Виховний захід до Шевченківських днів

Урочиста лінійка до дня народження Т.Г.Шевченка

 

Обладнання: святково прикрашена виставкова стіна у холі коридору; імітація під сцену.

Хід заходу:

Флешмоб «Мій улюблений вірш Кобзаря»

Тарас Шевченко

У НАШІМ РАЇ НА ЗЕМЛІ

У нашім раї, на землі,
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Буває иноді: дивлюся,
Дивуюсь дивом, − і печаль
Охватить душу; стане жаль
Мені її, і зажурюся,
І перед нею помолюся,
Мов перед образом святим
Тієї матері святої,
Що в мир, наш Бога принесла.
Тепер їй любо, любо жити:
Вона серед ночі встає,
І стереже добро своє,
І дожидає, того світу,
Щоб знов на його надивитись,
Наговоритись. „Це моє,
Моє!..” − І дивиться на його,
І молиться за його Богу,
І йде на улицю гулять,
Гордіше самої цариці,
Щоб людям, бачте, показать
Своє добро; „А. подивіться!
Моє найкраще над всіми”
І ненароком инший гляне, −
Весела, рада, Боже, мій,
Несе до-дому свого Йвана;
І їй здається − все село
Весь день дивилося на його,
Що тілько й дива там було,
А більше не було нічого...
Щасливая!..

Дитина (звертається до батьків)

Любий тату, милий тату!

Ти скажи, навіщо хату

Рушниками ми прибрали,

Ніби в свято великоднє?

День який у нас сьогодні,

Що квіток отак багато?

Батько: Так, у нас сьогодні свято!

Дитина (до матері): Мамо, що ж за свято нині?

Мати:

Та Тарасове, дитино!

Знай, колись, моє серденько,

Був у нас Тарас Шевченко.

Дитина: Хто ж він був нам, люба ненько?

Мати:

Наймиліша всім людина

І найкращая перлина,

Яку має Україна,

Наша рідная країна.

Читець:

Навесні, коли тануть сніги,

А на рясті просяє веселка,

Повні сили й живої снаги,

Ми вшановуєм пам΄ять Шевченка.

Читець:

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття.

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

У росяні вінки заплетені суцвіття,

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуєо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

Ведуча

В Україні, в с. Маринцях Київської губернії, в хаті кріпака Григорія Шевченка серед морозної темної ночі блиснув на все село один вогник – це народилася дитина. Для пана – нова кріпацька душа, а для України - великий поет, буремний Тарас і незламний Кобзар.

Ведуча

Дитячі роки поета були тяжкими, сирітськими, безрадісними. І лише мальовничі краєвиди природи рідного краю розвіювали смуток, і в серці заграла радісна сила.

Ведуча

Всю Черкащину, як тепер називають Шевченків край, малий Тарас сходив своїми босими ногами, скропив дрібними росами-сльозами.

Ведуча

Милувався Тарас чарівністю степу, різнобарвністю гаю, гомоном улюбленого Дніпра. І вже тоді в душі зароджувалася любов до природи, рідного краю, землі, мови.

(Відео )

Читець:

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого бога,

За неї душу погублю!

Ведуча

Все своє життя, де б не був поет, душею линув до рідного краю, рідної домівки.

Читець:

Не називаю її раєм, тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала

Свою нудьгу переливала

В свою дитину … В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло … Там неволя…

Ведуча

Хоч як тяжко було Тарасові в рідній хатині, але з якою любов’ю він думами лине до неї, як ніжно називає «хатиночка», як милується зеленим гаєм, чистим ставом.

Ведуча

Згадка про рідну домівку навіює на поета інші думи, і він лине у квітучий вишневий садок на Україну.

Читець:

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Ведуча

Т.Г. Шевченко любив український світанок: він був небайдужий до його краси, яку описує у вірші «Сон».

Читець:

…світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Ведуча

А особливо поет любив часи надвечір’я – коли заходило сонце, м’які сутінки огортали степ, долину, наступала тиша.

Читець:

Зоря моя вечерняя,

Зійди над горою

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою …

Ведуча

У вірші «Заповіт» поет просить поховати його після смерті на рідній землі.

Читець:

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій…

Ведуча

Народ виконав заповіт Шевченка. Поховали його в Каневі на Чернечій горі, що тепер зветься Тарасовою, над Дніпром-Славутечем.

Ведуча

І щоденно пливе людський потік, щоб вшанувати пам'ять Кобзаря, вклонитися його могилі, покласти квіти.

Ведуча

Душа поета живе у серцях людей, у народних переказах, рядках книг, у малюнках в українських рушниках, вишиванках, на сценах театрів, у кінозалах, у маминій пісні-колисанці, у співучій український мові.

Ведуча

А ще Шевченкові дуже хотілося, щоб ми його просто пам΄ятали:

І мене в сім΄ї великій,

В сім΄ї вольній, новій,

Не забудьте пом΄янути

Незлим тихим словом.

Відео

 

Дякуємо за увагу

Флешмоб «Мій улюблений вірш Кобзаря»

Тарас Шевченко

У НАШІМ РАЇ НА ЗЕМЛІ

У нашім раї, на землі,
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Буває иноді: дивлюся,
Дивуюсь дивом, − і печаль
Охватить душу; стане жаль
Мені її, і зажурюся,
І перед нею помолюся,
Мов перед образом святим
Тієї матері святої,
Що в мир, наш Бога принесла.
Тепер їй любо, любо жити:
Вона серед ночі встає,
І стереже добро своє,
І дожидає, того світу,
Щоб знов на його надивитись,
Наговоритись. „Це моє,
Моє!..” − І дивиться на його,
І молиться за його Богу,
І йде на улицю гулять,
Гордіше самої цариці,
Щоб людям, бачте, показать
Своє добро; „А. подивіться!
Моє найкраще над всіми”
І ненароком инший гляне, −
Весела, рада, Боже, мій,
Несе до-дому свого Йвана;
І їй здається − все село
Весь день дивилося на його,
Що тілько й дива там було,
А більше не було нічого...
Щасливая!..