Виховний захід "Ремесла рідного краю"

 

 

КЗ ” Татарбунарський НВК ЗЗСО І-ІІІ ступенів-гімназія Татарбунарської міської ради Одеської області ”

 

 

                                                                                    

 

                                                                            Класний керівник 8 – В класу

                                                                            Кулінська І.А

 

 

 

Тема:  Ремесла рідного краю.                                        

Мета:

 - ознайомлення з українськими ремеслами у розрізі профорієнтаційної роботи в школі;

-    здійснення між предметних зв’язків трудового навчання з курсом художньої культури, народознавства;

-    розвивати естетичний смак, працелюбність;

-    виховувати повагу до народної творчості.

Обладнання:  клас убраний у вишивані рушники, картини; на столах -  вироби з дерева, глини, скла, бісеру, металу.  Книги про декоративне мистецтво України; вироби родинної скарбниці земляків; зразки вишивок учнів, ілюстрації з книг, брошур.

Міжпредметні зв’язки: художня культура, образотворче та музичне мистецтво, народознавство. 

Тип заняття: відкритий виховний захід

                                      

                                                             Хід заняття

 

І. Організаційний момент.

   Перевірка присутності учнів, готовності їх до заняття, емоційного стану класу.

 

Учитель. Добрий день! Я рада вітати всіх  вас на нашому святі. Ви всі відгукнулися на наше запрошення.

   

А що ви більше полюбляєте, шановні, відпочинок чи працю?(Відповіді учнів)

    Сьогодні переконаємо, що працювати можна відпочиваючи, отримуючи від цього неабияку насолоду. На вас чекають несподіванки, спілкування.

    Тож чи готові ви до подорожі?

Учитель:           

     Кожна людина з великою любов’ю та душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її безтурботне дитинство. У кожного з нас є своє родинне вогнище: є дім, у якому ми живемо, де мешкають наші мама й тато, наші брати та сестри, бабусі та дідусі.

      Україна… Вона в усьому, що нас оточує: у місяці, зорях, стежці, якою ми ходимо до школи, у кожному камінчику, деревці, у червоному кущі калини. Нам скрізь добре, бо ми вдома, на своїй землі, а навкруги – земля наших батьків, наших прадідів. Все це -  рідне й близьке кожному з нас.

Учитель:

     Ми щодня задумуємося над питанням, ким бути, яким бути. Особливо гостро це питання стоїть перед сьогоднішніми випускниками. Багато навчальних закладів відкривають свої двері перед нами. Багато модних професій показують свої принади. Та не раз буває так важко себе знайти у тій вибраній професії. Адже ринок праці нестабільний

    Добре, коли маєш можливість займатися улюбленою справою. А ще краще   коли ти продовжуєш справу, розпочату твоїми батьками, традиційну

 Українську.

    Давайте розпочнемо з асоціацій. Ви бачите дві квітки на дошці, які ми заповнимо в кінці заходу.

 

ІІ. Оголошення теми заходу.

Під час нашого заходу ми поринемо в минуле, без якого неможливе майбутнє:

Ремесла рідного краю.

Епіграфом нашого заходу є слова народного художника Р.М.Палецького:

 

 

 

«Символіка народного мистецтва тим і прекрасна, що зрозуміла людям насамперед простотою форм і ясністю думки»

 

   Наш клас поділено на групи, які будуть працювати над своїм видом ремесла. Завдання ви отримали.

   А тепер дайте відповідь на запитання: Що для вас означає Україна, рідний край, рідна земля?

1.Моя Батьківщина - це вишеньки цвіт

І верби над ставом й калина

Моя Батьківщина - це мрії політ,

Це рідна моя Україна!

 

2.Моя Батьківщина - це наша сім'я,

Затишний куточок і хата,

це мама, татусь, брат,сестричка і я,

Всі рідні і друзів багато.

 

3.Моя Батьківщина – це злагода й мир

Та небо бездонне й чудове.

Це пісня чарівна, що лине до зір,

Й дитинство моє світанкове.

 

4.Моя Батьківщина - ліси і поля.

Від них в нас і радість, і сила

Це та найсвятіша і рідна земля,

Що кожного з нас народила.

 

5.Мій рідний край, земля батьків,

Прекрасна та чудова,

Ліси й поля, сади й ставки –

Все миле та казкове.

 

6. Мій рідний край, земля батьків,

Пишаюся тобою.

Музеї, парк, церкви,

З дитинства любі мною.

 

7.   І кожен день, і кожен час

Я подумки з тобою.

Моя земля, мій рідний край

Мій край казковий.

     

Ми раді вітати вас на Татарбунарській землі. Нам би дуже хотілося, щоб ми полинули до джерел нашого народу. Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої звичаї, що вироблені віками.     

     Звичаї – це ті неписані закони, якими люди керуються  в найменших щоденних і в найбільших загальнонаціональних справах. Це те, що об’єднує окремих людей в один народ, в одну націю. Народне мистецтво нерозривно пов’язане з життям і побутом людей.

     В яких умовах би ми не жили, ми завжди прикрашаємо своє житло, предмети побуту, одяг і знаряддя праці. До наших днів дійшли численні пам’ятки різьблення по дереву, розпису, художньої обробки металу, кераміки, скла, декоративного ткацтва, вишивки.

Вироби  i сучасних народних майстрiв високо цiняться та шануються.   

 

   До перелiку видiв виробництв i груп виробiв народних художнiх промислiв належать:

1.      Килимарство та художне ткацтво.

2.      Художня вишивка.

3.      Художня керамiка, гончарство.

6.      Народний костюм.

7.      Виробництво художнього скла (гутництво).

8.      Художнє плетiння з рослинних матерiалiв (лоза, солома).

9.      Бiсероплетiння.

10.    Писанкарство.

   

Ми не зможемо сьогоднi охопити всi види художнiх промислiв, якi побутують на Украiнi. Тому звернемося до найосновнiших.

 

                                   Наша перша сторiнка:

 

1. Килимарство та художне ткацтво.

 

• Ткацтво – один iз найдавнiших і найважливiших елементiв нацiональноi культури украiнського народу.

    Воно має багатовiкову  історію та глибокі традиції. Про наявність ткацького виробництва на нашій  території свідчать археологічні знахідки періоду неоліту.

    Практична потреба людини у тканинах для вбрання, оздоблення житла зумовила масове їх виготовлення. Сьогодні ткацтвом займаються в домашніх умовах  у багатьох регіонах України. Найбільш обдаровані майстри гідно продовжують і розвивають усталені принципи художнього вирішення тканин для оздоблення сучасного житла. Це передусім декоративні рушники, скатертини і покривала, килимки, доріжки, наволочки для подушок, портьєри, серветки.

    Талановиті ткалі працюють над розмаїтими узорами ліжниками, лісниковими накидками на крісла, веретами, крайками. Особливо популярні «красні» рушники з великими геометричними мотивами розетт, ромбів, квітів,фігурами людей.

 

• Килимарство – найбільш поширена галузь народного ткацтва. Килими служили і служать людям для утеплення житла і його прикрашання.

     Ними завішували стіни, покривали скрині, столи, ліжка, підлоги. Вони виконують обрядові й естетичні функції: використовуються у святкових, урочистих, весільних обрядах. На нашій території побутують великі килими і вузькі довгі килимові доріжки – налавники, залавники, скорці, верети та щільні ворсові коци. З’явилися нові види килимових виробів: накидки на крісла, стільці, журнальні столики, для салонів автомобілів.

                 

1.Килим ткати я беруся,

Научала так бабуся,

Швидко човничок тікає

Та узори залишає.

Ткала сонце, ткала квіти,

Стали цьому всі радіти.

Ці узори не забуду,

Певно, ткалею я буду.

 

2. На моєму килимочку

Квіти сплетені в віночку.

Цей віночок сама ткала

І бабусі дарувала.

Каже бабця, мої руки

Швидко взялись до науки.

Килимочок всім до серця,

Бо з народного джерельця

 

Чи знаєте ви, що:

 

• Килимові вироби – це: килими, настінні килими, налавники, килимові доріжки, накидки на меблі, ліжники, ліжники-накидки, оббиванці.

 

• Художнє ткацтво – це: рушники, покривала, доріжки, портьєри, тканини інтер’єрного призначення, панно, пледи, накидки на меблі, плахтові тканини, домоткане полотно, розписні тканини, наволочки, купонні тканини, диванні наволочки, краватки, запаски.

 

Слово гості: Вчитель трудового навчання -  Кваша О.О.

 

 

               

Наша наступна сторінка:

 

2. Художня кераміка, гончарство.

   

• Гончарство – виготовлення з опаленої глини різноманітних виробів, Зокрема посуду, кахлів, іграшок.

     Глина в природі має широкий спектр барв – від білої, кремової, охристої до червоної, коричневої та темно-сірої.

     Чарівного ефекту гончарним виробам надають керамічні фарби, виготовлені з кольорової глини (ангоби), а також прозорі та декоративні поливи (глазурі). У гончарстві сьогодні розрізняють чотири роди виробів: посуд різноманітного призначення, сакральні вироби (хрести, ікони, свічники), іграшки та предмети для обладнання житла (кахлі, вази,підвазонники).

 

• Ми можемо захоплюватися роботою гончаря: із безформенного шматка глини підпорядкована задумові та чутливим пальцям майстра народжується виразна тонкостінна посудина.

Не так-то легко виготовити виріб із глини. Ця праця вимагає наполегливості, терпіння, вміння і великого практичного досвіду.

                 

Справжнє диво роблять з глини

Руки діда Василя.

Це і глеки, і тарелі,

І когутики веселі.

   Дипломований скульптор Іван Гончар мандруючи світами, вивчав культуру народів. Митець усе більше переконується у своєрідній величі рідного краю, рідної культури. Він досліджує народне мистецтво. Результат його праці – величезна колекція власних гончарних виробів. «Багато зробити для свого народу можна тільки тоді, коли полюбиш його, як рідну свою матір. Так полюбити свій народ можна тільки тоді, коли глибоко його пізнаєш: його географію, історію, його культуру, мистецтва, його традиції, його долю. Тоді мине потреба агітувати вас не цуратися своєї мови», - писав Іван Гончар.

 

Чи знаєте ви, що:

• Художня кераміка, гончарство – це: скульптура, посуд – куманці, миски, макітри, глеки, кухлі, декоративні вази, декоративні тарелі, декоративні пласти, дитяча глиняна іграшка, підвазонники. Декоративні кахлі, димарі.

 

• Порцеляна, фаянс – це: скульптури, столові набори для рідких страв, столові набори для сипких продуктів, миски, тарілки, блюда, келихи, черпаки, оселедниці, соусники,сільнички, вази, чашки, декоративні елементи для оформлення інтер’єрів.

 

Слово гості: вчитель художньої культури - Байлук Т.В.

Виготовлення з пластиліну посуду

 

Наша наступна сторінка:

 

3. Художня вишивка.

      

Добрий, щирий,

Лагідний поете,

До таких ти слів,

Напевнее, звик.

Передай і нам свої секрети,

Як зумів так вишити рушник.

 Бо рушник – це пісня України,

 Нашої батьківської землі,

 Тут співають ранки солов’їні,

       Цвітом уквітчаються гаї.

 

• Художнє оздоблення полотна – давняя традиція українського народу.

    Як засвідчують вітчизняні та зарубіжні джерела, вишиті узори відомі ще в докиївській Русі. Вишивання набуло особливого поширення серед простого люду. Годі було знайти родину в середрьовіччі, у якій би не захоплювалися мистецтвом вишивки. Нею обрамлювали практично всі господарсько-побутові вироби: сорочки, скатертини, рушники тощо. Звісна річ, повсюдний ужиток рукомесництва вимагав значної кількості підручного матеріалу, зокрема кольорових ниток, які виготовляли в домашніх умовах, віднаходячи природні рослини й мінеральні барвники. Довголітній досвід наших пращурів відпрактикував значну кількість рецептів отримання найтонших нюансів кольорових відтінків. Традиційно виготовляли барвники з багатьох компонентів живої природи: кори дерев, листя, коріння, плодів та квітів. Для кожного окремого випадку Були свої строки збирання і заготівлі сировини, суворий режим дозування, чітка технологія заварювання.

   

 З кори дикої груші виготовляли темно-коричневу фарбу, з листя та кисличок – жовту, для темно-синіх барвників використовували цвіт сону, а для зелених – чорної ружі та рясту. Цими настоями фарбували нитки та тонку тканину.

 

• Рушник на стіні. Давній наш звичай. Не було, здається, жодної на Україні оселі, котрої б не прикрашали рушниками. Хоч би яке убоге судилося їм життя, а все ж естетична принада завжди знаходила місце в помешканнях – хай то булла одинока хатина вдови чи затісна багатодітна оселя. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей.

    Рушник був своєрідною візиткою, а якщо точніше – обличчям оселі, тобто господині. Вишитий рушник і зараз створбє настрій, формує естетичні смаки, є взірцем працьовитості.

    Згадаймо про його призначення: ним прикрашали хліб на столі, з рушником, як і хлібом, приходили до породіллі, ушановували появу немовляти в родині, з нам виряджали в далеку дорогу, шлюбували дітей, зустрічали рідних і гостей, проводжали Людину в останню путь.

    Існує традиція: вишиваний рушник переходить від матері до дочки і стає сімейною реліквією.

   

На рушник розшитий хліб кладемо з сіллю,

Щоб легкі дороги славили країну,

Щоб у нашій праці і гучнім весіллі

Шанували в світі над усе людину.                     

 

Чи знаєте ви, що:

 

• Художня вишивка – це: вишитий одяг, вишиті головні убори – намітки, хустини, стрічки, чоловічі шапки, вишивка плечового одягу – жіночі та чоловічі сорочки, вишивка верхнього одягу – кожухи, безрукавки, свити, юпки, вишивка на рушниках, настільниках, наволочках, серветках, доріжках, вишивка блузок..
•  

Слово гості: Бабуся - Ніколаєва З.В.

 

 

Наша наступна сторінка:

4. Лозоплетіння.

 

• Лозоплетіння. У камінному віці люди вже знали найважливіші техніки плетіння, уміли виплітати мати й місткості для зберігання зерна. У ХУ111 – Х1Х ст. Лозоплетіння й рогозо плетіння розповсюдилися головним чином у місцевостях , прилеглих до річок та озер.

 

Наприкінці Х1Х ст. В Україні діяло понад десяток навчальних майстерень та шкіл, які спричинилися до розвитку промислів художнього плетіння.

На початку ХХ ст. на фабриках лозоплетіння виготовляли меблі, дорожні речі, кошики, знаряддя праці, дитячі іграшки тощо. Нині в Україні налічується понад 30 підприємств художнього плетіння та чимало осередків, які функціонують як домашній промисел.

У нас час плетення виробів з природних матеріалу набули особливої популярності, оскільки є зручними та естетичними.

        

  Слово гості: Вчителю трудового навчання -  Кваша О.О.

 

                    

Наступна сторінка:

5. Писанкарство.

 

• Писанкарство. Чисте гладко фарбоване або оздоблене візерунком яйце набуло символічного релігійного значення ще задовго до християнства.

 

В багатьох народах збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла і тепла, навіть зародком усього усесвіту.

  Існують також численні варіанти легенд, які пояснюють побутування писанок під час Великодніх свят, пов'язують виникнення традицій писанкарства з Євангельськими подіями .

  У Х1Х ст. Писанкарство у різних художніх варіантах побутувало на всій території України про що свідчать давні колекції українських писанок в музеях Києва, Лубен, Львова, Кракова, Варшави, Брно та ін.

  Найдавніші писанки зберігаються у фондах Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України і походять зі сіл Острів /1882 рік, Львівщина/, Слобідка /1892 рік, Поділля/. Своєрідні місцеві відтінки писанок існували і на початку ХХ ст. Розрізняють писанки Придніпров'я, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Бойківщини, Гуцульщини тощо. На Слобожанщині й Покутті поширені крашанки, Бойківщині й Лемківщини – так званні шпилькові й крашанки.

  Найбільша філігранність орнаментальних мотивів притаманна гуцульським писанкам, виконаним писачком з конусоподібною трубочкою. Писанки  виготовляли навесні, перед Паскою, сільські дівчата і жінки, монастирські ченці, міські панночки, пекарі та ін. Тому  й техніка декорування розрізнялася. Писанки переважно виготовляли для себе і лише зрідка для продажу на ярмарку.

  У 60 роках у зв'язку з посиленням інтересу до народного мистецтва і національної культури відновлялося й писанкарство, навесні перед Великодніми святами, народні майстри продавали писанки на ярмарках. Так стихійно виник писанкарський  промисел, проте спочатку він не сягав далі Прикарпаття. Оригінальний орнамент писанок не тільки чарує своєю вишуканістю мініатюрністю, гармонією колориту, він несе прадавні символи світорозуміння і природи, єднає з традицією минулого.

  Українська писанка в світі є символом нашого народу.

 

Слово гості: вчителю християнської етики - Патратій Т.Д.

 

Наступна сторінка:

6. Український одяг.

• Протягом багатьох віків у кожного народу виробляється певна методика виконання, колорит і характер костюму. Майже кожна область має свій власний костюм, який відрізняється  кольором, орнаментом, способом розміщення орнаменту на виробах, фактурою вишивки, деталями та кроєм одягу.

 

• Рідними серцю візерунками прикрашали українки свій одяг і одяг своїх рідних. Як то було гарно і мило, коли наші люди йшли у свято до церкви, до школи у вишиванках. При цьому кожна жінка пишалася своїм виробом. Вишиванки були чарівні, барвисті, промовисті своїм орнаментом та кольорами, де кожна квіточка, листочок, кривулька мала своє значення.

 

• Калина—дерево нашого українського роду. Колись у сиву давнину вона пов’язувалася з народженням Всесвіту, вогняної трійці: Сонця Місяця і Зорі. Тому і назву свою має від давньої назви Сонця - Коло. А оскільки ягоди калини червоні то й стали вони символом крові та невмирущого роду.

 

• Дуб і калина—мотиви, що найчастіше зустрічаються на парубочих сорочках і поєднують у собі символи сили і краси, а символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім’ї. Мотив винограду бачимо на жіночих та чоловічих сорочках.

 

З давніх-давен в Україні святили мак і ним обсівали людей і худобу, бо вірили що, мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили що поле після битви навесні вкривається маками. Ніжна  квітка несе в собі незнищенну пам'ять роду.

Таємницю життя приховує в собі і квітка лілії. В легендах квітка лілії то символ дівочих чарів чистоти та цноти.

 Візерунки, що нагадують листя хмелю, відносимо до молодіжної символіки. Можна сказати, що візерунок хмелю - це весільна символіка.

 

• Вся українська вишивка позначена благословенними знаками Води і Сонця. Сонце часто зображується восьмипелюстковою розеткою чи квіткою, а знак Води нагадує згорнутого вужа. Дві стихії, що утворили земне життя,а тому їх треба розуміти як вологу материнську і вогненну батьківську енергії. Це знаки тих сил, без яких неможливе саме життя.

 

• Головним елементом чоловічого вбрання є вишита сорочка, поверх якої одягають корсетку або лейбик. Також чоловіки носили вузькі штани або шаровари. Необхідним елементом чоловічого костюму був пояс.

Головним елементом жіночого вбрання також є вишита сорочка. Білий колір — це найхарактерніша її особливість. Іншою особливістю жіночої сорочки є вишивка. Поверх сорочки жінки колись в Україні одягали в будень до роботи запаску, а в свято — плахту і попередницю. Усе це підперезували крайкою. А ще поверх сорочки жінки одягали кептарі, корсети, лейбики
Найкращою оздобою української дівчини є вінок. А старші жінки носили хустки. 
 

Слово гостям: учням 3 - Б класу.

А зараз послухаємо коротку інформацію про види ремесл на Татарбунарщині

 

Слово гостю: вчителю історії - Максимчуку І.І.

 

 

Вчитель

    Повернемось тепер до нашої квітки. Перед вами є листочки-пелюстки до цієї квітки. Напишіть на кожному з них одну професію з тих, які були необхідні для наших людей, щоб жити, і  які починають осмислювати по-новому в наш час.

    Це те, без чого неможливе майбутнє.

        

       

   

 

Ростуть до зір смереки і тополі,

Коріння кріплять гори і поля.

Народні думи, вболівання долі –

Могутня невпокорена земля!

        

Будь славен труд, будь славна мріє,

Якою нині ми живемо,

Добро в широкім світі сієм

І на добро врожай зберемо.

 

Учні. Бережімо наш духовний світ, нашу спадщину, потяг до рідної землі, свого берега, своїх традицій.

 

Слово гості: Мамі бібліотекарю ЦРБ – Кіріяк С.М.

 

 

 

Презентація літератури про різні види ремесл

 

 

 

Виступ мами Пшененко Т.М про видатних людей- ремісників Татарбунарщини

 

 

7. Підсумок.

 

Людське безсмертя з роду і до роду

Увись росте з коріння родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле

І вміє шанувать сучасне,

Лиш той, майбутнє

Вивершить прекрасне!

 

Ми багато говорили

Тут про різне ремесло.

Мандрівочка закінчилась,

І, здається все пройшло.

 

Ні, це просто не проходить,

Бо народне ремесло

У серця до нас заходить,

Воно просто ожило.

 

Слово батькам в руках хліб,сіль на рушнику.

 

      Мабуть, не всі стануть народними майстрами, знайдуть своє покликання, пов’язане   з народними ремеслами, але знати і любити рідне, українське зобов’язані усі! Нехай це не спосіб заробити багатство, але бажання душі відпочити від буднів, для себе, своїх рідних треба вивчати основи ремесла.

Наприклад: на Київщині, у Фастові, відкрита школа народної майстерності, де понад 400 дітей вивчають секрети писанкарства, килимарства, різьблення, гончарства, розпису, бісероплетіння, народознавство, образотворче мистецтво, українську народну вишивку.

    «Хай стелиться вам доля рушниками», - так бажали людині щастя в давнину, так і ми вам бажаємо сьогодні! 

Танець дівчат.