Виховний захід "Ніколи знову"

 

 

 

 

Виховний захід

присвячений Дню пам’яті та примирення  та вшануванню пам'яті жертв

 Другої Світової війни

 

«Ніколи знову»

 

                                                 Підготувала : учитель історії    Харківської загальноосвітньої

школи  І-ІІІ ст. № 103

Гончарова Ірина Олегівна

 

 

 

 

 

 

Ведучий:  Пам'ять. Це не просто частина історії. Пам'ять – це наша совість, біль, наша гордість. Пам'яті наших дідів, батьків і старших братів, пам'яті вічно молодих солдатів і офіцерів, що мужньо боролися з ворогом і перемогли, пам'яті тих, хто поліг смертю хоробрих, пам'яті всіх, чиї серця обпалила Друга світова війна присвячується.

 

Ведучий: Чимало свят дарує нам весна,

Як в рідний дім повернення з дороги.

Та є найбільш хвилюючим для нас

Величне свято Перемоги.

Це свято не затьмариться в віках.

В цей день нестимуть люди завжди квіти,

Не обміліє пам’яті ріка –

В серцях нащадків буде вічно жити…

 

Ведучий: Мільйони людей забрала друга Світова війна. Це важко усвідомити, важко осягнути. Смерть однієї людини – це трагедія. А коли гинули мільйони… Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів-однополчан, рідних і близьких, душі, які простріляні похоронками, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло  окупації.

У вогнище війни було втягнуто 67 держав, 80 % населення земної кулі. Друга Світова тривала довгих 6 років. Вона пронеслася над величезними територіями Європи, Азії й Африки, охопила простори всіх океанів. У цій війні загинуло близько 60 млн осіб, не говорячи вже про поранених і тих, хто  пропав безвісти.

 

Сьогодні ми  хотіли б розказати  не стільки про військові дії під час Другої світової  війни, скільки про те лихо, яке війна принесла. Розказати про те , якою ціною Україні далася перемога.

Друга світова війна почалася 1 вересня 1939р. А у недільний ранок 22 червня 1941 року у вогняному смерчі Другої Світової війни запалала вся Україна...

Учень: Все починалося з грому небесного

    Такого жорстокого, такого нечесного.

    Із ненависного, злісного грому,

   Який на світанку вигнав із дому.

    А небо світле закрили чорні хрести!

   Господи, Боже! Якщо ти є, захисти!

   Крізь руки у двір гусенята малі…

   І кров на травиці… І кров на землі…

  І шипить у ставку гаряче залізо, 

  І полум’я дике шугає над лісом…

  І мама мовчазно-бліді, мов стіна…

  І тато поволеньки кажуть: «Війна»…

Історична довідка та презентація (читає учитель історії)

22 червня 1941р. нападом Німеччини на СРСР розпочалася радянсько-німецька війна, в яку була втягнута і територія України.  Наша Батьківщина була повністю окупована фашистськими загарбниками влітку 1942р.  Україна була поділена на зони окупації. Почалося справжнє жахіття…

На окупованій території гітлерівці знущалися над мирним населенням та військовополоненими. Вони масово розстрілювали жителів міст і сіл, не жаліючи ні старих, ні малих, піддавали нелюдським тортурам полонених солдатів і офіцерів, партизанів, підпільників, тисячами примусово вивозили працездатних громадян на каторжні роботи до Німеччини, руйнували пам'ятники національної культури, житлові будинки, підприємства, розкрадали майно громадян та загальнонаціональні цінності.

Під час каральних акцій фашистів деякі населенні пункти разом із жителями були стерті з лиця землі. У Білорусії це славнозвісне селище Хатинь, а в Україні Корюківка… (відеофрагмент про с.Корюківка)

Гітлерівці вкрили Європу павутиною похмурих катівень, організовували жахливі "фабрики смерті". Кров холоне в жилах при згадці про такі табори смерті, як Дахау, Освенцім, Майданек, Бухенвальд, Заксенхаузен та подібні їм, в яких по-звірячому закатовано й знищено декілька мільйонів чоловік. Людей катували, практикували на них досліди, труїли газом, спалювали в крематоріях.

Утилізовані "залишки" таборів смерті використовували. Одяг та взуття - у вжиток, волосся спалених в крематоріях жінок акуратно пакувалося в мішки і відправлялось на меблеві фабрики.  (відеофрагмент про Освенцім)

Мільйони людей, яких вивезли до Німеччини або залишили на окупованій території, утримувалися в неволі, як раби в давнину...

Читає учень

 " Березень, 12, Ліозно, 1943 рік. Дорогий, добрий татусю!

Пишу я тобі листа з німецької неволі. Коли ти, татусю, будеш читати цього листа, мене в живих не буде. І моє прохання до тебе, батьку: покарай німецьких кровопивць. Це заповіт твоєї помираючої доні.

Кілька слів про маму. Коли повернешся, маму не шукай. її розстріляли німці. Коли допитувалися про тебе, офіцер бив її нагайкою по обличчю. Мама не витерпіла і гордо сказала: "Ви не злякаєте мене побоями. Я впевнена, що чоловік повернеться назад і викине вас, підлих загарбників, звідси геть." І офіцер вистрелив мамі в обличчя...

Татусю, мені сьогодні виповнилося 15 років, і якщо б зараз ти зустрів мене, то не впізнав би свою доню. Я стала дуже худенька, мої очі запали, коси мені постригли наголо, руки висохли, схожі на граблі. Коли я кашляю, з рота йде кров - мені відбили легені.

... я рабиня німецького барона, працюю у німця Шарлена прачкою, перу білизну, мию підлогу. Працюю дуже багато, а їм два рази на день в кориті разом з свинями.

Живу я в сараї де дрова, в кімнату мені заходити не можна. Два рази я втікала від господарів, але мене знаходив їхній двірник. Тоді сам барон зривав з мене сукню і бив ногами. Я втрачала свідомість. Потім на мене виливали відро води і кидали в підвал. Тільки смерть врятує мене від жорстоких побоїв.

Не хочу більше мучитися рабинею у проклятих, жорстоких німців... тату, відомсти за маму і за мене. Прощавай, добрий татусю, йду помирати...  Твоя доня "

 

Ведучий: Могили! Могили! Скільки їх лишилося на дорогах війни. В них лежать ті, хто вже ніколи не погляне на цей світ.  У народі недаремно кажуть, що час не владний над материнським горем. І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово "війна", вони ніколи не принесуть спокою матерям!

Учень: Вийшла в степ широкий мати посивіла,

Виплакала очі від журби вона,

Біля квітів маку стала, заніміла,

І згадалась знову матері війна...

І почула голос сина над житами –

То зітхала мати, то вогонь палав:

„Я прийшов до тебе, я вернувся, мамо.

Я своєю смертю смерті потоптав.

На моїй могилі нині квітів море,

Ти в думках до мене линеш з далини,

І твоє невтішне материнське горе –

То прокляття вічне паліям війни!”

Ведучий: Пам’ятаймо, що багато жінок, юних дівчат виносили на своїх тендітних плечах поранених, збивали ворожі літаки, були снайперами, виконували чоловічу роботу в тилу ворога. Вони часто гинули, не проронивши ні слова в руках фашистських катів.

Учень: Жінки і війни – два коротких слова,

 В них – біль і кара, злоба й майбуття.

Коли ж про жінку повелась розмова,

Скажу, їй людство вдячне за життя.

Було так, є і, мабуть, завжди буде,

 Такий лихий вже людство має рок:

Війну ведуть боги, а гинуть люди,

Й змінити щось безсилий і пророк.

Жінки і війни… Скільки світ біліє,

Йому вершили долю лиш вони:

Без жінки він збідніє, помарніє,

І саме жінка – крапля для війни.

 Історична довідка про жінок, які відзначилися під час війни ( довідка супроводжується відео фрагментами: В.Гризодубова, Л.Павличенко, О.Вітер, О.Шулежко, Є.Лисенко, К.Зеленко)

Ведучий: Під час Другої світової війни мабуть не залишилося родини, яку б оминула війна. Чийсь дід чи прадід, брат чи батько бився на фронті, чиясь бабуся працювала у тилу на заводі, чийсь дядько був маленьким розвідником… У кожної родини своя біда і своя історія. З деякими родинними історіями ми б хотіли вас сьогодні ознайомити. Адже війна назавжди залишиться в пам'яті! І нехай сьогодні живих ветеранів одиниці, вони житимуть стільки, скільки ми будемо їх пам’ятати!

Виступи учнів: «Друга світова війна в історії  моєї родини» (супроводжується слайдами презентації)

Ведучий: Кожен день, як рік, кожен рік – як століття. Все витримали і перемогли. Перемогли тому, що вели війну Вітчизняну, справедливу. Перемогли тому, що відстоювали свою Батьківщину, відстоювали право на щастя, на життя.

Учень: Катами мучена, розп’ята,

Ти не скорилась ворогам

Ти знала: прийде час розплати

Впаде на голови катам.

Ти знала мучитись не довго,

Що заясніє небозвід,

Що зійде сонце, зійде сонце

І все дивилася на схід;

У далину де дні і ночі

Від вибухів здіймався дим,

Дивились виплакані очі

На Україну – рідний дім.

Ведучий: Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні: загинуло понад 8 млн. українців (це кожен 5-й), зруйновано 718 міст, 28 тисяч сіл, 1418 днів та ночей ішли війська вогненними дорогами війни,1225 днів українська земля боронила свою територію.

Ведучий: Мабуть судилося нашому народу зі зброєю в руках відстоювати свою незалежність ! З березня 2014 року наша країна  знаходиться в стані неоголошеної війни. Сьогодні на Сході України йдуть військові дії, точаться криваві бої.  Там вирішується доля і майбутнє України. На полі битви – бійці, лікарі, волонтери, які ,не шкодуючи власного життя, захищають неньку Україну. А ми пам'ятаємо: той, хто захищає свою землю, завжди перемагає.

Ведучий: Хвилина мовчання... Найдовша хвилина... найтихіша, найсумніша. Перед трагічною хвилиною мовчання говорити важко. Але я хочу звернути вашу увагу на таке. Якби кожного із тих, хто загинув у роки Другої світової війни, вшанувати однією хвилиною пам’яті, то людство мовчало б… 60 років.

Ведучий: Я  прошу всіх  вшанувати пам’ять  тих,  хто загинув у роки Другої світової війни, воїнів,  загиблих на Сході України у боротьбі за цілісність та єдність нашої держави,  хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання

Учень Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали,

Пам’ятайте про тих, що не встали як впали.

Пам’ятайте про тих, що згоріли як зорі,-

Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.

Пам’ятайте про тих, що за правду повстали,

Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах.

Учень Пам’ятайте про тих, що стрибали під танки...

Є в місцях невідомих невідомі останки.

Є в лісах, є у горах, і є під горою –

Менше в світі могил, ніж безсмертних героїв.

Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні –

Хай відомими стануть всі герої безвісні.

Кліп «Ніколи знову» Ведучий:  Дякуємо всім за увагу.