Виховний захід " Die Werke von Taras Schewtschenko in der deutschen Übersetzung"

Про матеріал
Дана розробка заходу допоможе вчителям іноземної мови при підготовці до уроку про Т.Г. Шевченка, або у проведенні позакласного заходу. Тут розміщена коротка оглядова інформація про творчість поета, атобіографія поета та уривки вішів Тараса Григоровича у німецькому перекладі. До розробки додається презентація.
Перегляд файлу

Твори Т. Г. Шевченка у німецькому перекладі

 

Ім'я Тараса Шевченка - своєрідний символ України. Він не лише видатний поет і художник, національний герой, а й відомий і шанований в усьому світі митець. Про нього з повагою висловлювались видатні особистості різних країн і народів: літературознавці, культурні діячі, президенти, про нього написано безліч праць. Великому Кобзареві встановлено  пам’ятники не тільки в Україні, а й у США (Вашингтон), Канаді (Вінніпеґ, Торонто), Польщі (Білий Бір, Варшава), Чехії (Прага), Грузії (Тбілісі), Узбекистані (Ташкент), Франції (Париж, Монтаржі) Австралії (Канбера), а також в Угорщині, Парагваї, Португалії.  Для багатьох народів Тарас Григорович є прикладом людяності й патріотизму, прикладом того, як треба любити Батьківщину і саме життя, як треба любити людей і прагнути ідеального суспільства, а в ньому - справедливості.  Проблеми, які підіймає у своїй творчості поет, теми, які він охоплює, не є суто національними, вони  загальнолюдські.  Думки й почуття, втілені в творах Т.Шевченка, непідвладні часу й актуальні в усьому  світі. Вони не залишають нас байдужими, знаходять відгук у наших серцях.

 

Ще 10 років тому одна з передач  німецькомовної програми «Deutsche Welle»  була присвячена творам великого Кобзаря, а саме  як твори великого Кобзаря дійшли до німецькомовного читача, хто, власне, переклав перші його твори на німецьку й з якими труднощами доводиться стикатися перекладачам творчої спадщини Шевченка.

 

Переклади творів Шевченка німецькою мовою, відгуки, та статті про українського поета, що з'являлися в австрійській та німецькій пресі привернули увагу українських літературознавців. Кожне видання творів Шевченка німецькою мовою, майже кожна стаття чи наукова розвідка про поета знаходили відгук на сторінках періодичних українських видань.

 

  Про творчість Тараса Шевченка в німецькомовному світі написано багато праць, як популярного, так і наукового характеру. Першим твором Кобзаря, про який дізналися в німецькомовному середовищі, дослідники вважають поему "Гайдамаки". Ще за життя Шевченка, 1843 року, в журналі "Щорічник слов’янської літератури, мистецтва й науки" редактор цього видання, відомий славіст Ян Петер Йордан звернув на неї увагу німецькомовного загалу.

 

  Але перекладати твори Шевченка німецькою почали кількома десятиліттями пізніше.

 

Перше ширше ознайомлення німецькомовного читача з постаттю Шевченка пов’язане з буковинськими культурними колами 70-их років 19 століття. Йдеться про ті кола, яким була доступна як німецька, так і українська мови. Ініціатива походила від австрійського поета Йоганна Ґеорґа Обріста, який вчителював у Чернівцях. На підставі підрядників, які йому склали українські колеги, він видав 1870 року нарис про Тараса Шевченка". Видана Обрістом книга мала назву "Тарас Григорович Шевченко - український поет. Нарис життя". А от додатком до неї стали переклади поезії Шевченка - загалом 16 творів, серед яких були "Гамалія", "Іван Підкова", три частини з поеми "Гайдамаки", "Тарасова ніч", "Русалка", "Заповіт", "Утоплена".

 

  Розповідає доцент Дрогобицького педагогічного університету Ярослав Лопушанський, який досліджує українсько-німецько-австрійські літературні взаємини: "Обріст зазначав, що його переклади були лише додатком до книги про Тараса Шевченка й лише спробою вільних перекладів. Перекладач користувався для цього прозовими підрядковими перекладами, зробленими на його прохання буковинськими письменниками. Використовуючи підрядники, Обріст не зміг досконало передати німецькою мовою першотвір, позаяк підрядковий переклад - це власне дослівний переклад твору й лише перший етап на шляху до художнього перекладу". Саме тому, що переклади Обріста були зроблені на основі підрядників, вони зазнали чимало критики. Втім, попри неї, багато дослідників наголошують, що велика заслуга Ґеорґа Обріста полягає саме в тому, що він цією справою зайнявся.

 

        Першими справді поетичними перекладами Шевченка на німецьку вважають переклади Івана Франка  "Заповіту":

       Загалом відомі до десяти спроб перекладу шевченківського "Заповіту" німецькою мовою. Окрім Івана Франка цей, перенесений, до речі, на ледь не всі найуживаніші мови світу вірш, перекладали  Ґеорґ Обріст і Остап Грицай. Певно, цим літераторам, перекладачам, попри їх безсумнівний талант, були добре відомі ті труднощі, що виникають при перенесенні творів Шевченка в німецьку мову. Дослідники вказують на кілька головних проблем, які можуть поставати перед перекладачами.

           Кожен, хто перекладає поезії Тараса Шевченка стикається з багатьма труднощами. По-перше, для поезії Шевченка характерний внутрішній зв"язок з народною творчістю, з народною піснею і національний колорит. Не збагнувши цієї суті, не можна проникнути і в поезію українського генія. По-друге, одна з найскладніших проблем - це відтворення ритмомелодики оригіналу, поетичної інтонації Шевченка, з її легкою мелодикою і пісенною природою. По-третє, мова Шевченка в багатьох його творах переплетена із загальнонародною лексикою, містить елементи церковно-слов’янської мови, які часто мають різне смислове й художнє навантаження. Окремі твори мають своєрідне сатирико-саркастичне спрямування, а тому й важку для перекладу лексику. Наприклад, поема "Кавказ", "Неофіти" чи "Марія».

Давайте  звернемося до самої поезії і спробуємо вдихнути дух  Шевченкового слова в німецькому перекладі.

   1.Der Sonne schwimmt ein Wölkchen nach,

      Spannt aus des Mantels rote Falten

      Und ruft zum Schlaf sie ins Gemach

      Des blauen Meers: mit Mutterwalten

      Hüllt es sie in ros’ge Windel,

      Voll besorgter Eile.

                 За сонцем хмаронька пливе,

                 Червоні поли розстилає

                 І сонце спатоньки зове

                 У синє море: покриває

                 Рожевою пеленою,

                 Мов мати дитину.

 

2.Fließt ins blaue Meer das Wasser,

Hört nicht auf zu fließen.

Sucht sein Los sich der Kosake –

Will kein Glück im sprießen 

                      Тече вода в синє море

                      Та не витікає;

                      Шука козак свою долю,

                      А долі немає.

 

3. Meine Lieder, meine Lieder,

Ach, ihr schafft mir Leiden!

Wozu steht ihr am Papiere,

Traurig, ohne Freuden?

Warum hat wie Staub der Steppe

Nicht verweht der Wind euch?

Nicht in Schlaf gewiegt der Kummer

Als sein eigen Kind euch?

Думи мої, думи мої,

 Лихо мені з вам

Нащо стали на папері

Сумними рядами?

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?

 

4.Wozu hab’ ich dunkle Augen,

Wozu schwarze Brauen?

Wozu meine Jugendjahre,

Fröhlich sonst zu schauen?

Meine schönen Jugendjahre

Müssen nutzlos schwinden,

Brauen über trüben Augen

Bleichen in den Winden.

 

                      Нащо мені чорні брови,

                      Нащо карі очі,

                      Нащо літа молодії,

                      Веселі дівочі?

Літа мої молодії

Марно пропадають,

Очі плачуть, чорні брови

Од вітру линяють.

 

5. Blühte rot im Tal

Der Hollerbusch voll Pracht,

Als ob hell ein Kind,

Ein Mädchen aufgelacht,

Lieblich prangi das Land,

und ein Vögelein

Hub zu zwitschern an.

                  Зацвіла в долині

                  Червона калина,

                  Ніби засміялась

                  Дівчина-дитина.

                  Любо, любо стало,

                  Пташечка зраділа

                  І защебетала.

 

 

 

Taras H. Schewtschenko wird mit Recht ein Genie des ukrainischen Volkes genannt.

 Er wurde am 9. März 1814 in der Familie eines Leibeigenen im Dorf Morinzy geboren.

Schon sehr früh lernte er schwere Arbeit kennen, denn mit 9 Jahren verlor er die Mutter und mit 12 Jahren den Vater.

 

6.Ich war grab über 13(dreizehn) Jahre.

Die Schafe grasten um mich her,

Ich weiß nicht, war’s der wunderbare

Besonn e Tag? Ich weß nicht mehr,

Mir war so wohl im heitren Winde,

Als ob der Himmel offen stünde…

Vom Dorf her riefen sie zum Essen,

Ich aber lag am Wiessenhang

Und meine Kindesseele schwang

Zum Himmel sich auf leisem Flügel.

Was hat mein Herz so süß erfüllt?

Wie grüßten Dorf mich und Gefild,

Wie selig Himmel, Wald und Hügel!

Die Sonne schwebte warm und mild.

 

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога 

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

 

Das Malen lernte Schewtschenko bei dem Ikonenmaler des Dorfes.

Durch eine glückliche Schicksalswende gelangte der junge Schewtschenko an die Petersburger Kunstakademie.

Hier lernte er russische und ausländische Literaturwerke jener Zeit und Meister der Malkunst kennen.

An der Akademie traf er W. A. Shukowsky, der sich für die Befreiung Schewtschenkos aus der Leibeigenschaft einsetzte.

Mit 26 Jahren veröffentlichte er "Kobsar", ein hervorragendes Werk der ukrainischen Literatur.

Damals erhielt T. Schewtschenko vom Volk seinen zweiten Namen, Kobsar.

 

7. Sie  mähte Weizen für den Herrn,

War müde; doch nicht auszuruhn

Ging zu den Garben sie –zu nähren

Den Sohn Iwan; was sollt‘ sie tun?

Der lag und schrie in  seinen  Windeln

Im Schatten bei den Garben dort.

Sie legt ihn trocken, gibt dem Kinde

Die Brust und herzt es, und sofort

Fällt, wie sie sitzt, der Schlaf gelinde

Auf sie herab. Von ihrem Sohn,

Von Iwan träumt sie. Reich und fröhlich

Ist er, verlobt und bald verehlicht

Mit einer Freien! Selber schon

Ist er kein Knecht ja mehr. Als  Freie

Mahn sie auf eignem Feld zu zweien

Den Weizen fröhlich; sie umringt

Die Kinderscher, die Essen bringt

Da lächelte die Arme leise

Und wachte auf – nichts rings im Kreise

Auf Iwan blickte sie verstohlen,

Nahm ihn, tat nach den Windeln sehn

 und ging dann, wie s der Vogt befohlen,

Das  Weizenstück zu Ende mähn.

 

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила; і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

Та на своїм веселім полі

Свою таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

І усміхнулася небога,

Проснулася — нема нічого...

На сина глянула, взяла,

Його тихенько сповила

Та, щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла.

 

8.                     Die Lilie

 

„Wofür muss“ ich, als ich klein war.

Soviel Leid ertragen?

Wofür wurd ich groß geworden,

Beinah totgeschlagen?

Wofür pflegt man jetzt mich wieder,

Nennt mich Königin immer,

Zieht mich auf im Zimmer,

Freut sich an dem Schimmer

Meiner Blüten? Hegt mich, pflegt mich,

Läßt mir keine Ruh  mehr?

Weißt du nicht, wofür das alles,

Feuermohn, mein Bruder?

„Kann“s nicht sagen, liehe Schwester“,

Still sie an sich ziehend,

Neigt der Feuermohn sein Haupt,

Purpurrot erglühend…

 

                  Лілея

« За що мене, як росла я,

Люди не любили?

За що мене, як виросла,

Молодою вбили?

За що вони тепер мене

В палатах вітають,

Царівною називають,

Очей не спускають

З мого цвіту? Дивуються,

Не знають, де діти!

Скажи мені, мій братику,

Королевий цвіте!

«Я не знаю, моя сестро».

І Цвіт королевий

Схилив свою головоньку

Червоно-рожеву…

 

9. Im Kirschengärtchen vor der Hütte

Der Käfer summendes Gebraus

Die müden Pflüger ziehn nach Haus.

Die Mädchen singen. Ihre Mütter

Erwarten sie zum Abendschmaus.

 

Man isst zu Abend vor der Hütte

Der Abendstern geht auf und blinkt.

Das Abendbrot die Tochter bringt,

Sie hört nicht Mutters Rat und Bitte,

Die Nachtigall betörend singt.

 

Dann legt  die Mutter vor der Hütte

Die Kleinen schlafen wieder mal

Und geht zu Bett. Still überall.

Es zwitschern nur nach alter Sitte

Die Mädchen und die Nachtigall.

 

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

   А матері вечерять ждуть.

Сем’я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

   Дочка вечерять подає,

  А мати хоче научати,

  Так соловейко не дає.

 

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тілько дівчата 

Та соловейко не затих.

 

 

10. Die Sonne geht unter, die Berge dunkeln,

Die Vögel schweigen, die Nacht ist gesunken,

Die Menschen grüßen die Ruh’ und den Frieden

 Ich schaue… ach, könnt’  ich zur Ukraine

 In einen nachtdunklen Garten fliegen.

 Ich sehne, ich sehne mich, träume und sinne.

Mir ist, als ruhte mein Herz darinne.

Es dunkelt der Berg, und der Wald, und dieAuen.

 Nun schwebt ein Stern an dem Himmel, dem blauen

 O Stern, mein Stern! Und die Tränen fließen,              

Wann wirst du die Ukraine  grüßen?

Wann werden dich wieder die Augen der Meinen

 Am Himmel suchen? Vergaßen sie deiner ?

 Wenn sie vergaßen,so mögen sie schlummern,

So macht ihnen auch mein Lob keinen Kummer

 

Сонце заходить, гори чорніють,

 Пташечка тихне, поле німіє,

Радіють люде, що одпочинуть,

А я дивлюся... і серцем лину

В темний садочок на Україну.

Лину я, лину, думу гадаю,

І ніби серце одпочиває.

Чорніє поле, і гай, і гори,

На синє небо виходить зоря.

Ой зоре! зоре! — і сльози кануть.

Чи ти зійшла вже і на Украйні?

Чи очі карі тебе шукають

На небі синім? Чи забувають?

Коли забули, бодай заснули,

Про мою доленьку щоб і не чули.

 

 

Sein ganzes Leben kämpfte T. Schewtschenko für die Freiheit und Unabhängigkeit seines Volkes.

 

5.Ringet, kämpfet, Gott wird helfen

Euch durch dunkle Nacht,

Habt Willenskraft: der Wahrheit Morgenrot erwacht.

               Борітеся - поборете,

               Вам Бог помагає!

               За Вас сила, за Вас воля    

                   І правда святая.

 

6.Tief vom Kerker zum Palaste

Reich geschmückt mit Purpurtüchern,

Ob in Kleidern goldverbrämt

Oder nackt von Not gelehmt.

          І од глибокої тюрми,

          І до високого престола

          Усі ми в золоті і голі

 

7.Die Freiheit erglänzt

Und die Wahrheit hienieden,

Die Menschheit verjüngt sich

Im ewigen Frieden!

                                         Встане правда! Встане воля!

                                         І тобі одному

                                         Поклоняться всі язики

                                         Во віки і віки!

 

Für seinen Kampf wurde er von der zaristischen Regierung verhaftet und in die Orenburger Steppen verbannt.

Es war ihm streng verboten zu schreiben und zu malen.

 

8.Fremde Lande - fremde Leute - 

Fremd bist ihrem Herzen!

Keiner wird dein Freuen teilen,

Keiner deine Schmerzen.

                                                  На чужині не ті люди,

                                                 Тяжко з ними жити!

                                                 Ні з ким буде поплакати,

                                                 Ні поговорити 

 

 

9.O heil’ger Trost in meinem Leben,

O holdes Los, das mir gegeben!

Laß mich auch für der nicht allein;

Ob früh, ob spät, zu jeder Stunde

Umschwebe mich mit deinem Schein

Und lehre, wie mit wahrem Munde

Der Wahrheit Worte soll ich leihn

 

 Моя порадонько святая!

 Моя ти доле молодая!

 Не покидай мене. Вночі,

 І вдень, і ввечері, і рано

 Витай зо мною і учи,

 Учи неможними устами

 Сказати правду.

 

 

10.Mir gleich, ob in der Ukraine

Ich leben werde oder nicht.

Ob ich, Erinnrung dort verdiene,

Ob man dort nicht mehr von mir spricht,

Das ist gewiß nicht von Gewicht,

          Ich haust in fremden Land ableine,

          Und unbeweint von all den Meinen

           Sterb ich, verlassen, ohne Glück,

          Und nichts mehr laß ich hier zurück-

           Verweht sind meines Daseins Spuren

          Auch in der Ukraine Fluren.

                          

 Мені однаково, чи буду

 Я жить в Україні, чи ні.

 Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині —

Однаковісінько мені.

 

В неволі виріс меж чужими,

І, неоплаканий своїми,

В неволі, плачучи, умру,

І все з собою заберу,

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні..

 

Die Verbannung, die Trennung von der Heimat, das Verbot zu schreiben und zu malen, bewirkten seinen frühen Tod.

T. Schewtschenko starb am 10. März 1861 mit 47 Jahren.

 Nach seinem Wunsch und Vermächtnis (заповіт) wurde er in der weiten Steppe seiner geliebten Ukraine am hohen Dnipro-Ufer beigesetzt.

 

1.VERMÄCHTNIS

Wenn ich sterbe, sollt zum Grab ihr

Den Kurgan mir bereiten

In der lieben Ukraine,

Auf der Steppe, der breiten,

Wo man weite Felder sieht,

Den Dnipro und seine Hänge,

Wo man hören kann sein Tosen,

Seine wilden Sänge.

Wenn aus unsrer Ukraine

Zum Meer dann, zum blauen,

Treibt der Feinde Blut, verlaß ich Die Berge und Auen,

Alles laß ich dann und fliege Empor selbst zum Herrgott,

Und ich bete... Doch bis dahin Kenn’ ich keinen Herrgott!

So begrabt mich und erhebt euch!

Die Ketten zerfetzet!

Mit dem Blut der bösen Feinde

Die Freiheit benetzet!

Meiner sollt in der Familie,

In der großen, ihr gedenken,

Und sollt in der freien,

 neuen Still ein gutes Wort mir schenken.

 

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани і гори —

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом

 

 

 Ось такий він – Тарас Шевченко. Прожив 47 років, з яких 24 був кріпаком, 10 – у засланні, 14 років прожив в Україні, ще 3 роки провів у поїздках. І незважаючи на те, що Україну він залишив 15-річним підлітком і 10 літ перебував на чужині, у російському середовищі, незважаючи на те, що ніколи не навчався  в україномовній школі, і на те, що багато тогочасних відомих українців намагались писати російською мовою, Шевченко залишався вірним своєму "рідному слову", своєму народові, своїй землі. Ось так незламно й віддано потрібно любити рідну мову, рідний край і переймати їх у спадщину. Тоді, можливо, ми не будемо ходити по колу в пошуках істини, а будемо розвиватися швидко і стрімко (насправді істина ближче і зовсім не там, де її шукають наші ненажерливі високопосадовці), а отже, будемо багаті і духовно, і матеріально. Читаючи  «Кобзар», ми  розуміємо, наскільки злободенні Шевченкові твори

    І. Франко сказав про Тараса: "Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в бога у зневіру і песимізм. Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

doc
Додано
2 лютого 2023
Переглядів
2348
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку