Виховний захід на тему: "Калина - символ України"

Тема: «Калина - символ України»

Мета: ознайомити  учнів з  окрасою  нашого краю, його  символом – калиною, її цілющими властивостями; з`ясувати символічне значення  калини  в усній народній творчості та  в творах письменників української  літератури; виховувати любов до Батьківщини, української мови та  літератури.

Обладнання: кетяги  калини, дитячі малюнки, на  яких зображена  калина, записи пісень про калину, символи-асоціації, асоціативний кущ.

Форма проведення: літературно-народознавче свято.

Клас: 7-8

Хід заходу

(Звучить мелодія пісні «У полі калина»)

Ведучий І.  Сьогодні  ми  дізнаємось  про  один із  символів  України – червону  калину, її цілющі властивості. Пригадаємо загадки, прислів’я,  пісні  про  калину,  легенди про походження  цього символу. З`ясуємо, як письменники використовували цей символ у своїй творчості.

Ведучий ІІ. Калина – споконвічна і вірна супутниця  нашого  життя  і  побуту. Калина і Україна  нероздільні. Калина – це  символ  України. Калину шанують за її пишну вроду і цілющі  властивості. Немає, мабуть, такого місця  у  нашій  країні, де б не росла, не рум’яніла червоними ягодами восени аж до самої  зими  калина.

Ведучий І. В  Україні  понад  100 населених  пунктів названо словом «калина» або похідними від нього. Був такий звичай – при переході в новозбудовану хату новосели обов’язково висаджували кущ калини. Або при народженні в сім`ї  дівчинки на її вроду і щасливу долю саджали калину. Говорять, що  у злих людей калина не приймається, не росте.

Ведучий ІІ. - А чому ж калина  має таку назву? Ось так про це  розповідає  легенда.

Учень-літературознавець. То давним-давно було. В  одному  селі  жила  привітна й чарівна дівчинка. Звали її Калинкою. Люди любили  її  за  добре серце. Калинка часто ходила в ліс.

    Якось весною викопала  вона  в  лісі  тонюсіньке стебельце та  посадила  його. А  щоб  воно  прийнялося, дівчинка аж від своєї хати носила  воду з криниці  та поливала його. І почав  розростатися  великий кущ. Іде  якось  подорожній. Стомився   та  сів перепочити під кущем. «Спасибі тим роботящим  рукам, що  кущ  посадили». А кущ враз укрився білим цвітом. Осипався  цвіт, а  замість нього – ягоди червоні, як намистинки виблискують.

  І  диво – в кожній ягідці заховане зернятко, схоже на маленьке серце. Прийшла  Калинка  до  свого  куща, а  кущ  нахилився до неї, віти простягає і шепоче: «Це на згадку про твоє добре серце. А щоб люди тебе не забували, подаруй мені своє ім`я, Калинко».

    Так і з`явилася назва цього куща.

Ведучий І. Наслідуючи приклад  дівчинки, посадіть  і  ви  кущ  калини, зробіть добре діло.

Учень-літературознавець.

Посадіть калину коло школи,

Щоб на цілий білий світ

Усміхалася щира доля,

Материнський ніжний цвіт.

Посадіть калину на городі,

Щоб заквітнула земля!

Із роси – пречиста врода,

З неба – почерк журавля.

Посадіть калину біля школи,

А щоб цвіт її не стерся,

Не зав`янув в спориші,

Посадіте коло серця,

Щоб цвіла вона в душі.  

Ведучий ІІ. Червона калина – символ України. Її вишивають на  рушниках, сорочках, скатертинах. Які ж існують звичаї, пов’язані з калиною?

Учень-народознавець. Коли  козак  вирушав  на  чужину, мати  напувала його калиновим чаєм та давала йому в дорогу хліб з калиною, щоб не  забував свого рідного краю, повернувся.

    Коровай  прикрашали   калиною, бо  це – символ  краси, вірності. Так  бажали щастя у подружньому житті.

Учень-народознавець. Здавна  в українського народу  існував  звичай: якщо  в сім`ї народжувалася дівчинка, то садили  калину, щоб  усміхалася  їй  щаслива доля. З  калини, посадженої на честь народження  дитини, не  ламали  ягід. Ті плоди мали право збирати тільки  пташки. А батьки  просили, щоб ті  птахи  від Бога  дитині  щастя  принесли. Адже за давніми віруваннями птахи були посередниками між Богом та Людьми.

Ведучий І. Про цей  чарівний кущ складено безліч пісень, віршів, приказок, загадок.

Учні-літературознавці

У вінку зеленолистім,

У червоному намисті

Видивляється у воду

На свою хорошу вроду.

      *      *      *

Стоїть дід над водою

З білою бородою.

Тільки сонечко пригріє –

Борода почервоніє.

       *      *      *

І не дівчина, а червоні стрічки має.

      *      *      *

В лісі на горісі червоні стрічки висять.

      *      *      *

Навесні зацвіте білим цвітом, а в жнива – червоним плодом.

      *      *      *

Стоїть дід над водою з червоною бородою.

Учень-літературознавець

Василь Василашко

                                 Калинонька

Калинонько! Ти – з маминої пісні,

Із цвіту у колисці та вінку,

З легенд, казок, сопілок благовісних,

Із болю на могильному горбку.

Мені життя твоїм вернули гроном,

В якому запеклась козацька кров.

Ти душу українську в нас борониш,

А в нас для тебе – ласка і любов.

Червоні грона святим, як і воду,

На зиму їх кладем на образи…

Люблю плекати твою чисту вроду,

Ти – Боже дерево з роси й сльози!

Ведучий ІІ. А які прислів’я про калину ви знаєте?

Дівчина пишна та красива, як червона калина.

Стоїть у дворі дівонька, як червона калинонька.

Убралася в біле вбрання, як калинка в білий цвіт.

Калинка хвалилась, що з медом солодка.

Пишна та корисна, мов червона калина.

Щоки червоні, як кетяги калинові.

Ведучий І. А чи знаєте ви, які на смак її ягоди? Так, вони кислі й  трохи  гіркуваті. Але вони дуже корисні, бо лікують багато  хвороб. Використовують і  калиновий цвіт, і ягоди, і навіть свіжозрізану кору. Не було в народній медицині корисніших ліків від застуди, ніж калиновий  чай. Від кашлю та  при серцевих захворюваннях вживалися свіжі ягоди калини з медом та водою. Її  соком  очищали обличчя, щоб рум’яніло. А ще з калини готують різні  смачні  страви: печуть пироги, варять  кисіль, варення. Ось така вона, калина. У віршах  ягоди  її часто порівнюються  з вродливою дівчиною, з  червоним  намистом, коралами. Послухайте, будь ласка, вірші про калину.

Учні-літературознавці

У нашому лузі сталася новина –

Зацвіла біленьким цвітом червона калина.

Калинонько-Вкраїнонько – Божа Наречена,

Поклонилась тобі в пояс травичка зелена.

      *      *      *

Защебечи, соловейко. З гілочки тоненько –

Покоти малі колечка на весь світ біленький!

Ой, калино, калинонько – листячко зелене,

Цвіте твоє біле личко для мене, для мене.

      *      *      *

Червоні кетяги калини

Горять вогнями усіма.

Без калини нема України,

Без народу Вкраїни нема.

Ведучий ІІ. Великий український поет Т.Г.Шевченко дуже любив цю рослину. У «Кобзарі» він вжив слово «калина» 385 разів. Давайте пригадаємо деякі вірші.

Зацвіла в долині червона калина

      *      *      *

Зацвіла в долині червона калина,

Ніби засміялась дівчина-дитина.

Любо, любо стало,

Пташечка зраділа

І защебетала.

Почула дівчина

І в білій свитині

З біленької хати

Вийшла погуляти

У гай на долину.

І вийшов до неї

З зеленого гаю

Козак молоденький;

Цілує, вітає,

І йдуть по долині,

І йдучи співають.

Як діточок двоє,

Під тую калину

Прийшли, посідали

І поцілувались.

      *      *      *                   

Тече вода з-під явора

Тече вода з-під явора

Яром на долину.

Пишається над водою

Червона калина.

Пишається калинонька,

Явір молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

      *      *      *                   

Ведучий І. Багато віршів Т.Г.Шевченка стали піснями. (Звучить пісня «Зацвіла в долині червона калина»)

Ведучий ІІ. В народі кажуть: «Любуйся калиною, коли цвіте, а  дитиною, коли росте». І часто матері колисали своїх дітей, сидячи під  калиною, і  наспівували колискових пісень.

Учень-народознавець.

       Колискова

Люлі, люлі, дитя спати,

Бо пішла десь мати.

А пішла на долину

Ламати калину.

А-а-а-а-а…

Калину ламати, дитя напувати,

Щоб росло здорове,

Мало гарні брови,

Ще й рум`яні щічки.

Ой, поспи ще трішки.

      *      *      * 

Люлі-люлі, мій синочку,

Зроблю тобі колисочку,

Мальовані бильця,

Срібні коло кільця.

Та новую колисочку

Повішу на калиноньку.

Ведучий ІІ. Я  хочу розповісти цікаву  історію, яка трапилась  в  роки  великої вітчизняної війни.

    Біля села  був бій. Нашим  воїнам довелося   відступати. Двоє  поранених  бійців  не могли йти, і люди сховали їх за селом у рівчаку під кущами  калини. Калинові кетяги закрили бійців, як мати діточок. Фашисти по всьому  селу шукали їх, але так і не  знайшли. Поки  вороги  були  в  селі, діти  непомітно  носили  воїнам  їжу, прикладали зілля до ран, а коли  фашисти пішли, забрали  їх  до хати.

    Бійці одужали. Всім селом проводжали їх у новий бій з  ворогами. Підійшли солдати до калини і низько вклонились  їй. Як  рідній матері. Адже вона врятувала їм життя.

(Звучить пісня «Ой, у лузі червона калина»)

Ведучий І. Завжди любили люди цілющу красуню  калину, яка є  символом дівочої  краси, ніжності. Вона  росла  біля  кожної  хати. Красива вона  і   в  пору  цвітіння, і коли багряніє восени  листя, і  взимку, коли на тлі  білого снігу  червоніють її ягоди. Дівчата вишивали  на сорочках калину. Її вплітали у  віночок.

Ведучий ІІ.  Калина в Україні – символ рідної  землі  і  вічної  пам`яті  про тих,

хто у мужній борні віддав своє життя за щастя і волю народу, тому  й  садять її на могилах загиблих. В одній з народних пісень говориться: «…Звелів собі  насипати високу  могилу, звелів собі посадити калину. Будуть пташки прилітати калиноньку  їсти,  будуть мені приносити з України вісті.»

Ведучий І. Калина – це  і той символ, що пам'ять людську береже, символ безсмертя, невіддільний  від  життя, це  наш  духовний  світ. Якщо  троянди  і  виноград, за словами М. Рильського, символізують красиве  і корисне, то  калина  символізує  духовний потяг до своєї землі, свого берега, своїх традицій. «…Пам`ятай же, сину, що  казала мати, посади калину біля своєї хати.»

Ведучий ІІ. В широкому  смислі, калина - це  символ  вогню, українського  роду і  неньки – України,  духовної нескореності  й  світлої пам'яті. Тому має  бути біля кожної хати, біля кожної садиби.

    Вона  ще  й символ  духовного  життя жінки, в  якому - і дівочість, і краса та кохання, і  заміжжя, і  родинні  радощі  та смутки, і сімейне щастя  та  людське горе.

Підведення підсумків

Створення асоціативного куща «Калина – народний символ»