Виховна година «Євген Коновалець – герой України» для старшокласників

Про матеріал

Перегляд файлу

«Євген Коновалець –

герой України»

(14.06.1891 – 23.05.1938)

«Хто не знає минулого,

той не вартий майбутнього»

М. Рильський

Євген Коновалець, людина, чиє ім’я без перебільшення є величним в українській історії. Все своє життя без останку полковник Коновалець присвятив справі визволення України. Він був дійсно надзвичайно авторитетною і вольовою особистістю,щоб цього не зауважив ворог і саме тому Москва спрямувала максимум зусиль для того,щоб знищити небезпечного для неї лідера організації, Коновалець став героїчною постаттю не через свою трагічну смерть. Він став лідером нації, що бореться, задовго до цього. Постать полковника-провідника,великого патріота і борця, для якого доля України була понад усе,для якого не існували приватні інтереси . Постать великого організатора і людини непохитної волі ,притягає і притягатиме погляди людей сучасних і наступних поколінь.

«Він навчив нас, як треба

служити великій ідеї цілим життям»

С.Бандера.

1) Дитячі та Юнацькі роки Євгена Коновальця.

Політичним і військовим лідером від Бога, і щастям нашого народу є те ,що серед українців 14 червня 1891 року народився Євген Коновалець , у селі Зашків Львівського повіту. Його батько Михайло Коновалець , був управителем народної школи в Зашкові,там де вчителювала мати Марія У липні 1907р. він здав вступний іспит до першого класу Академічної гімназії,перед тим рік займаючись у четвертому класі початкової школи.

У становленні особистості важлива є не лише освіта ,а й виховання. Сучасники свідчать, що вихованням Євгена займалась мати.Синів своїх виконувала твердо, по-спартанськи, мудра опіка матері виховала залізного командира Визвольних змагань 1918-1920рр. Значний вплив на Євгена мав і батько. Михайло Коновалець «займався політикою», і певний час жив за загрозою бути переведеним на вчительську роботу за межі українських етнічних територій. Коли Євген підріс, то й сам почав займатись громадським життям у Зашкові. Від 6-го класу належав до гімназійної команди «Україна». Пізніше організував футбольну команду в Зашкові при читальні «Просвіти», і це була перша команда в околиці. У 6-му гімназійному класі Євген вступив до таємничого гуртка учителів академічної гімназії, завданням якого було – вироблення національної свідомості учасників та підготовка до громадської праці. У 1909р. Евген Коновалець вступає до Львівського університету на правничий факультет . Зразу ж занурюється у вир громадського життя : його обирають заступником голови секції при Академічній громаді, секретарем і організатором «Просвіти» у львівському повіті. У 1913р. Коновальця обирають до головної управи Українського Студентського Союзу. Варто перерахувати тих вісьмох студентів, які складали управу, оскільки всі вони залишили слід в історії Галичини, а то й України : Осип Когут, Петро Дідушок, Осип Навроцький, Олена Степанівна, Юліан Охримович, Володимир Котецький, Роман Данкевич і Євген Коновалець.

2) Діяльність Євгена Коновальця в роки першої світової війни.

У серпні 1914р. Головна Українська Рада виступила з ініціативою створення легіону Українських Січових Стрільців, який існував при львівському XI корпусі австрійської армії. Євген Коновалець був мобілізований до австрійської армії . В червні 1915р. під час боїв на Маківці Коновалець потрапив у російський полон. Другу половину 1915р. і більшість 1916р. Евген Коновалець перебуває в таборі полонених у Чорному Яру біля Царицина. Наприкінці 1916р. його переводять у табір у самому Царицині. Там він застав російську революцію у березні 1917року, нав’язав контакти з наддніпрянськими українцями і почав готуватись до втечі з табору. Є дуже цікаве свідчення учасника Легіону Українських Січових Стрілців – Дмитра Герчанівського про його першу зустріч з Євгеном в російському полоні : «Тоді саме, як ми ждали на дворі на провідника нашого конвою, він – Євген Коновалець, прощався з поручником Андрієм Мельником і Романом Сушком та хорунжим Михайлом Матчаком. Через них із нами хтось із Львів’ян відповів на запити кількох з-поміж нас, що це один з найбільших організаторів і громадських працівників не тільки у Львові,а й у Львівщині взагалі. Василь Кубанський додав, що цей саме Коновалець один з тих – « що можуть і творять обставини».

У вересні 1917року Коновалець втік з табору і незабаром добрався до Києва. У жовтні 1917р. Коновалець спільно з Р. Дашкевичем та іншими членами Галицько-Буковинського Комітету сформував Галицько-Буковинський Курінець Січових Стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії УНР.В січні 1918 р. Коновальця було обрано командиром Куреня Січових Стрільців. У кінці січня – початку лютого 1918 р. частини Січових Стрільців відзначились у ході придушення антидержавного заколоту в Києві та в боях проти більшовицьких військ на підступах до міста. В період діяльності Української Центральної Ради Січові Стрільці на чолі з Коновальцем фактично виконували функції національної гвардії, забезпечуючи роботу уряду в найскладніші часи української державності. 1-2 березня 1918 стрілецькі частини під командуванням Коновальця спільно з запорізьким Корпусом та Гайдамацьким Кошем визволили від більшовиків Київ.

В кінці серпня 1918 Коновалець отримав від гетьмана П. Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців.

В листопаді 1818 Січові Стрільці під командуванням Коновальця підтримали Дирекцію УНР у повстанні проти влади П. Скоропадського і в Мотовилівському бою 1918 року розбили гетьманські частини. Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності армії. В 1918-1919рр. Коновалець командував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ.

3)Післявоєнні роки.

Після прийняття 6 грудня 1919р. на нараді Головного Отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин Коновалець видав наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців. У листопаді 1919р. Коновалець потрапив у польський табір для полонених у Луцьку. Навесні 1920 звільнившись з ув’язнення , перебрався в Чехословаччину.

Поразка національно-визвольних змагань 1917-1921рр. та чотиристороння окупація України спонукали Коновальця до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах в липні 1920р. Коновалець здійснює заходи щодо створення принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротись проти окупаційних режимів. У серпні 1920р. за безпосередньою участю Коновальця було створено таку собі прото - Українську Військову Організацію (хоча сама організація утворилась лише восени 1921р.) До того часу діяли розрізнені групи в Галичині, але Коновалець тоді був ще закордоном. 20 липня 1921року Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну команду УВО. Був активним противником Другого Зимового походу Армії УНР розуміючи його безперспективність. Закінчення війни дало можливість учасникам визвольної боротьби впорядкувати особисте життя. Євген Коновалець та Андрій Мельник одружуються на рідних сестрах – дочках львівського адвоката Степена Федака. Ольга Коновалець - Федак невдовзі розділила з чоловіком нелегке життя політичного емігранта, не лише виховуючи на чужині сина Юрка, а й допомагаючи Євгенові у його політичній праці.

Саботажна акція, організована УВО, змусила активізуватись спецслужбі молоді польської держави . Почались арешти українських старшин, брат керівника УВО, Мирон Коновалець подає, що восени 1922 року польська поліція, шукаючи членів Начальної Колегії УВО, навідалися в помешкання Євгена. Про це дізнався головний капельмейстер УГА, композитор Михайло Гайворонський. Вони з Євгеном знались ще з довоєнних років, Гайворонський викладав музику в Зашкові, знав туди дорогу і вдень, і вночі оминаючи польські патрулі, пройшов 18 км манівцями із Львова до Зашкова і врятував Коновальця від арешту. Тесть Євгена, адвокат Степан Федак домовився із знайомим залізничником і той перевіз керівника УВО у вантажному поїзді до Варшави. З польської столиці Коновалець на

підроблені документи виїжджав у Гданськ, куди не треба було віз, бо це місто мало особливий статус в стосунках Польщі та Німеччини. Повернувшись на батьківщину Євгенові Коновальцеві вже не судилось…

15 березня 1923р. Рада Амбасадорів визнала Східну Галичину за Польщею. Постало питання дальшої боротьби за державу, перш за все, як вважав Коновалець потрібно було розвинути світоглядну систему,одним у яких стало офіційне видання УВО місячника «Сурма». Видання друкувалось в Литві, після чого через Гданськ,або через Чехословаччину транспортувалось в Україну . Польське законодавство передбачало за розповсюдження «Сурми» кару до 5-и років ув’язнення. З 1924року ця група почала випускати журнал «Національна Думка»,головним редактором якого був брат Євгена – Мирон Коновалець. У цей час в Галичині крім УВО діяли «Організація вищих клас української гімназії» та утворений в 1926р. студентський «Союз Української Націоналістичної Молоді»(СУНР).7 листопада 1927 року відбулась перша конференція Українських Націоналістів. На конференції обрано провідника, головою якого став Євген Коновалець. Також вирішено видавати націоналістичний пресовий орган під назвою «Розбудова Нації». У цей час Євген Коновалець переважно перебуває у Чехословаччині, Німеччині ,Австрії. Зустрічається із кур’єрами з України, українцями в діаспорі, організовує конференції, тому стає обертом особливої уваги для польської розвідки. Врешті наприкінці 20-х років Коновалець вирішує оселитись у Швейцарії.

Спогади близьких співпрацівників Коновальця з того періоду свідчень, що він був головним координатором міжнародної акції протесту. Восени 1933року ОУН отримала повідомили, що поляки готують замах на Коновальця. Якщо мене ворог захоче вбити, ніяка сила мене не охоронить», - таким був погляд полковника на проблему власної безпеки.

Наступною акцією ОУН, для якої перебування Коновальця в Женеві було надто важливим, стала акція протесту проти Голодомору. Внаслідок спільних зусиль усіх Українських організацій 24 вересня 1933 року Найвища Рада Ліги Націй скликала засідання у справі Голодомору та звернулась до Червоного Хреста, закликаючи організувати акцію порятунку голодуючих на Великій Україні. Євген Коновалець організаційно зміцнив УВО; ОУН, установив контакти з політичними колами Німеччини, Великобританії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів, внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Бельгії, Канаді. За його безпосередню участь в Америці були засновані Громади Українських Стрільців, що поклали початок організації Державного Відродження України а США і Українському Національному Об’єднанню в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України, за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехословаччині, Австрії.

Діяльність Коновальця з розбудови ОУН, яка користувалась всезростаючою підтримкою української молоді, намагання поставити українське питання у Лізі Націй та постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в УРСР, викликали занепокоєння у більшовицького керівництва в Москві.

4) Вбивство Євгена Коновальця

Перший раз П.Судоплатов з’явився в Генті в кінці вересня 1937 року й запросив на зустріч Євгена Коновальця, Я. Барановського та Д. Андрієвського . Агент повідомив, що має важливу інформацію для провідника, але оскільки той не прибув, зустріч зірвалась.

Друга зустріч з членами ОУН відбулась у Роттердамі на початку лютого 1937 року. На ній був присутній Євген Коновалець у супроводі Я.Барановського. Говорив П. Судоплатов про стан речей в радянській Україні та про готовність антирадянських організацій приєднатись до ОУН. Важливою інформацією, яку хотів повідомити П.Судоплатов, виявилась звістка про заколот проти Євгена Коновальця, що його нібито готувала берлінська група. Згодом про останню третю зустріч було повідомлено за 2 дні до приїзду Судоплатова в Роттердам(21 травня 1838року). Євген Коновалець, дізнався про це 22 травня. Було домовлено зустрітись 23 травня в ресторані «Атланта». При зустрічі Судоплатов передав Євгенові Коновальцеві коробку з вмонтованим вибуховим пристроєм, за допомогою якого й було здійснено атестат. Так загинув Євген Коновалець.

Євген Коновалець – герой України. Це унікальна фігура української історії, яка зуміла поєднати в собі і політика, і військовика, і підпільника. Важлива риса його, це вміння проявити себе, як політика, який вміє об’єднати дуже різні сили. Євген Коновалець стоїть в нашій історії в одному ряду із великими попередниками, борцями за волю України, тому місце його в нашій історії – вічне. Він заради незалежності власного народу свідомо зрікся багатьох життєвих благ, став на шлях борця і мученика, жив заради майбутнього власного народу, фактично спроектував перебіг визвольного процесу і залишив нам приклад синівського ставлення до рідної землі:

« - Наші попередники вірили в самостійну Україну, працювали, змагались, мучились по в’язницях і на засланнях, а про те, їм багатьом не пощастило дожити до того щасливого дня, щоб побачити Україну самостійною. Ми мали те виняткове щастя що ми бачили, жили і боролись, обороняючи нашу самостійну Україну. Можливо, що нас зустріне така сама доля, як наших попередників, але нашим обов’язком є вести нашу визвольну боротьбу далі, в непохитній вірі, що Україна буде знову самостійною державою…»

У цих його словах, сказаних незадовго до смерті, є і його світогляд, і заповіт ідейним однодумцям, і пояснення, чому Євген Коновалець зайняв таке визначне місце в історії боротьби України за її незалежність.

Список використаної літератури

Енциклопедія українознавства Володимир Кубійович (1954р.)
Сватко Я. Євген Коновалець творець ОУН. – Л., 2006р.
Українські січові стрільці 1914-1920. За ред.. Б. Гнаткевича. – Репринт. Відтворення з вид. 1935р. – Львів: Слово, 1991.
Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920-1939роки. Видання третє,доповнене. – Київ:Українська видавнича спілка,2007.
Український Вісник, Львів, ч. 197, 28 вересня 1921р.
Дєдик О.,Мороз В.,Муравський В.,Львів. Місто наших героїв. – Львів: Літопис, 2009.
Артеменко О.І., Васільєва А.В. «Вождь Богом даний і правдивий» Євген Коновалець - провідник буремної доби.,Львів 2011р.