виховний захід "І на тім рушникові"

Олексинська  ЗОШ І-ІІ ступенів

 

 

 

 

 

 

Виховний  захід :

 « І на  тім  рушникові…»

 

 

 

 

                                                                                         Підготував:

вчитель трудового навчання

Василишин Марія Іванівна

 

 

Мета: викликати в учнів інтерес до історичного минулого; пробуджувати пізнавальні інтереси до вивчення художніх промислів українського народу; формувати почуття прекрасного у вишивках; збагачувати мовленнєвий склад; виховувати національну самосвідомість, інтерес до народних традицій, культурної спадщини українського народу.

Обладнання: різні стародавні і сучасні рушники; на стіні плакат: «Хата без рушників – родина без дітей»; запис на диску «Пісні про рушник» А. Малишка; хліб на вишитому рушнику;

Місце проведення: святково прибраний клас

Ведуча 1:       Віддавна, з незапам’ятних часів,

Красою невмирущого надбання.

Немов зворушливий народний спів,

Дійшло до нас мистецтво вишивання.

Стелилося звичайним полотном,

Вкривалося барвистими стібками,

З якими і дійшло до нас воно,

Вбережене дбайливими руками.

Несуть нам зараз щастя рушники,

Добробут вистеляють скатертини,

І пошивки вкрашають подушки,

Втішають око вишиті картини.

Сорочки, сукні, блузи, пояси,

Навіть з тканини зроблені пакунки,

Враз набирають справжньої краси

Від вишитих руками візерунків. 

Ведуча 2 : Український рушник прийшов до нас з давніх часів. Як багато промовляють вишиті рушники до нас! Колись без вишитого рушника не обходилось жодне свято в родині. Що ми знаємо про рушник? Яке його призначення в українському побуті? Рушником накривали хліб на столі. Хліб і рушник – одвічні людські символи добробуту і багатства. Хліб, сіль на вишитому рушникові – то висока ознака гостинності українського народу. Рушник на стіні – це давній наш звичай. Не було в Україні хати, яку б не прикрашали рушниками. Хоч би як убого судилося жити сім ї, але хата палахкотіла багатством кольорів рушників. Саме рушник був обличчям оселі. Тож давайте розпочнемо наше свято про українські рушники!

Дівчинка в українському вбранні

Добрий день вам, наші гості ! Хай вам щастя – доля буде,

Не на день і не на рік,а на довгий – довгий вік.

Хлопчик в українському вбранні

Ми гостей своїх стрічаєм круглим, пишним короваєм.

З рушником берем таріль,хліб кладем  на нього  і сіль.

Шанобливо сіль підносим і, вклонившись, щиро просим

« Любий гостю наш, приймай і рушник, і хліб святий».

Пісня  « Моя сорочка вишиванка»

Дитина: У нас сьогодні, в школі свято

Милують око диво – рушники

Дівочий сміх лунає у світлиці

Як добре, що є звичаї такі.

Дитина:           Збиратися разом, співати, погуляти,

Про Україну – неньку розмовляти.

Дізнатись більше про традиції, обряди,

Культуру та історію ми завжди раді.

Дитина: Скільки багатства у нашого народу!

В криниці мудрості не висиха вода.

Свято шануються закони роду.

Душі народної скарбниця не згаса.

Дитина:      А мова наша, рідна мова.

Чи то не золото, не скарб?

Вона, мов гілка калинова –

Красою вабить і цілющий має дар.

Дитина: А як же не згадать про пісню –

Сумну й веселу, радісну й тужну.

Вона то у блакить зрина небесну,

То серце наше крає від жалю.

Дитина: Не вистачить нам ночі, мабуть,

Щоб розказати про всі оті скарби

Адже сьогодні ми прийшли сюди,

Щоб розповісти вам про рушники.

Пісня  « Вишиванка»

Дитина:     На землі великій є одна країна:

Гарна, неповторна, красна, як калина.

І живуть тут люди добрі, працьовиті.

І кажу, до речі, ще й талановиті.

Презентація

Дитина: Землю засівають і пісні співають,

Вишивають гарні барвисті рушники.

На бандурі грають і вірші складають

Про ліси і гори, луки і сади.

То скажіть же, діти, що це за країна?

Діти: Наша Україна!

Дитина: Що таке Україна.- за віконцем калина,

Тиха казка бабусі, ніжна пісня матусі,

Дужі руки у тата, під тополями хата,

Під вербою криниця, в чистім полі пшениця.

Стіл дубовий в хатині і рушник на картині.

Сидять три бабусі і розмовляють:

Бабуся 1: Еге, рушничок… Колись без рушника й заміж не виходили. Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишиванок. Більш заможні дівчата готували собі по 50 – 80, а іноді й понад 100 сорочок з тонко виробленого біленого полотна: для буденної роботи, свята, посагу, на весілля і навіть на смерть, тобто для потреб протягом усього життя.

Бабуся 2: Ось я памʼятаю, як закохалася у свого Петра, то все думала не стільки про нього, як про скриню, в яку посаг складала. І все вишивала рушники. Сорок – не сорок, як люди кажуть, а хоча б дюжина була – старостів повʼязати та світлицю прикрасити. А до цього ми знайомилися із своїми женихами на вечорницях, на ігрищах.

Бабуся 3: А я згадала легенду про рушник:

Жила в одному селі мати, мала вона трьох синів. І були вони дуже працьовиті, тільки не вміли вишивати. Мама вишила кожному по одному рушнику для того, щоб загортати у нього хліб, коли будуть їхати в далеку дорогу. Бо хліб на рушнику життя величає і здоровʼя береже. Та померла мати, а сини на її могилі білий рушник постелили. Через три дні на тому рушнику дивні квіти розквітли. Хто їх вишивав, ніхто не знає, лише вітер про те розповідає».

Дитина: Ми дуже славим весь наш край

І любим Україну,

На рушнику зелений гай,

І вишиту калину.

Пісня « Бабусина вишиванка»

Ведуча: Рушник! Як багато промовляє нам це слово! Без рушника  не обходяться ні в одній сім ї. Він завжди був під рукою, тому і   назву свою дістав від слова «рука» - ручник, тобто рушник. Ним витирають руки і посуд, ним накривали діжу з тістом, спечені паляниці, пироги. З рушником зустрічали шанованих гостей, замотували новонароджених, стелили під ноги нареченим. На щастя – долю давала мати синові рушник, коли виряджала в далеку дорогу, або на війну. З рушниками проводжали в останню путь. Рушники вишивають і хрестиком, і гладдю. Рушники різних регіонів України різняться кольорами і візерунками. Але, особливо, гарні рушники вишиті червоними і чорними нитками. Бо червоний колір – то колір калини, краси і любові, щасливої долі. А чорний – це колір землі нашої родючої, колір смутку, журби за рідною стороною. Недарма старі люди кажуть – горе з радістю переплітаються.

ЛЕГЕНДА ПРО ВИШИТИЙ РУШНИК

 Жили собі брат і сестра - Василько й Марічка. Вони дуже любили одне одного, ніколи не сварилися, ділилися всім, що мали. Час минав, і Василько

перетворився з хлопчика на змужнілого юнака, а Марічка стала справжньою красунею. Саме тоді на їхній край напало військо страшного і могутнього царя Бурдая.

Всі чоловіки пішли захищати рідну землю від чужинців. Почав збиратися до війська й Василь. Марічка плакала, проводжаючи брата.

Візьми ось це, -   сказала, схлипуючи, й простягнула Василькові нсве личкий вузлик. — Це вишитий рушник. Він допоможе тобі повернутися додому.

Обійняв Василько сестру, низько вклонився батькам та й пішов захищати рідну землю від ворожої навали.

Якось Василя важко поранили в бою. Товариші подумали, що хлопець мертвий, і залишили його на полі бою. А ворожі солдати схопили юнака і притягнули до Бурдая. А той наказав укинути полоненого до в'язниці: може, там згине, а як виживе, то стратити.

Та в Бурдая була улюблена племінниця Мелхола, котра зналася на чаклуванні. Вона й попросила дядька не страчувати хлопця. Я зроблю так,     що він забуде все, навіть своє ім'я, і стане твоїм вірним  воїном, дядечку.

Бурдай погодився. Через деякий час Василько одужав, та під дією чарівних ліків і магії Мелхоли зовсім забув, хто він, звідки, і що є в нього сестра та батьки. Почав хлопець вірою і правдою служити цареві Бурдаю, воювати проти своїх побратимів. І був уже тепер не Васильком, а хоробрим воїном Ярміном, котрий ось-ось мав поріднитися із царем, одружившись із його вродливою племінницею.

Минав час. Наближався день весілля. Але якось неспокійно було на серці молодого Василька-Ярміна. Щось тривожило його, мучило. Відчуваючи втому, хлопець вирішив піти до палацу, щоби трохи розважитися. На сходах він зустрів

служницю, котра несла дуже знайомий згорточок.

 

 

— Що це?    запитав Ярмін.

-    О, мій пане, принцеса Мелхола наказала забрати і знищити це. Ось я і  йду виконувати її наказ. Василь попросив розгорнути вузлик. Щойно служниця це зробила, як додолу впав ...вишитий рушник. Ярмін підняв його, пильно вдивляючись у кожен хрестик. І раптом він усе згадав: і рідний край, і лагідний погляд матері, і мелодійний голос сестри..

Осідлавши коня, Василько чимдуж помчав із палацу. Відшукав своїх товаришів і разом із ними мужньо воював проти царя Бурдая, аж поки вони не розбили вороже військо вщент. Рідний край знову став вільним.

Повернувшись додому, Василько розповів рідним про все, що з ним трапилося. Люди раділи і дивувалися, як міг вишитий рушник подолати могутні чари та заклинання і допомогти хлопцеві повернутися на  Батьківщину  дорогу і  милу  кожному серцю землю.

 Дитина: Рушники – це одвічні обереги неба, ними треба дорожити

І все про них знати треба! Рушник і хату прикрашає,

Рушник в дорогу споряджає, рушник з народом був віки,

Тож тчімо й вишиваймо для роду рушники!

Дитина: Доріжки ненька білі вишивала.

А заполоч блакитну з хвилі брала,

Із клубочка свого серця – жар червоний,

З пасма ночі та із смутку –

Хвилю чорну.

Пісня  « Вдягни вишиванку»

Дитина: Крізь сторічну даль,крізь журбу і печаль

Бабусин рушник до мене прийшов

І мені приніс щебетання птахів,

Мрії і жагу, солоність бабусиних сліз,

 

Дитина: Розвісила бабуся рушники, хоч каже дехто:

«Вже виходять з моди»,

Та чую я , як б’ється із віків

Минуле мого рідного народу.

Дитина: В гарячих візерунках пломенить

Пролита кров за правду і за волю,

І кожна нитка райдужно горить –

Розказує про України долю.

Дитина: Розвісила бабуся рушники –

І ожили на рушниках віки,

Запахли в хаті трави, квіти.

Вони зі мною стали говорити.

Презентація 2

Дитина: Скільки вас і які, України рушники?

Рушничок для дитини. Рушники на всі дні.

Рушничок для хатини,ще й весільні рушники.

Рушники для недолі. Рушнички для малят.

Рушнички барвінкові,д ля веселих всіх свят.

Дитина: Рушнички всі в узорах;і рушник на щодень,

Різнобарвні в кольорах,  ще й рядочки з пісень.

Рушники України – для обличчя і рук,

З ними діти зростали, брали в світ в дні розлук.

Дитина: Скільки ви, українки,із квіток і рослин

Змайстрували в зазимки рушників для родин!

На весь світ розіслали всі узори

Рушники не для слави, рушники для душі.

Дитина: Рушник мені подарувала мати.

Щоб я не смів ту землю забувати,

Де їв хліб – сіль і знав солоний піт,

І перші смутки, серцю невідомі,

Із багрянцем зорі біля воріт.

Дитина: На моєму рушничку  квіти, як у квітничку:

Ружі, сон, лілея біла,а на мак ще й бджілка сіла.

Бджілка – бджілонька мала мед для мами принесла.

Дитина: Веселкою сплелися кольори

На рушничку твоєму, наче доля.

На нім – тобою прожиті роки,

Усі достоту, з радощами й болем.

Усе на нім: вечірняя зоря,

І росами умите раннє сонце,

На нім і сльози, й посмішка твоя,

Хатинка рідна і твоє віконце.

Танок « Козачок»

Ведуча: В народі казали: «Хата без рушників, що родина без дітей»

А які ще приказки, прислів’я про рушник ви знаєте?

- Рушник на кілочку, хата у віночку.

- У коморі сволок – на ньому рушників сорок.

- Не лінуйся, дівчинонько, рушники вишивати – буде чим гостей шанувати.

Бо й справді, за давнім звичаєм, як тільки у родині підростала дівчинка, мати заздалегідь турбувалась про рушники. До їх виготовлення привчала і свою доньку. Кожній матері хотілось, щоб про її доньку пішла добра слава.

Ведуча:     А ви знаєте, що рушники називали по – різному, залежно від їх призначення?

Стирок – для посуду, лав, столу, діжі з тістом. Утирач – для рук і обличчя.

Повивач – замотувати дітей.  Покутник – для оздоблення стін і покуті,

Божник – для ікон. Плечові – для сватів. Весільні – для обряду весілля.

Та багато інших. Діти, а що означають квіти на рушниках?

Калина – символ краси, жіночності. Дуб – символ мужності, сили.

Дуб і калина – нероздільність краси і сили. Виноград – символ сім ї і родини.

Мак – невмируща пам'ять.  Лілія – дівоча чистота, порядність.

Презенація про калину

Дитина: І на лузі, і в садочку ,іу полі, і в лісочку –

Скрізь у закутках природи, водять квіти хороводи.

Ніби танець квіт очковий, рушничок наш веселковий.

Біле поле полотняне, рівно ткане, чисто пране.

Дитина: А по ньому голка ходить за собою нитку водить.

Покрутиться так і сяк – зацвіте червоний мак.

Зазирне і там, і тут – волошечки зацвітуть.

Застрибає навпрошки –зажовтіють колоски.

А пройдеться поволі – зарясніють листки в колі.

Біле поле полотняне, рушничком барвистим стане.

         Пісня  «Рушник вишиваний»

Дитина: Де веселкою день виграє, куди сонячний промінь сягає,

Український барвистий рушник свої крила у даль простягає.

В ньому барви веселі й сумні,це життя, його дві половини,

Де і радість, і смуток сплелись, мов у кожної долі дитини.

Українські мої рушники – це натруджені в праці роки,

Де надія й любов мов дива. український рушник,

В тобі сила жива!

Ведуча: А як у цей день не згадати про вишиту сорочку – одяг – оберіг, який споконвіку вишивали дівчата своїм нареченим, жінки – чоловікам, матері – синам. Вишита жіноча або чоловіча сорочка додає тому, хто її носить сили, здоров я, краси. Це оберіг від недобрих очей, від поганих доріг.

Дитина:   Вишиванка – дитинча кирпате, що квітки зриває в перепліт,

Материнські ласки, усміх тата, прадідів пророчий заповіт.

Дитина: Вишиванка – писанка чудова, звізда ясна, співи та вертеп,

Вишита сльозою рідна мова і дорога через степ.

Дитина:   Вишиванка – символ Батьківщини, дзеркало народної душі,

В колисанці купані хвилини, світло і тривоги у вірші.

Дитина: Узор вручну, широка планка, легенький запах ковили,

Моя сорочка вишиванка, вся ніби сплетена з трави.

Дніпра потоки, степ, простори, по лівій й правій стороні.

Червоно – чорні всі узори, мережок ряд на полотні.

Ведуча: Українські вишивки – сорочки і рушники. Вони пройшли крізь віки, вони і нині символізують глибину безмежної любові до людей, до всіх, хто не черствіє душею. Згадаймо наших мам і бабусь – невтомних    трудівниць і майстринь, які за своє життя так багато вишили рушників і серветок,   сорочок і доріжок, скатертин і наволочок, подушечок і портьєр. Немає, мабуть,  жодної родини, де б не милували око ці вишивки, а, особливо, рушники.

Дитина: Поки живе чоловік й вишиває жіноча рука,

Буде жити довіку рушник і чарівна його красота.

Дитина: Є відкриття, яких не вкрила мгла

Нехай минуть віки, тисячоліття.

Та шана хлібу, різнобарвність рушника

Залишаться безсмертними навіки.

Ведуча: А на прощання хочеться сказати,

Шануйте, друзі, рушники,

Квітчайте ними свою хату,

То обереги від біди.

Шануйте ті, що дала мати,

Готуйте дітям з чистої роси,

Щоб легко їм в житті здолати

Похмурі та скрутні часи.

Шануйте, друзі, рушники!

Пісня « Побажання» .