Урок - реквієм "Не згасити свічу пам'яті"

Підготували та провели члени гуртка «Патріот України»

     На столі – розламана хлібина і склянка з водою, поруч кетяг калини, свічка у підсвічнику.  Лунає музика – «Реквієм» А. Моцарта.

Учень:

Не звільняється  пам’ять, відлунює знову роками.

Я зітхну… Запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки – твердині, не храми –

Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З долини, аж немов з кам’яної гори

Надійшли. Придивляючись: «Вкраїна, двадцяте століття»

І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три». / запалює свічку/

Учениця:

«Літа 7441 від Сотворення світу (літо 1933 від Різдва Христового) був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моравиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих, і дітей, і ще не народжених – у лонах матерів». / запалює свічку/    

Учень:

Минуле століття пронеслося над Україною трьома голодоморами: 1921-1922, 1932-1933, 1947 років. Пам’яті тих, хто загинув від голодомору 1932-1933 років присвячується урок – реквієм «Не згасити свічу пам'яті». / запалює свічку/     

Учениця: 

Мало знайдеться не тільки в історії України, а й світу, таких жахливих трагедій, як голодомор.

Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій. Пекло, створене в Україні на початку 30-х років 20 століття, не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії. / запалює свічку/     

Учень:

Все забрала влада в селян, всі фонди: продовольчий, фуражний, насіннєвий. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося ще у грудні 1931 року, тривало до вересня  1933 року.        22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Число жертв – 8 млн. чоловік. Це 1/5 всього населення України. / запалює свічку/    

Учениця:   

Не нагодує Мати-Україна,

Не приголубить діточок своїх…

Яка ж бо перед Богом в нас провина?

Який ми сотворили гріх?

Чи той, що в нас поруйнували храми? –

Прийшли в наш край перевертні й хами

Чинить страшну наругу над людьми.

Учениця:

За жінок, чоловіків, дітей;

За малих, дорослих і старих,

Не співала півча похоронна,

Не лунали дзвони за впокій…

Ні труни, ні хрестів, і ні тризни.

Прямо в яму, навіки віків.

Чорна сповідь моєї Вітчизни,

І її затамований гнів.

Учениця:

То був  страшний навмисний злочин,

Такого ще земля не знала,

Закрили Україні очі

І душу міцно зав’язали.

Сліпу пустили старцювати…

То був такий державний злочин –

Здригнулась навіть мертва Кафа,

Мерцями сіялося поле.

Ні хрестика і ні могили –

То був такий навмисний голод…                                                                           

Учень:

Обдирали селян, наче липку.

Мав коня – то вже був з куркулів.

Супротивних -  в Сибір, там, крізь шибку

Скільки глянеш, - дроти таборів.

В таборах той, що землю леліяв.

У буремні відстояв грудьми.

«Вождь великий» всю тундру засіяв

З України моєї кістьми.

Учениця «У той рік заніміли зозулі»:

У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

В кирзяки-різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік.

Без труни, загорнувши в ряднину…

А на ранок – помер чоловік.

І невтому, трудягу старого,

Без хреста повели у той бік…

І кістьми забіліли дороги

За сто земель сибірських, сто рік.

У той рік і гілля, і коріння –

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.

Учениця:

…І люди біднії  в селі;

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися у хатах

Та й мруть…

Сумують комини без диму,

А за городами, за тином,

Могили чорнії ростуть.

…Гробокопателі в селі

Волочать трупи ланцюгами

За царину і засипають

Без домовини; дні минають,

Минають місяці, - село

Навік замовкло, оніміло

І кропивою поросло…

Учень:    

Неврожай від Бога, а голод від людей – так говорить українське прислів’я. На вулиці лежить хлопчик років десяти. Повз нього йдуть люди: «О, цей вже помер». У відповідь ледь чутний дитячий голосок: «Ні, я ще не помер».       

Наслідки голодомору

1.Внаслідок повного виснаження організму від голоду вмерло 20 млн чоловік. Найвищого рівня смертність сягнула в областях, що спеціалізувалися на вирощуванні хліба, - Полтавській, Дніпропетровській, Кіровоградській та Одеській.

2. Вивезено з України до Сибіру, на Урал, райони Крайньої півночі 3 млн чоловік.

Учениця:    

Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителько люду святоруського! Куди ж ти відійшла? Чого ж залишила мою землю і народ мій на поталу червоних дияволів? Чи ж не бачиш, що вони доточують кров із могутнього українського дерева? Чи ж не бачиш криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачиш, що то вже не я – Україна, а велетенська могила?

Учень:

І щоночі чути, як оплакують велетенські могили лише солов’ї і зозулі, білий квіт садів та цвинтарні бузки, плачуть молоді трави, стогнуть жита, ридма ридають зорі.

Учениця:    

І щовесни у Великодню ніч, як забуяє зело, спалахнуть цвітом сади, як зійде місяць і вистоїться у ставках і криницях вода, приходять з небес три святі: Київська Русь, козацька Січ і соборна чорнобильська Україна.

Вчитель:  Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих, пам’ять про тих, хто не дожив, пам’ять про тих, хто не долюбив, пам’ять про убієнних. Ніхто не має права про це забути.

Хвилина мовчання

Лунає музика