Виховний потенціал звичаїв і традицій українського народу на формування національної самоідентичності здобувачів освіти

Вплив народних звичаїв і традицій на формування національної самоідентичності здобувачів освіти

Фрицька Лілія Іванівна,

директорка

Гусятинський ліцей

Закупненської селищної ради

с. Гусятин, Україна

fricka2014@gmail.com

Вступ. Щоб по справжньому пізнати свій рідний край, необхідно вивчати їхню історію, мову, культуру. І не тільки культуру, що створена талановитими архітекторами, художниками, музикантами, акторами, письменниками, вченими, але й ту, що впродовж багатьох століть творилася і плекалася в народному середовищі, передавалась від покоління до покоління, безперервно розвивалась і водночас зберігала певні стійкі свої риси, які утверджувались, поширювались, себто ставали традиційними.

Любов до батьківщини є однією з визначальних рис кожного справжнього громадянина. Будучи якістю синтетичною, «патріотизм включає в себе емоційно-моральне і дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної природи, до своєї нації, до матеріальних та духовних надбань суспільства» [1,52].

Ціль роботи. Поєднати своїм змістом одночасно декількох важливих для соціального життя української людності проблем. Це, скажімо, історичний аспект становлення духовності українців, виховний потенціал духовних набутків, методичне забезпечення процесу формування національної самосвідомості.

Матеріали та методи. Для вирішення поставлених цілей застосовувалися аналіз і узагальнення даних спеціальної науково-методичної літератури, експериментальні технології дослідження. Використано прийом анкетування, спостереження, запису фольклорних творів, дослідження родовідних джерел.

Результати та обговорення. Для того щоб, виховати справжніх громадян своєї держави, потрібно цілеспрямовано і систематично формувати у навчанні й вихованні здобувачів освіти елементи національної самосвідомості особистості на основі народних звичаїв, традицій, усної народної творчості. Саме усна народна творчість допомагає розвивати у дітей почуття національної свідомості. Учні дізнаються про характерні риси українського народу та його традиції. Важливим  фактором при використанні українських національних традицій у вихованні є такі методи, форми й прийоми роботи: бесіди, спостереження, розповіді, конкурси, свята, розваги, екскурсії. Найкращі пам’ятки фольклору зберігаються в казках, легендах, епосах, прислів’ях, приказках, які створив сам народ. Вони відображають народні звичаї, традиції, передбачають цілеспрямоване виховання та навчання молоді. [3].

На основі традицій під керівництвом учителя свідомо і цілеспрямовано формується виховний ідеал українського народу і самої нації. Г. Ващенко пише: «Традиційним ідеалом треба визнати той, що витримав іспит історії; найбільш відповідає психології народу та увійшов у психіку народних мас, відбитий у народній творчості і в творах кращих митців і письменників, що стали духовними провідниками свого народу» [2].

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками.

Але – звичаї – це не відокремлене явище в житті народу, це – втілені в рухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру, що в свою чергу впливає на процес постання народної творчості. Саме тому вона нерозривно зв’язана з звичаями народу.

Звичаї народу – це  ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а у його історичному минулому.

Народні звичаї та традиції охоплюють усі ділянки громадського, родинного і суспільного життя. У всіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристанища, бо він загублений для свого народу.

Звичай – загально прийнятий порядок, правило поведінки людини, що здавна склалося в процесі їхнього співжиття, увійшло в звичку, побут і свідомість певного народу, суспільної групи чи колективу.

Сам звичай, належить до тих незамінних механізмів, завдяки яким найоптимальніше передаються думки, почуття, звички попередніх поколінь, наступним, тобто – від батьків дітям.

Інакше кажучи, через систему звичаїв та традицій  кожен народ відтворює себе, свою духовну культуру, свій характер і психологію у своїх дітях. Звичай вводить кожне нове покоління в те раціональне русло, по якому проходить діяльність попередніх поколінь «Звичай – то другий закон», кажуть в народі.

Основна сфера дії звичаїв – родинний побут. А тому педагогічна суть звичаю полягає в тому, що діти в його орбіту потрапляють змалку, як кажуть – з колиски, тобто тоді, коли вони найбільш піддаються виховному впливу. Народні звичаї дитина переймає, як правило, у сім’ї, від наймиліших, найдорожчих і найавторитетніших людей, яким найбільше довіряє – батька і матері, дідуся і бабусі, старших братів і сестер. Звичай прищеплює дітям моральні риси поступово. Дитина включена в систему усталених звичаїв, виховується відповідно до їх вимог, непомітно для самої себе, природньо й просто, без всякого насильства. Вона навіть не помічає, що її хтось виховує.

Саме у народних звичаях і традиціях в мистецькій творчості відбивається вся історія народу, культурні впливи, що їх народ зазнав, а все це відзеркалює психологію і спосіб життя народу в минулому. Через це, звичай уможливлює «тривкість нації, вічність її духа».

Українські звичаї вельми багатогранні. Своїми настановами вони охоплюють всі сторони, як родинного, так і громадського життя. В цьому можна переконатися навіть ознайомившись з простим переліком деяких з них. Це звичаї українців величати новонародженого, охрестити, колисати дитину, співати їй колискових пісень, пестити, пригортати та носити на руках; відзначати народні та релігійні свята; зустрічати гостей хлібом-сіллю на вишитому українськими візерунками рушнику; колядувати, щедрувати під час різдвяних і новорічних свят; співати веснянки на Великодні свята; білити стіни хат; дітям звертатись до своїх батьків через шанобливу форму «Ви»; онуки при відвідуванні дідуся й бабусі чемно вітаються з поцілунком стареньких у руку, а ті у відповідь гладять своїх онуків по голівках, цілують у щічки, щоб великі, здорові, чемні та розумні росли.

Педагогічні функції народних звичаїв настільки могутні, що можемо з повним правом називати родинну етнопедагогіку звичаєвою педагогікою.

Саме народні традиції дослідники розглядають як постійно діючий елемент народної культури, що концентрує колективний досвід та передає його з покоління в покоління.

Висновки. Український патріотизм повинен стати провідною виховною ідеєю сучасної освіти. Національно-патріотичне виховання – це суспільна категорія, яка формує ставлення людини до себе, до свого народу й Батьківщини. Це ставлення виявляється у відповідних почуттях, переконаннях, ідеях. Лише переймаючись інтересами, прагненнями, потребами, ідеалами свого народу, усвідомлюючи свою національну неповторність і самобутність, людина стає зрілою, громадсько свідомою особистістю, справжнім патріотом, діяльним творцем своєї долі та долі Батьківщини.

У статті закцентовано увагу на виховних можливостях народних традицій та звичаїв від часу їх усталення до практичного використання у народній педагогіці українців з аналітичним осмисленням їх виховного потенціалу для сучасного освітнього процесу.

У звичаях і традиціях народність відтворює себе, свою духовну культуру, свій характер та психологію у своїх дітях.

Література

1. Бех І.Д. Виховання особистості: Сходження до духовності / Іван Дмитрович Бех. – К.: Либідь, 2006. – 271с.
2. Ващенко Григорій. Виховний ідеал – Полтава. Полтавський вісник, 1994. – 190 с.
3. Колесник Н.Є., Піддубна О.М., Марущак О.М. Майстерність комунікації у мистецькій і професійній освіті: збірник наукових праць – Житомир: ФО-П «Н.М. Левковець», 2020 ст. 179-182 с.

ВИТЯГ З ПРОТОКОЛУ №

засідання вченої ради

Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

від                         2023 року

СЛУХАЛИ: Рекомендація до друку методичних вказівок для використання у

професійній діяльності вчителів історії «Виховний потенціал звичаїв та традицій українського народу для формування національної самоідентичності здобувачів освіти» учителя історії Гусятинського ліцею Закупненської селищної ради Фрицької Лілія Іванівни.

УХВАЛИЛИ:   Методичні вказівки для використання у професійній діяльності

вчителів історії «Виховний потенціал звичаїв та традицій українського народу для формування національної самоідентичності здобувачів освіти» учителя історії Гусятинського ліцею Закупненської селищної ради Фрицької Лілія Іванівни.

Голова вченої ради     С.А. Копилов

Секретар вченої ради     Н. Д. Коваленко