Виховний захід до дня писемності

Виховний захід до Дня української

писемності та мови

Учитель. Сьогодні, 9 листопада, День української писемності та мови - свято рідної мови. Першим до нас приходить слово... З колисковою материнською піснею, тихою казкою, доброю ласкою. У нас сьогодні свято мови.

В колисці гойданій та скупаній в росі.

У нас сьогодні свято слова –

Зручніш влаштовуйтеся гості всі.

 

О мово солов”їна, калинова!

Яких іще нам слів дібрати?

Джерельна, чиста, світанкова –

Тебе ми вічно будем шанувати.

 

Тебе ми з першим звуком полюбили,

Бо ж колискові мамині пісні

Великої любові нас навчили

До мови рідної й землі.

 

Без тебе ми не уявляємо і днини,

Без тебе як нам жити і радіти?

Ми зробимо усе для України,

Щоб мові вічно і цвісти, і жити.

 

 

 

 

 

Виходять діти в українських костюмах (Хлопчик і дівчинка)

1 Сьогодні в українців свято –

Писемності та мови день,

Вітати поспішаємо завзято,

Вірші складаємо, співаємо пісень.

 

2  Бажаєм мові процвітати,

Народу, щоб її не забував.

В писемності та мові наша сила.

 Як націю єднає нас.

Щоб наша гордість не пропала,

Надії вогник, щоб не згас.

 

1 Усіх вітаємо зі святом.

Щиросердно зичимо добра.

І хай у світі різних мов багато.

 Солов`їна мова в нас одна!

 

 

2 Мова моя українська,
Батьківська, материнська,
Я знаю тебе не вивчену –
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів покликану
Не з словників насмикану

Ти у мені із кореня,
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси накована,
В чистій воді смакована,
Болем очей продивлена,
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людським намокнута,
З кров’ю моєю змішана,
І аж до скону захищена.

1-й ведучий. Доброго дня вам, шановні друзі! Вітає­мо вас на нашому  святі рідної мови! Віримо, що тут з нами зібралися щирі українці, котрим не байдужа доля рідного слова.

2-й ведучий. Спробуємо переконати своїх ровесників, що мова — це безцінний дар, який треба шанувати, як батька і матір, родину і батьківщину.

1-й ведучий. Ми — українці. Живемо у вільній не­залежній державі — Україні. Розмовляємо рідною державною мовою. А мова в нас красива і багата, мелодійна і щира, як і душа нашого народу.

2-й ведучий. Земля українська стародавня, така ж дав­ня і наша мова. Учені довели, що вік нашої мови — 7 тисяч років. З покоління в покоління, в часи роз­квіту та падіння передавали нам предки цей скарб. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, пере­казах і передавав від роду до роду, щоб не загинула.

1-й ведучий. Для нас рідна мова — це не тільки доро­га спадщина, яка об'єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарб­ницю загальнолюдської культури.

2-й ведучий. Весь світ віддає шану великим володарям українського слова — Т. Шевченкові та Франкові, Ле­сі Українці та Коцюбинському, Сковороді, Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багат­ство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спад­щину, котру треба примножувати та оберігати.

1-й ведучий. Я цілком згодна з тобою, бо нещодавно прочитала слова Ушинського: «Відберіть мову — і народ уже більше не створить її, нову батьківщину навіть можна створити, а мову — ніколи; вимерла мова в устах народу — вимер і народ».

2-й ведучий. А мені спало на думку, що не­даремно стільки літ чужинці старалися заборони­ти нашу мову, нав'язували свою культуру і свою владу.

1-й ведучий. Так. Факти вражаючі. 270 років поспіль намагалися знищити українську мову, а разом з нею і український народ, прагнули, аби він був покір­ним рабом без мови, без усної народної творчості, тобто без коріння роду нашого.

Із глибини сцени виходить дівчина із запаленою свічкою, читає "Молитву”

Молитва
Гріховний світ вирує неспроста , 
Підступний демон, що керує нами, 
Та піднімається нетлінно над віками
Велична постать вічного Христа.

О Господи ! Знайди нас всіх, знайди,
Бо ми блукаєм хащами ще й нині,
Прости гріхи й провини безневинні,
І до спасіння всіх нас поведи.

О  Господи ! Зціли нас всіх, зціли,
Всели в серця неопалиму мрію,
Щоб ми, пізнавши віру і надію,
Жорстокий світ добром перемогли.

Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісня в стоголоссі трав.
Кохане слово, наше рідне слово,
Яке  колись Шевченко покохав.

Ти все знесла насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжеідей,
Та сповнена любові і відваги
З-за грат летіла птахом до людей.

Ти наш вогонь на темнім полі битви, 
Невинна кров пролита в боротьбі.
Тебе вкладаєм тихо до молитви 
І за спасіння дякуєм тобі.

 

Ведуча 1:

9 листопада, у День Преподобного Нестора-Літописця ми відзначаємо день української писемності та мови. І це закономірно. Адже українська земля народила сина, який усвідомлював значення всього, що відбувалося на ній, прагнув зберегти національну пам”ять з вірою в те, що її не розгублять, а примножать нащадки.

Танець український

Ведучий 2:

Нестор-Літописець стояв біля витоків української писемності, збирав відомості про походження свого рідного Києва, його засновників, розповідав про події, що відбувалися на його очах.

Ведуча 1:

6 листопада 1997 року, до тисячоліття писемності, Президент України Леонід  Кучма підписав Указ про відзначення цього свята. З цього часу щороку в Україні проводять масові заходи по відзначенню цієї події.

 

Нестор (сидячи за столом запалює свічку):

Тягар робочих літ наляг мені на плечі.

Стих безтурботний сміх і споважніли речі,

І голос чую скрізь настирливо дзвінкий:

«Лукавий наймите, а де ж доробок твій? 

Де плід твоїх трудів і творчості твоєї?

Чи ж добре ти робив над власною ріллею?

Чи встигнеш, поки день, скінчить свої жнива?»

Як гірко слухати ці навісні слова,

І як не заздрить вам і молодості вашій –

Цій сповненій вина і не надпитій чаші,

Цій гострій свіжості передсвітних годин,

Цій смужечці зорі над білим сном долин!

 

Голос за кадру (під легку музику)

Тоскно в темній келії Нестора. Лиш блистаниці під іконою жевріють тьмяним світлом, прорізують густу тьму осінньої ночі, що виповнила витали ще. Тиша важко увійшла в душу. Очистила мислі від чужих слів, облич, рухів…

І вже котилося перед очима вічне коло – невтомного сонця-світила. І спинався на плече золотий дощ осені… Дивна вона, краса земна…Світить крізь пітьму і крізь роки, задля неї хочеться жити.

Писати чи не писати про свої розмисли гріховні… про жадання честолюбне… про свій хронограф, який би став наукою доблесті усій землі. Єдине зухвале бажання має Нестор-книжник: поставити народ Руський на один кон з іншими великими народами і просвіщеними… Так буде! Так він зробить…

 

Нестор, виводячи пером:

«Повість временних літ Нестора-чорноризця  Феодосієва монастиря Печерського… Откуду пішла Руська земля і хто в ній почав первіє княжить…»

«Се начнем повість сію…»

 

 (під легку музику)   

За мурами келії спливала туманна осіння ніч літа 6602 року від сотворення світу і 1904 від народження  Христа… Нестор почав заново зводити новий літописний звід во славу будучини свого народу…

Буде тут і писання Великого Никона, залишаться і чесні та сумні слова ігумена Івана. Але найпаче прославить себе Нестор тим, що вперше покаже коріння свого роду, що впише зібрані за багато літ старі свідчення – і про старого Кия, і про походи князів на Царгород, на Хозарію, і про великість душі народу свого…

 

Ведуча 1

Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, "як проміння ясне" а могутнє, "як хвилі буйні". Коли слова – палкі блискавиці. Тоді воно здатне робити чудо і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією.

 

1 -й учень
Земля моя, найкраща і єдина!
Я спів твій серденьком своїм ловлю!
Моя найкраща в світі Україна,
Я щиро й віддано тебе люблю!

 

2-й учень
Мій край чудовий — Україна!
Тут народились ти і я.
Тут над ставком верба й калина,
Чарівна пісня солов'я.

 

3-й учень
Все найдорожче в цілім світі,
Бо тут почався наш політ
Цвітуть волошки сині в житі,
Звідсіль ведуть дороги в світ.

 

4-й учень
А найдорожча рідна мова —
Джерельцем радісно дзвенить.
І мила пісня колискова,
Чумацький Шлях кудись зорить.

 

5-й учень
Усе найкраще і єдине,
І радощі усі, й жалі...
Мій рідний краю, Україно!
Найкраще місце на землі!

 

6-й учень
Всіх нас єднає рідна мова
Всіх, хто живе у цім краю.
Вона прекрасна, світанкова,
Я в ній свою наснагу п'ю.

 

7-й учень
Бо наша рідна мова-мати,
Снагу і силу нам дає.
Нам стежку в світ дано топтати,
Поки в нас рідна мова є!

 

8-й учень
І як гуртом, не поодинці,
Почнемо в світ її нести,
То й доти будем — українці
Поміж народів сміло йти!

 

9-й учень
А знехтуємо рідне слово —
Земля цього нам не простить,
То ж сяй над світом, рідна мово!
Тобі в віках судилось жить!

 

.10-й учень
Цвіти і смійся, рідне слово!
У серці щирому звучи!
Моя чарівна, рідна мово,
Лети над світом не мовчи!

 

До залу заходить Мова

Я ваша мова, дiти, рiдна мова.

З роси й води, з квiток и джерела.

Така, як зiрка нiжна, свiтанкова

На цiй землi завжди жила.

Сама земля мене таку зростила:

Чарiвну, мудру, свiтлу, осяйну.

I хоч мене хотiли розтоптати,

Та я жива і я до вас прийшла,

Щоб вас до зiр далеких пiднiмати

И до сердець не допустити зла.

Із глибини вiкив несу я кожне слово,

І хай воно вам до сердець пливе.

Щоб дiти патрiотами зростали,

Любили край свiй рiдний й берегли.

Щоб ви усi на захист мови стали

І розмовляти правильно могли.

 

Ведучий 2:  Як чудово, коли народ зберігає свою мову. Адже мова — це показник існування нації.І як боляче усвідомлювати, що ми, живучи на своїй землі, все ще зрікаємося мови наших пращурів, а значить, і свого національного коріння. Нерідко ще зустрічаються такі люди, як у гуморесці Павла Глазового  „Кухлик”.

 

Звучить iнсцiнування гуморески у виконанні учнiв

Павло Глазовий   «КУХЛИК»

Дід  приїхав  із  села,  ходить  по  столиці.     

Має  гроші  —  не  мина  жодної  крамниці. 

Попросив  він:          

—  Покажіть  кухлик  той,  що  з  краю.  —     

 Продавщиця:          

Что?  Чево?  Я  нє  понімаю. 

—  Кухлик,  люба,  покажіть,  той,  що  збоку  смужка. 

—  Да  какой  же  кухлік  здєсь,  єслі  ето  кружка.  — 

Дід  у  руки  кухлик  взяв  і  нахмурив  брови: 

 —  На  Вкраїні  живете  й  не  знаєте  мови.  — 

Продавщиця  теж  була  гостра  та  бідова. 

—  У  мєня  єсть  свой  язик,  ні  к  чему  мнє  мова.  — 

   І  сказав  їй  мудрий  дід:  —  Цим  пишатися  не  слід, 

Бо  якраз  така  біда  в  моєї  корови: 

Має,  бідна,  язика  і  не  знає  мови.

 

Пісня про мову

 

  Як хочеш , друже , шану всюди мати ,

                    Навчися рідну мову шанувати .

                    Вона – твоє обличчя , твоя доля .

                    На це була свята Господня воля .

  Не цурайтесь мови – мови тата й мами ,

                   Мови діда й баби , предків наших всіх ,

                   Бо її цуратись – сором непошани ,

                   Бо її цуратись – перед Богом гріх !

  На Землі народів Бог створив багато

                 І подарував їм скарб усяких мов ,

                  І у кожну мову , гарну і багату ,

                  Вклав свою небесну ніжність і любов .

Всі народи світу – то господні діти ,

                  Всіх народів мова – то Господній дар .

                  Але мова мами – найрідніша в світі

                  В ній є все : і святість , і краса , і чар .

 

Листочки вислів.

 

1.Мова – краса спілкування.

 

2.Мова – як сонце ясне.

 

3.Мова – то предків надбання.

 

4.Мова – багатство моє.

 

5.Мова – то чиста криниця,

 

Де б’є, мов сльоза джерело.

 

6.Мова – то наша світлиця,

 

Вона – як добірне зерно.

 

7.Мова – державна перлина,

 

Нею завжди дорожiть.

 

8.Без мови немає країни,

 

Мову, як матір любіть.

 

 

Фінальна пісня