Урочиста лінійка до дня народження Т.Г.Шевченка Обладнання: святково прикрашена виставкова стіна у холі коридору; імітація під сцену. Хід заходу: Флешмоб «Мій улюблений вірш Кобзаря» Тарас Шевченко У НАШІМ РАЇ НА ЗЕМЛІ У нашім раї, на землі, Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим. Буває иноді: дивлюся, Дивуюсь дивом, − і печаль Охватить душу; стане жаль Мені її, і зажурюся, І перед нею помолюся, Мов перед образом святим Тієї матері святої, Що в мир, наш Бога принесла. Тепер їй любо, любо жити: Вона серед ночі встає, І стереже добро своє, І дожидає, того світу, Щоб знов на його надивитись, Наговоритись. „Це моє, Моє!..” − І дивиться на його, І молиться за його Богу, І йде на улицю гулять, Гордіше самої цариці, Щоб людям, бачте, показать Своє добро; „А. подивіться! Моє найкраще над всіми” І ненароком инший гляне, − Весела, рада, Боже, мій, Несе до-дому свого Йвана; І їй здається − все село Весь день дивилося на його, Що тілько й дива там було, А більше не було нічого... Щасливая!.. Дитина (звертається до батьків) Любий тату, милий тату! Ти скажи, навіщо хату Рушниками ми прибрали, Ніби в свято великоднє? День який у нас сьогодні, Що квіток отак багато? Батько: Так, у нас сьогодні свято! Дитина (до матері): Мамо, що ж за свято нині? Мати: Та Тарасове, дитино! Знай, колись, моє серденько, Був у нас Тарас Шевченко. Дитина: Хто ж він був нам, люба ненько? Мати: Наймиліша всім людина І найкращая перлина, Яку має Україна, Наша рідная країна. Читець: Навесні, коли тануть сніги, А на рясті просяє веселка, Повні сили й живої снаги, Ми вшановуєм пам΄ять Шевченка. Читець: Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття. І голос твій нам душі окриля. Встає в новій красі, забувши лихоліття, Твоя, Тарасе, звільнена земля. У росяні вінки заплетені суцвіття, До ніг тобі, титане, кладемо. Ми чуєо тебе, Кобзарю, крізь століття, Тебе своїм сучасником звемо. Ведуча В Україні, в с. Маринцях Київської губернії, в хаті кріпака Григорія Шевченка серед морозної темної ночі блиснув на все село один вогник – це народилася дитина. Для пана – нова кріпацька душа, а для України - великий поет, буремний Тарас і незламний Кобзар. Ведуча Дитячі роки поета були тяжкими, сирітськими, безрадісними. І лише мальовничі краєвиди природи рідного краю розвіювали смуток, і в серці заграла радісна сила. Ведуча Всю Черкащину, як тепер називають Шевченків край, малий Тарас сходив своїми босими ногами, скропив дрібними росами-сльозами. Ведуча Милувався Тарас чарівністю степу, різнобарвністю гаю, гомоном улюбленого Дніпра. І вже тоді в душі зароджувалася любов до природи, рідного краю, землі, мови. (Відео ) Читець: Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену святого бога, За неї душу погублю! Ведуча Все своє життя, де б не був поет, душею линув до рідного краю, рідної домівки. Читець: Не називаю її раєм, тії хатиночки у гаї Над чистим ставом край села Мене там мати повила І, повиваючи, співала Свою нудьгу переливала В свою дитину … В тім гаю, У тій хатині, у раю, Я бачив пекло … Там неволя… Ведуча Хоч як тяжко було Тарасові в рідній хатині, але з якою любов’ю він думами лине до неї, як ніжно називає «хатиночка», як милується зеленим гаєм, чистим ставом. Ведуча Згадка про рідну домівку навіює на поета інші думи, і він лине у квітучий вишневий садок на Україну. Читець: Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть, Плугатарі з плугами йдуть, Співають ідучи дівчата, А матері вечерять ждуть. Ведуча Т.Г. Шевченко любив український світанок: він був небайдужий до його краси, яку описує у вірші «Сон». Читець: …світає, Край неба палає, Соловейко в темнім гаї Сонце зустрічає. Ведуча А особливо поет любив часи надвечір’я – коли заходило сонце, м’які сутінки огортали степ, долину, наступала тиша. Читець: Зоря моя вечерняя, Зійди над горою Поговорим тихесенько В неволі з тобою … Ведуча У вірші «Заповіт» поет просить поховати його після смерті на рідній землі. Читець: Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій… Ведуча Народ виконав заповіт Шевченка. Поховали його в Каневі на Чернечій горі, що тепер зветься Тарасовою, над Дніпром-Славутечем. Ведуча І щоденно пливе людський потік, щоб вшанувати пам'ять Кобзаря, вклонитися його могилі, покласти квіти. Ведуча Душа поета живе у серцях людей, у народних переказах, рядках книг, у малюнках в українських рушниках, вишиванках, на сценах театрів, у кінозалах, у маминій пісні-колисанці, у співучій український мові. Ведуча А ще Шевченкові дуже хотілося, щоб ми його просто пам΄ятали: І мене в сім΄ї великій, В сім΄ї вольній, новій, Не забудьте пом΄янути Незлим тихим словом. Відео Дякуємо за увагу Флешмоб «Мій улюблений вірш Кобзаря» Тарас Шевченко У НАШІМ РАЇ НА ЗЕМЛІ У нашім раї, на землі, Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим. Буває иноді: дивлюся, Дивуюсь дивом, − і печаль Охватить душу; стане жаль Мені її, і зажурюся, І перед нею помолюся, Мов перед образом святим Тієї матері святої, Що в мир, наш Бога принесла. Тепер їй любо, любо жити: Вона серед ночі встає, І стереже добро своє, І дожидає, того світу, Щоб знов на його надивитись, Наговоритись. „Це моє, Моє!..” − І дивиться на його, І молиться за його Богу, І йде на улицю гулять, Гордіше самої цариці, Щоб людям, бачте, показать Своє добро; „А. подивіться! Моє найкраще над всіми” І ненароком инший гляне, − Весела, рада, Боже, мій, Несе до-дому свого Йвана; І їй здається − все село Весь день дивилося на його, Що тілько й дива там було, А більше не було нічого... Щасливая!..
Урочиста лінійка до дня народження Т.Г.Шевченка
Обладнання: святково прикрашена виставкова стіна у холі коридору; імітація під сцену.
Хід заходу:
Флешмоб «Мій улюблений вірш Кобзаря»
Тарас Шевченко
У НАШІМ РАЇ НА ЗЕМЛІ
У нашім раї, на землі,
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Буває иноді: дивлюся,
Дивуюсь дивом, − і печаль
Охватить душу; стане жаль
Мені її, і зажурюся,
І перед нею помолюся,
Мов перед образом святим
Тієї матері святої,
Що в мир, наш Бога принесла.
Тепер їй любо, любо жити:
Вона серед ночі встає,
І стереже добро своє,
І дожидає, того світу,
Щоб знов на його надивитись,
Наговоритись. „Це моє,
Моє!..” − І дивиться на його,
І молиться за його Богу,
І йде на улицю гулять,
Гордіше самої цариці,
Щоб людям, бачте, показать
Своє добро; „А. подивіться!
Моє найкраще над всіми”
І ненароком инший гляне, −
Весела, рада, Боже, мій,
Несе до-дому свого Йвана;
І їй здається − все село
Весь день дивилося на його,
Що тілько й дива там було,
А більше не було нічого...
Щасливая!..
Дитина (звертається до батьків)
Любий тату, милий тату!
Ти скажи, навіщо хату
Рушниками ми прибрали,
Ніби в свято великоднє?
День який у нас сьогодні,
Що квіток отак багато?
Батько: Так, у нас сьогодні свято!
Дитина (до матері): Мамо, що ж за свято нині?
Мати:
Та Тарасове, дитино!
Знай, колись, моє серденько,
Був у нас Тарас Шевченко.
Дитина: Хто ж він був нам, люба ненько?
Мати:
Наймиліша всім людина
І найкращая перлина,
Яку має Україна,
Наша рідная країна.
Читець:
Навесні, коли тануть сніги,
А на рясті просяє веселка,
Повні сили й живої снаги,
Ми вшановуєм пам΄ять Шевченка.
Читець:
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття.
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
У росяні вінки заплетені суцвіття,
До ніг тобі, титане, кладемо.
Ми чуєо тебе, Кобзарю, крізь століття,
Тебе своїм сучасником звемо.
Ведуча
В Україні, в с. Маринцях Київської губернії, в хаті кріпака Григорія Шевченка серед морозної темної ночі блиснув на все село один вогник – це народилася дитина. Для пана – нова кріпацька душа, а для України - великий поет, буремний Тарас і незламний Кобзар.
Ведуча
Дитячі роки поета були тяжкими, сирітськими, безрадісними. І лише мальовничі краєвиди природи рідного краю розвіювали смуток, і в серці заграла радісна сила.
Ведуча
Всю Черкащину, як тепер називають Шевченків край, малий Тарас сходив своїми босими ногами, скропив дрібними росами-сльозами.
Ведуча
Милувався Тарас чарівністю степу, різнобарвністю гаю, гомоном улюбленого Дніпра. І вже тоді в душі зароджувалася любов до природи, рідного краю, землі, мови.
(Відео )
Читець:
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого бога,
За неї душу погублю!
Ведуча
Все своє життя, де б не був поет, душею линув до рідного краю, рідної домівки.
Читець:
Не називаю її раєм, тії хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села
Мене там мати повила
І, повиваючи, співала
Свою нудьгу переливала
В свою дитину … В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло … Там неволя…
Ведуча
Хоч як тяжко було Тарасові в рідній хатині, але з якою любов’ю він думами лине до неї, як ніжно називає «хатиночка», як милується зеленим гаєм, чистим ставом.
Ведуча
Згадка про рідну домівку навіює на поета інші думи, і він лине у квітучий вишневий садок на Україну.
Читець:
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Ведуча
Т.Г. Шевченко любив український світанок: він був небайдужий до його краси, яку описує у вірші «Сон».
Читець:
…світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Ведуча
А особливо поет любив часи надвечір’я – коли заходило сонце, м’які сутінки огортали степ, долину, наступала тиша.
Читець:
Зоря моя вечерняя,
Зійди над горою
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою …
Ведуча
У вірші «Заповіт» поет просить поховати його після смерті на рідній землі.
Читець:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій…
Ведуча
Народ виконав заповіт Шевченка. Поховали його в Каневі на Чернечій горі, що тепер зветься Тарасовою, над Дніпром-Славутечем.
Ведуча
І щоденно пливе людський потік, щоб вшанувати пам'ять Кобзаря, вклонитися його могилі, покласти квіти.
Ведуча
Душа поета живе у серцях людей, у народних переказах, рядках книг, у малюнках в українських рушниках, вишиванках, на сценах театрів, у кінозалах, у маминій пісні-колисанці, у співучій український мові.
Ведуча
А ще Шевченкові дуже хотілося, щоб ми його просто пам΄ятали:
І мене в сім΄ї великій,
В сім΄ї вольній, новій,
Не забудьте пом΄янути
Незлим тихим словом.
Відео
Дякуємо за увагу
Флешмоб «Мій улюблений вірш Кобзаря»
Тарас Шевченко
У НАШІМ РАЇ НА ЗЕМЛІ
У нашім раї, на землі,
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Буває иноді: дивлюся,
Дивуюсь дивом, − і печаль
Охватить душу; стане жаль
Мені її, і зажурюся,
І перед нею помолюся,
Мов перед образом святим
Тієї матері святої,
Що в мир, наш Бога принесла.
Тепер їй любо, любо жити:
Вона серед ночі встає,
І стереже добро своє,
І дожидає, того світу,
Щоб знов на його надивитись,
Наговоритись. „Це моє,
Моє!..” − І дивиться на його,
І молиться за його Богу,
І йде на улицю гулять,
Гордіше самої цариці,
Щоб людям, бачте, показать
Своє добро; „А. подивіться!
Моє найкраще над всіми”
І ненароком инший гляне, −
Весела, рада, Боже, мій,
Несе до-дому свого Йвана;
І їй здається − все село
Весь день дивилося на його,
Що тілько й дива там було,
А більше не було нічого...
Щасливая!..