Виховний захід "Свято української вишивки"

                                     Свято української вишивки

Ведучий 1 Мамина світлиця... Що є дорожчим для кожного з нас. Вогник домівки завжди світить теплом маминої любові, в якому жевріє і буде жевріти нетлінна краса вишивки.

Ведучий 2                                                                                                                                                                                                            Той мамин з оберегами рушник                                                                                                                                                         Та мамина сорочка-берегиня

На всіх шляхах кривавих і страшних

Нас сотні раз хрестами осінила.

Ведучий 1 У звичаях і традиціях українського народу виявився його потяг до краси, поетичність, пісенна вдача, висока естетична культура й обдарованість.

Ведучий 2 Погляньте на стіни нашої світлиці. Вони прикрашені рушниками. Ці рушники для нас не лише красиві, а й дорогі: адже їх вишивали наші матері, бабусі, прабабусі.

(Під мелодію пісні «Ой, рушник- рушничок кольорова доріжка» заходять дівчатка з рушниками, потім читають вірші)

Читці

Цим рушникам вже літ і літ!

Моя їх мама вишивала,

Щоб став добрішим білий світ

І в кожен хрестик серце вклала.

З тих давніх пір до цих часів

Вони цвітуть над образами

Відбиті в маминій сльозі

І скроплені її сльозами.

Бувало всього на віку –

І сірі дні, і дні погожі...

Зозуля кликала: ку-ку!

І буйно квітли рожі.

 

Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

І чую: гуси зняли крик,
Зозуля закувала

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-м ята.

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.

І біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало...

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала.

(Діти виходять, а рушники вішають у залі)

Ведучий 2           

Сумне й веселе вишиття,

Літа печальні - нитка чорна

 І мамине усе життя

На рушниках читати можна.

                     (Г. Костів-Гуска)

Ведучий 1 Український рушник. Це не просто хатня річ, прикраса. Це символ чистоти почуттів, глибини любові до дітей, відданості коханому, міцності сімейних узів .

Ведучий 2 Рушник- це задушевна українська пісня, заспівана розмаїтими засобами ткання, вишивання , вибійкою, буйною фантазією орнаменту, у який наш народ уклав свою поетичну душу.

Ведучий 1 На ньому вишита доля українського народу.

Ведучий2 На ньому переплелися і радість...

Ведучий 1 І біль...

Ведучий 2 І щастя...

Ведучий 1 І горе...

Ведучий 2 Рушник супроводжував людину все життя: від народження і до смерті. Стверджують, що саме слово «рушник» походить від слова «рушати».

Ведучий 1 Мати, проводжаючи сина в дорогу, замотувала хлібину в шматок білого полотна і промовляла: «Рушай щасливо, хай благословить тебе Бог!» або «На руш благословляю!»

Ведучий2 Саме про це співається в пісні А. Малишка « Рідна мати моя» .

Пісня «Рідна мати моя» А. Малишка

Читець

Веселкою сплелися кольори

На рушничку твоєму, наче доля.

На нім—тобою прожиті роки,

Усі достоту, з радощами й болем.

Усе на нім: вечірняя зоря,

І росами умите раннє сонце.

На нім і сльози, й посмішка твоя,

Хатинка рідна і твоє віконце.

На цьому рушничку—твої безсонні ночі.

Дивлюсь на нього я і бачу твої очі. (Л. Левицька)

Ведучий 1У різних районах України рушник називають по-різному, залежно від його призначення. Приміром , рушник для витирання рук і обличчя - утирачем, для посуду , стола й лави - стирачем.

Ведучий2 Рушники для прикрашання хати називали «кілковими», вішали їх між вікнами, над вікнами.

Ведучий 1 Рушники, які прикрашали ікони, вішали на покуті. Такі рушники називаються «надобразники» та «покутники».

Ведучий 2 Проводжаючи в далеку дорогу рідних, мати дарувала рушник , щоб він зберіг їм життя, щоб швидше вони повернулися додому,щоб дорога була щасливою. Такі рушники називають подарунковими.

(На фоні музики читець читає вірш)

Читець

Він причаївся

На бильці мого ліжка—

Вишиваний Із країв

Пташками та вишнями

Увесь білий, а впоперек—

Червона стрічка, 

Наче сонця схід над криницею...

Вишивала бабуся його молодою.

Тягнула голкою

Радість і біль,

І вплітався рушник цей в щербату долю,

А на ньому—і хліб, і сіль...

Крізь сторічну даль,

Крізь журбу і печаль

Він до мене прийшов

І мені приніс

Щебетання птахів,

Мрії жагу, солоність бабусиних сліз

І народного генія

Невмирущу печать. (В. Рисцов)

Ведучий 1 Вишитий рушник - неодмінний атрибут традиційних народних свят. Він завжди був знаком гостинності, на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль.

Ведучий 2 На рушниках приймали новонароджених, а також проводжали людину в останню путь.

Ведучий 1 Під час будівництва нового дому рушниками піднімали сволок..

Ведучий 2 Не обходилось без рушників і весілля. Рушник, на який ставали молодята, був запорукою вірності.

Ведучий 1 Саме рушником зв’язували руки нареченим, бажаючим їм щасливої і міцної сім’ї.

Ведучий 2 Раніше в кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. Вісім віків живуть легенди про незвичної краси посаг,яким здивувала Францію донька Ярослава Мудрого. Не перед парчевими шатами завмирали вибагливі французи, а перед вишиванками нареченої.

Ведучий 1 Зазвичай в Україні сусідам неодмінно показували посаг, виготовлений дівчиною на виданні. «Дати рушники— традиційно означало згодитися на шлюб і готуватися до весілля».

Ведучий 2 А зараз у виконанні групи наших учнів ми побачимо  фрагмент сватання.             

                                        Сватання

Мати: (побачивши сватів, каже дочці) Дочко, вже старости прийшли. Вийди з хати.

(Входять старости—два чоловіки з паличками в руках, знімають шапки, низько кланяються і кажуть:)

Свати: А пустіть, будьте ласкаві, в хату,

Кланяємось вам, свате, хлібом-сіллю. (Дають хліб).

Батько й мати: Спасибі за хліб, за сіль.Сідайте.

Свати: Ми прийшли до вас шукати куниці, що ховається під солом’ яні копиці.

(Входить дівчина і, наче засоромившись, стає коло печі й колупає її).

Батько: Бачите, ловці-молодці, що ви наробили: мене з жінкою засмутили, дочку пристидили, що скоро піч зовсім повалить. Так ось що ми зробимо: доброго слова не цураємось, а щоб ви нас не порочили за те, що ми передержуєм куницю-красуню-дівицю, то перев’ яжемо і тоді все добре скажемо. Дочко! Прийшла черга і нам до прикладу казати, годі піч колупати, а чи нема чим цих ловців-молодців пов’ язати?

(Дочка мовчить, колупає піч).

Мати: Чи чуєш, що батько каже? Іди та давай чим людей перев’ язати. А може, нічого не придбала, та з сорому піч колупаєш? Не вміла матери слухати. Не вчилася прясти, не зробила рушників? (Дівчина йде в кімнату і виносить звідти на тарілці два вишитих, хрест на хрест покладених рушників, кладе їх на хлібові, вклоняється й цілує руку батька та в неньки, потім оперізує рушниками сватів.)

(Свати вклоняються і кажуть:)

Свати: Спасибі батькові й матері, свою доню рано будили і доброму ділу вчили. Спасибі й дівочці, що рано вставала, тонко пряла і гарні рушники придбала.

(Входить молодий. Дівчина виносить червону хустку).

Батько: Цьому, дочко, сама чіпляй, за пояс хустку затикай, та до себе притягай, та слухай його шануй. (Дівчина дарує хустку. Обоє кланяються батькам).

(Дівчина дарує хустку. Обоє кланяються батькам).

Ведучий 1

Спасибі тобі, моя ненько,

 Що будила мене раненько,

А я слухала, вставала,

На рушники тонко пряла

Тонко пряла,вишивала,

А сьогодні їх подала.

                                              Про сорочку

Ведучий 2 Українці оздоблюють вишивкою не тільки рушники, а й одяг, різноманітні речі, предмети релігійного культу. Майже всього торкнулися руки вишивальниці.

Ведучий 1 У такий начебто нехитрий спосіб творилась краса і затишок в оселі: тіло оберігалось від злого ока вишивкою на вбранні, обійстя було захищеними вишитими речами з орнаментами , насиченими глибоким символічним змістом.

Ведучий 2 Одним із найдавніших елементів одягу була сорочка. У давні часи вона була як натільним, так і верхнім одягом.

А ще вона була провідником магічної сили, прихованої у людині, тому що безпосередньо облягала тіло, оберігала її від холоду, і від злого ока.

Ведучий 1 Вишивка на сорочці виконувала роль оберегу. Вишивали комір або смужку, яка облягала шию, манжети рукавів та поділ сорочки. Вишивка, як бачимо, ніби обрамляла тіло людини, і тому не могло на неї подіяти ніяке зло.

                                               

                                                      Легенда

Існує легенда про те, як на землі лютувала пошесть. Вимирали сім ’ї та навіть цілі села. І ось одна жінка, утративши сім ’ю, крім одного найменшого синочка, молила Бога, щоб він зберіг хоч цю її дитину. І Бог відкрив їй таємницю,

Виший дитині і собі на сорочці хрести - знак для ангелів, бо на кому нема хреста, той загине. Але нікому не розповідай про це, бо загинеш сама і твій син.

Жінка зробила все так, як було велено, але не могла дивитися на те, як помирають інші. І ось розповіла вона всім про обереги, та люди не повірили їй. Тоді вона зірвала сорочку із сина, і він помер на очах у всіх.

З того часу люди вишивають сорочки. І є вони оберегами від усякого зла.

Пісня «Мені сорочку мама вишивала» 

(Заходять хлопець та дівчина в старовинних сорочках)

Ведучий 2 Чоловіча сорочка вишивалася на комірі, на грудях та на манжетах. Жіноча сорочка-вишиванка повинна сягати «кісточок». Вона носилася з плахтою або запаскою. Сорочки вишивали червоними, синіми , чорними, сірими, білими нитками. Рукави  широкі.

Ведучий 1 Як же виготовлялося полотно для сорочок та рушників? У давні часи жінки самі пряли полотно з кращих сортів коноплі та льону. Виготовлене полотно вимочували у воді, збивали прачами і білили на сонці. Відбілювання на відкритому просторі в природі являло собою магічний процес. Духи всіх стихій Природи (вода,вітер,сонце ) брали участь у цьому процесі, допомагали людині. Пройшовши такий шлях творення, полотно набувало унікальних властивостей.

Ведучий 2 Ніколи не бралися за вишивання зопалу, а спочатку роздумували, заспокоювались, молились. Починали вишивати у четвер—день, коли найбільше сприяють вищі сили, на цей день припадає пік працездатності людини в тижні. Узявши до рук голку з ниткою, читали молитву і зі словами «Господи, допоможи » починали вишивати.

Ведучий 1 Коли відкладали роботу до наступного дня , то не залишали полотно як-небудь - акуратно його складали. Якщо залишити зім’ятим , то й доля так піде - не буде порядку.

Ведучий 2 Найпоширенішими кольорами української вишивки є чорний і червоний. Червоний - то любов А чорний - то журба. Співається у пісні на слова Д.Павличка «Два кольори».

Ведучий 1Чорний колір - це не тільки журба. А й символ української землі - годувальниці, до якої українці ставилися з особливою святістю. Червоний колір - найбагатший, найкрасивіший, його захисна сила неперевершена. Жовтий колір символізує вогонь, сонце,пшеницю, блакитний—воду.

Читець

 Вишиванку вишивала навесні твою, 

В нитку мрію укладала і любов свою.

Ніжну мрію, що шепоче тобі казку в сні.

Що цілує твої очі і співа пісні.

Все найкраще в ній зібрала із долин і гір.

І в мережку повкладала у хрещатий взір.

Хай на серце тобі це ляже наче цвіт в маю

і душі твоїй розкаже про любов мою. (Нар. творчість)

 

Ведучий 1 У маминих і бабусиних вишиванках любов і ніжність, добро і щедрість, вплетені їхніми руками в кожний хрестик, кожну квіточку на землі і на полотні.

Ведучий 2 І такі вони барвисті й сонячні, як наша українська земля. Такі ніжні та ліричні,як наша пісня. А веселі і грайливі,як наш український танок.

Ведучий 1 У виконанні танцювального ансамблю «Водограй».

 

Ведучий 2 Дякуємо, діти, вам за танок. Скажіть, а хто вам справив такі гарні вишиваночки? (діти відповідають)

Ведучий 1 А що ви знаєте про нашу українську вишивку? (вірші, прислів’ я) Розкажіть нам.

Дитина 1

Візерунок падає з комірця

Хай буде обновонька до лиця,

То не просто квіточки-квіточки,

То любові ниточки-ниточки.

Дитина 2

 

Візерунок падає на рушник

Нехай квітка радує щиро всіх

Це не просто квіточки-квіточки

То любові ниточки-ниточки.

Дитина 3

А ще ми знаємо прислів’ я і приказки.

• Своя сорочка ближче до тіла.
• Йому пощастило, бо народився в сорочці.
• Рукав як писанка , а личко, як маків цвіт.
• У наших хазяйок та по сто сорочок , а у мене одна та й та біла щодня.
• Не лінуйся, дівонько вишивати—буде чим гостей 
• шанувати.
• Хата без рушників, що родина без дітей.
• Рушник на кілочку-хата у віночку.
• На рушничок стати-разом долі поєднати.
• На рушничок ступити -разом діточок ростити.

Ведучий 2 Останнім часом усе частіше можна побачити людей в українських сорочках—їх одягають у дні релігійних і національних свят, на наукові конференції та громадські зібрання. Певне,сучасні українці інтуїтивно відчувають, що їм бракує таємничих символів, які гармонізують життя.

Ведучий 1 Змінюються часи. Змінюються покоління, їхні уподобання та погляди. Змінюються одяг і прикраси. Але залишаються віковічні традиції, які єднають нас із нашими предками. Серед них і традиції, пов’ язані з вишивкою. Ці традиції є історією нашої країни,історією окремої родини,історією кожної людини. Тож збережімо цей скарб,щоб передати його наступним поколінням.

Ведучий 2 Дякуємо за увагу всім шанувальникам українського вбрання. А зараз показ моделей сучасного одягу, оздобленого вишивкою-оберегом.

(Учні та вчителі йдуть червоною доріжкою парами, демонструючи вбрання.)