниках. Тож давайте спробуємо вишити усі разом. Але вишивати ми будемо незвичайно, граючись. Прошу всіх подивитися на цю таблицю. Тут записана пісня. Познайомтеся з нею. Ця частина класу буде вишивати квіти, друга – пташок. Ось тут хлопці будуть вишивати сонечко, а дівчата вишиють листячко. 

Молодці! Я думаю, гарний ми вишили рушничок.

Починали ткати рушники тільки в жіночі дні – середу, п’ятницю і суботу. У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. Їх дбайливо оберігали, гостям, сусідам неодмінно показували посаг, виготовлений дівчиною на виданні. Дати  рушники  сватам, традиційно означало готуватися до весілля. У сватів завжди весела вдача була. Коли дівчина згодна вийти заміж, вона пов’язує сватів рушниками. І в цей час вона від щастя нікого не помічає! А батьки починали готуватися до весілля.

Скільки вас і які?

Рушничок для дитини, рушник на всі дні,

Рушнички ті весільні, рушнички лиш для свят,

Рушнички для недолі, рушнички для малят.

І над образом в хаті рушничок той висить.

І в палатах багатих. Хто всіх налічить?

Рушнички всі в узорах:і рушник на щодень,

Різнобарвні в кольорах, ще й рядочки з пісень.

Рушнички України – для обличчя і рук,

З ними діти зростили, брали в світ в дні розлук.

Скільки ви, українки, із квіток і рослин

Змайстрували в зазимки рушників для родин.

На весь світ розіслали різні взори землі.

Рушники – не для слави, рушники – вчителі.

Вчитель. Так, розповіли ми сьогодні багато. Але не все. Бо неможливо збагнути до кінця душу народу, її багатство.

Спасибі на добрім, на гарнім слові.

Живіть багато, будьте здорові.

А на прощання хочеться сказати:

Шануйте, друзі, рушники,

Квітчайте ними свою хату –

То обереги від біди.

Шануйте ті, що дала мати,

Готуйте дітям з чистої роси.

Щоб легко їм в житті здолати

Похмурі та скрутні часи.

Шануйте, друзі, рушники!

Наше свято завершилося. Просимо всіх до нашого короваю!

 

 

docx
Додано
29 березня 2019
Переглядів
233
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку