Виховний захід "Не забувай дитино, рідну Україну!"

 

 

 

 

 

 

 «Не забувай, дитино, рідну Україну!»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лунає пісня «Чорнобривці»

 

Виходить мати і син. Розмова:

Мати:

Я тебе чекати буду,

Де б не був ти, сину мій,

Збережу завжди для тебе

Я тепло в душі моїй!

 

Мої думи, побажання -

Щоб ти завжди поруч був,

Щоб в країні тій далекій

Дім батьківський не забув!

 

Пам’ятав щоб батька, матір

І сестру свою єдину,

Землю, що тебе зростила,

Щоб любив свою країну!

 

Син:

Та де б не ходив я в далекій дорозі,

В чужім чи у ріднім краю,

Згадаю я вогник у тихій тривозі

І рідну хатину свою.

 

Мати:

Ти візьми в дорогу, сину, всі скарби про Батьківщину.

Першим скарбом в далекому краю, буде рушник.

 

Син:

Мамо, а чому саме рушник?

 

Тихо грає пісня «Рушник» А.Малишка

Рушник:

Український рушничок,

вишитий із ниточок,

кожен колір, що в мені,

має символа в собі:

білий – чистота людського життя;

жовтий – символ радощів й тепла;

зелений – символ природи та молодості;

голубий – надійність та вірність

червоний – енергія людського буття.

 

1-й учень 
Як з’являємось на світ ми, 
В крижмі-білі рушники. 
Полотняне диво світле, 
Плід душі і хист руки. 
2-й учень 
Як прийде пора до шлюбу, 
З блиском золота кілець, 
Рушники, з дитинства любі, 
Ляжуть в стежку під вінець. 
3-й учень 
Чи коли від краю свого 
Довгий шлях кудись лежить, 
Рушником з хрестом в дорогу 
Рід тебе благословить. 
4-й учень 
Рушники, рушники – 
Наче долі сторінки, 
Їхня мова писанкова 
Збереглася на віки. 

 

Група дітей розказує легенду про рушник

Учень 1.

… Було це давно. Жила собі в одному селі мати, і мала вона трьох синів. На все були здібні хлопці, одне лише невміли— вишивати, як їхня мати. Сядуть було біля неї та й кажуть: «Ви матусю, шийте–вишивайте та пісню співайте, а ми подивимося, як народжуються у ваших руках квіти і птахи».

Учень2.

Горнулась мати до синів і такі слова їм мудрі говорила: «Долю я вам вигаптовую, а пам’ять про себе в рушнику залишу, тож бережіть їх». Багато рушників вишила мати за своє життя і всі між синами розділила. А даруючи говорила: «Сини мої, мої голуби! Пам’ятайте навік прохання своєі неньки. Куди б ви непоїхали, не пішли, а рушник у дорогу беріть. Хліб у нього загортайте та інших пригощайте. Хліб на рушникові життя величає, здоров’я

 береже».

Учень3.

Померла мати, а пам’ять про неї в рушничках живою залишилась і передається із покоління в покоління. З тих пір існує звичай, пов'заний з цими рушниками. Проваджаючи в далеку дорогу, на війну, чи в армію, мати дарувала синові, чоловікові рушник, щоб він зберіг їм життя, щоб швидше вони повернулися додому, щоб дорога була щасливою.

 

 

 

Пісня «Рушник-рушничок» (співають діти)

Мама мені вишивала рушник

Голка неначе сонця проміння.

Дощ за вікном моїм начебто зник,

В небі хмаринки не чорні, а сині.

Стати б маленькою зростом мені,

Стежкою аж до зорі мандрувати,

Тільки б насправді, а не у ві сні

Голосно пісню веселу співати.

 

Приспів

 

Ой рушник, рушничок, кольорова доріжка.

Ой рушник, рушничок, вже стомилися ніжки.

Ой рушник, рушничок, по нім стелиться нитка

Ой рушник, рушничок. я маленька, як квітка.

Я маленька, як квітка.

 

З маків червоних віночок сплету

Райдуга зранку доріжкою стане.

Все подолаю і все віднайду,

Зіронькой в небі яскравою стану.

Друзям в дарунок несу рушничок

Кажуть, що дива на світі немає.

Вірю, до зустрічі з казкою крок,

Щастя багато на світі, я знаю.

 

Приспів

 

Мама:

Тож прийми, синочку, рушничок від мене
Від зла, від спокуси, хай береже тебе,
Його вишивала різними нитками,
Стиха поливала дрібними сльозами.
Ой іди, синочку, та скоро вертайся,
Дарунка від мами, сину, не цурайся  (Дає синові рушник).

 

Син: Дякую, Вам, мамо, збережу я скарб цей на довгії літа.

 

Мама:

Інший скарб, який нагадуватиме і оберігатиме тебе на чужині це верба та калина.

 

Син:

Мамо, про рушник, я зрозумів, а навіщо мені на чужині верба та калина ?

 

Під музику С.Ротару «Одна калина» виходить дівчинка-калина

Калина:

Калина – я, верба – то матінка моя.

Жили ми в злагоді та мирі,

Аж поки не прийшов той час,

Як розлучили з матінкою нас.

Послухай, хлопче, ти легенду,

Про долю дівчини Калини,

Яка сумує по цей час.

 

Учень1.

Жили колись в одному селі мати Вербена та її дочка Калина. Мудра й мила зростала дівчинка – мало хто вже таких діток пам’ятає. А до того ж чарівниця вона була: всі трави із землі піднімала, пташок лікувала, дерева від хвороб рятувала. Не було дитини вродливішої і добрішої душею.

 

Учень2.

Та довідались про чарівницю Калину вороги. Вирішили її згубити, щоб землю українську багату завоювати, і зло на людей напустити.
День був ясний, мов золотом гаптований, коли пішла дівчинка коси травами розчісувати, горобчиків годувати, льон, дощем прибитий із землі піднімати.

 

Учень 3.

Довго ходила Калина, стомилася, до криниці прибилася. Схилилася над нею, у жменю води взяла і краплиночку пташці дала. Аж раптом почула рідний неньчин голос із здаля: «Калино, Калино, не пий водиці…» Дівчина дуже хотіла пити й не звернула на це увагу. Та тільки-но перші краплі до губ піднесла, пташина маленька крилом їх знесла. Вдруге воду до губ піднесла – і навік кущем – калиною над водою зросла…

 

Учень4.
Бігла мати. Плакала. Шукала, та вже доньки любої не застала. Натомість гарне і пишне деревце стояло, сльозинки-намистинки сіяло. Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду-кровицю і проросла над нею вербицею Минуло від тоді багато років, та матуся-верба все оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнали лихих чарів.

 

 

Пісня «В лузі калина» (співають хлопці)

Ой у лузі калина, (Двічі)
Калина-калина,
Комарики-дзюбрики, калина.
Калина-калина,
Комарики-дзюбрики, калина.

Там дівчина ходила, (Двічі)
Ходила, ходила,
Комарики-дзюбрики, ходила,
Ходила, ходила,
Комарики-дзюбрики, ходила,

Цвіт-калину ламала, (Двічі)
Ламала, ламала,
Комарики-дзюбрики, ламала.
Ламала, ламала,
Комарики-дзюбрики, ламала.

У пучечки в’язала, (Двічі)
В’язала, в’язала,
Комарики-дзюбрики, в’язала.
В’язала, в’язала,
Комарики-дзюбрики, в’язала.

На доріжку кидала, (Двічі)
Кидала, кидала,
Комарики-дзюбрики, кидала.
Кидала, кидала,
Комарики-дзюбрики, кидала.

Мама дає сину калину та вербу

Син:

Зрозумів я, мамо, навіщо мені верба та калина і згадав я приказку цікаву: «Без верби та калини нема України!».

 

Мама:

А найбільшим оберегом

Для тебе сину буде,

Материна сорочка,

Вишита власними руками.

 

Син:

Розкажіть, Ви, мамо, про ту сорочку, без якої не прожити в далекім крайочку.

 

 

Мама:

Послухай ти легенду про вишиту сорочку.

 

Учень1.

 Колись давним-давно серед мальовничої природи жили чоловік та жінка. Усе було б добре, та діток у них не було. Нарешті, через багато років у хаті з’явилося двоє дівчаток: одна білявенька з русявим волоссячком, а друга — чорнявенька з волоссям чорним, як смола.

 

Учень 2.    

Збігали роки. Виросли дівчата справжніми красунями, були серцем добрі, усім допомагали, батьків радували та шанували. Припали до вподоби двом юнакам за свою вроду, удачу і працьовитість. Ніщо не віщувало біди, але горе прийшло несподівано. Оселився серед цієї краси страшний Змій. Якось пролітав він над долиною, де дівчата вибілювали на сонці полотно, побачив їх і вирішив узяти у полон.

 

Учень 3

Перетворившись на чудового метелика, він сів на травичку, а потім, перелітаючи з квітки на квітку, з кущика на кущик, усе далі й далі заманював дівчат. Опинилися сестри у непролазних хащах, де ані звір не проходить, ані пташка не пролітає. Метелика враз не стало. Усе почорніло, закрутилося, заревіло. Перед ними став страшний Змій. Схопив дівчат і поніс у своє царство. Плачуть дівчата, а він регоче, реве, жалю їм завдає. Бо не любить слуга злого духу, щоб щастя ходило між людьми, щоб добро панувало.

 

Учень4.   
Плачуть дівчата і кидають по одній волосині чорного і русявого волосся. Можливо, за цими волосинами їх знайдуть юнаки і вони повернуться додому. І сталося диво-дивне: добрий лісовий дух оживив їх і перетворив на чорні й червоні ниточки. Прилетів Змій у своє царство, замкнув на важкі залізні замки полонянок і ліг відпочивати.

 

Учень5.

   Тим часом юнаки дізналися, що дівчат украв змій і вирушили в дорогу їх рятувати та з неволі визволяти. Довго йшли вони полями, лісами. Раптом побачили у траві чорні та червоні ниточки. Здогадались вони, що це дівчата їм слід залишили. Почали змотувати вони нитки у клубочки та так і підійшли до Змієвого палацу.

 

Учень 6.

   Викликали Змія на бій. Він вилетів розлючений, страшний, із ніздрів вогонь палає. Не було у хлопців зброї, лише ниточки схрестили. І сталося диво: вони перетворились на міцні мечі, що відразу відрубали по дві голови. Розправилися відважні юнаки зі Змієм, упав палац — і лише купка попелу залишилася від нього.

 

Учень 7.

Визволили хлопці полонянок й віддали їм решту чорних і червоних ниток. Цими нитками хрестиками вишили дівчата чудо-сорочки. З вдячністю одягли їх юнаки. Ще кращими і сильнішими стали. А дівчата всім рідним теж повишивали сорочки. Бо на візерунках вишиванок були добрі обереги від усього злого, подаровані добрим лісовим духом дівчатам-полонянкам. Відтоді, кажуть старі люди, повелось вишивання. І де у хаті є вишиванки, там рід живе добре і щасливо.

 

Пісня «Мамина сорочка» (співають дівчатка)

Мені сорочку мама вишивала,

Неначе долю хрестиком вела.

Щоб я лихих стежинок не шукала

І до людей привітною була.

 

Виконуй, доню, - мама говорила,

Закони Божі істини прості:

Не зраджуй землю, що тебе зростила,

Не залишай нікого у біді.

 

Приспів (2р)

А сорочка мамина біла-біла,

А сорочка мамина серцю мила,

А сорочка мамина зігріває,

Я ії до серденька пригортаю.

 

Літа, неначе птахи пролітають,

Вже донечки, як квітки навесні.

Я їм сорочку білу вишиваю,

Як вишивала матінка мені.

 

Виконуй, доню, - мама говорила,

Закони Божі істини прості:

Не зраджуй землю, що тебе зростила,

Не залишай нікого у біді.

 

Приспів (2р)

 

 Приспів (2р)

 

Син: Цікава легенда і я зрозумів, яке місце посідає вишиванка в нашому житті.

 

Мама одягає синові сорочку.

 

Мама:

А ще ,мій золотий синочку, яка ж Україна без пісні.

То прийми від мене у дарунок пісню українську.

 

Син:

Мамо, а що я буду робити з тією піснею?

 

Мама:

Дарма ти так говориш. Послухай , якою цінною є пісня для українського народу.

 

Учні розказують вірші про українську пісню

Учень 1.

Україна моя починається,

Там, де туга моя кінчається.

Край дороги, як пісня чаїна,

Починається Україна.

Україна моя починається

Там де доля моя усміхається

І як пісня, як спів солов’їний, не кінчається Україна.

 

Учень 2.
Українська пісня! Народжена неосяжними степами, зеленими гаями і дібровами, стрункою тополею і червоною калиною, високим явором і плакучою вербою. Пісня, що ввібрала в себе найніжніші почуття кохання і розлуки, гіркої долі і смутку, радості і печалі. То краєш ти серце невимовним болем, то смієшся і кличеш до танцю.

 

Учень3.

Пісне моя! Ти супроводиш людину все життя, ти вмієш чарувати своєю завжди свіжою красою. Ти ведеш тією горою, де росла пшениця, полита гіркою сльозою, степами, де рипіли чумацькі вози.

 

Учень 4.

 Пісне моя! Червоні маки серед жита, червоні мальви і хрещатий барвінок біля хати, квітуча вишня у саду, сива зозуля і чарівник-соловейко на калині, вірні голуби і човен серед хвиль виколихали тебе.

 

Учень 5.

Українські люди дуже роботящі і працелюбні. А ще люблять вони співати. З давніх-давен українці жили піснею. Коли їм було сумно – звучали сумні пісні. Коли працювали – звучали веселі пісні, які звеселяли їхню працю.

Співали, навіть тоді, коли не було і крихти хліба в господі. Бо пісня – це ще й духовний хліб.

 

Учень 6.

Радісніше з піснею живеться, забуваєш прикрощі, горе, біду. А зараз я розповім де пісня взялася в Україні

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Обдарувавши усіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчинку, одягнену у вишиту сорочку, а руса коса переплетена синьою стрічкою, на голові – вінок з калини.

Поцікавився Господь, хто ця дівчина і чого плаче.

Дівчина сказала, що вона Україна, а плаче, бо стогне її земля від пролитої крові і пожеж. Сини - на чужині, вороги знущаються з люду.

Господь запитав, чому вона не підійшла до нього раніше, адже він вже роздав усі таланти. Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її і подарував неоціненний дар, який прославить її на цілий світ. Це – пісня. Узяла дівчина – Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому із ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.

 

Учням запалюють свічки

Мама:

Останній мій оберіг - молитва. Бо молитва – то найцінніший скарб, а особливо материнська молитва.

 

4 учнів читають молитву, всі інші тримають свічки

Учень 1.

Боже великий, єдиний,

Нам Україну храни,

Волі і світу промінням

Ти її осіни.

Учень 2.

Світлом науки і знання

Нас, дітей, просвіти,

В чистій любові до краю,

Ти нас, Боже, зрости.

Учень 3.

            Молимось, Боже єдиний,

Нам Україну храни,

Всі свої ласки-щедроти

Ти на люд наш зверни.

Учень 4.

            Дай йому волю, дай йому долю,

Дай доброго світу,

Щастя дай, Боже, народу

І многая, многая літа.

 

Звучить пісня «Молитва»

Моя молитва нехай лине,

До Тебе наче фіміам.

І серце лине безупинну

В чудовий Твій небесний храм

 

Приспів

Боже, я молюсь за Україну,

Боже, молю Тебе за людей.

Ти їх прости, Ти їх спаси

І милість Свою нам яви.

Боже, я знаю, що Ти будеш з нами

В Храмі Своему під небесами.

Радість і мир Ти дарував

Життя за людей віддав

В книгу життя нас записав.

 

В Своєму слові живому

Ти для життя веління дав.

Щоб люди всі молились Тому,

Хто на хресті за них вмирав

 

Приспів (2раза)

Боже, я молюсь за Україну,

Боже, молю Тебе за людей.

Ти їх прости, Ти їх спаси

І милість Свою нам яви.

Боже, я знаю, що Ти будеш з нами

В Храмі Своєму під небесами.

Радість і мир Ти дарував

Життя за людей віддав

В книгу життя нас записав.

 

 

В кінці молитви діти піднімають плакат «Сини, повертайтеся живими!»