Виховна година "Я візьму той рушник" 2 клас

Тема. Я візьму той рушник

Мета:

• ознайомити учнів із специфікою та регіональними особливостями рушників, з народними традиціями та звичаями, пов’язаними з шинками;
• виховувати в учнів почуття гордості за свій народ, свою національну культуру, виховувати почуття національної самосвідомості, любов до рідного краю, пошану до народних майстрів;
• розвивати уміння, навички самостійно аналізувати явища культурного процесу, робити, висновки й узагальнення.

Обладнання. Рушники, хліб-сіль, калина, плакати, написи, магнітофон.

Плакати, написи:

1. У коморі сволок – на ньому рушників сорок.
2. Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати – буде чим гостей зустрічати.

Хід виховної години

Епіграф:

Хата без рушників, що сім'я без дітей.

І. Організація учнів до уроку.

1. Перевірка присутності учнів на уроці.

2. Перевірка готовності учнів до уроку.

II. Актуалізація опорних знань.

Звучить пісня А. Малишка «Пісня про рушник».

III. Повідомлення теми та мати уроку.

Тема сьогоднішнього уроку «Я візьму той рушник».

Метою уроку є: ознайомити вас із специфікою та регіональними особливостями рушників, з народними традиціями та звичаями, пов’язаними з шинками; виховати почуття гордості за свій народ, свою національну культуру, виховувати почуття національної самосвідомості, любов до рідного краю, пошану до народних майстрів.

IV. Сприйняття й усвідомлення нового матеріалу.

1. Слово вчителя.

Український рушник... Оздобле­ний квітами, зірками, птахами... Скільки він промовляє серцю кож­ного з-нас. Від сивої давнини і до наших днів, в радості і в горі рушник – невід’ємна частина побуту ук­раїнців. Його порівнюють з піснею, вишитою .витками на полотні. Без рушника, як і без пісні, не обходить­ся народження, одруження, похо­вання людини. Простий, скромно оздоблений рушник, висів у кожній хаті. Ним витирали руки, з ним доїли корову, поралися біля печі. В різних регіонах України він називався по-різному: утирач, утиральник, стирач. Ознакою охайності і працелюбності кожної жінки є її прибрана хата, а в ній – чистий рушник на позваті. У народній пісні про рушник мати повчає дочку:

Тримай хатоньку як у віночку,

І рушничок на кілочку.

Тримай відерця всі чистенькі

І води повненькі.

Прийдуть зовиці пити водиці,

Будуть тебе хвалити.

2. Бесіда.

1. Що вам відомо про народні звичаї і традиції, пов'язані з рушником?
2. Які народні стародавні звичаї і традиції, пов'язані з рушником збереглися до наших днів?
3. Чи зберігаються рушники у вашій родині?

1-й учень. По всій Україні поширений звичай накривати рушником або хусткою хліб на столі. Рушником накривали діжу після випікання хліба і ставили під образами на покуті. Гарно оздобленими рушниками на­кривають кошики з паскою, коли несуть святити до церкви.

2-й учень. Ще в дохристиянському періоді, вірячи в те, що в лісах живуть божества, наші предки обвішували дерева рушниками, задобрюючи божества таким чином. На рушниках, а той на довгих полотнах і сьогодні опускають домовину. Часто потім такі рушники вішали на хрест. Рушник стелять під плечі в домовину покійному, застеляють вікно труни.

1-й учень. Використовували руш­ники і в побудові хати. У деяких районах сволок піднімали на рушниках, потім ці рушники дарували майстрам. Коли стіни були зведені, в хаті у кутку вішали образи в рушниках. Не обходилось без рушників і у хлібо­робських обрядах.

Звучить пісня «Вийшли в поле косарі».

2-й учень. У перший день огляду озимини йшли в поле гуртом» частіше родом. Попереду йшов батько і ніс на рушнику хліб-сіль, різне частування несла в кошику мати, накритому рушником. На зе­лене поле стелили рушник, а на ньо­го клали їжу і пригощались. Так робили і в перший день оранки, жнив. Після закінчення жнив господар зустрічав женців з хлібом-сіллю на рушникові, а ті одягали на нього обжинковий вінок.

1-й учень. Весільний рушник кожна дівчина готувала заздалегідь. Вишивати рушники, як і сорочки, мати навчає дочку ще змалку. Зокрема, дівчата вишивали багато на вечорницях довгими осінніми та зимовими вечорами. У виготовленні кожного рушника, як і сорочки, вкладалося багато дівочих мрій про одруження, щасливе сімейне життя. Весільні рушники зберігали в скрині, яка купувалась на ярмарку відтоді, як в сім’ї народжувалась дівчинка. По всій Україні поширений звичай перев'язувати сватів у разі згоди на одруження. «Батько й мати не одказують, ще й рушників не показують, а я прийшла та й одказала, ще й рушники показала», – говорила дівчина під час сватання.

2-й учень. Під час шлюбу велике значення мав вишитий рушник, на якому мали стояти молоді під час вінчання. Під рушник родичі молодо­го клали срібні монети, пшеницю, щоб життя молодих було щасливим і заможним.

Ой стелися, рушничку, стелися,

Щоб на тобі дві долі зійшлися.

А ви, молодята, станьте на руш­ник,

Щоб прожити разом довше вік.

1-й учень. Красивий рушник привносив урочистість, створював гарний настрій на весіллі. Багато людей сходились дивитись, як раненько у понеділок молода дружина вставала і починала поратись, розвішувала рушники на образив картини, сволок, на жердки, над, вікнами, дверима і де тільки можна. Прибрана рушниками хата виглядала як писанка.

2-й учень. У кожній хаті обов'язково повинен бути оберіг. Він оберігав від домовиків. На таких рушниках з обох боків вишивали обереги і обов’язково так, щоб нитки не переривалась у вишивці. Цей рушник боронив хату від нечестей.

Для давніх рушників властивий один, два, рідше три кольори. Пізніше почали рушники вишивати багатьма барвами. Окремо уваги заслуговують рушники централі районів України, Південної Київщини, Чернігівщини – тут побутували ткані рушники і багато вишиті квітами, рослинністю з переважанням червоного кольору.

Читець.

Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала.

І чую: гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-м'ята.

Десь тихо бджоли загули.

Всміхнулась люба мати.

І біль у серці раптом зник,

Так тепло-тепло стало...

Цілую мовчки той рушник,

Що рідна ненька вишивала.

1-й учень. Коли жінки сідали ткати рушники, то чоловікам не дозволялось заходити до хати.

Жінки починали ткати рушники тільки у середу, п'ятницю або в суботу – у так звані жіночі дні. Він завжди висів на видному місці. Про рушник-утирач мовиться так у народній пісні:

Вода у відеречку, –

Братику, піди вмийся,

Рушник на кілочку, –

Братику, втрися.

Кращі узори запозичувались, переходили з покоління у покоління.

Звучить пісня «Два кольори».

V. Узагальнення та систематизація знань і умінь учнів.

Слово вчителя.

Наш український рушник пройшов крізь віки і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежну любов до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею, він щедро постелений близьким і далеким друзям, гостям. Хай символ цей завжди буде у нашій добрій хаті, як ознака великої любові й радості.

VI. Підведення підсумків уроку.