Виховний захід на тему: "Ми не забули тебе, Тарасе, черпаємо правду в твоєму слові"

Виховний захід

Літературно-музична композиція на тему: «Ми не забули тебе, Тарасе, черпаємо правду в твоємуслові!»

Уривок із повісті С.Васильченка «Широкий шлях».

Слайд 1

Року 1814, з 26 на 27 лютого старого Стилю, темної ночі, перед світом в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, блиснув у вікні єдиний на все село вогник: народилась нова панові кріпацька душа, а Україні – її великий співець Тарас Шевченко.

Слайд 2

Ведуча: (Запалює свічку біля портрета Кобзаря.)

( Сценка: заходить жінка, одягнена в селянський одяг, ставить на столик квіти біля портрета Т.Шевченка. До неї підходить хлопчик.)

Слайд 3

Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати: Так, синочку, правда.

Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?

Мати: Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик: Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила ясно-ясно.

Мати: Старайся, мій хлопчику…

Слайд 4

( Вірш «Мені 13-ий минало…»)

Слайд 5

Ведучий 1:

Вкотре тануть весною сніги

І з’являється в небі веселка.

Понад півтори сотні років

Ми вшановуємо пам'ять Шевченка.

Чит. 1

Зніміть із Шевченка шапку

І того старого кожуха,

Побачте в нім академіка

І одчайдушного Духа.

Не малюйте Шевченка плебеєм

У кріпацькій потертій свиті.

Я в нім бачу лише Прометея

У одежі із сонця відлитій.

Лиш володаря дум України,

Що піднісся на грані столітні,

Щоби сіяти правду невпинно,

Щоб вогнем у віках пломеніти.

Слайд 6

Ведуча: Про письменника й художника, чиї мистецькі здобутки вже понад півтора століття залишаються недосяжними, ми, здається, знаємо все. Однак спинімося перед величчю генія, вчитаймося, вдумаємося й вслухаймось в його незнищенного безсмертного «Кобзаря», що невеличкою книжкою у квітні 1840 році провістив у задумливій російській імперії еру українства.

Кажуть, щоб впізнати письменника, треба ввійти в його життя. Ми маємо сьогодні таку можливість.

Ведучий:

Давайте поговоримо про життя.

Отак зібрались і поговорімо.

Поділимось радістю і горем

Давайте поговоримо про життя.

Давайте поговоримо про світ,

Про ліс і поле, океан і сушу.

Давайте поговоримо про світ,

Давайте поговоримо про душу.

Чит. 2

Добре, у кого є господа,

А в тій господі є сестра,

Чи мати добра. Добра,

Добра такого таки зроду

У мене , правда, не було,

А так собі якось жилось

І довелось колись мені

В чужій далекій стороні

Заплакати, що немає роду,

Нема пристанища, господи!

Ведучий 2: Не мав Шевченко своєї сім’ї, не залишив по собі нащадків.

Ведучий 1: Але багатьох, певно, цікавлять особисті сторони життя поета і його ставлення до жінок взагалі.

Перше кохання Шевченка – дівчина Оксана, з якою пов’язані в нього пригоди і спогади про дитячі роки.

Слайд 7

Сценка (Малий Тарасик і Оксана)

Ведуча: «Коли чоловік чого доброго шукає, то й найде» - так говорив Т.Шевченко, коли 1860 року на дачі Надії Забіли, знайомої йому поміщиці, познайомився з наймичкою, колишньою кріпачкою, ЛікероюПолусмаковою.

Слайд 8

Поезія «Моя ти любо»

Інсценізація «У знайомої поміщиці».

(За столом сидять 2 пані і кепкують з портрета Т.Шевченка)

1 пані: Ви тільки дивіться, які вуса… Хі – хі.

2 пані: А погляд, а погляд закоханого молодика!

1 пані: Елегантний панич з хлопського роду! ( сміються)

( Зайшла служниця)

2 пані: А ось і вона, моя служниця Ликера. Зараз ми з нею поговоримо. Ми якраз про твого залицяльника говоримо.

Ликера: Це, ви, пані, тобто про кого?

1 пані: Ну про кого? Звичайно ж, про Шевченка.

Ликера: Гм, який там залицяльник! Поет є поет.

2 пані: Ну, Ликеро, не зволікайте. Ми чули, що ви збираєтесь за нього заміж?!

Ликера: Та от думаю, що його робити…

1 пані: Ну, так це ж добре!

2 пані: Що тут думати! ( встає)

Ликера: Не знаю. Насторожує він мене, часто сердиться, бурчить, повчає. ( з рукава випадає листочок)

1 пані: Якийсь папір випав… Цікаво, чи не любовне це освідчення?

Ликера: Це поезія. Її присвятив мені Тарас Григорович.

2 пані : Он як? Може…

Ликера: Чому ж, прочитаю.

( Читає «Поставлю хату і кімнату…»)

Ведучий: Це було останнє кохання в житті поета. Ликера поєднала долю з іншим чоловіком.

Слайд 9

Ведуча: Ставши вдовою, вона переїхала до Канева і поселилася неподалік Чернечої гори, куди часто ходила, просила прощення його душі.

Ведучий: І все-таки жаль, що не знайшлося в житті поета жінки, якій він сказав би: «Любове свята моя, Богине моя страждальна».

Ведуча: Але він вклав усе своє натхнення і поривання у свої невмирущі твори.

Ведуча:

 Ми не забули тебе, Тарасе.

Черпаєм правду в твоєму слові

І збережемо для внуків наших

Вкраїнську пісню, вкраїнську мову.

Слайд 10

Пісня «Зацвіла в долині червона калина»

Слайд 11

Ведучий 2:  Він співав про волю. Умер співець! Але живуть в серцях людей слова невмирущі, і тихо по Вкраїні всій бринять його пісні веселі, лагідні, сумні.

Чит. 3

Провіснику волі, великий титане!

Справдились думи пророчі твої!

Приймай же данину любові й шани

Од вольних народів нової сім’ї.

Він зорею сіяє в прийдешнім віку,

Сходить хлібом духовним на яр-рушнику.

У розколі земних і заобрійних трас

Височіє над світом великий Тарас.

Слайд 12

«У нашім раї на землі…»

Слайд 13

«Реве та стогне…!

Слайд 14

«Заповіт»

Слайд 15

«Тарасові»

Чит. 1: Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття

І голос твій нас думи окриля.

Чит. 2: Встає в новій красі, забувши лихоліття…

Чит. 3: Твоя, Тарасе, звільнена земля.

Чит. 4: У росяні вінки заплетені суцвіття до ніг тобі, титане, кладемо.

Чит. 5: Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття, тебе своїм сучасником звемо.

Ведучий 2:Усе, що мало початок, має й кінець. Наша розмова таж закінчується. Тож яким би не було наше теперішнє, майбутнє намагаймося зробити ще кращим.

Ведуча 1:

Хай буде все небачене побаченим,

Хай буде все пробачене пробаченим.

Єдине, що від нам іще залежить -

Принаймні вік прожити, як належить.

Звучить пісня «Душа поета» (виконує  Є. Корміч )