Виховний захід на тему «Геноцид – страшна сторінка людства»

Тема виховного заходу: «Геноцид – страшна сторінка людства» .

Пам'ятай!

Життя є дар, великий дар.

І той, хто його не цінує,

Цього дарунка не заслуговує .

(Леопарда да Вінчі)

Мета виховного заходу:

• познайомити учнів з темою Голокост,  як одним із прикладів жорстокого ставлення фашистів до людей;
• розкрити зміст подій, пов'язаний з трагедією в Бабиному яру,
• продовжувати формувати основу культури міжнаціональних відносин у суспільстві,
• виховувати почуття гуманності та сприяти формуванню толерантності у міжнаціональних відносинах,
• виховувати гордість за тих співвітчизників, які віддали своє життя заради інших,
• учити співчувати,  співпереживати та допомагати ближньому.

Дидактична цінність: використання даного матеріалу на уроках з історії рідного краю, історії України, виховних годинах .

Обладнання : відеозапис «Бабин Яр», плакати, фотографії, відео Муслім Магомаєв "Бухенвальдський Набат",пісня Александра Розенбаума «Долгая Дорога Лета» .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Народ єврейський! Славний!

Не втішать тебе я хочу.

Кожен хай тут слуха:

в цей час, коли синам твоїм вмирать

прийшлося від фашистського обуха,

Я хочу силу, силу оспівать,

безсмертну силу твого духа.

Звучить запис пісні «Бухенвальдський набат». (В цей час запалюється свічка) .

Зникають покоління, які пережили страхіття масових знищень, жахливу трагедію людства - Голокост. Поволі відходить страх… Пам’ять поступово заспокоюється… Натомість виникає переживання, що невдовзі все це стане «історією», тобто перестане бути безпрецедентним актом знищення мільйонів невинних людей. Ми маємо зробити все, щоб молодь знала, пам’ятала ці страшні сторінки людства, щоб діти ніколи не стали жертвами, катами чи байдужими спостерігачами .

Голокост” у перекладі з давньогрецької означає “цілоспалення", “знищення вогнем”, “жертвоприношення”. Уже в середині 20 сторіччя слово «голокост» вживали в пресі щодо хвилі терору проти єврейського населення Європи початого Адольфом Гітлером. Із середини 50-х років 20 сторіччя слово "Голокост" загальновживане стосовно політики винищення нацистами під час Другої Світової Війни євреїв та інших народів Європи.

Німеччина зазнала поразки у першій світовій війні.

Економічна криза 20-х років і жахливі економічні втрати, понесені в ході війни, призвели до обвальної інфляції. Більшість населення жило в постійному страху скотитися у болото убогості.

Націоналістичні партії звинувачували в усьому демократичні реформи, угоди, а головне євреїв, які, як вважали ці партії, хочуть перетворити всіх німців на своїх рабів, в вимиранні німецької нації.

Найбільшою партією нацистів була Націонал-соціалістична партія Німеччини, очолювана Адольфом Гітлером. Вона обіцяла повернути Німеччині колишню славу, встановити в країні порядок і дати німцям роботу і хліб. 

Головним, на думку нацистів,  що повинно об'єднувати людей, це їхня раса. Раса істинних арійців - це еліта, вона покликана керувати нижчими расами. Була поставлена мета - підпорядкувати собі всі народи, а тільки один народ - євреїв, знищити повністю, включаючи дітей.

У 1939 році німецька армія окупувала Польщу, розв'язавши тим самим Другу світову війну. Легкі  перемоги  на початку війни дала Гітлеру можливість втілити свої задуми в життя. Він почав знищення єврейського народу, в основному вихідців з Польщі, де проживала найбільш значна частина європейського єврейства.

Для виконання цього плану євреї були зігнані в «ґетто»  - житлові зони, куди нацистами насильно зганялися євреї для компактного мешкання., були організовані трудові, концентраційні табори і табори знищення, в які доставлялися євреї . Нездатних трудитися вбивали відразу, решта була приречена на смерть від голоду і хвороб.

   Поки гітлерівців супроводжував успіх вони хотіли завершити геноцид і для цього було створено концентраційні табори.  Серед них Освенцім, Собібор,  Маутга́узен  та Бухенва́льд .

ОСВЕНЦІМ

Освенцім – комплекс німецьких концтаборів: Освенцім, Освенцім-Бжезінка

Аушвіц-Біркенау, що розташовувався в 1940-1945 рр.. на півдні Польщі, біля міста Освенцім, в 60 км на захід від Кракова поєднував у собі три табори: тюремний табір, табір для знищення і табір для використання рабської праці.

Старих і жінок з дітьми відправляли в "душогубку" відразу, буквально через кілька годин. Здорових чоловіків і жінок посилали працювати в майстерні та на фабрики, спеціально побудовані при таборі. Деяких ув'язнених примушували обслуговувати сам "виробничий цикл" знищення.

У цьому і інших таборах проводилися жахливі, що часто приводили до смертельного результату, експерименти, як в області традиційної медицини, так і з метою відпрацювання найбільш ефективних методів масової стерилізації "расово неповноцінних" груп. У якості "піддослідних" вважали за краще використовувати жінок і дітей.

Близько 1,5 мільйона людей 28 народностей загинуло в цьому таборі.

Собібор

Цей табір був побудований в березні 1942 року з єдиною метою:

якомога швидше знищити максимально можливу кількість людей.

У Собібор прямували ешелони євреїв  з Східної Польщі, Радянського Союзу, Австрії, Голландії, Бельгії та Франції .

В'язнів роздягали в бараці, або у дворі. Їх одяг, їстівні припаси і цінності сортували і відправляли на склади. У жінок відрізали волосся, яке теж надходило на склад.

Голих людей  по вузькому обгородженого проходу заганяли в п'ять газових камер із загальною "пропускною потужністю" до 500 чоловік, а трупи потім спалювали у відкритій печі крематорію, або скидали в загальну могилу.

Маутга́узен

Маутга́узен) — німецький концтабір біля міста Маутгаузен (Австрія) в 1938—1945 роках був одним з найстрашніших концтаборів.

На території табору був барак, оточений кам'яною стіною, що називався «Блоком смерті» і  який  використовувався, як тренувальний табір для підготовки елітних відділів СС. В'язні виконували роль «м'яса» для побиття та знущань. У будь-який час в барак міг увірватися відділ «учнів» і забити скільки завгідно людей. Кожен день в таборі гинуло більше десяти осіб. Якщо «норма» не виконувалася, це означало, що наступного дня очікуються  ще більші звірства.

В'язнями Маутгаузена було близько 335 тисяч осіб; страчено понад 122 тисяч чоловік (понад 32 тисячі — радянських громадян; серед них генерал Д. М. Карбишев)

Кілька тіл в'язнів у концентраційному таборі Маутхаузен-Гузен, Австрія. В'язнів змушували працювати на каменоломні, поки вони не ставали занадто слабкі, тоді їх вбивали.

Бухенва́льд

Бухенва́льд  — нацистський концентраційний табір, заснований гітлерівцями влітку 1937 року, діяв 8 років, до 1945 року. Бухенвальд не був табором смерті. Тут не було газових камер. Проте у таборі смерті загинуло близько 50 000 невинних людей — переважно євреїв та політичних в'язнів, серед яких радянські (українські включно) військовополонені, цигани. Їх вбивали камінням, різками, топили в гною, кастрували, нівечили, морили голодом.

Деяких людей навмисне заражали вірусами задля медичних експериментів. Дружина командувача табору Ільзе Кохвідома тим, що мала абажури та рукавички, виготовлені з людської шкіри. Для цього відбиралися в’язні, котрі мали викарбовані на своїй шкірі найбільш мистецькі татуювання — їх затримували та вбивали уколами. Дорога концтабором була закривавлена, адже ніхто не ходив спокійно – потрібно було лише бігти. Вздовж дороги стояли есесівці, які били та натравлювали на в’язнів собак. Зупинився, спіткнувся чи допоміг іншому – смерть.

Масові вбивства були для фашистів своєрідною розвагою. Наприклад, полюбляли есесівці влаштовувати своєрідні медичні огляди. Людей зганяли на околицю табору, а потім по одному викликали до «лікаря», який розпитував про скарги на здоров’я. Потім жертву ставили до стіни, начебто для того, щоб виміряти зріст, а вже за кілька секунд вбивали пострілом у потилицю. За офіційними даними у Бухенвальді загинуло 8483 радянських військовополонених.

Коли американське військо звільнило табір у 1945 році, стало ясно, що в жахливих умовах перебувало 20 000 в'язнів.

У 1933 – 1945 роках війська фашистської Німеччини знищили близько 6 млн. людей тільки за приналежність до єврейської нації. Така цифра зафіксована у вироках Нюрнберзького трибуналу.

Однак точних цифр немає, й навряд чи вони коли-небудь з’явиться, адже до кінця Другої світової війни нацисти знищували табори смерті та поховання. До того ж часто єврейські громади знищувалися цілком, і не залишалося рідних, близьких, друзів, які могли б розповісти про їхню смерть.

Символом трагедії Голокосту та нацистських злочинів в Україні є Бабин Яр (м. Київ) - могила десятків тисяч євреїв, а також українських патріотів, військовополонених, циган та інших громадян.

Это – жизнь.  И мало в ней святого.

И у ЗЛА – прописки нет в аду.

Бабий Яр. Теперь два этих слова

Навсегда стоят в одном ряду.

В списке, где Освенцим и Треблинка,

Бухенвальд, Дахау, Равенсбрюк.

Собибор, Майданек… Не заминка, -

Времени на всех не хватит, друг.

В Бабьем Яре спорит с тишиною

Надпись из давидова псалма:

«Боль моя всегда передо мною».

Это голос сердца – не ума.

Это искра Ветхого Завета.

В ней спрессован всех времён пожар.

Вы, живые, помните об этом,

Чтоб не повторился Бабий Яр.

Що ж то за місце таке страшне, яка історія його виникнення?
          Бабин Яр — урочище на північно-західній околиці Києва.. Перша згадка — у 1401, коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У 15 — 17 ст. згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба.

У 1935 році  Товариство сприяння обороні, авіаційному і хімічному будівництву (Тсоавіахім) вирішило побудувати в Бабиному яру стадіон для проведення показових всеармійські стрілецьких змагань. Для скорочення термінів будівництва був задіяний спосіб переміщення ґрунту за допомогою спрямованих вибухів.

У результаті замість схилу гори утворилася рівний майданчик, обгороджений, з одного боку уступом (результат вибухів) - крутою стіною, заввишки від 12-ти до 17-ти метрів і довжиною до ста метрів, а з інших сторін - яром. До стадіону вів вузький пологий спуск . Як зазначив керівник будівництва стадіону: "Бабин яр за своїми природними умовами - прекрасне природне стрільбище".
          На жаль, його слова стали пророчими.

Під час Великої Вітчизняної війни окупанти, які захопили Київ 19 вересня 1941, використовували Бабин Яр для проведення масових розстрілів.

24 вересня на Хрещатику НКВД підірвало два будинки, де влаштувалися представники окупаційної адміністрації. Вибухи і пожежі влаштовувалися і в наступні дні, було зруйновано близько 940 великих будівель. Нацисти розцінили це як привід для ліквідації єврейського населення. 

Чверть жителів міста становили євреї. За переписом населення 1939 р. у Києві проживало 846,7 тисячі жителів, зокрема українців — 53,2%, євреїв – 25,5%, росіян - 16,5%.

 26 вересня 1941 року зондеркоманда захопила дев'ять провідних рабинів Києва і наказала їм звернутися до населення: "Після санобробки всі євреї і їхні діти, як елітна нація, будуть переправлені в безпечні місця ..."

Близько двох тисяч оголошень українською, російською та німецькою мовами з’явилось на вулицях Києва 28 вересня 1941 р. Підпису не було. Пояснень також.

Мешканці міста могли отримати інформацію тільки з тексту: «Взяти з собою документи, гроші, коштовності, а також теплу білизну та інше». «Будуть кудись перевозити», -  вважали всі.  «Хто не підпорядкується цьому розпорядженню, буде розстріляний».

Отже «хто підпорядкується, розстріляний не буде», думали євреї Києва.

І люди пішли…

 З раннього ранку 29 вересня 1941 р. через усе місто йшли десятки тисяч євреїв. Люди несли валізи й вузли, везли хворих і літніх родичів. Родичі й друзі проводжали їх, не підозрюючи про майбутню трагедію.

В кінці вулиці створили пропускний пункт, все що за ним відбувалося було невидимо з боку. По черзі туди відводили по 30-40 чоловік, де у них відбирали речі і примушували роздягатися. Після цього поліцаї за допомогою палиць заганяли людей до краю яру глибиною 20-25 метрів. На протилежному краю розташовувався кулеметник. Постріли спеціально заглушалися музикою і шумом літака, що кружляли над яром. Після того як рів заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх засипали землею.
          Владико світла, доброти і правди,
          Звідси, з небес, на землю нашу стань.
          Тут людська кров, пролита без пощади,
           Горить в могилі, як незгасна грань.
           Утіш плачі і зойки в тьмі глибокій,
           Серця розбиті ласкою вгорни;
           Даруй святому праху вічний спокій,
           Благословенні, непробудні сни.
           Ми тут лежимо в піску та глеї,
           На всі сторони світу простерті
           Євреї, євреї, євреї,
           Діди, матері, немовлята.
           Господи, дай нам відпочити
          Від смерті,

Сторож Лук'янівського кладовища Сергій Іванович Луценко, колишній очевидець страшного злочину, розповідав: «Століттями ховали на Лук'янівці мерців, але прокляті фашисти за один тиждень поховали в Бабиному Яру стільки, що й на трьох кладовищах не вкладеш ... Зі сторожки на кладовищі було добре видно, як людей роздягали догола, як з автоматів і кулеметів розстрілювали поставлених над прірвою, як хапали дітей за ніжки, піднімали і кидали живими в яр ».

Господи, за що нам ця спокута —
          Куля гітлерівська гостра й люта!
          А за що загнали разом з нами
          Непорочних діточок до ями?
          Згасла в небі наша мить остання,
         Та не згасли стогони й волання.
          Наші скарги, голоси засмути —
          Доки світу й сонця — буде чути! 

Подальші розстріли євреїв відбулися 1, 2, 8 і 11 жовтня 1941, за цей час було розстріляно близько 17 00 євреїв.

Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації. Зокрема, 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 року — трьох футболістів київського «Динамо»: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка (за деякими даними частина з футболістів були співробітниками НКВД, що і стало причиною розстрілу. У 1941—1943 роках у Бабиному Яру розстріляно 621 члена ОУН, серед них і відома українська поетеса Олена Теліга разом із чоловіком.

 Відступаючи з Києва і намагаючись приховати сліди своїх злодіянь, нацисти в серпні - вересні 1943 вирили і спалили на відкритих «печах» безліч трупів, кістки перемелювалися на спеціально привезених з Німеччини машинах, попіл був розсипаний по всьому Бабиному Яру.

У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Ярі — приблизно від 70 тисяч до 200 тисяч осіб. У 1946 році на Нюрнберзькому процесі наводилася оцінка близько 100 тисяч осіб, згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва.

Звичайний яр, брудний і неохайний,

Тремтливі віти двох блідих осик.

Ні, це не тиша... Незгасимий крик.

Блищить на мокрій ткані крутоярів

Розбите скло старечих окулярів

І дотліває кинутий набік

Скривлений дитячий черевик.

Могильний вітер з тих ярів повіяв,

Чад смертних вогнищ, пил дрімучих згар.

Дивися Київ, гнівнолиций Київ,

Як полум'ям метався Бабин Яр.

За пломінь цей не може буть покути.

За погар цей нема ще міри мсти.

Будь проклят той, хто зважиться забути!

Будь проклят той, хто скаже нам: прости!

Свої "Бабині Яри" є практично в кожній з окупованих нацистами областей України. Масові розстріли були далеко не єдиним методом знищення радянських євреїв. Уже в перші тижні війни людей заживо спалювали в Галичині й інших областях Західної України. Окупанти застосовували найжорстокіші способи знищення людей, особливо маленьких дітей. Нацисти кидали їх живими в могилу, підкидали в повітря й ловили на багнети, роздирали, змазували губи отрутою. Євреїв топили в річках, болотах, колодязях, кидали в стовбур шахт, замуровували живими, розпилювали на частини.

У Харкові в грудні 1941 р. був уперше випробуваний і потім успішно застосований фургон-"душогубка", у якому людей убивали вихлопними газами автомобілів. Протягом листопада-грудня понад 1000 євреїв були розстріляні в якості заручників.

Масові страти євреїв пройшли також у Дніпропетровську, де було розстріляно 10.000 - 12.000 людей.

Майже всіх 18.000 євреїв Дніпропетровської області було знищено до лютого 1942р.

У Донецькій області близько 12.000  євреїв було розстріляно з жовтня 1941 р. по січень 1942 р. Для вбивств були використані занедбані шахти, зокрема в Горлівці.

Особливістю знищення 8500 євреїв Запорізької області стало вбивство восени 1942 р. у Мелітополі приблизно 3000 дітей від змішаних шлюбів.

 8 жовтня 1941 р. німецько-фашистські мерзотники оголосили реєстрацію єврейського населення м. Мелітополя. Зігнавши 1800 єврейських родин біля Бердянського мосту, там усіх розстріляли. У висадженого млина орда п'яних автоматників змусила 3000 жінок, дітей і старих лягти в протитанковий рів обличчям вниз, потім їх усіх розстріляли.

А день осенний прозрачен,

медлителен, вечен.

Толпы текут – темные на свету.

Тихо дрожит тополей последние свечи,

И в воздухе:

- Где  мы? Куда нас ведут?

- Куда нас ведут? Куда нас ведут

- Куда? – вопрошают глаза

в последней мольбе.

И процессия длинная и безысходная

Идет на похороны к себе…

Через жахи гетто і нацистських таборів смерті пройшли безліч чоловіків, жінок і дітей, яким, проте, вдалося вижити. Всі вони хочуть донести до кожного з нас найважливішу думку - думку про тріумф людського духу . Люди, які пережили Голокост, будуть з нами не вічно. Але пам'ять про те, що вони пережили, повинна залишатися з нами. 

27 січня 2005 році спеціальною резолюцією ООН був заснований Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту на честь  звільнила в’язнів концтабору Освенцим (Аушвіц-Біркенау) радянською армією.
          За рішенням Кнесету в 1953 році, коли на честь вшанування пам`яті жертв і героїв Голокосту був заснований ізраїльський Інститут Катастрофи і героїзму Яд Вашем .  Людей, які були готові на самопожертву заради іншого, стали називати Праведниками народів світу. Присвоєння звання Праведник світу виражає собою прагнення єврейського народу віддати шану іншим національностям, які, ризикуючи своїм життям, рятували євреїв під час фашистської навали. Визнані Праведником світу отримують медаль і Почесну грамоту, а їх імена увічнюють в Яд Вашем на Горі Пам`яті в Єрусалимі.
          На підставі Закону Держави Ізраїль про Пам’ять Катастрофи (1951 р.) високе звання "Праведник народів світу" отримали 23788 чоловік (за даними «Яд Вашем» на 01.01.2011), вихідці з 45 країн світу; серед них – християни і мусульмани, віруючі і атеїсти, чоловіки і жінки, люди всіх професій та різного віку, освічені та неграмотні, багаті та бідні. Єдине, що їх об’єднувало, це людяність і мужність, прагнення в жорстоких умовах фашистського терору зберегти найкращі моральні якості людини. Найбільше Праведників, які ризикували власним життям заради рятування інших, є у Польщі – 6266, Голландії – 5108, Франції – 3331 та Україні – 2363 особи.
          Серед українців – Праведників народів світу чільне місце займає протоієрей Олексій Глаголєв (1900-1972), який рятував у себе в будинку єврейську родину Міркіних.

Митрополит української греко-католицької церкви Андрей Шептицький, який ризикуючи власним життям, перебуваючи під суворим наглядом поліції теж переховував євреїв у власній резиденції та греко-католицьких монастирях. Він писав листи до Гітлера, Папи Римського, у яких просив припинити розстріли євреїв. Перший наважився звинуватити Гітлера у масових вбивствах мирного населення. Особисто Андрей Шептицький врятував 400 чоловік. У 1973 році у Тель-Авів на знак вдячності йому було встановлено пам’ятник.

Понад 2200 українців є Праведниками світу, їхні імена викарбувані на Стіні честі у Єрусалимі.

Пам'ять про людей, які рятували світ, обов'язково мусить залишитись для наступних поколінь. Тоді на Землі не переведуться люди, які у разі потреби зможуть врятувати світ...
           Допоки жива людська пам'ять,  трагедію Голокосту слід згадувати із соромом і жахом. Людство мусить не забувати про мільйони ні в чому неповинних євреїв і представників інших меншин, про чоловіків, жінок і дітей, яких було знищено варварськими методами, і віддавати їм належну шану. В ті часи понад півтора мільйона українських євреїв було знищено нацистами . Було втрачено сотні єврейських громад, які упродовж століть збагачували національне життя України. Нікому не може бути дозволено применшувати  кількість жертв  Голокосту.

Пройдуть роки, але ніколи не забудуться криваві злочини нацистського «нового порядку»: страхіття гітлерівських концтаборів, масових розстрілів, душогубок, убивств.

Якби фашисти не були розбиті

Могутнім залпом наших батарей,

Чи міг би залишитися на світі

Незнищеним хоча б один єврей?

То в кожнім іудейськім поколінні

Нехай звучить молитва на устах

Про тих, які зуміли у Берлін

Повергнути знеславлений рейхстаг
            Людство не повинно забувати, що нацистські табори смерті починалися з ненависті, забобонів й антисемітизму. А пам'ятаючи про витоки зла, завжди протистояти спробам розпалити ненависть і міжнаціональну ворожнечу. Пам'ять про Голокост необхідна нам, щоб наші діти ніколи не були жертвами або байдужими спостерігачами проявів ворожнечі. Тепер, коли Голокост відходить у минуле, нинішнє покоління має продовжити естафету пам'яті, відстоювати гідність людини і докладати  зусиль до недопущення ґеноцидів і злочинів проти людяності. 

Голокост нам треба пам’ятати,

Адже пам'ять – то є  наша совість.

Помилок таких не допускати,

Не писати  геноциду повість.

Процвітай і слався, Україно мила!

Кращого життя ти, вірю, гідна,

В об’єднанні й мирі наша сила!

А вона нам зараз так потрібна!

Для багатьох народів незалежна Україна стала батьківщиною. Мир і злагода — це головне, що нам потрібно сьогодні. Пам'ятаючи про трагедію минулої війни, ми з надією дивимося в майбутнє і віримо в нашу державу.

Народе, що дав геніїв великих,

Народе, що несеш із світових глибин

Високий чесний дух серед обмовин диких,

Низький тобі уклін!

Нас хліб живив один, одні поїли води,

Ділили, як брати, ми радість і печаль.

І нам за землю цю, за цвіт її свободи

Життя віддать не жаль.

Нас не зломить повік, бо ми не поодинці,

А попліч ідемо крізь темряву негод...

Не умирать, а жить, євреї, українці!

Нехай живе народ!

 (Звучить 13 симфонія Д. Шостаковича «Бабин Яр») .