Виховний захід "Наші земляки - наші герої"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ СТРУКТУРНИЙ ПІДРОЗДІЛ «ДОНЕЦЬКИЙ

ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ ЛУГАНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО

АГРАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ»

 

 

 

 

Методична розробка

проведення виховної години

 

 

 

 

 

 

 

 

Красногорівка  2021

 

Укладачі:  Саноян А.О., спеціаліст вищої  кваліфікаційної категорії;

                  Клименко І.В., спеціаліст вищої  кваліфікаційної категорії.

 

Рецензент: Семікіна Н.М., спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, викладач-методист.

 

 

У методичній розробці викладено досвід проведення виховної години для студентів І курсів, що має на меті виховання в молоді поваги до історії рідного краю, своєї держави, необхідності боронити її незалежність на прикладах героїзму воїнів – визволителів Донбасу. Структура заходу передбачає застосування новітніх методів навчання; та використання новітніх інформаційно-комунікаційних технологій, що підвищують ефективність роботи педагога.

 

 

Для викладачів вищих навчальних закладів та вчителів словесників загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв.

 

 

 

 

 

 

 

Розглянуто  на  засіданні  циклової  комісії

соціально-гуманітарних  та  загальноосвітніх  дисциплін

Протокол  № 3 від 7 жовтня 2020 року

Голова комісії ___________ /Саноян А.О./

 

 

 

 

П Л А Н

 

1. Вступ
2. Мої земляки - визволителі Донбасу.
3. Небесний сокіл з Красногорівки – міста де я живу.
4.  Подвиги Федора Посохова.
5. Розкажи про війну, ветеран…
6. Висновки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МОЯ МАЛА БАТЬКІВЩИНА - МАР’ЇНСЬКИЙ РАЙОН.

 

У кожного з нас є своя велика і мала Батьківщина. Для мене малою Батьківщиною є Мар’їнський район. Тут я провела юнацькі роки, одержала середню освіту, звідси піду у велике життя.

Де б я не була, чим би не займалася, для мене Мар’їнський район завжди  залишатиметься найкращим місцем. Я завжди пишаюся його успіхами, працьовитістю земляків.

 

Є на карті славної України

Знаменитий Мар’їнський район.

Славний тим, що він завжди і нині

Роботящим людом населений.

Хлібороби мудрістю багаті,

Славний духом і робітничим класом.

Наші трудові результати

Цінує і вітає Донбас.

Приспів:

Ніколи себе ми не шкодували.

 

Ці віршовані рядки шахтарського поета Павла Беспощадного, звернені до воїнів-визволителів Донбасу, для нас завжди будуть актуальними.

На відміну від свят  і урочистих дат державного масштабу, у жителів нашої області є своя знаменна дата - День звільнення Донбасу від німецько-фашистських загарбників.

Щорічно  8  вересня ми  з особливою увагою  і подякою вітаємо живих воїнів-визволителів. Скорботно схиляємо голови перед пам'яттю тих, хто загинув на Донецькій землі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МОЇ ЗЕМЛЯКИ --  ВИЗВОЛИТЕЛІ ДОНБАСУ!

 

На відміну від свят і урочистих дат державного масштабу, у жителів нашої області є своя знаменна дата - День звільнення Донбасу від німецько-фашистських загарбників.

Щорічно 8  вересня ми  з особливою увагою  і подякою вітаємо живих воїнів визволителів. Скорботно схиляємо голови перед пам'яттю тих, хто загинув на Донецькій землі.

Варто помітити, що конкретно наш Мар’їнський район звільняли воїни 320-й стрелкової дивізії під командуванням генерал-майора                        І.І. Швичіна, 31-й гвардійський стрілецький корпус, яким командував генерал О.І. Утвенко, 126-я стрілецька дивізія підполковника О.І. Казанцева, 9-й стрілецький корпус під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-майора І.П. Рослого й інші.

Природно, майже у всіх військових формуваннях боролися і наші земляки-мар’їнці.

Серед них були А.Д. Єременко і Г.С. Чернуха із села Новомихайлівка, А.А. Андрієвський з п.Олександрівка, М.А. Маркін з м.Красногорівка й інші.

Багато хто з них добре пам'ятають ті вересневі ночі сорок третього року, що леденить душу багаття на донецькій землі, заражені страшною злістю ворога.

Про ці незабутні дні дохідливо і просто розповів поет-фронтовик Микола Рибалко.

Саме в цих боях на Савур Могилі, за столицю Донбасу Сталіно хоробро боровся Андрій Андрійович  Андрієвський з  м. Красногоровка. Його земляк повітряний стрілець 890-го бомбардувального полку Михайло Олексійович Маркін  підтримував з повітря настання радянських військ.

А скільки донецьких партизанів-месників виходили з підпілля і, приєднавши до військових формувань, очищали нашу землю від коричневої чуми.

Наша землячка Любов Семенівна Барабаш дбайливо зберігає квиток "Партизанів Донбасу", виданий Донецькою обласною держадміністрацією.

Давно пішла в історію війна. Давно закінчилися бої за звільнення Донбасу. Сьогодні над нами мирне небо. І справами ми зайняті мирними. Наші земляки, що звільняли Донбас, щорічно 8 вересня відзначають з особливою щиросердечною тривогою. Перед їхньою думкою  встають їхні бойові друзі - товариші, однополчани, беззавітні герої, яких вони опускали в холодну землю у вересневі дні сорок третього. Вони вічно залишаться в їхній пам'яті. І в нашій теж!

 

 

НЕБЕСНИЙ СОКІЛ ІЗ КРАСНОГОРІВКИ – МІСТА ДЕ Я ЖИВУ.

 

Нашому земляку військовому льотчику-винищувачу, Герою Радянського Союзу Миколі Васильовичу Буряку з хутора Желанне-1, довелося брати участь у військових "іграх" усі 4 військові роки.

Військова біографія Миколи Васильовича склалася так, що йому приходилося боротися з переважаючими силами супротивника до переломного 1943 року.

Якось шістка наших Яків, на чолі з командуючим полку  Кутіхіним,  летіла на завдання.

Їм назустріч, пробиваючи крізь хмари, з'явилася група ворожих бомбардувальників. Їх прикрили 12 "мессершмидтів". Головним йшов великоваговий "Юнкерс". Він, немов кінь, кректав і стогнав під вагою бомбового вантажу.

Наша шістка, не роздумуючи, сміло накинулася на повітряну армаду. Два Яка вийшли на ударну позицію, щоб знищити головну машину ворога. Буряк,який йшов позаду, помітив, як два  "мессершмідта" приготувалися атакувати літак командира  полку.

Микола Васильович кинувся на переріз ворожим винищувачам  і відітнув їхнім гарматно-кулеметним вогнем. У цей час пар других  літаків супротивника стали заходить у хвіст  Літака Буряка. Він спробував увернуться, дав газу, але вже було пізно - кулеметна  черга, випущена фашистським льотчиком, прошила  праве крило. Поруч знаходився бензобак і геть, мить ока, зайняв.  Полум'я швидке наближалася до кабіни літака.

Тільки тепер  Буряк зрозумів, що врятувати  машину не вдасться, до аеродрому  не дотягне. Довелося викидатися на парашуті.

Ось тут фашисти осміліли. Вони розлютувало почали кружляє, і атакувати льотчика, що спускається на парашуті. "Мессери"  чи ледве не впритул наблизилися до Буряка. Він бачив їх  посмішки, коли стріляли з кулемета...

На фронті бували всякі дива. Часом, солдати попадали в такі ситуації, що, говорилося, живим вибратися не можливо. Але їх оберігала якась невидима сила, і вони оставалися непошкодженими.

Саме щось подібне відбулося і з Буряком. Кулі не тільки не зачепили його, але і не зашкодили купол парашута. І, проте, це не означало, що небезпека минула. Вітер повільно вів льотчика в морську безодню. Успішно приводнившись, Микола Васильович другу годину борсався в крижаній воді, намагаючись як можна довше протриматися на плаву. Часом, думав: усі, це кінець! Але і тут фортуна підкинула йому військовий катер, що і підібрав льотчика на борт...

Коли готував цей матеріал, поцікавився, скільки ворожих літаків повинний збити військовий льотчик, щоб стати Героєм Радянського Союзу? Шукав у книгах про війну, історичних довідниках і нічого не знайшов. Зате довідався в тім, що за час війни Микола Васильович Буряк

 

 

зробив 385 бойових вильотів, брав участь у 104 повітряних боях, збив 17 літаків супротивника.

Неймовірно! Одна людина знищила цілий аеродром літаків супротивника - 17 німецьких стерв'ятників. Тут сумнівів бути не може - наш земляк заслужив самої високої урядової нагороди.

Коли закінчилася війна, на куп Буряка, крім Золотої Зірки Героя, сіяли Орден Леніна, три Ордени Червоного Прапора, Орден Олександра Невського, Вітчизняної війни ІІ ступеня, Червоної Зірки, безліч медалей.

У 1960 році Микола Васильович демобілізувався в званні підполковника. Жив у місті Коломна Московської області.

 

 

ПОДВИГИ  ФЕДОРА ПОСОХОВА

 

Федір Федорович Посохов почав війну в гарячій точці -Сталінградської битви. Хотів стати розвідником, але йому вручили міномет.

Так трапилося, що після Сталінградської битви Посохову довелося брати участь у звільненні Донбасу від фашистів. Тільки тепер у роли розвідника. Переманили таки його розвідники 83-й окремої гвардійський рзвідроти, 82-й стрілецької дивізії.

Орден Слави 3-й ступеня геть одержав за, не менш важливу операцію. У жовтні 1944 року  в районі Грибов-Залесны (Польща) Посохов брав участь у розвідці боєм. Тут уже гра йшла без схованок - прямо, довелося брати участь у рукопашній сутичці. Орудуючи куркулями й автоматом, Федір вразив 10 фашистів, підірвав протитанковими гранатами бліндаж, наповнений фашистами і вогневою крапкою. Операція тривала менш 30 хвилин і завершилася узяттям " мови". Проводжав розвідників на це завдання і  зустрічав сам командир дивізії.

Бої за Польщу були жорстокі і кровопролитні. Саме тут Посохов одержав і другий Орден Слави. Цього разу  2-й ступеня. Активну участь приймав у боях у районі міста Рава-Люзовецкая. Розвідгрупа одною з перших ввірвалася в місто. Прориваючись через ворожий вогонь, Посохов кинувся на кулеметну точку, що косила наших бійців, наблизившись, натиснув на курок автомата і тримав до тих пір, поки кулемет не замовчав.

Через рік після закінчення війни прийшла звістка, що Федір Федорович Посохов став повним кавалером Ордена Слави.

 

 

РОЗКАЖИ ПРО ВІЙНУ, ВЕТЕРАН…

Наступний герой моєї розповіді -- командир Першого Білоруського фронту, п'ятої ударної армії, 248 стрілецької дивізії Іван Олександрович Ковалько, що проживає в м. Красногорівка, багато знає про війну. Бачив її так близько, що пам'ятає про неї дотепер.

Дивна картина виходить: скільки існує людство, на нашій планеті Земля постійно йдуть кровопролитні війни. Але такої жорстокої, що випала на вік наших батьків і дідів у 1941-1945 роках, історія не пам’ятає. Зате пам'ятає все людство цю війну. Пам'ятає полеглих у боях і живучих серед нас героїв-переможців, що боролися на фронтах від Чорного до Баренцового морів.

Зрозуміло, у кожного солдата Вітчизняної була своя війна. Прошу Івана Олександровича розповісти про ту війну, що пізнав, як говориться, на власній шкірі. Він покликав дружину:

 -- Поліночка, принеси, будь ласка, скриньку, де зберігаються мої нагороди.

Коли розкрили скриньку, тут виявилися потьмянілі від часу три бойових ордени: "Червоної Зірки", "Вітчизняної війни" і "За мужність", два трудових ордени: Знак пошани, Орден Трудового Червоного Прапора, 18 медалей за звільнення важливих столичних міст Європи від Києва до Берліна.

Коли Верховний Головнокомандуючий Сталін довідався про форсування Одеру, наказав нагородити всіх солдатів, що брали участь в операції, орденами "Червоної Зірки". Це була моя перша нагорода. Про другу нагороду - медаль "За узяття Берліна", скажу коротко. За усю війну я не бачив більш грізної і вражаючої картини, чим початок нашого наступу на німецьку столицю.

Нашому земляку, відважному воїну Іванові Ковалько довелося брати участь і у вуличних боях на підступах до Рейхстагу.

Комбат викликав Ковалька і наказав очистити будинок від фашистів, котрі зі зручної позиції фауст-патронами розстрілювали наші танки. Ковалько зі своїми солдатами непомітно пробрався до будинку, ввірвалися в під'їзд. Почалася рукопашна сутичка. Рудий здоровань накинувся на Івана, намагаючись повалити його на землю. Ковалько кинув фашиста через голову і зробив постріл. У цей час із другого поверху почали спускатися   гітлерівці, що там засіли. Вони йшли з білим прапором. На ходу кидали зброю і піднімали руки вгору. Очевидно, зрозуміли - опір безглуздий.

Таким чином, командир мінометного розрахунку Іван Ковалько зі своїми друзями не тільки виконав завдання, але й привів 12 бранців.

Після перемоги багатьох солдатів демобілізували і вони виїхали додому. А наш земляк залишився служити Батьківщині. Лише в 1950 році повернувся в Красногорівку. Тут продовжив навчання в середній школі робочої молоді. Довгий час Ковалько працював на різних підприємствах Донбасу. Один раз йому запропонували роботу у відділі капітального будівництва Красногорівського вогнетривкого заводу. Спочатку - посада головного інженера, потім начальника капітального будівництва...

 

Микола Іванович Химочко служив у 239 окремому батальйоні, що складався із сибіряків.

У Миколи Івановича є спеціальна червоноармійська книжечка з наказами Верховного Головнокомандуючого, де внесені подяки Химочко від Сталіна за відмінні бойові дії в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками при звільненні міст. Таких подяк від Верховного Головнокомандуючого двадцять: за узяття Харкова, Белграда, Полтави, Корсунь-Шевченківську операцію, за звільнення Румунії, Будапешта, Братислави, форсування Дунаю...

Це великі міста і країни. А уявіть собі, скільки  дрібних населених пунктів довелося звільняти, ризикувати життям.

У ті далекі роки медаль "За відвагу" для солдатів була самою дорогою нагородою. Її видавали рядовим трудівникам війни за мужність,

відвагу, героїзм. Усі ці якості були нашому земляку Миколі Івановичу Химочко.

У 1987 році він став ініціатором створення в Мар’їнському районі ветеранської організації. Потім такі ж організації з'явилися в кожнім населеному пункті.

Недавно Миколі Івановичу Химочко виповнилося 85 років. У той день колишній солдат Вітчизняної, минулий, як говориться, вогонь, воду і мідні труби, одержав безліч вітань, поздоровлень.

 

 

 

ВИСНОВКИ

Війна…У серці старшого покоління це слово – незагойна рана. Це – обірвані на початку мрії про майбутню професію, сподівання на довге й  щасливе життя. Це – останній потиск руки, останній поцілунок, останній погляд найдорожчої людини…

Війна…У цьому слові  – біль і розпач матерів, стогін поранених, плач сиріт. Це чорна сторінка в історії людства, події, від яких мимоволі здригнешся  і тихенько помолишся, щоб такого більше ніколи не сталося.

Напад фашистських загарбників не обійшов стороною і наше місто. Воно перебувало під окупантами з 21 жовтня 1941 року до 8 вересня 1943 року  – майже 2 роки! Та жителі Красногорівки не підкорилися ворогові.

Відважно і мужньо боролися вони проти загарбників, зазнали величезних втрат,але ворога було вигнано з нашого міста.

У кожного з нас, мабуть, є якісь хвилювання та сум, коли ми бачимо стареньких ветеранів, які тримають червоні гвоздики у своїх зморщених, але мужніх руках. У наш час цих героїв залишилося, на жаль, дуже мало. Життя іде. Тому кожен повинен вклонятися перед цими людьми, які віддали свою молодість за нас та наших нащадків.

Людство має пам’ятати тих, хто захистив майбутні покоління ціною власного життя!