Виховний захід "Святий Андрію поможи - судженого мого покажи"

Про матеріал
Сценарій Андріївських вечорниць розрахований на дітей 7-9 класів. Захід проводиться в кращих традицій звичайного українського села. Тут і розмови матері-господині (роль може виконувавати класний керівник) з донькою, і співання українських народних пісень, і суперечки парубків з дівчатами (веселі частівки), і гадання
Перегляд файлу

 

 

 

             

СЦЕНАРІЙ  
АНДРІЇВСЬКИХ  ВЕЧОРНИЦЬ

 

                                                                                                 ПІДГОТУВАЛА
                                                                                          КЛАСНИЙ КЕРІВНИК
ВЧИТЕЛЬ МАТЕМАТИКИ
                                                                                                      ЗАВАЛІЙ ОЛЬГА  ЛЕОНТІЇВНА
                                                                                                      

 

 

Святково прибраний зал, інтер’єр – українська хата. Вбігає Маруся.

ОЛЕНКА. Матусенько, де ви там? Нікого немає. Мабуть, побігла свою куму Наталку кликати на вечорниці.

Звертається до залу

ОЛЕНКА. Доброго вам вечора, люди добрі! Ой, як же ж багато вас тут зібралося! Ви, напевно, усі хочете побувати на наших вечорницях.

Виходить господиня.

КАТЕРИНА. О, а це хто тут без мене хазяйнує?! Це ти Оленко? Що це ти тут розповідаєш, балакаєш без упину. Це вже чиста правда, що в твоєму язику немає кісток!

МАРУСЯ. Мамусенько, так, це я розповідаю всім про наші вечорниці. Ой, так хочеться вже швидше їх розпочати і вареників наших покуштувати!

КАТЕРИНА. А в кого це ви, Оленко, хочете проводити вечорниці?

МАРУСЯ. Як в кого? Так у нас, мамусенько. Ми ж вами домовилися.

КАТЕРИНА. Ніхто зі мною не домовлявся і нічого я не знаю. Знайшли місце де проводити.

МАРУСЯ. Мамусенько, та що ви таке говорите. Он подивіться скільки людей тут зібралося. Що ми їм скажемо. Кажіть чи дозволите в нашій хаті вечорниці проводити?

Катерина задумалася.

МАРУСЯ. Що ж то люди тепер скажуть? А-а-а скажуть, що у цілому селі не знайшлося хати на вечорниці! Раз так, тоді я піду!

Іде до дверей.

КАТЕРИНА. Ой, Оленко, почекай! Та я ж пожартувала. Коли на те пішло, то я дозволяю.

МАРУСЯ. Що ж то ви, мамо, усім нам голови морочите! Я біжу покличу дівчат і хлопців.

Вибігає з хати.

Катерина застеляє стіл, запалює свічку, сідає за столом.

КАТЕРИНА. Ось так завжди. Така вже хитра в мене Олена, наче лисиця. Вона завжди вміє викрутитися! Та ж у мене пішла. Точнісінько, як я була колись молодою.

Звучить мелодія. Чути стукіт у двері.

ЗОРЯНА. Доброго усім вечора!

НАТАЛЯ. Доброго вечора, у вашій хаті, тітко Катерино!

КАТЕРИНА. Заходьте дівчата, розсаджуйтеся. А моя Оленка десь пішла за вами і забарилася. Ох і вредна ж вона. Мабуть, хлопці зустріла десь у селі тай теревенить з ними. Що ж доведеться починати вечорниці без неї.

Вбігає Маруся.

ОЛЕНКА. Добрий вечір, дівчата! Ви уже тут, а я вас по всьому селі шукаю.

КАТЕРИНА. Присідай, доню поруч дівчат та й до роботи приступайте.

Дівчата починають вишивати. Звучить мелодія.

ОЛЕНКА. Що ж це наші хлопці забарилися і пісень їхніх не чути!

Стукіт у двері. Заходить Павло.

ПАВЛО. Добрий вечір у вашій господі!

ОЛЕНКА. О, Павле, а я це вас усіх уже згадую. А де інші хлопці?

ПАВЛО. Та вони в центрі села радяться: йти їм на вечорниці чи не йти.

ОЛЕНКА. Нічого собі. Так ми оце вечорниці почали, вареників не їмо, чекаємо на них, а вони по селі «вишивають». Раз таке діло, то ми їх провчимо. Подавайте дівчата вареники і всіх пригощайте. А прийдуть, то нехай слину глитають і макітру вилизують.

КАТЕРИНА. Е ні, Оленко, почекаємо на хлопців. Які ж це вечорниці без них?

Звучить мелодія «При долині кущ калини».

В цей час чути галас і стукіт у двері.

ОЛЕНКА. Агов, хто такий?

ЖЕНЯ. Пес сліпий (гавкає).

ОЛЕНКА. Не пустимо! Як візьмемо рогатини, поламаєм ваші спини!

ВІТАЛІЙ. Та пустіть, це ж ми хлопці.

ОЛЕНКА. Та заходьте вже, заходьте!

Хлопці заходять до хати.

Одна з дівчат виходить на перед і починає співати коломийку.

ЗОРЯНА. У Горбкові добре жити,
                            Наш Горбків при горбі.
                            У Горбкові такі хлопці,
                            Як підпеньки у торбі.

МИХАЙЛО.         Тос Зоряна заспівала,
                               Тос ми мила вдала,
                               Така вчора на базарі
                               Диньки продавала!

НАТАЛЯ.           Ти думаєш, Віталіку,
                            Що я тебе любила
                            Кобись стояв коло води,
                            Я б тебе втопила.

НАЗАР.   Ти думаєш, Оленочко,
                 Що за тобов гину,
                 Я за другой дівчиною
                 Лиш бровами кину.

ОЛЕНКА. Ти думаєш, дурний Місько,
                   Що я тебе хочу,
                    Я такими парубками
                    Коноплі волочу.

АНДРІЙ. Ти не думай, Наталочко,
                  Що за тобой гину,
                  Я таких, аж двадцять штири
                  Маю за годину.

 ЗОРЯНА: Ішов Женька з вечорниць темненької ночі,
                  Сидить гуска на воротях, вирячила очі.
                  Він до неї: гиля, гиля, вона й полетіла,
                  Коли б не втік болотами, була б Женьку з'їла.

ВІТАЛІЙ: Ой на горі, на току, курчата чубаті,
                 А у нашому селі дівчата горбаті.
                 Куди йдуть – губи дмуть, кирпу задирають
                 А як баньками лупнуть, то собак лякають.

 НАТАЛЯ: Сів Андрійко біля мене і ще й люльку курить
                   Я думала, що він любить, а він мене дурить.

ЄВГЕН: В нашім селі нема плотів, і щось не городять
              А то наших дівчатоньок сліпі діди водять.

ЗОРЯНА: Калита – Калита
                  В хлопців хисту нема,
                  Ні співать, ні говорити,
                  Тільки витрішки ловити.

 ПАВЛО: Хвалилась Оленка, що має маєток,
                Одну ложку, одну вилку ще й двоє горнєток.

 ОЛЕНКА: Не стій коню коло плота,
                   Не їдж околота.
                   Не стій Павле коло мене,
                   Не топчи болота.     

НАЗАР: У Горбкові густо хати, вітер не провіє,
              Сама мати ложки миє, Зорянка не вміє.

НАТАЛЯ: Йшов Віталік з вечорниць вночі слободою,
                  Сидить сова на воротях, крутить головою.
                  Він сердега, як побачив – та й через городи,
                  Заплутався в бур'яни та й наробив шкоди.

ВІТАЛІЙ: У Горбкові нема дров, лиш самі поліна,
                  У Горбкові такі дівки – хлопцям по коліна.

ОЛЕНКА: Та не думай гордий Женька, що про тебе дбаю
                  Я такими як ти мудрий плоти підпираю.

ЄВГЕН: Ой кувала зозуленька,
              Та й сіла на дубі
               Були б ви дівчата файні
               Як мали б всі зуби.

ПАВЛО: Дівчата, хлопці, не будемо сваритися, краще всі разом порозважаємося, поворожимо.

ОЛЕНКА:  А й справді, дівчата, вже пізня година, а ми ще й не ворожили. Я знаю таку ворожбу: беремо дві тарілки з водою, в них кидаємо по листочку барвінку. Якщо листочки розійдуться в різні боки – то не бути цього року з милим в парі, а коли зійдуться – то бути.

Ворожать

ЗОРЯНА: А я вмію так ворожити. Для цього треба взяти два сірники і задумати ім'я вашого хлопця. Взяти по одному сірнику в руки і запалити їх. Якщо головки сірників нахиляться одна до одної, то ви любите одне одного , а якщо ні – то не любитесь.

Ворожать

НАТАЛЯ: Дівчата, а давайте поворожимо ще так. Для цього бажаючі дівчата виходять за двері. А ми беремо 4 тарілки, намисто, чарку, мотузку, книжку. Хлопці розкладають речі під тарілками. Дівчата по одній виходять і вказують на тарілку.

Книжка – буде розумний чоловік;
Намисто – дівчина засидиться в дівках;
Чарка – чоловік буде п’яницею;
Мотузка – чоловік буде бити;
Мишка – чоловік понад усе в житті любитиме свій комп’ютер;
Пензлик – чоловік буде майстром по ремонту;
Перстень – скоро заміж вийде дівчина;
Квіточка – цей рік дівчина ще дівуватиме;
Лялька – вас зрадить ваш коханий;
 

Ворожать

КАТЕРИНА: Поки будуть варитися вареники, давайте пригадаймо, як колись ворожили ваші мами, бабусі і прабабусі.

ЄВГЕН: Моя мама розповідала, що коли була такою як дівчата наші, то ворожили за допомогою чобота. Отже, бажаючі поворожити, прошу на середину. Зніміть з лівої ноги чобіток чи туфельку і від столу по черзі вимірюють долівку до порога: кора перша стане на поріг – та першою і вийде заміж. Але перед ворожінням слід усім дівчатам прочитати такі слова:

Ох, Андрію, Андрієчку,
Даруй нам надієчку,
Хто з нас із дівчат
Перша заміж вийде.

Ворожать

МИХАЙЛО: А моя бабця таким ворожінням наперед знала ім'я свого нареченого – мого діда. На аркушах паперу дівчата пишуть імена хлопців. Потім перемішували їх, клали у шапку і свого «хлопця» обирали.

Ворожать

НАТАЛЯ: А моя мама розповідала, що вони з подругами теж ворожили. Дівчата брали зі собою на вулицю насіння коноплі , сіяли ним на сніг і говорили:

Андрію, Андрію,
Конопельки сію,
Спідницею волочу
Заміж вийти хочу,
Дай, Боже, знати.

                 Потім набирали жменю снігу, де сіяли коноплі, вносили в хату і коли сніг розтав лічили: якщо парна кількість – доля знайдеться цього року, непарна – чекати наступного Андрія Добродія.

Ворожать

ОЛЕНКА: А я знаю, як ім'я судженого дізнатися. Кожна дівчина бере шкарлупку з-під горіха, в неї ставить свічечку. На краю великої тарілки написані імена хлопців. До якої стрічечки підпливе ваш «кораблик» той і буде судженим.

Ворожать

ЗОРЯНА: Дівчина підходить до стола, бере в руку срібний чи золотий ланцюжок , задумуючись про своє майбутнє: по нареченого, кількість дітей, навчання… Чітко уявивши, що саме цікавить, дівчина кидає ланцюжок на стіл і дивиться на фігуру, котра вийшла:

Коло – у майбутньому складеться ситуація, для розплутання якої треба буде докласти багато зусиль;
Овал – непроста ситуація, яка однак не вимагатиме особливих втрат;
Пряма – успіх та найсприятливіший час для здійснення своїх мрій;
Змійка – варто бути обачним і не довіряти людям навколо тебе;
Заплутаний вузол – чекайте інтриг;
Трикутник – ознака вдачі у справах;
Метелик або бантик – до побачення, кохання, а, можливо, й весілля;
Буква – чекайте на новий роман з людиною, ім'я якої починається на цю букву.

КАТЕРИНА: На вечорницях була одна весела гра – Калита. Калита – це великий корж із білого борошна, який печуть усі дівчата разом, адже кожна має взяти участь у готуванні калити. Тож місять тісто всі за чергою, від найстаршої дівчини до наймолодшої. Тісто солодке, з медом. Зверху Калиту оздоблюють сухими вишнями чи родзинками. Всередину калача протягують червону нитку, за яку підвішують калиту до найвищого місця в хаті, щоб парубок міг її дістати зубами, лише тоді, коли добряче підскочить.  Біля калити стає вартовий – «Пан Калетинський». Він запрошує «Пана Коцюбинського» кусати калиту. «Пан Коцюбинський» бере коцюбу поміж ноги, ніби сідає верхи на коня, і іде кусати калиту. Завдання Калетинського – розсмішити Коцюбинського, бо тоді не можна кусати калити.

Бавляться

КАТЕРИНА: Вже й наворожили собі долі і всю роботу переробили. Дуже вам дякую, що мені всі допомагали.

ОЛЕНКА: Тим часом зварилися наші варенички. Тож прошу усіх до столу. Приготуйтеся. Любі гостоньки, а вареники наші не прості, а з сюрпризом, кому попадеться, тому й пощастить.

Всі частуються варениками

ЗОРЯНА: Дівчата, хлопці! Вже пізня година, треба додому вертати.

КАТЕРИНА: Дякую вам усім, що прийшли до нас на вечорниці!

ОЛЕНКА: Матусенько, я піду, проведу дівчат та хлопців.

КАТЕРИНА: Іди доню, не барися,
                      У сінечки тай вернися,
                      Бо на дворі піст наступає,
                      А хто його опроскоче,
                      Той Великодня не побачить.

Гасить свічку

 Ой така то гарна прибрана й багата ніколи не змеркне українська хата.

docx
Додано
19 вересня 2022
Переглядів
329
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку