Виховний захід"Спомин…(весна 2014)"

Спомин…(весна 2014)

Мета: виховувати гордість за свій народ, шанобливе ставлення до воїнів-захисників, ветеранів АТО, зміцнювати почуття патріотизму учнів, формувати гуманний світогляд, спрямований на недопущення жахів війни, сприяти збереженню пам’яті про тяжкі випробування нашого народу.

Обладнання: мультимедійна дошка; портрети загиблих воїнів-захисників; свічки (18шт.); маки; плакати та дитячи малюнки. Використано відеоролики з документального фільму: «Хрест перший.  Блокпост під Волновахою».

Хід заходу

Музичний супровід «Мамо не плачте»(гості та учні займають свої місця в залі)

Відеоролик 1 (початок фільму до – 1хв.40с.)

Учениця.

 А на моїй землі іде війна,
Стріляють танки і ревуть гармати.
Сповита горем, в чорному вбранні,
Сльозами вмилась не одна вже мати.

Найкращі з кращих падають від куль,
Грудьми своїми землю прикривають.
Сумним набатом в селах і містах,
Звучать слова: «Герої не вмирають!»

Вони живуть навіки у серцях
І в пам’яті народу України.
І не дозволять нашим ворогам
Перетворить Вітчизну на руїни.

Ми вистоїм. Здолаємо катів,
Як маків – цвіт розквітне Україна!
На тих місцях, де йдуть тепер бої,
В земнім поклоні схилиться калина.

 Учитель.  Ось таке наше сьогодення: з відчаєм, кров’ю, сльозами, боротьбою, непримиренністю та великою вірою у майбутнє.

Добрий день, шановні гості, колеги, учні. Наша зустріч присвячена роковинам трагедії, що сталася 22 травня 2014 року під містом Волноваха. Сьогоднішній захід я назвала «Спомин…». Минуло 5 років від дня трагедії, а для когось це було ніби вчора. Цей спомин для кожного свій.

Для нені, яка втратила сина- це спомин, що поділив життя на до та після, якщо це після є.

Для бійців 51-ї бригади- це те, що хочеться забути  і хоча б одну ніч поспати не кидаючись, але підсвідомість завжди повертає у ніч 22 травня 14-го року.

Для когось- це спомин з військових хронік АТО2014, яких було багато та чи всі запам’ятаєш.

Особисто для мене -це болісний спомин, що стався на моїй землі, яка увібрала в себе останній подих того, хто прийшов захищати мій дім. Сором за тих, хто сьогодні не розуміє цінності своєї української родини, а проситься сиротою до іншої країни. Та велика надія на те, що все це не було марним. Тому бережіть цей спомин, як пересторогу на майбутнє.

Коли емоції вже вщухли, а непроста історія подій на 10-му блокпості до сьогоднішніх днів до кінця не почута, саме час говорити. Говорити прямо і щиро, не проклинаючи й не каючись, спокійно і врівноважено, відтворюючи в пам’яті кожен спогад мерехтливими кадрами хроніки весни 2014р., коли все тільки починалося.

Учень. Передумови трагедії:

• Недооцінка дієздатності української армії.
• Спроби сепаратистів підняти заколот в інших областях.
• Високий патріотизм та нова влада.
• Активний захист кордонів з Донецькою та Луганською областями.
• До 22 травня бої тривали лише в Слов’янську.
• Волноваха відкривала шлях на Маріуполь.

Учень.    Перед захисниками було поставлено задачу, створити 9 блокпостів: Курахове-Богоявленка-Вугледар-Павлівка-Єгорівка-Волноваха… 10-й блокпост наказано організувати під Анадолем. До Волновахи 51 бригаду не пропустили проросійськоналаштовані місцеві жителі. Офіцери отримали наказ вести роз’яснювальну роботу та уникати конфліктів.

 Відео 2( з 9хв.-14хв.54с.)

Відео3(з 15хв.48с.-18хв.48с.)

Учень. Між 4 та 6 годинами ранку на український блокпост, окремої механізованої бригади 51, здійснили напад бойовики ДНР. Захисників було розстріляно.

Відео 4(з 20хв.-27хв.06с.)

Учитель. Хлопці були здебільшого з Волинської та Рівненської областей. Дому не повернулись 18 найкращих чоловіків, які ціною свого життя подарували нам українське майбутнє. І лише мама, яка втратила часточку серця, вірить, він завжди поруч: подихом вітру, променем сонця, краплиною дощу.

Пісня.» Мама»

Пам’ятайте, вони назавжди з нами. Поруч. Пишайтеся тим, що ви українці. Пам’ятайте всіх і кожного хто пожертвував усім, подарувавши нам мирне небо.

Відео 5( з 46хв.35с-48хв.51с на відео накладено пісню « Плакала калина») учні розставляють свічки за кількістю загиблих.

Учні. Нам  невідомі всіх їх імена,

  Хто їх чекає, хто за ними плаче,

Де їхній дім, як їм болить війна,

Яке в них серце-щире чи терпляче.

Як страшно їм, коли усе горить,

Коли руїни, смерть перед очима,

І як в бою важлива кожна мить,

Які в них білі крила за плечима.

Нам невідомі мрії й здобуття

Всі їхні рани, всі слова прощання,

Вони- солдати, що кладуть життя,

Заради нас і мирного світання.

І без імен помолимось за них,

За трохи вдачі світлої, простої

В час зрад страшних і втрат таких

І без імен для нас вони герої.

Пісня «Герої не вмирають»

Учитель.  Пам’ять не можна перекреслити, викинути, можна від неї свідомо відмовитися або перелаштувати під себе, але час все розставить на свої місця. І той хто втратить історичну пам’ять, втратить гідне майбутнє.

Вірш від випускниці нашої школи Степурської Юлії

Чи пам’ятаєш ти, яке на смак життя?

Мов келих доброго червоного вина,

Солодкого , мов чари забуття,

І терпкого, немов сама війна.

Чи пам’ятаєш ти, яке життя на смак?

Як ріки сліз, промиті у  скорботі,

Чи лемет горя, серед глухої ночі?

Війна- ось сенс твого буття,

Отрута мирного, спокійного життя

Твоя кохана, твоя безлика смерть,

Нічний кошмар, єдине, що ламає тебе вщент.

Не бачиш більш надії й орієнтирів,

В думках лиш трунок сірості горить

І стерті вже давно всі мрії та бажання

Лиш поле маків за спиною шелестить.

Червоне поле мовчазний володар душ

Могила для героїв, не чути вже їх мук,

Нечути болю, не видно їх страждань

Німі ці бранці, немає сподівань

Ми бачимо лиш квіти,

Та в них чиєсь життя,

Запалене червоним, воно лиш розквіта.

Війна-не просто слово, пробач її жнива

Криваві борозни, замучені тіла

І в кожного, хто бачить її дешевизну

Стоїть тавро солдата, який поліг в бою.

Коли настане завтра

І стане краще світ,

І смерть від кличе свиту

Із любих серцю міст

Коли війна закінчиться, 

І закипить життя,

Як вирине надія із терен забуття

Настане кінець болю, не буде більше втрат,

Але поля червоним завжди тепер горять.

Діти виконують гімн України.

Учитель. Я вірю, що не лише слова: » Душу  й тіло ми положим за нашу свободу» будуть пророчими, а й слова: «ще не вмерла України, ні слава, ні воля, ще й нам, браття українці, усміхнеться доля»

Подарунки-сувеніри для військових.

Заключне слово вчителя. Рідним загиблих. Низький уклін Вам, шановні батьки та рідні. Ви виховали справжніх чоловіків навіть, якщо декому з них було лише за 20. І знайте, що у невеличкому селі Микільському, Волноваського району, Донецької області назавжди запам’ятають хто для нас тримає мирне небо.

Військовим. Шановні захисники, бажаю, щоб ваші руки частіше тримали дитячі рученята ніж зброю. Обіймали найрідніші мамині плечі, а не приклад і дивилися в очі коханої, а не в приціл. Щоб вас зустрічали зі сльозами на очах від щастя, бо ви вдома. Щоб вам було кого захищати, але не від кого. Пробачте нам інколи наше нерозуміння та не розчаровуйтесь в нас.

Всім. Бажаю всім  нам буденного мирного неба, тихої української ночі та навчитися цінувати мир не тільки коли йде війна.

Пісня під гітару» Ти можеш…»