Виховний Захід " „Немов прокляття, ожива Рік тридцять третій... Голод... голод..."

                                          „Немов прокляття, ожива

Рік тридцять третій...

Голод... голод..."

(Б. Олександрів)

 

Мета: ознайомити учнів з трагічним минулим нашого народу; вчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни; розвивати вміння аналізувати, порівнювати, узагальнювати і систематизувати, формувати гнучкість, самостійність, критичність мислення; виховувати повагу до історії минулого країни,патріотів своєї держави.

Форма проведення: виховний захід.

Місце проведення: класна кімната.

Тривалість: 45 хвилин.

Обладнання: комп’ютер, дошка, проектор, хлібина на рушнику, коровай,  свічки (на столах) , свічка у підсвічнику, колоски(перевязані чорною стрічкою), на дошці – карта України, квіти незабудки.

Хід виховного заходу

 

На фоні відео звучать  слова учениці(2 хв)

Сталося це літа Божого 1932-го

Сталося це літа Божого,

 Яке запам'ятається кожному

Навічно, важко, гірко.

Сталося це літа Божого 1933-го.

Пекельні цифри і слова

У серце б'ють неначе молот.

 Немов прокляття ожива

Рік тридцять другий... Голод... Голод...

 У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах.

Сім мільйонів (Боже мій!)

Недолічилась Україна.

 

Вчитель. 1933-й рік … найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано такого голоду, як той, що випав на долю народу найродючішої та найблагодатнішої землі.

Багатостраждальна історія нашого народу.  Страшно навіть через 90 років ступати болючими стежками страшної трагедії, яка сталася на благословенній землі українського краю. Це був не голод, а зумисно підготовлений голодомор.

Настав  початок  кінця.  Сонце  сходило  над  висохлими  за  довгу  зиму  полями,  сідало  за  обрій  кольору  крові  і  не  впізнавало  землю.

 

Учень Але  чи  була  того  року  весна?  Чи  прилетіли  до  знайомих  людських  осель  довірливі  лелеки?  Чи  співали  травневими  ночами  у  вербах  над  ріками  солов’ї?  Ніхто  того  не  пам’ятає  сьогодні.  Пам’ятають  інше.

 

 

1-й учень                       У той рік закувавши зозуля,

                                        Накувавши знедолений вік,

                                        Наші ноги розпухлі узули

                                        В кирзаки-різаки у той рік.

 

2-й учень                       У той рік мати рідну дитину

                                        Клала в яму, копнувши під бік,

                                        Без труни, загорнувши в ряднину …

                                        А на ранок – помер чоловік.

 

3-й учень                       У той рік і гілля, і коріння –

                                        Все трощив буревій навкруги …

                                        І стоїть ще й тепер Україна

                                        Як скорбота німа край могил.

Учень. Законом від 7 серпня 1932року заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків звинувачений «карається не нижче п’ятьох років ув’язнення в далеких таборах з конфіскацією майна, аж до найвищої міри покарання (розстрілу)».

Наприкінці 1933 року голод в Україні набув велетенських розмірів. Люди в селах їли мишей, щурів, горобців, траву, кору дерев. Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, вбивали і їли один одного, викопували мертвих і також їли.

Відео «4 колоски»(«Голодомор»)

Учень День жалю... День скорботи, печалі
Запалив нашу пам’ять. Свічки –
Це ті душі, листочки опалі,
Хто став тінню в голодні роки.

Учень Полікуймо свічею-зорею
День минулий. Згадаймо усіх,
Хто любов’ю живою своєю
Поділитися з нами не встиг…

(Запалили свічки й на столах, за якими сидять присутні )

(Хвилина мовчання-відео «Коротко про головне»)

Вчитель. Діти,нехай у ваших душах залишиться цей маленький вогник свічечки, як спомин про тих, кого сьогодні немає серед нас, які померли страшною смертю!

На знак вшанування пам’яті невинних жертв Голодомору у пятницю,25 листопада, з 16 годині приєднуйтесь всією родиною до всеукраїнської акції «Засвіти свічку!».

      Із настанням темряви засвітіть і поставте свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

 

Учень Пройшли роки, але кожна людина і весь народ почав говорити про своє минуле. Не сьогодні це сказано: Час народжуватись і час помирати, час мовчати і час говорити. Прийшов час говорити після  десятиліть мовчання.

Як сталося, що без стихії, без засухи, без війни в самому серці цивілізованої Європи – в Україні небачений голод забрав у могилу мільйони людей?! Що це було?                 

Але так сильно душу   рвуть спогади…

(Фон поля з пшеницею)

Сидить бабуся з онуками (фон музики)

Учень: Приїжджають в гості до дідуся і бабусі з Вінниці онуки,

А там – ліс і поле, долини і луки.

Любо глянуть на хліба, сади і лісочки,

Внук: - Ой, бабуню, – які колосочки!

Учень: Гірко стало на душі у жінки старої,

- І згадала ті роки неволі важкої.

Бабуся: – Дорогі мої синочки, за ті колосочки

Я одержала тюрми чотири годочки.

Тільки вийшла після жнив колосся збирати,

Щоб голодній дітворі щось приготувати.

Тут комунівські дозорці мене захопили,

За чотири колосочки в тюрму посадили.

Отаке було на світі пекло в нашім раю

Голодовку і ту весну, добре пам’ятаю…

 

Дідусь: А я благав: «Мамо, не плачте. Дивіться,

ось хліба окрайчик

Трошки я з’їв, а другий кусочок приніс.

Бабця сказали, це вчора приходив зайчик,

Дав нам гостинця і знов побіг у ліс.

Темінь в кутках залягла, як земля глибока,

Сонце не входить – спинилося перед вікном.

Блиснула сталь і порізала променем око,

Наче по склу скреготнуло по серцю бруском.

«Мамо, а що ви на поле не йдете

сьогодні?

Бабця сказали, вже дядька Миколи нема.

Мамо, чого це у вас такі руки холодні?

Мамо! Мамочко!

Мамочко! Ма…

 

Бабуся 2.Я в коси колоски ховала, під хустину,
Зашила синові в рукав малу торбину...
За ціле літо — два мішки зерна...
Картопля є... А там — прийшла весна...

Ми- вижили…

 

  Відео «Ти живеш»

Учень Нам  кажуть, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели дотла?

 

Учень Як навіть марево виймали із печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі,

Із торбинок нужденних старих?

 

Учень Нам кажуть ,не було голодомору?

Чого ж тоді,як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору, -

Греби -казали, нічого людям не лишай!

 

Учень Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський мотлох світ нам затуляв?

 

Учень Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору?

 

Вчитель: Шановні діти,гості заходу. Квітка-незабудька походить від виразу « не забудь».Вона нагадує нам –не забувати жертв, які загинули на території України зимою 32-33 років штучно створеною голодною смертю. Тож прикріпимо квіти на карту України в знак пам'яті тих, хто помер під час голодомору.

Вправа « Квіти-незабудьки»

(Діти прикріплюють на стенд із картою України власноруч виготовлені «квіти-незабудьки»)

На голубий пятипелюстковий фон наклеюють жовту серцевину, в ній діти записують слова: «пам’ятаємо», «на забудемо», «знаємо», «голодомор 1933»

(Звучить пісня «Запали свічку» Оксани Білозір).

 

Вчитель: Пройшли роки, минули десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилює серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Адже й нині живе у пам'яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз'ятрені серця, болить душа, що звідала горя до краю.

Нині доля Батьківщини в руках ваших батьків, завтра – у ваших. І щоб ніколи не повторилися трагедії народу, щоб ваші руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородними. Щоб знали, якими кривавим був шлях до свободи, й дорожили нею.

 (Фон музики  «Моя Земля»)

Учень Моя Україна забула

Сміятись. Вона гомонить.

Моя Україна не вщухла

Од прагнення жить...

Учень Я – українка!
Живу в Україні,
На вільній, єдиній
Моїй Батьківщині,
 

Учень Де все мені в радість:
Ліси і садки.
Озера й річки,
І глибокі ставки,
 

Учень Лани неосяжні,
І гори, й долини,
Цвіт білосніжний
У лузі калини.

Учень В душі моїй солодко
Грає сопілка,
Бо я з України,
Бо я – українка!

Фон пісні «Моя Земля»(роздати коровай)