Виховний захід(родинне свято) “«Не зчерствіє душа людини, якщо зігріта теплом родини»

Міністерство освіти і науки України

Вище професійне училище № 1 м. Рівне

 

 

 

 

СЦЕНАРІЙ

 

позаурочного заходу

«Не зчерствіє душа людини,

якщо зігріта теплом родини»

 

 

 

 

 

                                                            Підготувала:

                                                                  Кондратюк М.В.

 

«Не зчерствіє душа людини, якщо зігріта теплом родини»

 

Ведучий. "Рiд", а вiд нього - "Родина"! "Родина", а від неї  "народ"! А "народ" – це- Украïна i всi ми - ïï дiти. Старi, молодi, зовсiм юнi й тi, хто тiльки спинається на ноги - всi!

Ведуча. I коли ми говоримо: "Мiй рiд, моя родина", то у кожного в душi народжується щось таке тепле, нiжне, таке рiдне i близьке. Бо ж це найрiднiшi люди: тато, мама, бабуся і дiдусь, брати та сестри.

Ведучий. Це - рiдна домiвка: просторий двiр, квітучий сад, криниця з чистою джерелицею. Це - тихi пiсеннi вечори i сонячнi росянi ранки. Це - вишиванки, це - казки i легенди, мудре народне слово.

 

Ведуча. З усього цього зiткане наше життя, ми - галузка, гiлочка великого родового дерева.

 

П'є моє коріння сік землі,

День лежить на білому крилі,

Подих вітру схилює жита,

Пролітають стомлені літа...

 

З нами линуть у добрі і у журбі

Материнські очі голубі.

Чарівлива пісня живить нас

І сумління сповідає час.

 

Є в моїх садах мале село,

Є криниця, чисте джерело,

А коли вертаюсь я з доріг,

Я цілую батьківський поріг.

 

З роду в рід кладе життя мости,

Без коріння саду не цвісти,

Без стремління човен не пливе,

Без коріння сохне все живе.

Пісня «Вертаюсь до дому» (О. Яловик)

 

Ведучий. У сім’ї  закладається коріння, з якого потім виростають і гілки, і квіти, і плоди. Сім'я – святиня людського духу, благородних людських почуттів: кохання, любові, вірності та піклування.

 

Ведуча. Це невсипуща хранителька національних звичаїв і традицій, пам'яті предків, плекальниця найвищої цінності людства – дітей, майбутнього народу. Великий дар природи – продовжити себе і повторити в дітях. Людина є смертною. Але рід, родина, народ – безсмертні.

Ведучий. Саме через відчуття роду і завдяки йому кожна людина приходить до світлого образу України, до щирих і глибоких почуттів. У нашого народу живе добра і благородна традиція – підтримувати теплі родинні взаємини, долати спільно родинні незгоди. І все це робиться заради дітей, щоб виховати в них родинні почуття. Ведуча. Саме батьки навчають дітей звичаїв, обрядів, традицій своєї сім’ї, свого роду, що передаються з покоління в покоління. У хорошій родині немає місця бездушності і жорстокості, брех­ні. Демократизм, гуманізм особистості розвивається в родині, у якій панує повага одне до одного. Родина спонукає дітей до створення влас­ної сім'ї, вчить, як її побудувати. А той, хто здатний створити, подбати, дати лад своїй родині, спроможний побудувати, захистити державу.

      

Я знову повертаюсь до тебе в думках –

Чарівне і вічне життя загадкове.

Шукаю коріння у твоїх літах,

Дитинство моє веселкове.

 

Батьки і діти – серця одні,

Батьки і діти – душі пісні,

Батьки і діти – страждань політ,

Батьки і діти – родини цвіт.

 

Усі відчуваємо тяжіння життя,

Яких би не були ми націй і роду,

Та є найперша основа буття,

Що роду нема переводу.

 

Пісня «Мама» (А.Кузьменко)

 

 

Ведучий. Любов до рідних починається з ніжної колискової пісні, у якій вмістився увесь світ, виспіваний лагідними материнськими устами. Світ, у якому панують радість, щастя, щирість і справедливість, життєдайна надія та невмируща віра у перемогу добра і краси!

Ведуча. Мама... Це вона подарувала нам перший подих, перший удар нашого серця, допомогла зробити перший крок на землі, зупинила перші сльози, зрозуміла перші слова. Все найкраще, що є в нас, все від неї, від рідної неньки. Кожне наше грубе слово, образа, боляче ранять материнське серце, викликають сльози, збільшують кількість зморшок на її обличчі, засніжують голову сивиною.

Ведучий. Мамо! Ніжна, щира, добра, сувора. З радістю і болем завжди линемо до тебе із найдальших країв, із найсолодших обіймів, із найгіркіших розчарувань!

Ведуча. Виростають діти-соколята, вилітають з родинного гнізда, та на все життя пам’ятають колискову пісню, лагідну усмішку, ніжний погляд і теплі материнські руки.

Вірш «Сини»

Сини ростуть, синам у гніздах тісно.

Їх кличуть зорі і дівочі руки.

Беруть в дорогу материнську пісню,

А матерям лишаються розлуки.

 

Сини шукають щастя і кохання,

Бо їм без нього в світі жить не можна,

А матері сивіють від чекання

І виглядають їх з доріг тривожних.

 

І вірять снам, і ходять на дороги,

І дожидають поштарів з привітом …

А у синів неміряні тривоги,

Сини ідуть уперто білим світом.

 

Але, коли розходяться дороги,

Утома їх пече живою кров’ю,

Сини вертають на свої пороги,

І матері стрічають їх з любов’ю.

 

І не питають про жалі та муки,

Бо відчувають, як життя прожито,

Лише кладуть на плечі теплі руки,

Пропахлі сонцем, мудрістю і житом

 

 

 

Вірш.

Крізь дощі, крізь сніги і тумани,
Чи дороги бур'ян обснує —
Приїжджайте частіше до мами,
Повертайтесь в дитинство своє.
Забувайте обов'язки й втому,
Не марнуйте дрібницями дні,
Приїжджайте до рідного дому,
Розвесняйте в нім думи сумні.
Там ростуть чорнобривці і м'ята,
Де пройшли ваші дні золоті,
Лиш не можуть там вічними стати
Руки мамині — крила святі.
Щоб не мучила совість потому —
Не приносьте батькам ви печаль,
Бо для них ви — як сонячний промінь.
Тож не гасніть у рідних очах. (Л.Пасько.)

 

 

 

 

Інсценівка «Послання дітям»

  Хлопчик : Мама.    

Як прекрасно звучить це чарівне слово.

 

Мама: Коли тобі було півроку, я  годувала та купала тебе.

Хлопчик: А я у вдячність тобі плакав усю ніч.

Мама: В  рік, я вчила тебе ходити.

Хлопчик: А я у вдячність тобі втікав, коли ти кликала мене.

Мама: Коли тобі було 3 роки, я готувала для тебе смачну їжу.

Хлопчик: А я у вдячність тобі перевертав тарілку на землю.

Мама:В 4 роки,  я  вчила тебе малювати.

Хлопчик: А я у вдячність тобі розмальовував стіни в кімнаті.

Мама: Коли тобі було 5 років, я вдягала тебе у гарні речі.

Хлопчик: А я у вдячність тобі приходив додому брудний з ніг до голови.

Мама: У 6 років я повела тебе у школу.

Хлопчик:  А я у вдячність тобі усю дорогу кричав, що не хочу вчитися.

Мама: Коли тобі було 10, я чекала тебе зі школи, щоб обняти.

Хлопчик: А я у вдячність тобі  зачинявся у своїй кімнаті перед телевізором.

Мама: У 18, я плакала на випускному вечорі.

Хлопчик: А я у вдячність тобі просив купити модний телефон.

Мама: Коли тобі було 20, я просила побути з сім’єю.

Хлопчик: А я у вдячність тобі проводив весь час з друзями.

Мама: В твоїх 25, я влаштувала пишне весілля.

Хлопчик: А я у вдячність тобі жив з дружиною якнайдальше від дому.

Мама: Коли тобі було 30, я радила, як виховувати дітей.

Хлопчик: А я у вдячність тобі просив не втручатися у своє особисте життя.

Мама : Коли тобі було 35, я дзвонила і запрошувала на обід.

Хлопчик: А я у вдячність тобі відповідав, що зайнятий і не можу.

Мама: В 40, я  повідомляла, що хвора і потребую допомоги.

Хлопчик: А я у вдячність тобі говорив, що не можу перейматися усіма твоїми проблемами.

 

 

Голос за сценою: Одного разу твоя мама покине цей світ.

У той час, як її любов до тебе не покине її серця.

Якщо твоя мама ще жива …  не залишай її.

Зроби все, щоб вона була щасливою.

Це єдина людина, яка заслуговує на щастя, але ніколи не вимагає його, не просить, не чекає.

Пісня «Посіяла людям» (Т.Повалій)

 

 

Ведучий. Тато, татусь. Людини з сильним характером, міцними руками. Людина , яка все може зробити, вміє полагодити і візка, і саночки, і машинку. І де не глянеш — всюди видно татову руку.

Ведуча. Суворий, вимогливий, а його любов до нас стримана і врівноважена. Недарма кажуть, що дитину треба любити так, щоб вона цього не знала. А як усміхнеться тато, то стільки ласки і тепла в його погляді.

Ведучий. Споконвіку батько в сім'ї вважався господарем. На нього покладалися обов'язки піклуватися про родину, годувати її та захищати. Батьки і тепер дбають про своїх рідних, але, часто, роблять це здалеку, з чужини. Вони вимушено покидають рідні домівки та дорогих людей, щоб їхнім дітям було не голодно та не холодно на рідній землі.

Ведуча. А дітям хочеться батьківського тепла і щирої поради, і не завжди вони розуміють, чому так склалися обставини, чому немає поряд міцного батьківського плеча.

 

Вірш «Батькові, який покинув мене, посвячується…»

 

Послухай, тату, тебе я хочу спитати, 

Як тобі, важко, без мене на чужині?

А знаєш, тату, я все лишаю, йду спати,

Так сильно хочу, щоб ти приснився мені!

А мама каже, що в мене татові очі,

Що твої руки, і я сміюся як ти!

Ти знаєш, тату, я так втомився чекати,

І в сні кричати: "Будь - ласка, тату, не йди!"

А знаєш, тату, у мене ровер зламався,

Бо я на ньому літаю як вертоліт.

Та завтра, тату, я піду знову кататись,

Мій ровер їде – його вже справив сусід.

А знаєш тату, мені за тиждень до школи,

Я вже великий і я піду в перший клас!

Я так ще тату, в житті не плакав ніколи,

Що ти не прийдеш, не порадієш за нас!

Я прошу маму, мені купити Марічку,

А мама плаче, і каже - грошей нема!

Я прошу, тату, позич мені на сестричку,

Бо я одружусь, і мама буде сама!

А знаєш, тату, у мене скоро весілля!

Я знаю точно! В мене народиться син!!!

Я зроблю, тату, таке велике застілля,

І я до смерті буду тішитись ним!

Так знай же, тату, тебе я буду чекати,

Допоки й жити! Знай, що в тебе є син!

Так важко, тату, на світі жити без тата,

Мені так шкода, я не натішився ним!!!

Пісня «Мама» (А.Гросу)

 

Ведучий. Виростають діти, старішають батьки. Час – невблаганний господар долі. Поки живі батьки, ми здатні відчувати себе дітьми, шукати відради в отчому домі.

 

Ведуча. Будьте добрими дітьми своїх батьків і матерів. "Три нещастя є в людини: смерть, старість і погані діти", - говорить народна мудрість. Старість - невідворотна, смерть - не­вблаганна. Перед цими нещастями ми безсилі. А від поганих дітей - дім можна вберегти. І це залежить не тільки від батьків, а й від їхніх нащадків.

Ведучий. Пам'ятайте, як ви шануєте своїх батьків, так і ваші діти шануватимуть вас, коли ви станете батьками і матерями.

Ведуча. Бережіть здоров'я батьків. Пам'ятайте, що рано старіють і хворіють ваші батьки не стільки від праці і втоми, скільки від сердечних переживань, прикростей, кривд.

 

Ведучий

Роки спливають за роками,

Так час крокує в небуття,

Але, на жаль, це знає кожен,

Йому не буде вороття.

Ведуча

За часом линуть покоління,

На зміну діти йдуть батькам,

Але не треба забувати

Кому завдячуєш життям.   

 

Ведучий Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі - на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди. Тут живуть батьки наші - тут корінь роду нашого, що сягає сивої давнини.

Ведуча. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі. Хвилюємося аж до сліз, зачувши рідну українську пісню, рідне слово.

Ведучий. Як безцінний скарб, передається з покоління в покоління пам'ять роду. Зберегти її від байдужості, передати у спадок онукам - ось наше завдання.

Пісня «Не плач ,тату» (І. Ганзера)

 

 

Голос із-за сцени.

 

 Та пішла сирітка по світі блукати,
По світі блукати, мамунці шукати...
Сирітськими слізоньками земля напоїлась.
— Мамо моя ріднесенька, куди ж ти поділась?!

Ведучий. Дитинство починається з теплих маминих рук, з рідної до­мівки. Ця аксіома актуальна для всіх часів і народів. Та, на превеликий жаль, не для тих, хто не має можливості виховуватися у сім'ї. Оця найсвятіша і найніжніша пора, перші кроки у світ дорослих починаються з чужих людей та інтернатних закладів.
Ведуча. Діти-сироти, діти-напівсироти. Кому з них краще? Не знаю. Мабуть, і тим, і тим погано. Не знають батьківських дужих рук, не відчува­ють тепла і ніжності матусі. Ніхто не пригорне, не приголубить. І часто так буває й тоді, коли батьки живі-здорові.
Вірш

То не вітер, то не буйний, що дуба ламає,
То не лихо, то не тяжке, що мати вмирає;
Не сироти малі діти, що неньку сховали:
Їм зосталась добра слава, могила зосталась.
Засміються злії люди малій сиротині:
Виллє сльози на могилу — серденько спочине.
А тому, тому на світі, що йому зосталось,
Кого батько і не бачив, мати одцуралась?
Що зосталось байстрюкові?
Хто з ним заговорить?
Ні родини, ні хатини; шляхи, пісні, горе..

 Ведуча .Покинуті діти, ніби проліски: їх так легко зламати і згубити, тому що покинутість існує в них уже від перших хвилин життя. Довкола них — сніг бай­дужості і жорстокості, а вони цвітуть на крихітному острівці розталої землі.

Вірш

Од болю і сорому світ паленів,
Життя вивертало приховану драму,
Покинуті діти живих матерів
Співали про сонце, про небо і маму...
І лунко, і дзвінко розносився спів,
І сумно, і гірко було відчувати,
Що жоден з маленьких отих співаків
Не знав і не знатиме, що таке — мати.
Ведучий. Сім'я для дитини — не тільки перше гніздо, а й школа жит­тя, і тому немає для неї більшого горя на землі, ніж сирітство. Воно може бути полегшеним, але ніхто на світі не замінить маленькому страждальцю батька і матері, ніхто не зможе пояснити йому, невинному, за що він так суворо покараний.

Ведуча. З давніх-давен дзвони, окрім богослужіння, повсюдно ви­користовувалися як набат для сповіщення про якесь лихо, біль, били на сполох під час пожежі, ворожого нашестя.
Сьогодні дзвони б'ють на сполох, закликаючи нас до мило­сердя, доброти. Бо тільки милосердя робить нас справжніми людьми.

Ведучий. Друзі! Поряд з нами живуть  ті, кому допомогти можемо тільки ми — я, ви, ваші сусіди. Зараз, сьо­годні. Завтра може бути пізно. Будьмо милосердні, то і самі мило­сердя заслужимо.
«Бо суд немилосердний до того, хто не вчинив милосердя. Милосердя бо ставиться вище за суд». Тож лікуймо наші душі зачерствілі!

 

Пісня: «Пробач мені» (Для мами ТІК)

Ведучий. Велич і красу родини в народі підносять аж до небес, як ознаку особливого авторитету й ролі в житті кожної людини. Повне щастя без сім'ї, без домашнього затишку немислиме.

 

Ведуча. Увага і повага до сім’ї,  до роду не приходить сама по собі. Її треба  виховувати. Це якраз і є той природний, надійний шлях, яким дитина змалку усвідомлює свою приналежність до родини, роду, а через них – до рідного народу.

Ведучий. Діти зміцнюють сім'ю. Вони прикрашають життя і дарують радість, продовжують людський рід і передають родинну духовну естафету від покоління до покоління.

Ведуча. Без зв'язку з ріднею людина стає безпорадна. Родина завжди стояла і стоятиме біля витоків людського життя і щастя, додаватиме сили і відваги, оберігатиме від напастей, хвороб душі і тіла, вчитиме шанувати людей, їх працю, їх мудрість, святою молитвою звучатиме в твоїх устах велике і величне слово – РОДИНА.

 

 

Ведучий. Сьогоднішнє родинне свято покликане об’єднати нас, зробити нас кращими. Адже ми з однієї родини потрапили в іншу. Тут у нас є другі батьки – вчителі, майстри, вихователі. Для того, щоб відчути це родинне тепло, ми запалимо свічку, яка символізує родинне вогнище. Нехай воно зігріває наші душі і серця, дарує тепло , радість, наснагу.

 

Пісня «Родина» (Н.Яремчук)