До розіграшу
залишилось:
15 днів
Конкурс розробок «Вчительська десятка»
Розробки додавай – подарунки вигравай!

Виховна розробка "Вечір поезії "

Про матеріал

донести до учнів чарівний світ поезії про кохання; прищеплювати любов до мистецтва слова; показати красу і складність людських почуттів; виховувати найкращі людські риси, найчистіші помисли, найсвітліші мрії, культуру почуттів.

Перегляд файлу

Дем'янівська ЗОШ І-ІІ ступенів

 

Вечір поезії

 

"Поговорімо, друзі, про любов"

 

 

 

 

 

 

                                         Підготувала: Малашенко В. Ю.,

                                          вчитель зарубіжної літератури

                                                      та російської мови

 

 

Тема: Поговорімо, друзі, про любов!

Мета:донести до учнів чарівний світ поезії про кохання; прищеплювати любов до мистецтва слова; показати красу і складність людських почуттів; виховувати найкращі людські риси, найчистіші помисли, найсвітліші мрії, культуру почуттів.

Ведучий І. Добрий вечір, шановні гості!

Ведучий ІІ. Ми раді вітати вас  на вечорі поезії.

Ведучий І. Поезія…Вона хвилює і збагачує,  будить нашу уяву і дарує насолоду, вона плекає високі почуття і робить нас крилатими…

Ведучий І. Мені здається, що немає на світі людини, яка б була байдужа  до поетичного слова, а якщо й є, то це глибоко нещасна людина.

Ведучий ІІ. То ж  давайте  сьогодні забудемо  про  все,  відкладемо  наші  проблеми,  негаразди  на  потім  і поринемо  у  світ  високих  почуттів  на  свято  Поезії,  Любові,  Вірності ,  Кохання …

Ведучий І.  І поговоримо сьогодні про любов. Чому? Бо питання,  пов’язані з любов'ю почали хвилювати людину відтоді, як тільки вона усвідомила істину, що вона – Людина. І увесь досвід кохання, що був пережитий, накопичений багатьма поколіннями, увійшов в літературу, став основою безлічі спроб розкрити свою душу у поетичних рядках.

Ведучий ІІ. Вірші про кохання писали В. Шекспір і Петрарка, Й. В. Гете і А. Міцкевич, О. Пушкін і М.Лермонтов, І.Франко і Л.Українка, Т. Шевченко і П.Тичина, В. Симоненко і О.Олесь, Л.Костенко і Е. Асадов … Цей список можна продовжувати й продовжувати.

Ведучий І. Всі вони хотіли розкрити таїну, що ж таке любов?.

Як не любов, то що це бути може?

                                     А як любов, то що таке вона?

   Добро? – Та в ній скорбота нищівна.

  Зло? – Але ж муки ці солодкі, Боже!

 

Ведучий ІІ. Любов – над бурі зведений маяк,

                     Що кораблям шле промені надії,

                     Це зірка провідна, яку моряк

                     Благословляє в навісній стихії.

                     Любов – це блазень у руках часу,

                     Що тне серпом своїм троянди свіжі –

                     І щік, і уст незайману красу.

                     Той серп любові справжньої не ріже.

 

 

 Ведучий І.  Кохання — одне з найкращих і найглибших людських почуттів, невичерпне та вічне, як саме життя. Його сила облагороджує, робить людину добрішою і кращою, спрямовує на величні діла і героїчні вчинки, а іноді змушує тяжко страждати. Кажуть, що про любов сказано все, але не всіма. Тобто кожен, поет він чи прозаїк, драматург чи людина зовсім не причетна до літератури, у житті обов’язково “пише” свою неповторну історію кохання.

Учень І.            Вона  прийшла  непрохана  й  неждана,

                       І  я  її  зустріти  не  зумів.

                       Вона  до  мене  випливла  з туману

                       Моїх  юнацьких  несміливих  слів…

                       Вона  прийшла  заквітчана  і  мила, 

                       І руки  лагідно  до  мене  простягла,

                       І  так  чарівно  кликала  й  манила,

                      Такою  ніжною  і  доброю  була.

                      І  я  не  чув,  як  жайвір  в  небі  тане,

                      Кого  остерігає  з  висоти…

                      Прийшла  любов , непрохана  й  неждана ,-

                     Ну  як  мені  за нею  не  піти?

 

Ведучий І.  Вічна  загадка любові,  різні  відтінки  людських  стосунків  завжди  були в  центрі  Поезії.  Чому ?  Мабуть,  тому,  що  поети  відчувають  світ  набагато  тонше,  набагато  гостріше  ніж  будь-хто  інший. Кохання – це  та   таїна,  що дає  їм  поштовх  до  творчості,  живлющу  наснагу  великого  вогню. Закохані  тягнуться  до  віршів,  інтуїтивно  відчуваючи,  що  в  цьому  натхненому  мовленні  можуть знайти  вияв  почуттів,  що їх  переповнюють.

 Учениця І.           Як пощастило дівчині в сімнадцять,

  Сімнадцять гарних неповторних літ!

                                  Ти не дивись, що дівчина сумна ця.

                                  Вона ридає,  але все як слід.

 

     Вона росте ще, завтра буде вищенька.

                                  Але печаль приходить завчасу.

       Це ще не сльози — це квітуча вишенька,

                                  Що на світанку струшує росу.

 

       Вона в житті зіткнулась з неприємністю:

                                  Хлопчина їй не відповів взаємністю.

                                  І то чому: бо любить іншу дівчину,

                                  А вірність має душу неподільчиву.

 

 

 

Ти не дивись, що дівчина сумна ця.

Як пощастило дівчинці в сімнадцять!

 

 Учениця ІІ.               Берізка  на  горбі  вмирала  від  журби,

                                   Від  самоти,  від  холоду,  від  стужі.

                                   І раптом  Березень,  такий  натхнений  й  дужий,

                                   Знайшов  її  і  вимовив: « Люби! »

                                   І  враз  вона  відтала,  ожила,

                                  Закучерявилась,  зробилась  незрівняна

                                   Сережки  золотисті  одягла,

                                   І  Березень  назвав  її: « Моя  кохана …»

                                  Вони  побралися, -  і  Березень  пішов,

                                  А  до  берізки  інші  залицялись,

                                  Але  вона  на  те  лише  всміхалась

                                  І  ждала  Березня,  щоб  заквітчатись  знов !

Ведучий ІІ. На жаль, не завжди кохання буває взаємним, і інколи воно вимагає від людей самопожертви.  

  Не жаль мені, що я тебе кохаю,

 Та в нас дороги різно розійшлись.

 Ні, не кажи, що зійдуться колись!

 Не зійдуться, мій друже, я те знаю.

 Моє кохання — то для тебе згуба.

 Ти наче дуб високий та міцний,

 Я ж наче плющ, похилий та смутний, —

 Плюща обійми гублять силу дуба.

 Та без притулку плющ зелений в'яне,

 Я не зав'яну, я знайду руїни,

 Я одягну обдерті, вбогі стіни.

 Зелений плющ оздобою їм стане.

 В країну смутку вітерець прилине

 І принесе мені луну розмови

 Від мого дуба любого з діброви,

 І спогад любих літ повік не згине.

Ведучий І.  Ми  всі  рано  чи  пізно  закохуємося.  Жодна  людина не застрахована  від  цього  почуття,  від  помилок  буднів  і  свят,  суму  і  радості,  розлук  і  зустрічей.  Кохання  -  краще,  що  дано  людині. Кохали раби  і  королі,  воєначальники  і  полонені,  злочинці  і  генії.  Можливо,  це  почуття  і  хвилювання  з  ним  пов’язане,  -  те  єдине , що  об’єднує  нас  всіх,  таких  різних  і  схожих  водночас.

Учень ІІ.   Спини мене, отямся і отям.

                 Така любов буває раз в ніколи.

                 Вона ж промчить над зламаним життям.

                 За нею будуть бігти видноколи.

                 Вона ж порве нам спокій до струни,

              

 

 

                 Вона ж слова поспалює вустами.

                 Спини ж мене, спини і схамени,

                 Ще поки можу думати — востаннє,

                 Ще поки можу, але вже не можу

                 Настала черга й на мою зорю.

                 Чи біля тебе душу відморожу

                 Чи біля тебе полум'ям згорю.

Ведучий ІІ. Поети – це  провідники  сили  кохання,  це  апостоли,  які  розносять  на  своїх  могутніх  крилах  віру  в те ,  що  світ  спасеться  любов’ю,  вірністю,  коханням…

Учениця.  …Хочеш, я буду приходити до тебе кожної ночі…

       Я падатиму біля твого дому тихим зорепадом.

       Я буду стелитися барвінком і м’ятою по твоїй стежині.

      …Хочеш, я буду твоєю піснею, замріяною і ніжною,

      Як журавлина осінь. А в темні лякливі ночі

      Заплаканою гілкою яблуні я стукатиму у твоє вікно.

      А коли закрутить хуртовина, я білими сніжинками

      Буду сріблити твоє тепле шовкове волосся.

     …Хочеш, я соромливим світанком буду приходити

      До твоєї кімнати, сідатиму на краєчок твого ліжка

      І тихо-тихо буду співати тобі ту дивну пісню,

      Яку весною нам співали берези. Пам’ятаєш?

      Лагідним вітерцем я буду сідати тобі на груди

      І слухатиму, як б’ється твоє серце.

      І це нічого, що ти прокидаєшся з думкою про іншу…

      Я буду приходити до тебе кожної ночі

      Як втома, як сон, як казка…

Ведучий І. Кажуть,  що  любові  від  людей  не  сховаєш.  І  не  треба,  бо  тільки  закохані  мають  право  на  звання  Людини. 

Учень.  Хай буде легко. Дотиком пера.

              Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.

    Цей білий світ – березова кора,

    По чорних днях побілена десь звідтам.

 Сьогодні сніг іти вже поривався.

Сьогодні осінь похлинулась димом.

Хай буде гірко. Спогадом про Вас.

Хай буде світло спогадом предивним.

Хай не розбудить смутку телефон.

Нехай печаль не зрушиться листами.

Хай буде легко. Це був тільки сон,

Що ледь торкнувся пам’яті вустами.

Ведучий ІІ.  Поезія – це  чарівна  скрипка,  в  яку  закохуються  багато  людей. Незважаючи  на  вік,  професію,  національність. 

 

 

 

Учениця.     Подаруй  мені  квіти  і  скажи про  кохання,

                      Хай  розлука  ця  довга  у  нас  буде  остання,

                     І  щоранку  даруй  мені  квіти любові,

                     І  на  небі  зірки  і  тумани  ранкові.

                     Серце  б’ється у  грудях і  щемить  від  розлуки –

                     Знову  згадую  я  твої  ніжнії  руки,

                     Твої  очі  ясні,  ніжний  погляд  ласкавий…

                    Хай  ніколи  й  ніхто  поміж  нами  не  стане.

                    Шепочи  мені  знов  про  любов  до  нестями…

                    Зацілуй  мої  очі  весняними  дощами,

                    Закрути,  наче  в  вихорі  нежданого  щастя,

                    Бо  кохання  між  нами – то  є  саме  прекрасне…

                    Подаруй  мені  ніжність,  що  в  серці  у  тебе,

                    Як  маленьку  хмаринку  з  блакитного  неба,

                    Шелест  лісу  і  тихе  джерельне  дзюрчання,

                    І свої сокровенні  відверті  бажання.

                    Ми  полинемо разом  під  небесні  простори,

                   Ти  мені  подаруєш  любов,  наче  море,

                  Я  тобі  даруватиму  серце  щомиті –

                  Найдорожчій  людині  у  цілому світі.

 

Ведучий І. Кажуть,  що  кохання – талант,  який  дається  не  кожному,  бо  кохати – означає  не  лише  насолоджуватися,  упиватися  своїм  щастям.  Кохати – це  віддавати  тепло,  ласку,  все,  що  маєш ,  найдорожчій  людині  на  землі.

 Любить — это прежде всего отдавать.

Любить — значит чувства свои, как реку,

С весенней щедростью расплескать

На радость близкому человеку.

Любить — это только глаза открыть

 И сразу подумать еще с зарею:

 Ну чем бы порадовать, одарить

 Того, кого любишь ты всей душою?!

 Любить — значит страстно вести бои

 За верность и словом, и каждым взглядом,

 Чтоб были сердца до конца свои

 И в горе и в радости вечно рядом.

А ждет ли любовь? Ну конечно, ждет!

 И нежности ждет и тепла, но только

 Подсчетов бухгалтерских не ведет:

 Отдано столько-то, взято столько.

 Любовь не копилка в зашкафной мгле.

 Песне не свойственно замыкаться.

 Любить — это с радостью откликаться

 На все хорошее на земле!

 

 

Любить — это видеть любой предмет,

 Чувствуя рядом родную душу:

 Вот книга — читал он ее или нет?

 Груша... А как ему эта груша?

 Пустяк? Отчего? Почему пустяк?!

 Порой ведь и каплею жизнь спасают.

 Любовь — это счастья вишневый стяг,

 А в счастье пустячного не бывает!

Любовь — не сплошной фейерверк страстей.

 Любовь — это верные в жизни руки,

 Она не страшится ни черных дней,

 Ни обольщений и ни разлуки.

 Любить — значит истину защищать,

 Даже восстав против всей Вселенной.

 Любить — это в горе уметь прощать

 Все, кроме подлости и измены.

Любить — значит сколько угодно раз

 С гордостью выдержать все лишенья,

 Но никогда, даже в смертный час,

 Не соглашаться на униженья!

Любовь — не веселый бездумный бант

 И не упреки, что бьют под ребра.

 Любить — это значит иметь талант,

 Может быть, самый большой и добрый.

 И к черту жалкие рассужденья,

 Все чувства уйдут, как в песок вода.

 Временны только лишь увлеченья.

 Любовь же, как солнце, живет всегда!

 И мне наплевать на циничный смех

 Того, кому звездных высот не мерить.

 Ведь эти стихи мои лишь для тех,

 Кто сердцем способен любить и верить!

 

Ведучий І. Ми далекі від думки, що словами можна навчити когось ставитися серйозніше до себе, своїх почуттів, але всі повинні знати, що кохання – це творчість найкращого, що закладено в людині.

 

Ведучий ІІ. І пам’ятайте, що кохання – не просто прекрасне почуття. Воно найтендітніше, чисте, витончене, як кришталь. І таке ж крихке: один необачний порух (не той вчинок, не те слово) – і розіб’ється, розлетиться назавжди, але рана в серці залишиться на все життя.

 

Ведучий І. Будьте коханими і кохайте!

 

Ведучий ІІ. Хай кожного з вас на стежині кохання супроводжують взаємність та вірність!

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Л.Українка  "На крилах поезії". Видавництво "Радянська школа". 1979р.

2. Ліна Костенко. Джерело: "Поезія" . Видавництво "Наукова думка" К., 1998р.

3.В.Симоненко На схрещених мечах: вибрані твори. 3-є видання. Упорядкування В.П.Костюченко, Київ, Університетське видавництво "Пульсари", 2004р. ст.27.

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
docx
Додано
29 січня
Переглядів
284
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку