Виховний позакласний захід "Нехай святиться у віках в борні здобута незалежність"

Про матеріал
Виховний захід до Дня захисника України, Дня українського козацтва та свята Покрови. Для учнів старших класів
Перегляд файлу

«Нехай святиться у віках в борні здобута незалежність!»

Україна буде тоді,

коли будуть люди,

які найдужче боятимуться

її ганьби…»

Ліна Костенко

 

Мета: розширити знання учнів про нашу Батьківщину – Україну;  виховувати в учнів любов до України, патріотизм, повагу до її захисників – учасників АТО; довести до свідомості учнів, що ми самі відповідаємо за долю нашої держави, що кожен українець повинен мати активну громадянську позицію щодо своєї історії та подій на сході України; дати новий імпульс духовному оздоровленню учнів, який передбачає трансформацію громадянської свідомості, моральної, правової культури особистості, розквіту національної самосвідомості і грунтується на визнанні пріоритету прав людини, яке функціонує на засадах гуманізму.

Очікувані результати:

  • формування ціннісного ставлення до держави, українського народу, його мови, звичаїв і традицій;
  • розширення знань учнів про історичне минуле України;
  • усвідомлення цінності людського життя та тих складових частин, які впливають на нього, роблять його багатогранним, плідним і корисним; усвідомлення своєї ролі в колективі, державі, світі; почуття гордості за свою державу, любов до неї; вміння робити аналіз подій, фактів, історичних явищ; формування навичок відповідальної поведінки, розвиток критичного мислення.

 Оформлення: вислови та вірші про Україну, національна символіка та атрибутика України, на центральній стіні великий вінок з жовто-блакитними стрічками, а зверху опускається Ангел. Під центральною стіною утворені східці, на яких горять лампади.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(Звучить легка музика, трансляція відеоролику “Де Україна?..”)

 

  • Ведучий: Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить у незнаних і безіменних могилах – присвячується!

 

  • Ведучий: Цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче, життя – присвячується!

 

  • Ведучий: Всім тим, хто зараз стоїть на сторожі нашого спокою, хто тримає мирне небо над нашими головами, хто боронить кордони нашої Батьківщини – присвячується!

Пам’яті всіх, кого позбавили права,
пам’яті всіх, кого викреслили зі списків,
пам’яті всіх, кого випалила вогненна заграва,
кому за жодних режимів не ставитимуть обелісків,

пам’яті тих, кого викинули за кордони,
пам’яті тих, хто говорив із зашитими вустами,
пам’яті тих, хто залишився на лінії оборони
пливуть небеса цього ранку,
пливуть над містами.

Пахне випаленим пшеничним полем.
Виживи в цьому вогні, юний підранку.
Географією твоєю і видноколом
небо пливе над країною, де щоранку

пам’яті тих, хто пішов, розряджаються телефони,
пам’яті тих, хто зник, працюють судноремонтні заводи,
пам’яті тих, кого немає, переганяють вагони, 
і жінки, говорячи про дітей, видихають тепло свободи.

 

Пам’яті тих, хто впав, пливуть вантажні пороми,
пам’яті тих, кого не назвали, починаються зливи,
працюють невидимі 
меліоратори та агрономи,
працюють удень і вночі, тому що важливо,

аби влітку не пересихали ріки,
аби в грудні не завмирали пекарні,
аби в містах можна було купити молоко і ліки,
аби не зупиняли роботу вокзали й друкарні,

щоби всім в радість була їхня праця,
щоби всім ставало уважності й сили,
щоби пам’яті тих, хто боїться, хтось підіймався. 
щоби пам’яті тих, хто мовчить, щось говорили.

  • Ведучий: Українська земля… Земля щедро полита кров’ю її синів. З нашої історії ми бачимо споконвічне прагнення українства до волі та незалежності рідної землі, неньки-України.

 

Ведучий: …Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є — дорога, явори,

усе моє, все зветься — Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори. Ліна Костенко

 

Ведучий: І сьогоднішній  захід ми присвячуємо всім представникам славетного лицарського роду, гідним нащадкам великих прадідів, у чиїх жилах пульсує гаряча кров і дух героїчних запорожців.

 

 

Ведучий: Вже скільки закривавлених століть

Тебе, Вкраїно, імені лишали…

Тож встаньмо, браття, в цю урочу мить:

Внесіте прапор вільної Держави!

Повірмо в те, що нас вже не збороть,

І долучаймось до добра і слави.

Хай будуть з нами Правда і Господь –

Внесіте прапор вільної Держави!

 

(В зал урочисто під музику-марш вноситься Державний прапор України.)

 

Ведучий: Народе мій, пишаюся тобою:

Моя душа – частинка твого «Я».

Красою правди у святім двобою

Понад Майданом сонця лик сія…

Є нація! Хай знають всі у світі:

Ми є! Народ піднявся із колін!

І переможно сонце правди світить,

Співає гордо наш Державний Гімн.

 

(Звучить Державний Гімн України).

 

  • Ведучий:Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі –у  нашій славній Україні! Тут жили наші діди й прадіди, тут живуть наші батьки – тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини.

Материнський образ України встає з полинових степів і глибинної чорноземної скиби, як барва зоріє із зажури поліських озер, що чистими очима довірливо дивляться на світ, виростає недосяжно на повен зріст із карпатських верховин. Нема життя без України, бо Україна – це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна – це мати, яку не вибирають,  бо Україна – це пісня, яка вічна на цій землі. Не стидайся, це твоя земля!

 

Ведучий: Це країна добрих, щирих, привітних, веселих і гостинних людей, які ніколи не поневолювали інші народи, а лише вміло захищалися від ворога.

 

Ведучий: 14 жовтня кожного року увесь християнський світ з глибокою любов’ю, вдячністю і надією славить Пресвяту Богородицю, Матір Спасителя світу Ісуса Христа. Шість разів у році наша церква урочисто відзначає свята на честь Діви Марії:
8 січня — Собор Пресвятої Богородиці;
7 квітня — Благовіщення Пресвятої Богородиці;
28 серпня — Успіння Пресвятої Богородиці;
21 вересня — Різдво Пресвятої Богородиці;
14 жовтня — Покров Пресвятої Богородиці;
4 грудня — Введення в Храм Пресвятої Богородиці.

 

Ведучий: Наша нинішня зустріч присвячена святу Покрова Пресвятої Богородиці. Для нас, українців, це свято християнське і національне, воно символізує зв’язок поколінь, невмирущість героїчних традицій нашого народу.

 

Сценка

1 особа: 
Рятуйте. Рятуйте, вороги…

2 особа: 
Біда! Горенько… Що ж робити… у сусіда хату спалили.

1 особа: 
У мене батька взяли в полон…

3 особа з дитиною: 
Допоможіть там, там чоловіка поранено…

1 особа: 
Не можна сидіти склавши руки, треба щось робити. А то село наше спалять, рідних повбивають…

2 особа: 
Чим ми можемо допомогти одне другому, ми ж навіть зброї не маємо.

3 особа: 
Є в нас зброя найголовніша за всі — це молитва.

1 особа: 
Так, нам нічого не залишається, як молитись. Ось (витягує Образ Пресвятої Богородиці) молімось до Матінки Божої, вона нас не опустить

Всі клякають

1 особа: 
Матінко Свята, зглянься над нашим народом, захисти від наступу ворожої навали, охорони наших рідних, врятуй наші домівки. Під Твою Милість прибігаємо, Богородице, молитвами нашими в скорботах не погорди, але від бід визволи нас, єдина, чиста і благословенна…

Марія: (голос за сценою)
«Не бійтесь, діти мої. За вашу щиру молитву і довіру я обов’язково вам допоможу. Моліться, моліться ще більше і я врятую ваш народ від загибелі, ваші домівки від руйнувань. Вірте вашому Господеві, Він Всесильний, і я, взявши усіх під свій Покров, захищу від нападу чужинців»

4 особа: 
Що, що ви тут робите, скоріш скоріш ходіть у село треба вашої допомоги. Я не знаю…, як могло це статись, але… вороги відступили, майже усі домівки вцілілі, чудо чудо…

 

Пісня Серденько Марії або Хтось тай вродиться з нас

 

Ведучий: Свято Покрови було найбільшим святом для козаків. Цього дня у них відбувалися вибори нового отамана. Наші лицарі вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю закупницею і покровителькою. Впродовж століть в Україні воно набуло козацького змісту та отримало другу назву — Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні відзначається як день українського козацтва, а з 2014 року, за указом чинного Президента, 14 жовтня ми відзначаємо День Захисника України.

 

Коли у душі цвяхи забивали,

Щоб віру і свободу хоронити

Батьки дітей на смерть благословляли,

Не довелось  щоб на колінах жити…

 

Під Пресвятої Діви Омофором

Ставали хлопці до плеча плече,

Хай краще смерть, а очі виїсть ворон,

Ніж потім душу сором запече.

Було життя від бою і до бою,

Були етапи, тюрми, табори

Усі хто міг в руках тримали зброю,

А хто не міг, здіймали прапори….

 

Пустіли села і хати пустіли,

Хто йшов в ліси, кого чекав Сибір,

Та Мати Божа їм давала сили

І боронила правду до цих пір.

 

Ведучий: Запорізька Січ! Козацтво – легендарне минуле українського народу, що упродовж століть протидіяло спробам турецьких султанів, кримських ханів, польської шляхти поставити український народ на коліна.

 

Танець ???

 

Ведучий: Продовжили героїчну історію України Січові Стрільці, які мужньо боролися за її волю. Це були молоді хлопці. Кожен з них любив матір, рідний край, але понад усе бажав незалежності своїй Батьківщині.

 

Пам'яті січових стрільців

В вишитій сорочці, збивши босі ноги,

Стоїть Україна обабіч дороги,

А по тому шляху з заходу і з сходу

Тягнеться історія Вкраїнського роду.

Гордою ходою в сонячнім вінці

Йдуть у бій за волю січові стрільці.

Юні та безвусі, їм жити, кохати,

Нивоньку косити, діток колисати…

Стоїть Україна, руки простягає

Хоче мить спинити та права не має.

«Стійте, зупиніться!»стелиться, шепоче –

«Хай запам’ятаю ваші карі очі

Хто скажіть, чиї ви?Як вас величати?

 Щоб змогли нащадки вам шану віддати…»

Мовчать легіони, зберігають сили

Йдуть у бій - і сіються стрілецькі могили.

Заридали гори, голосять трембіти

Це твої, Вкраїно, загинули діти.

Хай лине їх слава протягом віків

Чуєш, Україно, з-під землі їх спів?

Транслюється відеоролик «Ой, у лузі червона калина…»

 

Ведучий:  Однією з най трагічних сторінок в історії боротьби за Україну є бій під Крутами.  Поблизу станції «Крути» загинув цілий студентський Курінь – триста студентів – цвіт української молоді, цвіт української Нації. Трагедією було те, що під Крути пішли лише триста і лише молодь.

 

Ведучий: Гімназисти і студенти. Найстаршому 21 рік. А наймолодшим – 14-16 років. Вони пішли, щоб затримати ворога, який був майже під Золотими Воротами Києва… І полягли … Вони принесли в жертву Батьківщині своє молоде життя. Вони боролися, щоб ми перемогли.

 

 Відеоролик «Крути. Вони боролися, щоб ми перемогли»

 

Ведучий: Визначною сторінкою нашої історії є Українська Повстанська Армія. Це Рух Опору, який був добре організований.

 

Ведучий: Самовіддана боротьба воїнів УПА надовго залишиться в пам’яті народу. Ці герої-воїни за українську державність віддали своє життя без вагань.

 

На сцені біля імпровізованого багаття сидять хлопці і дівчата в вишиванках і одязі часів УПА і співають пісню «Нас весна не там зустріла»

 

Ведучий: 23 роки Україна не знала війни. Але війна не обійшла нашу державу тепер. Ще рік тому ми не особливо звертали увагу на слова «Слава Україні – Героям слава», а тепер ці слова набули нового змісту.

 

Ведучий: Наразі вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумніву, що ці герої – хлопці що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарі, які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу, волонтери на плечах яких тримається наша армія.

 

Пісня «Зродились ми великої години» + Молитва українського націоналіста

 

Ведучий: Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням, це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини, а також є засвідченням справжнього патріотичного подвигу.

 

 

Ведучий: Не можемо ми не згадати про події, які сталися лютневими днями на Майдані Незалежності. Майдан став символом боротьби, символом утвердження прагнень до європейських цінностей у споконвічно європейській державі. І за цю боротьбу, за нашу з вами свободу й оновлення країни заплачено страшну ціну : своє життя віддали найкращі. І більшість із них – молоді, сильні. Ті, що тільки починали жити.

 

ВІРШ «Ця зима»

 

Ведучий: Квітень 2014. Саме тоді російські загони вторглися та територію українського Донбасу, саме тоді розпочалася неоголошена війна загребущої і ненаситної московії  проти України.

 

Розмова з чужинцем

Вона стояла крихітна і боса.
Десь від землі здіймався голосок.
Яріли квіти на дівочих косах,
В руках тримала житній колосок.
Спідниця пишна, гана вишиванка
І доброго намиста два разки.
Дивилась гідно, не як полонянка.
Це про таких легенди і казки.
Чужинець був звеличений і гордий,
Сидів недбало в пишному вбранні.
Хтось тихо хлипа, мучив клавікорди,
Хтось гарцював на білому коні.
-Либонь, ти хтіла щось мені сказати?
Чи, пак, табе покликали дарма?
Така мала...чи є у тебе мати?
-Для свого краю мати - я сама.
-Вклонись мені. Я - цар твій, щоб ти знала.
Я - завойовник, я - володар твій.
Вона спокійно, гідно так сказала:
- Ти може, й цар, та тільки цар не мій.
Не поклонюся жодному тирану, 
Ні перед ким не схилю голови.
Я завтра стану й післязавтра стану
І гордо кину: -Я іду на "ви"!
Пихато й зверхньо кинеш ти на мене.
- Ти? Йдеш? Супроти кого ти ідеш?
Відповіла спокійно так і чемно:
- Я тут живу, а ти тут не живеш.
Ти - зайда! Ти - чужинець в моїм краї.
А я - легенда рідної землі.
Мене кожніська стежка тут вітає.
Птахи великі і птахи малі
Мені співають пісню величальну.
Самі із плодом хиляться гілки.
Тобі ж лиш ворон кряче - 
Птах печальний.
Ти - ворог наш, отой, що навіки.
Бо ти прийшов, щоб трави толочити,
Щоб чобітьми пройтися по квітках.
Ти на землі моїй не зможеш жити,
Бо ти тут сіяв смерть, тут сіяв страх.
Хтось вже не хлипав, а тихенько плакав.
Затихли клавікорди. День згасав.
Замовк чужинець. Думав, не балакав.
Хотів сказати щось та не сказав.
Замість дівчати вже стояла жінка.
Ставна і гарна в величі своїй.
Хто ти така? - спитав. - Я - українка.
Йому хотілось поклонитись їй.
Стань на коліна! - відмовляли нерви.
Він з ними був в постійній боротьбі.
- Навколішки стаю, як йду до церкви.
Я не прийшла коритися тобі.
- Ти Роксолана? - Ні, я звуся Настя.
Але хіба, скажи, у тому річ? 
Тобі завоювати нас не вдасться
Ми - світло дня, а ти - похмура ніч.
Тобі хотіла я лишень сказати:
- Іди туди, звідкіль до нас прийшов.
Тобі ніколи край наш не здолати,
Тут смерть знайдеш, якщо ще не знайшов.
Він захотів недобре щось зробити
І рвучко потягнувся до меча.
Не квапся, бо мене не можна вбити.
І доторкнулась до його плеча.
Закляк чужинець. Він моливсь до Бога.
До свого Бога - іншого не знав.
Вона пішла з ворожого порога.
І вже ніхто її не зупиняв.

 

Пісня ____________________________________________

 

 І знов Майдан в Луганську і Донецьку,

Ні, не Майдан — справжнісінька війна!

Знов суть свою ворожу і поганську

Показує москаль, мов сатана.

 

За Сотнею ще рани кровоточать,

А тут нових оплакуєм синів.

Скажи, москалю, що від нас ти хочеш,

Невже нових жертв сильно захотів?

 

Цвітуть тюльпани чорні в Україні,

Зривають їх дружини й матері.

«…Присвоїти посмертно…» В домовині

Лежить проміння згаслої зорі…

 

А блокпости обстрілюють чужинці,

Чиєсь дитя стає мішенню знов…

Іде війна!.. Іде війна, вкраїнці!..

Іде війна за смерть — не за любов!

 

(Трансляція відеоролику “Героям війни на сході присвячується…”)

 

Ведучий: …Він повінчався з українським краєм,

З калиною у білому вбранні,

Яка червоні слізоньки втирає

І про любов йому шепоче в сні…

Прорізавсь голос чийсь сердитий,

В тумані тишу роздира:

То знов привезли дітей убитих

Зі сходу — з міста і з села.

Тож будуть сльози і ридання

Коханих, бідних матерів,

Бо знову свіже поховання

Їх любих, рідних їх синів

Чи довго будемо страждати

Та проливатимемо кров,

За рідну землю воювати,

Бо ворог лізе знов і знов?

В нас військо бідне, майже голе,

Бронежилетів, касок в них нема.

Та битись з ворогом готові —

Болить за Україну в них душа.

 

ПІСНЯ «Плакала калина»

 

Ведучий: За даними ООН, в результаті бойових дій в Україні загинули  понад 10 тис людей, в тому числі 132 дітей. Поранення отримали 7640 людей. Солдати добровольчих загонів та регулярної армії віддали життя за кожного з нас!

Я загинув у битві, я уже вбитий,

Довкола мене тіла ворогів.

Я пішов незборимим, грюкнув дверима,

Я за собою не лишив боргів...

Ще на останок побачив світанок,

Сонячний промінь і краплю роси.

Життя прожив гідно, хоч, може, й не видно,

Та я не боявся, не нив, не просив...

  Мене вже немає!..

А вітер розносить мене по землі...

Мене вже немає!..

Я знаю секрети великі й малі...

Мене вже немає!..

Поряд зі мною літають орли...

Мене вже немає!..

Але важливо, щоб ви всі були!..

 

Ведучий: Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови

за наше майбутнє. Хай пам’ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.

 

Під час наступних слів виходять із запаленими свічками Якимець В, Бубняк В, Бик О, Сайко О, Чала Б, Лопатинський О.

  • Ведучий:Тож запалимо свічки пам’яті козакам, солдатам-визволителям Першої та Другої світової, репресованим, героям-афганцям, героям Небесної сотні, усім героям, які боролись за незалежність нашої України. Нехай спокійно і тепло буде їхнім душам від цього священного світла.

 

Ведучий: Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов   від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

 

Ведучий: Вшануймо хвилиною мовчання тих, хто поклав своє життя за Україну і за кожного з нас.

 

ХВИЛИНА МОВЧАННЯ

 

  • Ведучий:Ніколи не проходьте байдуже повз могили, пам’ятники, обеліски. Завжди вклоніться пам’яті тих, хто боровся за нас, за наше життя і пам’ятайте про героїв, які живуть разом із нами.

 

Звучить музика

Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали,

 Пам’ятайте про тих, що не встали як впали.

 

 Пам’ятайте про тих, що згоріли як зорі,

 Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.

 

 Пам’ятайте про тих, що за правду повстали,

 Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах.

 

 Пам’ятайте про тих, що стрибали під танки…

 Є в місцях невідомих невідомі останки.

 

 Є в лісах, є у горах, і є під горою –

 Менше в світі могил, ніж безсмертних героїв.

 

 Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні

 Хай відомими стануть всі герої безвісні.

 

 

 Я дивлюсь на світлини бійців,

Щирі посмішки, втомлені очі,

Сиві скроні та безліч рубців…

А мій розум сприйняти не хоче:

Це не сон, не синдром маячні,

Це війна не в далекій країні,

Не в Іраку чи десь там в Чечні,

А в вишневій моїй Україні.

Саме зараз вони, вояки,

Схід країни від зла захищають,

Йдуть  на смерть мої земляки,

Кров’ю землю святу поливають,

Щоб країна ввійшла в майбуття

Вільна, сильна, без чвар та війни.

Віддають найцінніше – життя,

України найкращі сини!

  

Ведучий: Кожному воїну присвята. Пробачте нам нашу душевну сліпоту.

 

Звучить музика

Про що мовчать сумні солдата очі?

Про те, що нам не варто говорить:

Про жах війни, про молитви щоночі,

Про те, як тяжко друзів хоронить…

 

Що сховано за посмішку солдата,

Таку гірку, що сльози на очах?

Останнє слово мудрого комбата…

Чи власний непоборний дикий страх…

 

Страшна війна так швидко все змінила…

Чому черствіють молоді серця?

Мов ангели, що в них забрали крила

Й тепер нама до неба вороття…

 

Вони мовчать, немає що казати,

Бо ми не хочем бачить їхній світ,

Бо ми не хочем з ними помирати,

Нам рано ще писати заповіт…

 

Прокинсь, народ, до нас кричать їх очі,

Та ми ж сліпі, і не бажаєм зріть…

Оглухли ми, лиш молимся шоночі,

Та не за них, а щоб собі пожить…

 

Вони мовчать, щоб ми таки почули,

Щоб ми відкрили злякані серця:

Згадайте їх, вони ж нас не забули,

Вони для нас виборюють життя!     Олена Лемішко

 

 

Ведучий:  В Україні раніше по селах не було замків. Коли йшли на роботу, то просто підпирали двері паличкою. Щоб кури не заходили. А на столі завжди стояло молоко і хліб рушничком накритий. Подорожній міг зайти в будь-яку хату, поїсти, попити. Подякувати хаті, рушничком втертися. Підперти двері паличкою знову і йти собі далі. А зараз просто виставляють на вулиці яблука і сливи – те що вродило добре. Пригощайтеся подорожні.

 

Ведучий: То квіти душі із запахом молока, хліба і яблук.

Майдан насправді розпочався не тоді, коли ми вийшли на головну площу країни. Він розпочався тієї лютої зими, коли засипало дороги і машини на трасі, і там замерзали люди. А тисячі киян на своїх кайєнах і ланосах кинулись рятувати, витягати, відкопувати їх, відігрівати і годувати, не зважаючи на небезпеку і холод. Тоді на снігу розцвіли квіти душі народної. Невидимі, але прекрасні. Із запахом бензину, бутербродів і гарячого чаю.

Ведучий:  Майбутнє не за арміями і війнами, не за капіталами і окупантами.

Майбутнє за тією дівчинкою, що малює квіти з пінки в чашці з кавою просто так, для душі.

За тими юнаками, які покинули свої монітори з іграми  і кинулися боронити палаючі барикади. При цьому не розбивши жодної вітрини чи автомобіля. І які, в перервах між боями, читали книжки з філософії і історії мистецтв.

І за мамами, які цілують пальчик і співають «Котику-коточку».

І за татами, які приносять пиріжка «від зайчика».

Майбутнє за тими, хто має у душі квітку народу свого. Може її не видно, але вона обов’язково розквітне у свій час. Я це знаю.

А Україна житиме! Я знаю!
Вона цвістиме серед всіх держав,
Бо ще не бачив світ такого краю,
Щоб за свободу люд життя поклав.
Щоб на війну ішли, як добровольці,
Боротися за волю та за нас,
У Бога попросивши МИРУ й Сонця…
Ми переможемо! Уже прийшов наш час!!!

 

Ведучий: Слава Україні! Слава нації! Україна – понад усе!

 

 

docx
Додано
4 березня 2019
Переглядів
778
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку