Виховний захід «Козацькому роду нема переводу»

Виховний захід

версія телевізійної гри «Поле чудес»

«Козацькому роду нема переводу»

Пропонована гра в цікавій формі знайомить дітей з історією українського козацтва, з їх культурою, звичаями, світоглядами.

Рекомендовано вихователям та вчителям 5-8 класів.

Мета: Прививати любов до історичного минулого нашого краю. Розширити і поглибити знання учнів про запорізьких козаків, їх звичаїв, світогляду. Розвивати прагнення дітей вивчати і знати історію своїх родин. Виховувати шанобливе ставлення до старших членів сім’ї, сприяти зміцненню добрих стосунків у родинах учнів.

Обладнання: круг для гри «Поле чудес», картка з буквами, мішки, канат для ігор, плакат з написом «Учитесь, читайте, і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь…».

План гри:

1. Вступне слово вчителя.
2. Розповідь про історію родин.
3. Відгадування першого слова.
4. Розповідь про острів Буцький (Томаківка).
5. Відгадування другого слова.
6. Розповідь про побут козаків.
7. Відгадування третього слова.
8. Розповідь про їжу козаків.
9. Змагання (перетягування канату).
10. Розповідь про освіту.
11. Змагання (спортивна естафета).
12. Розповідь про Богдана Хмельницького.
13. Супер-гра, четверте слово.
14. Розповідь про Івана Сірка.

Учитесь, читайте,

І чужому научайтесь

І свого не цурайтесь…

Вступне слово вчителя

Максим Рильський говорив: «Той хто не знає минулого – не вартий майбутнього».

Тому звертання до традицій зовсім не означає, що ми нехтуємо сьогоденням.

Тільки осмисливши минуле, пізнавши витоки своєї культури та історії, можна й чіткіше зрозуміти сьогодення, і уявити майбутнє.

«Пізнай себе, свій рід, свій народ, свою землю – і ти побачиш свій шлях у життя. Шлях, на якому найповніше розкриються твої здібності. Ти даси йому продовження, відкривши нові стежини. І з тієї стежини рушатимуть у життя твої нащадки. І то також будеш ти. В тобі у витоках твого роду і народу віддзеркалена книга буття. Пізнай себе – і ти відкриєш таємниці всесвіту».

Колись в українців було звичаєве правило, що зобов’язувало кожного знати свій рід до сьомого коліна (32 материнських та 32 гілки батьківських).

Людина, яка не знала своїх предків, вважалася безрідною, не мала шани, не мала права на шлюб.

Розповідь дітей «Родове дерево»

Розповідь дітей про свої сім’ї по своїх виконаних плакатах «Родове дерево».

• Ось чому ми сьогодні з вами звернемося до історії рідного краю. А зокрема до історії українського козацтва, до їх звичаїв, до їх занять, до світогляду, до їх мови.
• Нам випало долею жити в такому місці, де колись вирувала історія – історія Запорізьких козаків.

Початок гри

• Починаємо гру «Поле чудес».

Перша трійка гравців (учні, які мають найбільший бал з історії України).

Перше слово: «Назва острова, на якому була розташована найдавніша Запорізька Січ». (Буцький)

Діти по черзі крутять барабан і відгадують по одній літері, в результаті називають слово.

Розповідь про Запорізьку Січ

У Нікопольщини особливий зв’язок зі славетним козацьким минулим. На жаль, майже всі сліди унікальних старожитностей на завжди зникли під хвилями Каховського водосховища. Винятком є частина острова Томаківка (Буцького), що вціліла до наших часів.

Саме на цих землях знаходилась чи не найдавніша Запорізька Січ – Томаківська.

Частина жителів сучасної Червоногригорівки вважають себе прямими нащадками запорозьких козаків, а своє селище – спадкоємицею славетної Січі.

Острів Томаківка (названий пізніше Буцьким, а також Дніпровським і Городищем), який панував над навколишньою місцевістю й був чудовим природним укріпленням, можна вважати місцем, де було засновано Запорізьку Січ, як організацію всього козацтва.

Польський хроніст Мартин Бєльський пов’язував Томаківку з Запорізькою Січчю: «Є на Дніпрі й третій острів, який вони (козаки) називають Томаківкою. На ньому живе найбільше низових козаків, бо він править їм за найміцнішу фортецю». Козаки проживали й за межами Січі, населення розміщувалось навколо основного укріплення,а відтак – знаходилось й на території сучасного селища Червоногригорівки.

Розгадування другого слова

Виходить друга трійка гравців.

Козаки жили біля річок Дніпро, Південний Буг, Дністер, тому й займались рибальством.

• Назвати знаряддя праці, яке використовували запорізькі козаки для ловлі риби. (Гарди)

Діти крутять барабан та відгадують слово.

Вчитель пояснює, що гарди – це загорода, або кілька загород упоперек річки: вертикально забиті палки, переплетені лозою, за допомогою них створювались глухі затоки в які набивалась риба.

Розповідь учні про побут козаків

•       Джерело з якого черпають історики, відтворюючи побут Запоріжжя, – це народна пам’ять – думи, історичні пісні, народні перекази, легенди, спомини старих козаків.

Жили козаки в куренях, які швидко зводилися, їх було не важко відбудовувати після частих татарських нападів. Пізніше були поширеними мазанки, в яких жили козаки на хуторах у зимівниках.

Який вигляд мали запорожці

•       Козацький провідник Іван Підкова зображений з довгими вусами, з оселедцем на голові та з сережкою у вусі.

В музеях України збереглися залишки одягу, який носили козаки. Під час розкопок на місці Берестецької битви 1651 р., були знайдені козацькі чоботи, зброя, предмети побуту.

Сорочка, черкеска, широкий пояс і широченні шаровари, чоботи – ось зовнішній образ козака, який зберігся в народній пам’яті.

Є відомості, що деякі козаки Київської Русі теж носили оселедці.

Слово вчителя

Їжа справляє неабиякий вплив на характер людини. Тож будь-яке надмірне захоплення чужорідною кухнею не йде на користь. А незнання своєї родової (національної) кухні стає на заваді здоров’ю вашому і ваших нащадків.

Отже, пропоную вам розгадати третє слово.

Розгадування третього слова

Виходить третя трійка гравців.

• Як називалася юшка з риби у запорізьких козаків? (щерба)

Розповідь учениці про їжу козаків

•       Повсякденною їжею козаків були саламаха (житнє квашене тісто, рідко зварене), куліш, галушки, каші, а також все те, що давав водний басейн Дніпра, степ та ліси. Це риба, м’ясо  диких птахів та тварин, горіхи, ягоди, гриби. З-за кордону привозилися прянощі, цитрусові, різні делікатеси.

Ось як описував Дмитро Іванович Яворницький обід на Січі: «Рівно о 12 годині кухар вдари по казанові, і на цей звук кожен козак поспішав до свого куреня на обід. Обід у кожному курені готував окремий кухар з помічниками, невеликими хлопцями, обов’язком яких було приносити воду в курінь і тримати в чистоті казан і посуд…».

Побувавши на Січі, монах Лука Яценко (Зеленський) розповів у своїх записах цікаву і видну з усього, характерну для запорізького життя історію про покарання курінними кухарями пекарів, які випікали поганий хліб.

Пекарі вимушені були рятуватися втечею, а весь хліб задарма залишався кухарям.

Часто зтикаючись з турками і татарами під час торгівлі, військових походів та перебування у полоні, козаки досить рано у порівнянні з іншими європейцями познайомилися з багатьма стравами та напоями східної кухні, у тому числі і з кавою.

Саме український козак Юрій Кульчицький, уродженець того самого села на Львівщині, що й гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний заснував у 1684 році першу кав’ярню у Відні.

Перетягування канату

Не тільки М.В. Гоголь, який був добрим знавцем історії і звичаїв козацтва, а й історичні джерела засвідчують високий рівень освіти на Україні, зокрема, на Січі в XVI-XVIII ст.. Гоголь, в повісті «Тарас Бульба», писав: «Додому, в садибу запорізького полковника Тараса Бульби повертаються з Києво-Могилянської академії після тривалого навчання його сини – Остап та Андрій».

Деякий час вищу освіту українські юнаки могли набути тільки за кордоном. Частина українців ставала провідними вченими в європейських вищих учбових закладах. Ректором Болонського університету 1481-1482 рр. був видатний український вчений Юрій Дрогобич.

Падуанський університет на початку  XVII ст. закінчив соратник Богдана Хмельницького  Станівслав Морозовицький, відомий в народі під іменем Морозенка.

 1576 року князь Костянтин Острозький у місті Острозі на Волині засновує Острозьку колегію, перший учбовий заклад вищого ступеня України.

Першодрукар Іван Федоров здійснює перевидання українського «Букваря» та так званої «Острозької Біблії».

Острозьку академію закінчив Мелетій Смотрицький, автор слов’яноруської «Граматики».

Однією з особливостей навчання в Острозькій школі було виховання патріотизму, любові до рідного краю. Саме тому багато вихованців були безпосередньо пов’язані з боротьбою, яку вело запорізьке козацтво проти соціального та національного гноблення.

Наприкінці XVI ст. в містах України виникають об’єднання міщан – братства. Братства створюють свої школи. Іноземні автори писали: «У країні козаків усі діти вміють читати, навіть сироти».

Вихованцем Острозької колегії був гетьман Запорізького Війська Петро Сагайдачний, який сприяв розвитку української освіти та культури. За його ініціативою запорізькі козаки почали надавати матеріальну підтримку братському рухові.

Участь Запорізької Січі в створенні Києво-Могилянської колегії свідчить про активну громадську позицію та високий рівень духовності козацтва.

Богдан Хмельницький, як свідчать історики, закінчив православну школу десь на Київщині, а потім продовжив навчання в одній із шкіл на Заході України, або в Польщі. Про високу освіченість гетьмана було добре відомо при королівських дворах Європи. Володів латинською, українською, польською, турецькою, татарською, французькою мовами. Піклувався про розвиток освіти в Україні.

Осередки освіти існували безпосередньо і на запорізьких землях – паланках, а також у фортеці Січі. Посада вчителя була невід’ємною від посади священика. Практику з читання або співів школярі проходили в церкві під час служби. Ще одним показником освіченості запорізького козацтва було шанобливе ставлення до книги.

У фондах Дніпропетровського державного історичного музею імені Д.І. Яворницького збереглася велика кількість книг, які належали колись запорізьким козакам.

Спортивні змагання (естафета, смуга перешкод, стрибання в мішках)

Розповідь про Богдана Хмельницького

Богдан Хмельницький став гетьманом Війська Запорізького 1648 року. Він очолив визвольну війну проти шляхти Польської.

У пам’яті народній Богдан Хмельницький залишився, як національний герой, видатний державний діяч, талановитий полководець.

Саме за його гетьманату, в роки визвольної війни події на Україні привернули до себе увагу всієї Європи, надзвичайно підняли авторитет запорізького козацтва.

Супер-гра

Троє переможців зустрічаються у фіналі.

Відгадування четвертого слова

«Дмитро Вишневецький – гетьман запорожців, його називали духовним батьком Січі, який шукав спільників у боротьбі проти турків. Під яким іменем він увійшов у народні думи та пісні безтурботним гультіпакою, котрий тільки й знає пити мед-горілочку?» (Байда)

Діти крутять барабан і відгадують слово.

Оголошується переможець гри. Нагороджуються призами всі учасники та переможці.

Розповідь про Івана Сірка

Зовнішній вигляд Сірка, його характер суперечать стереотипним уявленням, які склалися в художній літературі. Вождь козаків мав зріст трохи вище середнього, правильні риси обличчя, рівний ніс… На нижній губі з правого боку була родинна пляма червоного кольору, яку сучасники називали Божим знаком, даним на те, щоб відрізними Сірка від звичайних людей.

Славнозвісний козацький вождь був глибоко релігійною людиною, безсрібником, майже зовсім не вживав спірного, визначався силою, воїнськими доблестями і високими моральними якостями.

Був він суворим, але й справедливим, не терпів боягузів, грабіжників, ледарів, зманіжених вояків і особливо зрадників.

Сірко відзначився у спільній боротьбі російського та українського народів проти Речі Посполитої.

Іван Сірко аж вісім разів обирався кошовим, хоч і не прагнув цього.

За підрахунками Д.І. Яворницького, Сірко вчинив 55 походів проти Османської імперії та кримського ханства і ні разу не зазнавав поразки. Ім’я Сірка було острахом для турецько-татарських загарбників.

Був він не тільки полководцем, але й визначним політичним діячем, дипломатом.

Найблискучіший період життя Сірка був пов’язаний із Запорізькою Січчю, яка тоді знаходилася біля сучасного Нікополя. Він так добре знав наші степи, що навіть міг, йдучи в похід, вистрілити з лука, а на зворотному шляху легко знайти стрілу. 1 серпня 1680 року він помер на своїй пасіці у селі Грушівка. Козаки поховали його в селі Капулівка, поставили великий камінь. Тепер його могила біля Капулівки, але в другому місці, тут стоїть і надгробний камінь і пам’ятник кошовому отаману.

Звучить пісня «Ще не вмерла Україна»