Виховний захід. Психологічна драма на І дію"Коли Бог творив маму"

Психологічна драма була написана тоді, коли у навчальному закладі виникла проблема: напружені стосунки дитини із батьками і вчителями. Це твір-реакція на внутрішню атмосферу шкільного життя.

Коли Бог творив маму

Психологічна драма на І дію

2013 рік

 

Дійові особи:

Тетяна – перший психолого-ліричний критик.

Роман – другий психолого-ліричний критик.

Катерина – мати.

Настя – молодша дочка.

Оля – старша дочка.

Андрій – старший син.

Сашко – молодший син.

Алла та Олена – подруги Насті.

Роман – дільничий інспектор, однокласник Сашка.

Андрій – помічник дільничого інспектора.

Від автора

Тема материнської любові – вічна, як вічні Бог, любов і плід любові.

Плід любові

Я подвійний ритм життя відчула –

У любові творяться дива –

Кривди від життя усі забула,

Бо душа в мені є ще одна.

 

Плід любові нашої зростає –

Щасливіша з кожним днем стаю.

Серце моє в радості палає,

А душа немов живе в раю.

 

Плід любові нашої зростає,

Стукотить до нас наше дитя,

Нехай знає, що його стрічає

Тато й мама у своє життя.

 

Не лише зустріти, але й прокласти правильний шлях, по якому ступатимуть маленькі слухняні ніженьки, а потіи летітиме ще не до кінця сформована доросла думка, проте це – наша доля, доля матерів:

не розгубити,

не розлюбити,

а зрозуміти

й допомогти!

 Звучить ніжна мелодія. Погляд зосереджується на кімнату сільської хати. У кімнаті сидять хлопець та дівчина, які є психолого-літературними критиками. Дівчина першою починає говорити, виходячи із хати на авансцену, потім підхоплюється хлопець.

Перший психолого-ліричний критик:

На хвилях сьогодення у саркофазі світла

Любов і радість, смуток і печаль

Злились в одне, на перший погляд, непомітне,

Але із трепетом величності, яку вкрива вуаль…

Другий  психолого-ліричний критик:

Вуаль – це повсякдення, це рутина, це біда –

Усе, що може вбити, навіть не скривившись.

Та перерве жахливу нитку річ одна,

Яка завжди живе, ні раз не похитнувшись.

Перший психолого-ліричний критик:

Ця річ – це суть усього на живій землі,

Це символ, що ніколи не виходить з моди,

Це те, що світить в непрохідній млі

І наповняє від наруги груди.

Другий  психолого-ліричний критик:

Це – святість, це дарунок Бога,

Це крила, що несуть всіх без обману,

Для кожного прихисток і основа,

Це те, із чого творив нам МАМУ!

Відчиняються двері, заходить Настя. Підходить до стола, бере свою скрипку, грає мелодію Марії Капінос наслова Г.Петрука-Попика «Коли співає мама навесні…», тихенько наспівує слова. У двері заходять Андрій та Оля. Із радісним поглядом Оля підхоплює мотив і наспівує разом із Настею, Андрій приєднується також. Усі обіймаються, тішаться зустрічі.

Тим часом заходить мати. По реакції видно, що зустріч із трьома дітьми несподівана, але приємна.

Мати:

Донечко, синочку!

Настя:

Ой мамо, яка радість, нарешті Андрій з Олею приїхали!

Оля разом з Андрієм:

Мамо!

Обіймаються.

Оля веде маму до валізи, дістає подарунок (хустину), приміряє, Настя тішиться. Тим часом Андрій йде на авансцену.

Андрій:

З першої миті життя схиляються над нами обличчя матерів. У тривозі й любові, в замилуванні й надії вдивляються матері в своїх дітей, сподіваючись і прагнучи щастя для них. Всім своїм життям і працею, прикладом і вихованням утверджують в нас кращі риси людяності й добра, закривають грудьми, навіть ціною власного існування від усього лихого…

Настя (підходить до Андрія, беручи за руку, продовжує думку):

Та не можуть матері захистити своїх дітей од війни, коли вона палить рідну землю, одривають від серця юних синів і посилають захищати Вітчизну.

Андрій:

Тому війни найперше спрямовані проти матерів.  

       За О.Сизоненком

Мати:

Насте, Андрію, що це ви відлучилися?

Андрій:

Мамо, пам’ятаєш, як ти мені нашіптувала: «Спи, мій малесенький…»

Мати (підхоплює мотив):

Спи, мій малесенький, спи, мій синок...
Я розкажу тобі безліч казок!
Нащо ж ти віченьки знову розкрив?!
Спи, моя пташко, то вітер завив.
Стогне і виє уже він давно,
Б'ється і стукає в наше вікно...
Геть, розбишако, в далекі степи!..
Спи, моя ластівко, солодко спи!

    Олександр Олесь

Андрій:

Ти, мамо, чарівниця: навіть дорослого сина можеш приспати дитячим віршем! (сміється).

Оля:

Андрію, ми мусимо їхати, потяг не чекає!

Мати:

То ви проїздом? А я ж не почастувала…

Оля:

Мамо, ми через місяць приїдемо і вже на кілька днів!.. а зараз мусимо їхати на роботу. Дякуючи братові, маю непоганий заробіток, підзбираю трішки грошей, причепуримо нашу хату…

Мати:

Діти, діти…

Андрій з Олею виходять. Мати із Настею проводжають. Мама, витираючи сльози, повертається до кімнати, чути звуки природи – зозулю…

Мати:

От і знову зозуля кує, кожного разу літа вкорочує…

Настя:

Мамо, а де наш Сашко?

Мати:

Та де, знову на вечорниці пішов…

Настя:

Він у нас такий гарний…

Мати:

Весь у батька пішов.

Мати, занурюючись у спогади, виходить на авансцену. Настя тим часом дістаю книгу, сідає читати.

Мати:

Колись ще дівчиною на Андрія, було, гадаємо… Сміялися …(сміється)…В Олени – кривий, в Ярини – сліпий, (сумно), а я за вдівця мала вийти заміж… Краще так би й було, а не вдовою лишитися…

Перший психолого-ліричний критик:

В переливі сліз, мовчасно – так життям іде,

В кожен день з підтримки Бога сміливо ступає,

Бо за руку в майбуття діточок своїх веде,

На шляху життя бур'ян колючий зриває.

Другий психолого-ліричний критик:

Як квітка в'яне, коли дощ не йде,

Так дітям важко вгору пробиватись…

Звичайно ж, важко…Та життя цвіте,

Чи варто мамі в горі побиватись?

Перший психолого-ліричний критик:

Нам смерть не дарував Господь,

Самі, згрішивши, вік укоротили,

Але як важко б в світі не було,

Дітей на радість собі народили!

Мама, витерши сльзи, посміхнулася в бік дитини.

Мати:

Донечко, я зовсім забула, тож твої подруги сьогодні прийдуть.

Настя:

А й справді! Давай почастуємо твоїми ласощами!

Перший психолого-ліричний критик:

Уміє мама радість відшукати,

У серці комірчинок чимало існує,

Вона для когось улаштує свято,

Любов'ю щиро почастує.

Другий психолого-ліричний критик:

Любов її – немов безмежжя світу,

Не перелічиш, наче зір на небі,

Вона – основа землі заповіту,

Завжди живее в людській потребі!

Заходять Алла й Олена.

Настя:

Мамо, а ось і Оленка з Аллою.

Алла:

Доброго вечора вам!

Оленка:

Добрий вечір!

Мати:

Дівчата заходьте!

Настя:

Мамо, мої подруги так гарно танцюють!

Мати:

Потіште наше серце!

Дівчата танцюють. Настя з мамою підхоплюються й собі.

Мати:

Але ж молодчинки, а тепер гайда до столу!

Дівчата сідають за стіл.

Забігає Сашко, без привітання сідає за стіл. Їсть.

Мати:

Сашко, ти не помітив дівчат? Чи ви вже бачились?

Сашко:

Ні, не бачились.

Настя:

Сашко у своєму репертуарі…

Сашко:

Що ви знову починаєте: Сашко знов не такий! Добре, що Андрій – ідеальний!

Мати:

Сашко, чому ти так кажеш? Ви для мене усі любі діти.

Сашко:

Не треба.

Настя:

Сашко, годі вже!

Сашко:

Ага! Вже й найменша- найулюбленіша – розімкнула ротика!

Алла:

Дякуємо вам за гостину.

Олена:

Ми вже підемо. До побачення!

Дівчата швиденько виходять.

Мати:

Сашко!

Сашко:

Я не сашко вже, а Саша, на мене, щоб ви знали, Шурік кажуть, а то Сашко, Сашко!

Стукіт у двері.

Мати:

Хто це так пізно?

Настя:

Сашко, подивися, бо мені страшно.

Сашко:

Перелякана, мов миша.

Заходить Роман.

Роман:

Доброго вечора.

Мати:

Романе, заходь!

Роман:

Ні, тьотю Катя, не буду. Саша, я по тебе…

Сашко:

Га? Що?!

Роман:

Ти знаєш… Тебе здали!

Сашко:

Мене підставили. Романе, ти ж знаєш. Мене… та ти ж…ми ж з тобою стільки років в одному класі… хто? Сергій?! Так? Він! Я знав…О Боже!..

Роман:

Пробач, Сашко, це мій обов’язок.

Мати втрачає свідомість.

Настя:

Мамо!

Сашко:

Мамо! Мамо!

Сашко допомагає мамі сісти на диван. Обіймає її. Гладить по голові. Зосереджує свій погляд на волоссі.

Сашко:

Настю, а чому наша мама така сива, у неї ж гарне зототе волосся?..

Настя:

Ти тільки зараз помітив?

(співає):

Ой чого калина віти розпустила,

Чи багато цвіту, чи важка роса?

Ой чого так рано мама посивіла,

 А була ж у неї золота коса.

Заходять Оля та Андрій.

Оля (продовжує співати):

Мамине безсоння, мамині тривоги

Простелила доля у незнану даль,

За ворота вийде – стане край дороги,

В коси заплітає сивини печаль.

Оля. Настя, Андрій:

Стеляться тумани долами й ланами,

Стеляться тумани у незнанні сни,

Гей дорогай дальня, повертай до мами:

Буде в її косах менше сивини.

Андрій, помічник дільничого інспектора (вбігає у хату):

Романе, ти тут? (Дивиться, що всі плачуть). Сашко не винен, його хотіли підставити його ж найкращі друзі!

Роман (йде на авансцену):

Дитино, знай, що сильна мамина молитва,

Вона тебе на світі проведе.

Оля:

Та є підступні, хитрі миті,

Коли людина до добра не понесе!

Андрій (помічник):

Черпай добро й любов від мами свої:

У ній іскрить духовне джерело,

Оленка:

Несе для сина й дочки мудрості сувої,

Куди б в житті її не занесло.

Андрій:

Тавром не грайся, бо пораниш серце,

Яке любов’ю музику напише,

Алла:

Невже тебе не тішить все це,

Що колискова мамина колише?

Сашко:

Згадай, що кожна сива воловина, -

Це крок падіння рідної дитини.

Настя:

Не забувай обов’язок дочки і сина:

Плекай в собі ім’я людини!

Мама піднімається, бере за руки своїх дітей.

Мати:

Я не рахую сивини своєї

І не вимірюю років,

Живу для кожної дитини:

Мабуть, цього і Бог хотів!

Другий психолого-ліричний критик:

Співає небо і земля

У переплеті щастя і любові,

Хай лине пісня для Творця,

Який любов уклав в основі.

Перший психолого-ліричний критик:

Коли у серці пісня зазвучала,

Коли у щасті лине цей мотив,

Тоді Бог щиро творив маму,

Яку навіки полюбив!

Кінець.