Виховна робота "Переорієнтація соціально дезадаптованих підлітків шляхом їх включення в нові позитивно орієнтовані відносини педагогічно організованого середовища"

Вчитель української мови та літератури

                                                                   Сліпченко Світлана Броніславівна

 

 

Переорієнтація соціально дезадаптованих підлітків шляхом їх включення в нові позитивно орієнтовані відносини педагогічно організованого середовища

 

Автор визначає, що в оновленій педагогіці  акцент робиться не  просто на успішного учня, наділеного певним обсягом ґрунтовних знань, а на молоду людину, яка б могла гнучко і позитивно реагувати на соціальні зміни в суспільстві і сама б мала бути носієм загальнолюдських та європейських цінностей.

Вирішити цю проблему неможливо без формування соціальної компетентності сучасного учня. Перебування дитини в людському оточенні сприяє становленню її соціального досвіду, досвідченості, обізнаності у всіх сферах суспільного життя. В учня поступово формується певна соціальна поведінка, здатність бути адекватним ситуацій, вимогам, сподіванням дорослих; розвиваються соціальні потреби, здібності,мотиви поведінки та діяльності.

Таким чином, дитина з певними біологічними додатками поступово починає набувати тих якостей, які необхідні їй для життєдіяльності в суспільстві.

Такі зміни в повній мірі стосуються і соціально дезадаптованої групи підлітків. Інтегруючись в здоровий соціальний колектив «неблагонадійний раніше» підліток стає носієм цінностей, норм, орієнтацій здорового учнівського колективу. Наступає, начебто, соціальне оздоровлення підлітка. В ході цього процесу зростаюча особистість вдосконалює особисті комунікативні здібності,учень починає дорожити власним соціальним статусом, він починає орієнтуватись на груповий стандарт бажаної для цієї спільності поведінки і діяльності. Наступає процес ресоціалізації.(Табл. №1)

Процес включення соціально дезадаптованих підлітків в нові позитивно орієнтовані відносини та види діяльності педагогічно організованого середовища – один із елементів процесу ресоціалізації. Ресоціалізація – організований соціально-педагогічний процес відновлення соціального статусу, втрачених або несформованих соціальних навиків неповнолітніх. Це вид особистісних змін, при яких індивід приймає тип поведінки, відмінний від прийнятого ним раніше. [ 1,c.692].

Характерними ознаками не сформованості соціальних навиків є агресивна поведінка, конфлікти з вчителями і ровесниками, які підсилюються переоцінкою життєвих цінностей, виникненням нового ідеалу. Такі ознаки вказують на соціальну дезадаптацію дитини.

Поняття «дезадаптована дитина» включає в себе як елементи соціального так і елементи психологічного та має соціальний та соціально-психологічні відтінки, що характеризує дану категорію дітей з позиції соціальної норми, а точніше – невідповідності їй.

Оскільки соціальна адаптація – це включення індивіда чи групи в соціальне середовище, то пристосування їх до відповідних правил, системи норм і цінностей, то соціальна дезадаптація підлітків – це порушення процесу соціального розвитку, соціалізації індивіда. [2,c.57].

Вимоги до психолого-педагогічного процесу сучасного освітянського простору включають в себе наступні елементи:

• формування вартісної основи дитини;
•  визначення критеріїв життєвого процесу:
•  почуття власної гідності особистості;
• принцип нерозривної єдності знань-переконань-вчинків;
• створення атмосфери гармонійності між особистістю дитини, природою та соціумом.

Соціальна адаптація дітей має свої особливості. Йде плідний процес формування їх особистості. Соціальна ситуація, яка зорієнтована на само визначеність підлітків стає підґрунтям для формування їх психологічних рис.

Процес формування соціальної і моральної спрямованості відбувається через реальні стосунки та через оцінки їх діяльності дорослими.. Але відповідно до віку, моральні норми та еталони взаємин розуміють не завжди глибоко, важко сприймається моральний релятивізм, тому оцінки інших категоричні, безкомпромісні. Моральні переконання ще нестійкі, але вони стають специфічними мотивами поведінки. [3,c.20]

На цьому етапі доцільно використовувати корекційно-відновлювальні заняття, направлені на зняття психоемоційної втоми, напруження, релаксаційні вправи, тренінги по спілкуванню. Вам допоможуть проблемні підлітки стати більш впевненими у спілкуванні та розкутими у поводженні один з одним. Особливо в нагоді вони стануть підліткам з підвищеною тривожністю, закомплексованими або підліткам які відчувають труднощі у спілкуванні.

Важливі зміни відбуваються в мотиваційній сфері: потреба в самоповазі, в самоствердженні, у визнанні однолітків, у позитивному ставленні з боку значущих товаришів. З’являється орієнтація на майбутнє: ідеали, перспективні плани, віддалена мета. Проте для підлітка характерна й відмова від поставленої мети всупереч її об’єктивної значущості, бо воля ще слабка.

Підлітки частіше діють за найбільш сильним мотивом, власною поведінкою вони ще не володіють і самі визнають відсутність у себе її.

Педагогічне завдання адаптаційної роботи – розвивати у підлітків вольову поведінку, використовуючи для цього емоційно привабливі цілі, підтримувати їх наміри й уявлення про можливість досягти рівня домагань. Практика свідчить, що не менше значення має забезпечення пізнавальної мотивації, розвиток інтересів.

При плануванні соціалізації підлітків школи враховується підвищена емоційна вразливість особистості дітей даної вікової категорії.

Підлітків характеризує легкість виникнення переживань. Емоційної напруги. Їм важно стримувати і радість, і горе, й образу, і  гнів. Їх емоції відрізняються негнучкістю, навіть тенденцією до само підтримування. Підлітки відчувають задоволення від будь-яких переживань, відчувають потребу у сильних емоційних насиченнях. Суперечливі прагнення, які виникають досить часто, ще більше підсилюють загальний емоційний фон, і це веде до виникнення стану афекту. Афективний стан може бути досить тривалим і виникати із незначного приводу. Треба вчити підлітків володіти своїми емоціями, усвідомлювати їх, говорити про них, виявляти в культурних формах.

Особливого значення в цьому віці набувають стосунки з оточуючими, оцінки і ставлення інших. Тому тут дуже важливим є самовираження дитини, що виступає фоном функціонування і розвитку багатьох психічних утворень. В цьому аспекті учбова діяльність виступає теж вагомим фактором становлення особистості учня. Учбові успіхи та особисті досягнення виступають як соціальний аспект, нормативна самооцінка. Тут чітко фіксується оцінко вий компонент само ставлення, що передбачає порівняння себе, своїх дій та вчинків з іншими, або ж внутрішнє обґрунтування, пояснення того, чому власні вчинки оцінюються позитивно, інші навпаки. (Табл. №2)

Самовираз особистості, не зважаючи на його певну сталість, постійно знаходиться у динаміці, в процесі неперервного розвитку. По мірі розвитку емоційного досвіду у підлітка складається більш чи менш узагальнене емоційно-цілісне розміркування про себе, стає той емоційний фон, який є необхідною умовою створення змістовного багатства самосвідомості в цілому.

Таблиця 1

Переорієнтація соціально дезадаптованих  підлітків

 шляхом їх включення в нові позитивно орієнтовані відносини педагогічно організованого середовища

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 2

Структура адаптованої особистості учня школи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

 

 

Список використаних джерел

 

1. Гідденс Е.  Социология. /Е.Гідденс Е.- М.,1999.-703с.
2. Євтух М.Б. Сердюк О.П. Соціальна педагогіка./ М.Б.Євтух, О.П.Сердюк – К.:2003.-229с.
3. Савчин М.В.Психологічні умови розвитку моральної самосвідомості підлітків: дисертація/М.В.Савчин.- Дрогобич,2015.-190с.