Виховний захід до Революції гідності

Ведучий:  День, коли українці поклали початок змінам…

Ведуча: Того дня, коли українці зробили справжній подвиг і взяли на себе відповідальність за долю країни.

Ведучий: Нам є чим пишатися, адже крок за кроком ми йшли до свободи, і щодня це зміцнювало нас.

Ведуча: Ми не просто пам’ятаємо вирішальний для України час, ми шануємо його героїв та з гордістю відзначаємо День гідності і свободи.

(на сцену виходять учні)

Учень 1: Все почалося із заклику вийти на вулицю…

Учень 2: (читає з телефона) Зустрічаємось о 22:30 під монументом Незалежності. Одягайтесь тепло, беріть парасольки, чай, каву, хороший настрій, друзів. Перепост вітається!

Учень 3: І переросло в повномасштабну боротьбу. Ми не забудемо зиму, що нас змінила…

Учень 4: ночей біля багаття…

Учень 5: барикад із бруківки…

Учень 6: взаєморозуміння й допомоги…

Учень 7: віри в перемогу…

Учень 8: наших воїнів світла…

Учень 9: пам’ятай, за що вони померли…

Учень 10: пам’ятай, за що ти стояв!

Учень 11: вільні творять майбутнє!

Звуки ударів

Він: Що це було?

Вона: Хто це?

Він: Це я. А там хто?

Вона: Боже! Скільки людей! Вони всі повиходили. Які вони класні, взагалі!

Він: Нащо вони вийшли, наївні! Вони нічого не змінять, нічого! Ти розумієш, що  вони нічого не змінять?!

Вона: Вони… вони… вони проявляють силу, і ця їхня сила в тому, що вони разом.

Він: Стояти з плакатиком? Це сила?! Це смішно!

Вона: Вони вірять, що вони не живуть у болоті, а вони можуть щось змінити. В цьому їхня сила, розумієш?

 

Учень 12: Вставай мій народе !
За наші Майдани
За нашу свободу
Щоб ми не забули
Чийого ми роду
За наші сади
І родючі поля
Хай славиться вічно
Вкраїнська земля
Щоб ми не цурались
Батьківського роду
Співучої мови
І свого народу…
 

Учень 13: Очищення прийде
Не правдонька кане
Свідомість проснеться
Брат з братом повстане
І сонце засвітить
Калиновим цвітом
Свобода засяє
Над всім мирним світом …
 

Пісня «Чи ви чуєте цей спів»

Учень 14: Не можна бути патріотом
І споглядати десь з печі,
Як хтось виборює свободу,
Яка є світочем вночі.

Не можна осторонь стояти,
Коли вбивають твій народ,
Коли саджають всіх за ґрати
Й на рота вішають замок.

Учень 15: Не можна жити так, не можна!
Спаси нас, Господи, спаси
Від тих, що ставлять огорожі
І заборонені межі.

Не дай байдужими лишитись
До сліз і стогону людей,
Які повстали, щоби жити
В країні світла, не тіней.

Учень 16: Благослови нас на відвагу
В ім’я любові та добра,
Дай нам надію і наснагу
І вірою зміцни серця.

Бо вже не можна, ох, не можна
Терпіти зашморг і кийки…
Рятуй Вітчизну нашу, Боже,
І від розколу збережи!

Чути звуки ударів, постріли, крики

Вона: Ти мене чуєш? Це що таке? Що це?

Він: Ось! Ти розумієш, що їх б’ють?!

Вона: Тихо!

Він: Б’ють! Їх вбивають! Ти розумієш, що їх вбивають зараз. Їх просто зараз вб’ють! Всіх дітей!

Вона: Замовчи!

Він: Це всього лиш студенти. Ти розумієш, що зараз вб’ють?!

Вона: Боже! Що вони роблять?! Що вони роблять?!

Він: Вони просто їх зараз змішають з землею.

Вона: Тікайте! Тікайте!

Він: Ні! Вони не встигнуть, вони не встигнуть втекти. Тікайте!

Вона: Боже! Їм нема куди тікати. Їх затисли в кільце. Їм нема куди тікати. Боже! Вони падають! Для чого їх б’ють?! Нащо вони їх б’ють?! Для чого вони їх б’ють?!

Він: Тому що в них  є сила. Їх будуть бити й далі. Це було даремно. Все даремно було!

 

Учень 16: МАМО, Я — ЕКСТРЕМІСТ!
Нас вчора травили газом,
Та я не боявся впасти —
у мене тепер є вісь.
Мамо, я — екстреміст,
Вдихаю дими Майдану,
Життя своє, Богом дане,
гартую під кулі свист.
Мамо, я — екстреміст,
І шляху назад не буде,
Бо в моїх пробитих грудях
гуркоче, мов грім, — «Борись!».
Мамо, я — екстреміст,
Я кров’ю cкропив землицю,
Вірю — мені проститься
завтра, а чи колись.
Мамо, я — екстреміст,
Я вже не боюся смерті.
Війна потребує жертви…
Рідна моя, молись!!!

Учень 17: Я в такому, бачиш, відрядженні,
Звідки люди приходять незрячими.
Де ведуться якісь перемовини,
Найміцніші коктейлі замовлені.

Тут, забувши про маму з татом,
Називаються гордим птахом,
Полонених ганяють голими,
А для захисту цілять в голови.

Тут калічать і зносять повністю,
Відзначаючи День Соборності,
Викрадають, збивають з ніг,
Поливають водою в сніг.
Тут повітря — із газу вата.
Тут уже почали вбивати.

Але, знаєш, тут кожен сяє:
«Переможемо. Обіцяєм».
І з здобутком, безмежно цінним,
Я приїду додому цілим.

Пісня «Не стріляй у серце України»

Учень 18: Мій Господи, Ти, наковтавшись прогірклого диму,
В пітьмі й у пожежі, та, зрозуміло, без каски,
Стоїш за плечима в синів найдорожчих — незримо —
Щоб руки простерти, якщо їм судилося впасти.
Ще рано гасити це полум’я, Господи, рано,
Згортати знамена у мороку зла позасвітнього,
Бо зрада — Ти добре це знаєш, ще глибша за рану,
Бо смерть у прицілі найкраще відстежує світлих.
Ти просто там стій. І тримай на долоні своїй
Запалене місто-свічу, серед снігу і диму,
Якщо Тебе хтось не впізнає, дай знак, що Ти свій,
Що завжди стоятимеш поруч з синами Своїми…

Учень 19: Я сплю, мов убитий, і сняться мені
Гранати, бруківка, коктейлі й щити,
Немов у Довженка, країна в огні,
У полум’ї битви зійшлись два світи.

Я сплю, мов убитий, і сняться мені
Старі й молоді, що стоять навкруги,
Ми всі розчинились в пекельній зимі,
Йдемо крізь морози, вітри та сніги.

 

Учень 20: Я сплю, мов убитий, і сняться мені
Держави мужі, ті, що їй вороги,
Що гнитимуть скоро в комфортній тюрмі —
Народ не пробачить їм владні борги.

Я сплю, мов убитий, і сняться мені
Майдан, і Грушевського, і «профспілки»,
Запеклих боїв неполічені дні
І крик, що застряг у вухах на роки.

Я сплю, мов убитий, і сниться мені
Та куля, що в мене, як беркут, летить.
Я хочу прокинутись, тільки в цім сні
Я й справді убитий. І серце мовчить…

Вона: Ну що? Подивися скільки людей прийшло, скільки вийшло людей! Дивися, весь Хрещатик заповнений, Майдан заповнений, Грушевського, Інститутська, - все заповнено! Там немає, де яблуку впасти!

Він: На що вони надіються? На що?

Вона: Не справа, на що надіються, а справа в тому, скільки людей вийшло, щоби захистити свою гідність, довести те, що людська гідність має значення в цій країні.

Він: Подивися, людину вбили! Щойно вбили людину! Він щойно був живим! Подивися, його вбили, його несуть.

Вона (плачучи): Я не хочу це бачити!

Він: Я говорив…

Вона: Ну це вже точка неповернення. Так не можна це залишати!

Він: Вони й далі будуть вбивати!

Вона: Та буде помста, і це вже не буде помста просто, як помста, це буде національна гідність, і це буде національна помста!

Він: Подивись на дах! Подивися на дах! Ти бачиш чоловіка? На даху люди зі зброєю!

Вона: Боже! Що вони роблять?! Чекай! Стійте! Стійте! Стійте! Стійте!

Він: Ні!

Вона (плаче)

Він: Вони загинули… Це все…

Вона: Чого ти їм нічого не сказав?

Він: А що? Що я мав їм сказати?!

Вона: Саша, вставай! Саша! Вставай!

Він: Ні! Він вже не встане, ні…

Вона: Володя, вставай! Ну чого ти там лежиш? Вставай! Юра! Ну що ви всі лежите?!

Він: Та їх вбили! Вбили їх, ти розумієш?! Вбили…

 

Танець «Плине кача»

Ведучий: Коли зі сцени повідомили, що в одного загиблого четверо дітей, у другого – єдина трирічна донечка залишилася круглою сиротою, бо мати померла ще раніше, а третій ще взагалі не встиг пожити, йому лише 17…І тут 50-тисячний майдан заплакав так по-дитячому пронизливо, як ніби він теж став цією сиротою, що плаче за втраченими батьками…

Ведуча: У них були такі мирні професії… Як вони могли з такими «ботанічними» навичками опинитися на лінії вогню? Як, мабуть, посміхався снайпер з цих незграб – ще б пак, - йти в атаку з дерев’яними щитами й палицями – це ж так непрофесійно! Хіба так чинить професійний солдат?!

Ведучий: Хіба вояк буде рухатися по відкритій вулиці Інститутській? Фахові вбивці розстріляли їх, граючись: стріляли одному в ногу та вбивали тих, хто намагався витягнути пораненого.

Ведуча: Навіщо вони йшли вперед? Навіщо? Адже їм так багато було чого втрачати! Вони пішли на смерть, тому що бути солдатом – це не значить тільки добре стріляти та знатися на тактиці.

Ведучий: Бути солдатом – значить не відокремлювати свою особисту гідність від гідності за свою державу. Це значить поважати й любити не тільки те, що є в тобі та на тобі, але й усе те, що навколо тебе. Твоя країна. Твоя колиска. Твоя відповідальність.

Учень 11: Бог все бачив, усіх пізнав:

хто за волю, а хто за гроші

і хто кату служити хоче –

усіх бачив, усіх впізнав.

Бог дивився усі бої і

Він знає чиї то кулі

постріляли його синів,

його кращих синів, у груди.

Хто його катував дітей,

хто живцем спалив свого брата –

то убивці, то слуги ката,

Бог від них не відвів очей

 Він чекає всіх на Суді,

Він чекає від них молитви

за усі ті звірячі битви,

за усі ті криваві дні.

Він все бачив у тій пітьмі.

Нехай падають на коліна

за кров кожного його сина,

бо пізнають і Божий гнів.

А кого згубили бої,

душі їх молоді

хоробрі Бог зібрав у

Небесній сотні,

Він до себе забрав синів.

Як за волю спинялись

серця покоління запам’ятають.

Так… герої не вмирають,

і їх Славі не буде кінця

 

Учень 21:  …і мовчки сотня непокорених героїв
відходила у чисті небеса,
і погляди знесилених мільйонів
дивились вслід братам, батькам, синам;

у темне небо по руках в відкритих трунах
до світу кращого крізь сльози матерів,
не буде прощення убивцям й нам не буде,
коли непомщеними лишаться всі ті, хто так любив,
хто не дістався правди, оступившись на півкроці,
хто згас за нас, недотягнувши до весни,
тримає курс у небеса славетна сотня,
землі своєї упокоєні сини.

Учень 22: Горять серця, палають вільні душі,
зійшла зоря, гряде нове життя,
герої не вмирають, кличуть нас на барикади,
і хай прийме тіла їх мерзла ще земля,
витає дух нескореної волі,
гримлять щити, молитви і пісні,
рядами рівними між нас ідуть герої,
усі, хто голову поклав в ці темні дні.

Батько: Ігорку, Ігорчику, сину…
За що?- підкажи нам усім!
 

Ігор: - За землю, мій тату, єдину,
Яку я всім серцем любив.
 

Мати:- Ігорку, Ігорчику, сину,
За що? – ти матусі скажи.
 

Ігор:-Матусю, не плач, я вже лину
До Бога любов донести.
 

Сестра:- Ігорку, Ігорчику, брате,
За що?- я ж сестричка тобі.
 

Ігор:- Я мусив, рідненька вмирати,
щоб волю здобути тобі.
 

Бабуся:Ігорку, Ігорчику, внучку,
За що?- ти ж надію убив?
 

Ігор:-Любенька бабусю, гордися,
Я зріс українцем із Богом у серці по зову Вкраїни вчинив.
 

Друг:- Ігорку, Ігорчику, друже,
Чому?- таємницю відкрий!
 

Ігор:- Пробачте, любіть, пам’ятайте,
Не зміг залишитись живий.

Учень 4: Доживіть ви за нас по хвилині, по видиху кожен,

По удару сердечному, по поцілунку, по сну.

Ми б самі ще хотіли, тільки ми не змогли того разу

Залишити ту дівчину трупи тягати одну.

Учень 5: Долюбіть ви за нас наших мам, дітей, наречених,

Подаруйте квіти, розкажіть тій дитині вірш.

Ми й самі би, та нас вже ніхто не стримав,

Коли стрибнув під кулі той юний, красивий псих.

Учень 6: Докажіть ви за нас. Не мовчіть, хоч би слово…

Та ж збрешуть, накрутять, перепишуть і там, і тут…

Ми могли б і без вас, просто кулі летіли знову

І хлистали по нас, вибирали, кого уб’ють.

Учень 7: Доростіть ви до нас по трохи, по міліпрозрінню,

Дотягніться до плеч і схопіться за них сильно-сильно…

Ми могли би стояти, та від них не було спасіння…

Нас спасав тільки Бог і пробиті у друзів спини.

Учень 8: Ви побачите нас, завмерши на мить на Майдані.

Не живі це ідуть, тільки ми, опустивши щити.

Наші душі, нехай і для когось незнані,

Повертаються, щоби зайняти на вік на Майдані свої пости.

Пісня

 

Учень 9: Плач по горах розіллявся, а луна – степами…
Ненька в болі заломила руки над синами.
Вітер стрічки розвіває – гладить домовини…
І кровавими сльозами плаче Україна:
Ой синочки, рідні дітки, любі, наймиліші,
Що під сонцем може бути за життя ціннішим!
Чи для того я родила славний цвіт, ростила,
Щоб в обійми вас найкращих прийняла могила?!!

Учень 10: Непохитних козаченьків, непідкупних, мужніх
В поколіннях пожинали шаблі осоружні.8 Та зібрала в теплі жменьки їхню кров калина…
Плаче матір над синами. Впала на коліна.
Ой синочки, рідні дітки, любі, наймиліші,
Що під сонцем може бути за життя ціннішим!
Чи для того я родила славний цвіт, ростила,
Щоб в обійми вас найкращих прийняла могила?!!

Цвіт Вкраїни – діток любих – Матір обнімає.
Чорним шарфом вітер носить, очі витирає.
Та чи витерти кровавих сліз в плодах калини?!!
Горе-горе! Лихо люте! Плаче Україна!

Сценка «Мені болить моя країна»

Україна: Я - Україна. Простори безмежні 
Правого берегу, лівобережні. 
Гордих синів я з любов’ю зростила - 
Лиш вберегти не змогла. Відпустила 
В небо морозне, як гідності чин, 
Крізь чорну прірву палаючих шин. 
В попільну сутінь, свинцем нашпиговану 
Живими з убитими вщент пошматовану...

Йшли, ледь прикрившись фанерним щитом, 
Найкращі , найвірні, найсвітлі чолом, 
Серце чиє запалало відвагою, 
Між побратимів під скорбними стягами... 
В небе січневе зграями сканули 
Душі героїв. Злетіли... Й - розтанули.

Я – Україна. Свята я i грiшна. 
Влітку спекотна, зимою - заснiжена. 
Хлібні лани і дивнії гори, 
Синєє небо, синєє море…

Ніким не покорена, і незбагненна - 
Жовта я сонцем, блакитна я небом. 
Синами своїми й доньками прекрасна 
Я чорно-багряна стаю, як нещасна. 
Багряна від крові і чорна від горя - 
Чорно-червоний колір в героя... 
Я - Україна!

Я - Україна. Мені інтервенти 
В коси вплітають фашистськії ленти. 
І все сильніше стискаються кляті 
Кільця удава – браття затяті. 
В спину наносять мені нові рани, 
Ті, хто в душі не зреклися тирана, 
Хизуючись хто своїми звитягами, 
Землю мою стоптали і зрадили. 
Бога забувши вже стали не братом 
Браття колишні. Зовітеся катом!

Тільки була я і буду - єдина, 
Непереможна і нескорима!

Я - Україна!