Виховна година "Старший від усіх хліб"

Старший від усіх хліб

 

Класна кімната уквітчана вишитими рушниками. Учні сидять півколом. Посередині півкола три столи, застелені вишитими скатертинами. Тут же на рушниках різні вироби з тіста (коржі з маком, пампушки з часником, пиріжки з калиною, тістечка, печиво та інше).

На центральному столі — житня паляниця, коровай та колоски жита. На стінах — плакати з висловами про хліб, народні приспів 'я, приказки, виставка книг, малюнків.

На покутті — пшеничний сніп, в кутку вікна діжа, лопата, якою саджають хліб; коса, серп, піч.

Прислів'я:

• Хліб — усьому голова.

• Сила від хліба, хліб від землі.

• Хліб — батько, вода — мати.

• Сій хліб у годину — будеш їсти кожну днину.

• Зима без снігу — літо без хліба.

Вчитель. Діти, сьогодні наша

класна кімната перетворилася на прекрасну світлицю. До нас завітали гості. (Привітання). А ви теж такі гарні, одягнені в український одяг, і звемося всі ми як? (Українці)

Україна — це наша земля, рідний край, наша країна із своєю історією, обрядами, традиціями та звичаями, чарівною піснею і мудрими людьми, мальовничою природою.

Сьогодні ми поведемо мову про те, без чого не уявити ні степової далі, ні світанку, ні рідного дому, ні самого життя.

А про що саме, спробуйте дізнатися із пісні. (Звучить 1 куплет і приспів пісні «Хліб — усьому голова», слова Драгомирецького, музика Яворика). Вчитель. Так про що сьогодні будемо говорити? Діти. Про хліб.

Вчитель. Вірно, будемо вести мову про людську святиню — хліб наш насущний...

Певно, чули ви, малята, Вже не раз такі слова: «Хліб — потрібно шанувати! Хліб — усьому голова! Він вічний і святий цей хліб, Чи в паляниці на столі у хаті, Чи зв'язаний в важкий тужавий сніп, Де колоски шепочуться вусаті».

Вчитель. За всіх часів і в усіх народів вважалося найбільшою святістю, коли лежав на столі хліб. Його присутність народжувала поетів і мислителів, сприяла появі пісень і дум, продовжувала родовід.

ПАХНЕ ХЛІБ

Пахне хліб,

Як тепло пахне хліб!

Любов'ю трударів

І радістю земною, сонцем, що всміхалося весною

 І щастям наших неповторних діб

Духмяно пахне хліб!

(Платон Воронько)

Вчитель. З давніх-дав наш український нар над усе цінує хліб, сілі честь. Хліб — достаток, сіль — гостинність і щирість, а честь — то людська гідність.

Хліб — оберіг сім'ї, родина — основа людського життя.

У давнину вирощували хліб у тяжкій праці. Землі орали сохою, зерно висівали вручну. (Вчитель показує  малюнки).

А коли зазеленіють хліб за українським звичаєм, люди виходили в поле родиною і тричі обходили його несучи на руках хліб і сіль щоб виріс великий урожай. І коли приходив час збирати врожай, то теж на полі перший день виходили цілими сім'ями хлібороби, чисто одягнені, з хлібом у руках. Господар, повернувшись на схід сонця, промовляв: «Дай, Боже, час добрий, і в пору і в доброму здоров'ї пожати, та й на той новий рік дочекати».

Жали золоті колосочки серпом, або скошували колосся. Снопи складали в копички. А перший вижатий сніп приносили додому, примощували на покутті, де він стояв до закінчення жнив. Молотили зерно ціпом, мололи на жорнах.

Діти, а яку народну пісеньку ви шале про косарів? (Українська народна пісня "Вийшли в поле косарі»). З діафільма ви дізналися, що землю зараз обробляли чим? (Трактором) Зерно засівають за допомогою чого? (Сівалок) А збирають чим? (Спеціальними комбайнами) Діти, в нашому районі теж багато людей працювало над вирощенням урожаю.

Учень.

Щоб хліб, як сонне, сяяв на столі

У кожній хаті, домі та колибі.

Уклін земний працівникам землі!

І сіячам, плугатарям — спасибі!

(М. Рильський)

Вчитель. А що ми вивчили про хліборобів? Учень. (Дівчатка-учениці співають частівки).

ЧАСТІВКИ

Я — маленька українка,

В Закарпатті живу,

Проспіваю вам частівку,

Та не давню, а нову.

Я — маленька українка,

Звідси вся моя сім'я.

Розквітай під мирним небом,

Міжгірщина моя.

Я — маленька українка,

Тут я народилася.

В Міжгірські частівки

Співати навчилася.

Честь і слава хліборобам,

Що живуть в моїм селі!

Хлібороби хліб нам роблять, —

Знаєм ми про це усі.

Слава, слава, слава хліборобам! (2 рази)

Як їсте ви паляниці,

Калачі смачні їсте, —

Не забудьте уклониться

Хліборобові за те!

Низько, низько, низько уклонітеся. (2 рази)

Вчитель. В народі кажуть: важка праця хліборобська, але люди раділи за свою працю, поверталися до рідної хати, де пахло любистком і м'ятою, і співали пісні.

Вчитель. У кожній хатинці є маленькі дітки.

Ще з пелюшок дитину привчали любити й шанувати хліб. У давніші часи немовля разом з материним молоком уживало хліб: замість сучасних сосок їм давали обгорнуту в полотняну тканину м'якушку — смоктунця.

А коли ненька гойдала дитя в колисці, то говорила так:

Гой-да!

Хліба нема.

Був буханець,

З'їв баранець.

Була крижинка,

З'їла дитинка.

Старі люди казали дітлахам: «їжте на здоров'я та сил набирайтеся. І запам'ятайте: не ми хліб носимо, а хліб нас».

Почесне місце посідає хліб у звичаях і обрядах українців. Будь-яке свято не обходиться без паляниці. Хлібом і сіллю зустрічають дорогих гостей. З хлібом проводжають молодих до шлюбу, хліб приносять у дім новонародженого, виряджаючи сина в далеку дорогу, мати загортала п рушник житній окраєць

Хліб і рушник — одвічні людські символи. Хліб і сіль на вишитому рушникові — гостинність українського народу.

Учениця.

Гостей дорогих Ми вітаємо щиро. Стрічаємо хлібом, Любов'ю і миром!

Учень.

З хлібом у нас зустрічають гостей, Хліб на весіллях цвіте в короваї. І кращих немає на світі вістей, Ніж — хліб уродився в рідному краї.

(П. Воронько)

Вчитель (звертає увагу на виставку книг). Багато про хліб написано в книгах. Не перелічити пісень, легенд, загадок, прислів'їв про хліб. Відгадайте загадку:

Хоч не солодкий,

Та дуже смачний.

Хоч сам маленький.

Проте дорогий.

Сядем обідати, —

Він на столі.

Люблять його і дорослі, й малі. (Хліб)

Вчитель. А хто з вас знає загадки, про хліб? (Діти загадують загадки).

В землю кидалося.

На повітрі розгулялося,

В печі гартувалося,

Запахом своїм всіх приваблює. (Хліб)

Мене ріжуть, мене б'ють,

Мучать і на порох труть.

Безперестанку гублять,

І всі мене дуже люблять. (Хліб)

І грудкувате, і ніздрювате,

І кисле, і крихке, а за все миліше. (Хліб)

Б'ють мене ціпами,

Ріжуть мене ножами,

За те мене отак гублять.

Що всі мене дуже люблять. (Хліб)

Учениця. А я знаю прислів'я про хліб:

На чорній землі білий хліб родить.

Зима із снігом — літо з хлібом.

Хліб та вода — нема голода.

Хліб — батько, вода — мати.

Хочеш їсти калачі — не сиди на печі.

Як є хліб, то і до хліба буде.

Хліб — усьому голова.

Коли хліб на возі — не буде біди в дорозі.

Посієш вчасно, збереш рясно.

Поки зерно в колоску — не засиджуйся в холодку.

Паляниця — хлібові сестриця.

Вчитель. «Без хліба — немає обіду», — кажуть у народі. Не вистачило хліба до обіду — і всі кладуть ложки.

Хліб на столі — то найбільше багатство. До нього треба ставитися зі святістю. А ще в народі кажуть: «Не кидайся хлібом — він святий». Кинути хліб — то великий гріх. Хліб завжди шанували, як святиню цінували.

Учні.

— Не кидайсь хлібом! Він святий! — В суворості ласкавій, Бувало, каже дід старий Малечі кучерявій. — Не грайся хлібом, то ж бо гріх! — іще до немовляти, Щасливий стримуючи сміх, Бувало, каже мати.

Вчитель. Дуже багато народних звичаїв пов'язано з хлібом.

Учні. Якщо впала додолу скибочка — неодмінно підніми і, поцілувавши, поклади на стіл.

Хліб ріжуть тільки в руках — лівою тримаючи хлібину, притиснувши її до грудей, а правою — ножа.

Паляниця, за добрим українським звичаєм, мала неодмінно лежати на столі. Не можна її класти сподом догори.

Коли хтось знаходив на дорозі окраєць, не можна було через нього переступати. Треба підняти, обтрусити й покласти на видному місці птахам.

Крихти зі столу ніколи не змітали на долівку, збирали й віддавали курям. А крихти свяченої паски — худобі й птиці.

Хліб, який залишився після поминок, роздавали людям. Не. можна його давати свиням, «бо на тому світі покійнику хліба не дістанеться».

За гріх вважалося надкусити і не доїсти шматок хліба.

Вчитель. Як гірко буває, коли ми бачимо шматок хліба на підлозі в коридорі, під партою. Хліб — не забавка, він вимагає до себе чемного, поважного ставлення.

Народна мудрість так говорить про хліб:

«Хліб-сіль смакуй, добрих людей шануй».

Бо в нього вкладена праця людська, її мудрість.

Вічним символом хліборобства і стала хлібина. Хлібина, що майстерно випечена, нагадувала собою сонце — кругле, рум'яне, вічне.

Учениця.

ХЛІБ, ЯК СОНЦЕ

— Хліб, як сонце, — каже мати.

— Хліб, як сонце, — каже тато.

— Хліб, як сонце, — кажуть люди.

— Хліб, як сонце, з нами всюди.

(Микола Сингаївський)

Вчитель. Ми з вами на екскурсію ходили до хлібопекарні і бачили, як випікають хліб зараз. А як його пекли колись? (Виконують учні).

Поспівка

«ПЕЧУ, ПЕЧУ ХЛІБЧИК...»

Печу, печу хлібчик

Діткам на обідчик.

Кладу, кладу папку

Прямо на лопатку.

Шусть у піч (2р.)

Прямо на лопатці.

Вчитель. В Україні хазяйка, перш ніж приступити до випікання хліба, нарядно одягалася, пов'язувалась яскравою хустиною. Народження хліба — свято.

Нині вже мало хто з молодих господинь випікає хліб.

Вчитель. В Україні у кожній сільській хаті була така традиція: як тільки родина заселяла нове житло, вона переносила зі старого будинку стіл і діжу. «Без столу, без печі і діжі, — наголошувало прислів'я, — нема тепла і їжі».

Усе можна було позичити чи взяти в тимчасове користування у сусідів, а ось пікну діжу — ніколи не виносили з хати. Вона вважалась святою, бо в ній народжувався хліб.

Пікна діжа — це родинний оберіг, і не годиться використовувати для якихось інших цілей, окрім свого призначення. Тільки коли розплітали молоду на весіллі, її садили на діжу. У цьому обряді був глибокій зміст: відтепер молода господиня мала забезпечу вати майбутню родину печеним хлібом.

Після війни холодно і голодно було в кожній оселі. Важко було дістати борошна і не менш важко спеки хліб. У хаті холодно, тісто не підходить. І хоч піч не топилася, всі дітки сідали навколо діжі, щільно пригорталися до неї і годинами зігрівали її своїм тілом. Хоч і малі були, та розуміли, що в тому хлібові їхній порятунок.

Якщо траплялося лихо, то люди старалися першою з вогню вихопити пікну діжу. Обряд випікання хліба такий: Зачинок робили раз на тиждень у черговий вечір. «Хліб,— казала ще мені мама, — треба пекти в жіночий день. У мене він найкраще вдається у п'ятницю».

За давнім звичаєм, у цей час, якими б не були родинні стосунки, — мають налагодитися — ні прокльонів тобі, ні сварок, інакше хліб — не вдасться. Руками випліскували круглу, наче сонце, хлібину. Клали її в рушник. А потім на ясеневу лопатку клався капустяний листок, притрушувався борошном і лише тоді на нього переносили хлібину.

Згарбно шугали лопату в гарячу утробу печі, потім другу, третю... Виходити з хати під час випікання хліба не можна було, рипати дверима — теж, бо хліб зглевкотіє, на два пальці будуть закальці».

А яке чудо — витягання хліба з печі! Витягнуть хлібину, зважать у руці: якщо важкувата — ще не пора виймати. А коли від легкого постуку слід паляниці відгукнеться дужим передзвоном, починають виймати рум'яні хлібини.

Кожен буханець треба обов'язково видмухати, відшкребти нижню скоринку від залишків капустяного листя, і вони стають чистенькі, рум'яні.

Вчитель. Чи сподобалася вам розповідь?

Але хліб — це не тільки випечена паляниця, а й різні вироби тістечок, ласощів. Ось на столі ми й бачимо вироби, зроблені руками ваших бабусь, матерів, хлібопекарів.

А є хліб — буде і пісня мелодійна, чарівна, лірична.

Наша Україна квітуча. Особливо славиться вона вишневими садами, широкими степами, де колоситься пшениця.

А без пісні не буває сонця,

А без сонця не буває цвіту,

Хто забуде материну пісню,

Той сліпим блукатиме по світу.

Тож послухайте їхню улюблену пісню «Мамина вишня», слова Д. Луценка, музика А. Пашкевича. (Звучить пісня).

Вчитель. Багато говорили ми сьогодні про хліб, почули мелодійні пісні, жартівливі частівки, а зараз давайте заспіваємо ще одну пісню «Пісню про хліб».

ПІСНЯ ПРО ХЛІБ (Музика В. Вітліна, слова П. Каганової)

Навесні посію

Зерна в полі чистім,

Хай над ними світить

Сонце променисте.

На веселім вітрі

Зашумить колосся,

Стане золотою

Урожайна осінь.

І зерно в комори

Річкою поллється,

А коли помелють —

Борошном назветься.

На заводі пекар

Хліб спече з любов'ю,

Скаже: «Любі діти, їжте на здоров'я!».

Вчитель. Сьогодні, дорогі діти, ви розповідали віршики про хліб, відгадували загадки, пригадували прислів’я і звичаї, співали пісні про хліб. Тож шануйте хліб, як найдорожчий у світі скарб. Бережіть хліб. Нехай така бережливість стане законом кожної сім'ї, кожного із нас. (Розповідають учні).

Вірші про хліб

«БУБЛИК І ПАЛЯНИЦЯ»

Бублик житній паляниці

Говорив хвастливо:

— Ти засмагла, чорнолиця

— Зовсім не вродлива.

Я ж біленький, солоденький.

Вигнутий красиво,

У малечі викликаю

Усмішку щасливу.

І сказала хвастунові

Паляниця свіжа:

— Ти — для діток подарунок,

Я — буденна їжа.

Я до кожної родини

Йду щодня до хати.

Ти, як гість, у дім приходиш,

Я ж — як рідна мати.

(Платон Воронько)

 

 

«ХЛІБ ОД ЗАЙЧИКА»

Їздив заєць до млина,

П'ять пудів змолов зерна.

Цілу ніч у хатці тихо,

Випікала хліб зайчиха.

Рано-вранці у хустинці

Понесли зайці гостинці:

Пташеняткам і звіряткам,

Хлопченяткам і дівчаткам.

Аж хрумтять окрайчики.

Добрий хліб од зайчика.

(Валентина Каменчук)

 

 

«ЧИМ ПАХНЕ КОРОВАЙ?»

Він шишкастий і рум'яний.

Ліг на шитий рушничок.

А на тому короваї —

Солі білої дрібок.

І калини грона повні

Червоніють для прикрас...

— Короваю, гість шановний.

Звідкіля прийшов до нас?

І сказала перша Оля:

— Коровай прийшов із поля.

Це не тільки коровай,

Це — хороший урожай!

— Коровай, — сказав Борис,

— Під дошем і сонцем ріс.

Пахне сонечком він красним

І промінням теплим, ясним.

Пахне полем, колосками,

Цей хороший коровай,

В ньому праця тата й мами.

Що збирали урожай.

(Марія Познанська)

Вчитель А тепер, любі діти, запрошуйте гостей до столу і самі сідайте — посмакуйте тістечками, печивом, пиріжками.

Пшениця-цариця

Мета. Звернути увагу на пшеницю з точки зору різних фахівців, різних наук для осмислення значення цієї культу­ри для людини. Засобом рольової гри та нестандартним підходом викликати в учнів зацікавленість до збагачення своїх знань.

Обладнання. Записи пісень М.Гнатюка «Україно, голубко моя» (представлення гостей студії, запрошення до участі у співбесіді), «Хліб усьому голова».

Роль ведучої-журналістки виконує вчитель або підготов­лена дитина. Стіл, за яким знаходяться гості студії, при­крашений колосками пшениці й жита, кулінарними книж­ками, проспектами, пов'язаними з працею багатьох людей — хліборобів. Таблички з написами «Агроном», «Етно­граф»... Перед виступом вчитель тлумачить назву кожної професії. Діти завчасно готуються до виступів. Для полег­шення виступів вони вдома готують картки-помічники, які розмішують на дошці.

Для більш свідомого закріплення після виступів ставило­ся запитання: що цікавого, незнайомого було в доповідях?

(Питання можна адресувати «слухачам», за активність виставити оцінки).

Статист. Зернові займають близько двох третин площі всіх полів нашої планети. Зернових багато, а пшениця вважається найважливішою продовольчою культурою. Недарма вона завоювала перше місце в світі серед усіх культур за площею вирощування. Чудова рекордсменка достойна бути увінчаною лавровим вінком. Пшениця — основний хліб, це багатство нашого народу, основа його добробуту.

На Державному прапорі жовтий колір — колір пше­ниці. У багатьох країнах пшениця заслужила на повагу. Адже вона годує більше половини всього насе­лення земної кулі.

Історик-селекціонер. Люди освоїли багато рослин, але з-поміж них не було жодної, важ­ливішої за хлібні культури. Батьківщина пше­ниці — Європа. Багато тисячоліть тому з'яви­лася прародителька дикої пшениці — однозер­нянка. Люди навчилися збирати насінини, виймаючи їх з щільних лусочок. Потім вони почали сіяти однозернянку біля своїх жител, і їм вдалося поступово, внаслідок відбору, виве­сти перший вид культурного злака: і стебель­ця в нього стали міцніші, не такі ламкі, як у дикого, і зернят у кожному колоску побільша­ло, та й самі зернята стали більші й важчі.

З цих зернин уже в кам'яному віці люди ро­били крупу і варили смачну поживну кашу.

Поступово культурну однозернянку витіснили нові сорти — з'явилася двозернянка. Нею засіва­ли поля в Месопотамії та Єгипті. І в нашій країні, поблизу Києва та в інших місцях познаходили колоски та зернини цього стародавнього злака, з якого готували їжу у III—І ст. до н. є.

Саме з двозернянки походять ті сорти твер­дої й дрібної пшениці, які посідають 70—95 відсотків посівних площ на землі.

Археологи. Знахідки археологів доводять, що | перший хліб був із жолудів. Вимочені, висушені жолуді перетирали між камінням на борошно, з якого й були приготовлені перші коржі та каша.

Вчені вважають, що вперше хліб з'явився на землі по­над п'ятнадцять тисяч років тому. Життя наших предків було тоді нелегким. Головною їхньою турботою була їжа. У пошуках харчів вони й звернули увагу на злакові рос­лини. Ці злаки є далекими родичами нинішніх пшениці, жита, вівса, ячмінних. Свіжі зерна пшениці можна було їсти, але сухими вони були занадто тверді. Спробували розбивати їх камінням та, змішуючи з водою, стали їсти кашу, спочатку сиру, потім варену.

Археологи гадають, що одного разу під час приготуван­ня зернової каші частина її вилилася у вогнище і перетво­рилася на рум'яний корж. Своїм приємним запахом та апетитним виглядом і смаком він здивував людину. Отоді наші далекі предки й почали випікати перший прісний хліб. Вони розтирали зерна і отримували борошно.

Але тісто, намазане тонким шаром, давало смачні хрумкі коржі. Випадково в тісто потрапили дріжджі. Ве­ликим було здивування і, напевно, жах, коли тісто, про яке забули в горщику, стало підніматися, «дихати», як істота. А на вогні спікалися пухкі коржі. Справа в тому,

що дріжджові гриби поглинають цукор з тіста, утворюючи при цьому спирт та вуг­лекислий газ. Тісто від цього підійма­ється, а при запіканні тоненькі плівочки навколо пухирів висихають, і утво­рюється м'який хліб.

Етнографи. Про те, якого значення на­давали хлібові на Русі за давніх-давен, можна довідатись з тих старовинних об­рядів, коли хлібний коровай посідав найпочесніше місце.

Хліб на весіллях правив за символ шлю­бу, хлібина немов уособлювала міцність майбутньої сім'ї молодят. Обоє в день весілля клали руки на одну хлібину.

А під час заручин сват, з'єднавши руки батька нареченої та батька жениха, тричі передавав їм хлібний коровай, потім роз­ламував його навпіл, щоб одну частину дати батькові жениха, а другу батькові нареченої.

Майже кожний крок у житті слов'ян пов'язаний з хлібом. Не лише на весіллях, а й на іменинах, при народженні дитини, — хліб завжди залишався ознакою гараз­ду й багатства.

Ховають людину — на віко домовини кладуть хліб.

Хлібом-сіллю зустрічають бажаних гостей, відзначають завершення польових робіт. Ця повага до хліба та до людей, котрі виро­щують його для всієї країни, збереглася до наших днів.

Хліб є домашнім оберегом. Не випадково наша паляниця має круглу форму. Хліб у наших предків був символом сонця: як сонце давало життя усьому жи­вому, так і хліб — це життя.

У християнстві хліб символізує тіло Ісуса Христа. Під час останньої вечері з учнями Він узяв хліб, і розламавши його, дав кожному і сказав: «Це є тіло Моє, яке за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене» (Євангеліє від Луки, 22-19).

Скуштувавши в хаті господаря хліба та солі, людина не мала морального права заподіяти господарям якесь зло.

Етимолог. В Єгипті пшениця була відома понад 4 тис. років тому, а в Середній Азії її вирощували ще раніше — 8 тис. років тому. У Північну Америку її завезли в 1602 році, в Канаду — лише у 1812 році.

Назва праслов'янська. Утворена від слова «пшоно» з допомогою суфікса -иц-, а «пшоно» — давня форма дієприкметника минулого часу від слова «пьхати» — «тов-кати». Пшоно — «товчене» зерно, яке потовкли. Зараз: пшоно — назва готового продукту, пшениця — це і пше­ничний лан, і пшеничне зерно.

Сільгосппрацівник. Дати країні якомога більше зерна — основне завдання сільського господарства. Потрібно ба­гато чого знати, уміти, а ще більше зробити, щоб поле віддячило щедрим урожаєм.

В народі говорять: для озимої пшениці вересень — кра­ща пора сівби. Ще восени на полях проводять підживлен­ня рослин озимої пшениці добривами. Взимку намага­ються затримати на полях якомога більше снігу. Він до­поможе рослинам перезимувати. Рано навесні озимі зно­ву підживлюють добривами. У битві за врожай перший помічник — трактор, авіація — літаки, вертольоти. За їх допомогою підживлюють посіви добривами, знищують шкідників.

Хлібороб. Жнива — дуже гаряча, напружена пора. Усі турботи тільки про одне: не залишити на полі жодного колоска, дати Батьківщині якомога більше хліба.

Збирання починають тоді, коли зерно перебуває у стані воскової стиглості. Жатки скошують рослини і складають їх у валки, на стерню. Валки не торкаються землі, їх про­дуває і підсушує вітер. Довгі смуги валків тягнуться по всьому полю. Через 3—5 днів, коли рослини добре підсохнуть, їх обмолотять комбайни. Так збирають уро­жай роздільним способом.

Під час роздільного збирання втрати зерна незначні — воно не осипається. Висохлі у валках рослини краще об­молочуються. Зерно дістають чисте й сухе. Солома вихо­дить з комбайна теж сухою, її відразу ж скирдують. Поле рано звільняється, і його можна готувати до сівби.

Агроном. Та не завжди вдається закінчити збирання хліба до настання повної стиглості. А збирати дозрілі хліба — складна справа, зерно легко осипається. Тут мож­на застосувати тільки пряме комбайнування. Залишати скошені рослини для просушування не можна: будуть ве­ликі втрати зерна.

Жнива — завжди свято. Кожен хлібороб радіє доброму врожаю. В цьому гордість його професії. Він знає, що хліб, без якого не може жити країна, вирощений його ру­ками.

Кухар-кондитер. Багато страв української кухні готують з пшеничного борошна. Воно має багато мінеральних со­лей (калію, кальцію, магнію та фосфору), але в ньому зовсім відсутні вітаміни.

Тісто буває дріжджове, пісочне, заварне, листкове, бісквітне.

Страви з борошна: вареники, галушки, млинці, пам­пушки, макарони, локшина, мандрики, соленики, потапці, маторженики, сухарі, бублики, вергуни, вафлі, кор­жики, бабки, мазурки, пудинги, оладки, омлети. Крім того, такі кондитерські вироби: печиво, торти, кекси, ру­лети, пироги, пиріжки, тістечка, булочки, струделі.

Звернімо увагу на вареники. Це одна з найпошире­ніших в Україні страв. Начинка може бути пісною чи скоромною, залежно від релігійного календаря. У повсякденному житті українського селянина вареники зустріча­лися не часто, вони були окрасою недільного і святково­го столу. Вареники вживалися також під час урочистих трапез: на весіллі, хрестинах, поминках, на гостинах, присвячених храмовим святам, їх варили на толоку і об­жинки. Вареники були обов'язковою стравою, яку несли дівчата-дружки на другий день весілля молодій на «сніда­нок», жінки — до породіллі «на родини».

Запитання

1. Розкажіть, будь ласка, про зовнішню будову зерно­вих культур. Дякую.

2. Шановні фахівці! Чому саме пшеницю, рис, жито на­зивають зерновими культурами? Дякую.

3. Шановні добродії! У якій народній казці головна дійова особа з борошна? Дякую.

4. Здрастуйте. Ось моє запитання: у що зібрані квітки у різних зернових рослин? Дякую.

5.  Я вітаю учасників конференції! У мене є дещо ціка­ве для них: яка була найулюбленіша страва Петра І, російського царя? Каша. Що ж то за каша? Виявляється, ячна. Цар вважав, що ця каша найпоживніша і най­смачніша. Ячну крупу роблять з ячменю — найпоши­ренішої зернової культури.

6.  А у мене таке цікаве повідомлення з газети: «Непо­далік від курортного італійського міста Сан-Ремо знахо­диться єдиний у світі музей макаронних виробів: тут зібрані сотні видів макаронів різної форми й довжини з різних областей Італії. Музей заснував Вані Анезі з єди­ною метою: довести, що батьківщина макаронів — Італія, а не Китай, бо вважається, що їх з Китаю завіз Марко Поло. Але цей знаменитий мандрівник відвідав Китай у 1271 році, а документ, який знайшов Анезі в архівах Ге­нуї, датований 1252 роком. Це опис спорядження та осо­бистих речей вбитого італійського воїна. Серед них і су­ма з макаронами». Для мене це було цікаво. Можливо, це повідомлення ще кого-небудь вразило. Дякую.

З книги рекордів Гіннесса.

*  Найбільша буханка хліба вагою 1,43 тонни і розміром З х 25 х 1,1 метра була виготовлена компанією «Саско» в Йоганесбурзі (ЮАР) 18 березня 1988 р.

* Найбільший пиріг з м'ясною начинкою — це курячий пиріг вагою 10,06 тонни та діаметром 3,66 метра, виготов­лений для реклами «Кентуккі Фрайд Чікен» у Нью-Йорці в жовтні 1995 р.

* Гамбургер вагою 2,5 тонни був засмажений на яр-марці в Сеймурі (США) 5 серпня 1989 р.