Виховний захід "Сорочку мати вишила мені червоними і чорними нитками"

Сорочку мати вишила мені червоними і чорними нитками…

 

Мета: ознайомити учнів з традиціями рідного краю, розширити уявлення про вишиванку, як вид мистецтва, про її значення у житті українців; виховувати любов до національних традицій, до краси і гармонії навколишнього світу; повагу до старшого покоління, шанобливе ставлення до людей праці; почуття національної гордості; сприяти розвитку естетичного смаку та творчого мислення.

                                                   ХІД ЗАХОДУ

Учитель: Із знання свого родоводу, історії рідного краю починається людина. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусіда, незамулена криниця, з якої пив воду мандрівник – все це родовідна пам’ять, наша історія, наші символи. 
     Ми сьогодні раді вітати всіх, хто любить нашу неньку Україну, хто гордий тим, що народився українцем, всіх, кому дорогі прадідівські традиції.
    І розпочнемо наш захід стародавнім переказом.

 

Учениця
   Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи одержали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну й порядок, поляки – здатність до торгівлі, італійські діти – хист до музики… Обдарувавши всіх, Бог раптом побачив у куточку дівчину. Вона була одягнена у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини. І запитав її Бог:
  - Хто ти? І чому така сумна?

  - Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля… Сини мої на чужині, на чужій роботі, а в своїй хаті немає ні правди, ні волі.

  - Чого ж ти не підійшла раніше? Я всі таланти роздав. Не знаю, чим можу зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла йти, але Бог зупинив її.
- Зачекай. Є в мене неоцінений дар, який прославить твій народ на цілий світ. Від сьогодні все горітиме у твоїх руках. Візьмеш ти шаблю – і буде нескорений твій народ. Візьмеш плуг – і заколоситься на ваших полях жито - пшениця. У хаті твоїй буде панувати краса й затишок, а пісня твоя звучатиме у віках. Усе це стане можливим, дякуючи вірі твого народу у власні сили й бажанню працювати заради власного добробуту.

    Прийняла з вдячністю дівчина Божий дар і відтоді славиться Україна своїми майстрами, а серед них ті, котрі присвятили себе мистецтву народної вишивки.

Вчитель:   Тому тема нашого заходу «Сорочку мати вишила мені червоними і чорними нитками…».
    Вишивка – це один із найдавніших та найпоширеніших видів народної творчості. Прагнення прикрасити свій одяг, свій дім завжди було властиве людині. За допомогою вишивки звичайний шматок домотканого полотна перетворювався у витвір мистецтва.

 

Учень
Віддавна, з незапам’ятних часів,

Красою невмирущого надбання,

Немов зворушливий народний спів,

Дійшло до нас мистецтво вишивання.

Стелилося звичайним полотном,

Вкривалося барвистими стібками,

З якими і дійшло до нас воно,

Вбережене дбайливими руками.

Несуть нам зараз щастя рушники,

Добробут вистеляють скатертини,

І пошивки вкрашають подушки,

Втішають око вишиті картини.

Сорочки, сукні, блузи, пояси,

Навіть з тканини зроблені пакунки,

Враз набирають справжньої краси

Від вишитих руками візерунків.

 

Перегляд відео кліпу «З музейної скрині: історія української вишиванки.»

 

(Виходять діти і батьки, сідають на лавки. У матерів в руках вишивки)

Мама 1:    Вишивка на Україні – один з найбільш улюблених і поширених різновидів народної творчості. Відколи живе народ – відтоді існує вишивка.

У виборах українських вишивальниць нас захоплює піднесений світ краси і фантазії, поетичного осмислення життя, світ натхненних образів, коріння яких сягає давніх звичаїв і уявлень наших предків.

 

Учениця 1: 

                  Скажіть всім, матусю,

                  Коли це було,

                  А скільки-то літ

                  З того часу пройшло.

                 Усі ми охоче це хочемо знати,

                  Хто і коли вас навчив вишивати?

 

Мама 1:  Давно це було. У кожному селі жили цікаві люди, які багато вміли робити своїми руками і навчали цього інших. І тільки наставав вечір – люди поспішали на посиденьки. Там виконували різні роботи. Особливо часто це робили восени, взимку. Такі сходи називали вечорницями. На вечорницях навчилась вишивати твоя бабуся, любов до вишивки передала мені, а я передаю тобі, бо споконвіку український народ шанує вишиту сорочку і вірить, що вона захищає людину від  усього злого.

 

 

Учень 2:

Ой, різними нитками

Мережені вишивки.

На них лягли-простяглися

Наші думки та гадки.

А думи бувають різні,

Як наше життя.

Згадки про них прилітають

До нас іздаля.

 

  Матусю, будь ласка, розкажіть нам історію вишиванки на Україні. Нам дуже цікаво.

 

Мама 2: 
Вишивка - це і оздоблення одягу, і весільні рушники, і елементи, покликані прикрасити оселю: скатертини, фіранки, покривала тощо. 

 Перші згадки про вишивання зустрічаємо в стародавніх істориків, про нього свідчать і археологічні знахідки зі скіфських поховань. Сенсацією були розкопки Соколової могили в с. Ковалівка Миколаївської області. Тут було знайдено рештки золотого шитва на шовковій тканині пурпурного кольору. Вишивка датується І ст. н. е. і є найдавнішою з усіх відомих нам.

У часи Київської Русі (ІХ – ХІІІ ст.), у зв’язку з запровадженням християнства, виникають нові форми в мистецтві. Шитво в Київській Русі досягає високого художнього рівня і поширюється навіть за її межами. Наприкінці ХІ ст. Анна-Янка – дочка великого князя Всеволода, сестра Володимира Мономаха – заснувала в Києві, в Андріївському монастирі школу, де навчали мистецтва вишивки золотом і сріблом. З літописів дізнаємося, що вишивала також княгиня Анна – дружина київського князя Рюрика Ростиславовича. У Софійському соборі під час археологічних розкопок у 1936 році було знайдено рештки вишивок.

XVI-XVIIІ ст. стало добою розквіту українського гаптування – шитва золотими і срібними нитками, виконаного по атласу, оксамиту, парчі із застосуванням перлів та коштовного каміння. Гаптування цього часу розвивалось у стилістично-художній єдності з іконописом та гравюрою.

З ХІХ ст. поширюється вишивка бісером, білим шовком на тонких прозорих тканинах, якими прикрашали як одяг, так і предмети побуту. В Україні існувало багато поміщицьких майстерень, в яких жінки-кріпачки вишивали речі панського побуту: одяг, чохли на меблі, подушки, скатертини, гаманці.

Сьогодні вишивка – це висока культура орнаменту, колориту, це мистецтво унікальне, споконвічне і завжди молоде, що стверджує розвиток графічної, живописної культури народу.

 

Учень 3:   А я в одній книжці читав про вишивку козацької старшини, бо це унікальне явище в історії українського мистецтва. Майже півтора століття вона займала високі мистецькі позиції. Виконавцями вишивки були як представниці знаті, так і прості жінки та дівчата, що працювали у панських «світлицях».

Значна виборна старшина по закінченні Визвольної війни 1648 – 1654 років почала нагромаджувати у своїх руках величезні багатства. Торгівельні та політичні зв’язки Гетьманщини із Західною Європою та країнами Сходу сприяли розвитку нової культури, яка почала проникати і в козацько-старшинські хороми та кам’яниці. Вони наповнювалися гарними різьбленими меблями, килимами, дорогими дзеркалами, коштовними тканинами, які прикрашалися новими, до того ж небаченими, орнаментами.

Значними осередками вишивки та гаптування були монастирські майстерні, в яких виготовляли не тільки літургійні речі, але, вірогідно, виконувалися і світські замовлення.  Такі майстерні були в Чернігівському, П’ятницькому, Макошинському, Покровському, Глухівському, Преображенському, Шуморівському монастирях. Твори цих майстерень дають уявлення про техніки гаптування та вишивання шовком.

Зразки вишивки козацької старшини дійшли до нашого часу у вигляді орнаментальних смуг, відрізаних від простирадл та скатерок, окрайок. Інколи окрайки використовувались повторно при виготовленні підризників для церковних служителів.

 

Учениця 2:

Моя матуся вміє цінувати

Те, що найкраще – вишиванки цвіт.

Червоні й чорні ниточки на білім,

Біленькім полотні дивують світ.

О вишиванко, моя чарівнице,

Ти крізь століття благодать несла.

Твоїй красі вклоняюсь низько-низько,

Тобою я милуюся щодня.

(пісня  «Цей край, де я родилась і живу»)

 

Вчитель:  Сьогодні у нас в гостях чудова людина багата внутрішнім життям, вчитель історії за фахом, автор книги-альбому «У взорах і в пісні життя»  Стефанія Ліщинська.

 

Учениця 4:

Любі матусі, а ми теж трошки знаємо, як народжується вишита сорочка, ось послухайте:

Нечутно ступає вже вечір чорнявий,

Від блиску сніжинок спалахує вишня,

Он прясти сідає матуся на лаві,

І серця торкається лагідна пісня.

Ось зорі всміхаються радісно мамі,

Сувої полотен лежать сіруваті.

Як тільки роса висихає на квітах,

З матусею йдемо полотна білити.

І сонце їх пестить палкими долонями,

І вітер цілує вустами прозорими,

Ще й блискітки хвилі на них осідають,

За тиждень сувої біліють, аж сяють…

 

Учениця 5:

Вже вітер осінній колише калину,

Чекаю пісень, що до мене прилинуть .

Матуся сідає сорочку кроїти,

А там зацвітають небачені квіти.

На ній оживають прадавні веснянки,

І спів чорнобривців, ромашок зітхання

Та промені перші калинових ранків,

І лебедя клич про самотнє смеркання.

То ж я зберігаю сорочку і досі,

Милуюся, які чепурні ці віночки.

Вдихну її запах, чолом притулюся

Гаптована ж сонцем і серцем матусі.

 

Учениця 6:

Вишивала мені мати сорочку чудову,

Кольоровими нитками вишивала долю.

Вишивала та й бажала, щоб була красива,

Щоб мені завжди всміхалась доленька щаслива.

Жовта нитка, то врожай, а зелена – жито,

Вишивала мама долю хрестиком завзято.

Вишивала мама долю, мир в душі і спокій,

І молитвою встелила шлях земний широкий.

Оберіг цей буду мати і до серця притулю,

Навіть як життя закине у далеку чужину.

(пісня «А сорочка мамина …)

 

Вчитель:  Діти, ви сьогодні всі прийшли  у дуже красивих вишиванках. А що цікавого ви можете розказати про свою вишиванку???

 

Учень: 
Вічна пісня барв і кольорів,
Неповторна музика натхнення!
Шепіт трав і шелест яворів,
І дзвінкі турботи сьогодення.
Хрестиком покладено в рядки,
Поспліталось, блиснуло веселкою
Ніжність материнської руки
Пісні ще весільної, веселої.
Дух народу в колір заплете,
Проросте і піснею, і цвітом.
А над світом, гляньте, а над світом
Українська вишивка цвіте! 
 

Учень.
А я іду по світу в вишиванці
Встає над світом щире сонце вранці
І землю гріє променем ясним.
А я іду по світу в вишиванці.
Я – українець! І горджуся цим.
В нас обереги вишивають здавна.
Така традиція в народі прижилась.
Вона прадавня, вічна й дуже славна.
В культурі й до сьогодні збереглась.
Ані вікам, ні моді не здолати…
Вона в людському серці і в душі.
У ній любові, мрій, надій багато
І ти традиції забути не спіши.

Учень:
Учись, дитино, гарно вишивати –
Це творчість і поезія душі.
У вишивці закладено багато…
Від неї відцуратись не спіши.
У ній краса, билина, дума й казка,
В ній подих вітру, шепіт квітів й трав,
Любов, турбота, ніжність мами, ласка,
Чарівність й диво сонячних заграв.
Учись, дитино, гарно вишивати,
У вишиваночку вдягнеш колись дитя
І будеш колискової співати.
Усе повториться, таке воно – життя.
 

Учень:
Якщо людина хоче вишивати,
Знайдеться в неї голка, нитка, час…
Зуміє всі відтінки підібрати,
Й шедеври вийдуть з-під руки не раз.
Якщо людина хоче вишивати,
Побачить в цьому радість і красу.
І по узорах буде мандрувати,
І вишиє на квіточці росу,
І створить диво, первозданну казку,
Їй усміхнеться сонечко в вікні,
Бо відіб’ється і любов, і ласка
У хрестиках на білім полотні.
 

Учитель:
    Якщо людина хоче вишивати… Все залежить від її бажання, наполегливості, праці.  Діти, пам'ятаймо:
Якою би не була в кожного з нас доля,
як би не складалися обставини життя,
яким би не було становище в Україні та у світі,
яка пора року не була би за вікнами наших осель,
нас поважатимуть доти,
доки ми поважатимемо самих себе,
доки ми пам'ятатимемо про своє коріння
і шануватимемо наші традиції!
(пісня  «А я бажаю вам добра»)