Виховний захід "Т.Шевченко – великий син українського народу"

Т.Шевченко – великий син українського народу

/ Літературно-музична композиція за життям і творчістю Т. Г. Шевченка /

Мета: вшанувати пам’ять великого Кобзаря, викликати в учнів почуття любові та пошани до Т. Г. Шевченка; виховувати почуття патріотизму, гордості за свій талановитий народ.

Обладнання: портрет Т. Г. Шевченка, прибраний рушником та квітами, виставка творів Т. Г. Шевченка та книг про нього; плакати-висловлювання, ілюстрації до творів Шевченка, учнівські роботи за  творчістю поета, українська хата, лавка , мольберт, слайди

Учитель

 Його життя написане сльозами,

 Що запеклися кров'ю на душі.

У кожний звук, у кожний тон у  слові

Крізь чорноту минущих лихоліть

Услухайтесь! Почуйте в його мові

Те, що лікує, плаче й полонить.  Почуйте серцем голос...

           Виходять дівчина і хлопчик в українському вбранні

Учень. У старій хатині

Кріпака колись,

В тихий день весінній

Хлопчик народивсь.

Учениця. У тяжкій неволі

Ріс малий Тарас.

Він не вчився в школі,

Він ягнята пас.

Учень. Вмерли мама й тато ...

Сирота – в дяка.

Тут була в хлоп’яти

Грамота гірка.

Учениця. В пана – бусурмана

В Петербурзі – дім.

Кріпаком у пана

Був Тарас у нім.

Учень. Хоче малювати

Прагне він до знань -

Та за це багато

Зазнає знущань.

Учениця. За ясну свободу й

Світле майбуття –

Він віддав народу,

Все своє життя!

Звучать слава з мікрофона (або запис)

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

                   Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Лунає чарівно - лірична музика .

ЗТМ на сцені, поступово на екрані за допомогою проектора, з’являються зірки , одна із зірочок  сяє найяскравіше.

Текст учителя: За українською легендою , коли на небі спалахує зірка,народжується немовля. І починається новий  шлях, нова доля, нові мрії і сподівання, новий пошук і боротьба. Боротьба за гідне, щасливе, велике майбутнє.

Поступово музика стає голосніше,на сцені з'являється світло за лаштунками лунає пісня «Садок вишневий коло хати », з’являються дівчата, які  весело співають і танцюють одночасно ( атмосфера сцени повинна нагадувати побутове життя ) .

На останньому куплеті дівчата стають у фігуру,  відкриваючи матір , яка сидить з немовлям на лаві в глибині сцени, тихенько наспівує колискову. Дівчата помічаючи  її радісно вітаються , розмовляють між собою розносячи радісну звістку, жваво підходять до матері.

Дівчина 1: Катерина, Катерина народила!!!

Дівчина 2:Яке щастя! Хвала Богу!!!

Дівчина3: Ой, яке янголятко!!!

Дівчина4: Вітаємо тебе , а хто ж це - хлопчик чи дівчинка???

Матір: (посміхаючись) Дівчата тихіше! (лагідно)  Це мій - Тарасик!

Лунає лірична музика, матір повільно підходить на авансцену.

Матір: Мій маленький, милий  Тарасику, ти виростеш і станеш великою людиною,бо народився в любові та щирості!Хай щастить тобі , синку!

( дівчата підходять до матері на авансцену і повільно , спілкуючись між собою  йдуть за лаштунки, одночасно  з іншої сторони сцени виходить ведучий – учитель, промовляючи текст, на екрані з’являється портрет Шевченка, слайди його малюнків: хата, сад, тополя)

Учитель : 9 березня 1814 року народився видатний письменник,художник, поет -  Тарас Григорович Шевченко. Його творчий спадок  безцінний ,бо він втілює  собою вольовий , вільний , великий український народ. Україна - це Шевченко, Шевченко – це Україна. Його дитинство було дуже важке:  злидні, панщина,рано померла матір, батько одружився ,а мачуха його не дуже любила, і навіть сестра Катерина , яка опікувалась маленьким Тарасиком  вийшла заміж і покинула його. І не дивлячись на всі негаразди своєї долі, Тарасове серце було повне любові й віри. Він ріс дуже омріяним і допитливим,з цікавістю до всього , що його оточувало навколо. І тому він з жадібністю вчився у дяківській школі, щоб висловити  всі емоції, всю любов до рідної неньки України. Сотню разів у своїй творчості він повертався до білих щасливих хатинок, таємничих зелених бур'янів, ніжних квітучих гаїв, тендітної тополі, могутнього Дніпра. Натхнення і дивовижні образи він черпав з простих людей  і звичайного життя, які втілював в неперевершені шедеври.

Інсценізація   «Зіркове небо»

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

 Мати. Так , мій синочку, правда. (Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї. кладе голову на коліна матері, вона співає «Колискову»).

 Хлопчик.  А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює. І горить та свічка, поки людина не помре. А як помре - свічка згасає, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив...Мамусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, то її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, робить людям добро, тоді свічечка світить ясно, і світло це далеко видно.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся, мій хлопчику.(Гладить сина по голові).

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не маєм радісної днини,

Нам вік доводиться робить,

         Не розгинаючи і спини. 

Інсценізація уривка з повісті «Дитинство Шевченка»

Мати виходить, хлопчик сідає на стільчик поряд з учнями.

Ведучий. Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка «в науку».Дивна це була наука. П’яниця – дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками. Будучи уже відомим поетом, Т.Шевченко згадував ту школу,куди привела його кріпацька доля.

Тарасик.   Ти взяла мене маленького за руку

І хлопця в школу повела

До п’яного дяка в науку.

«Учись, серденько, і колись

З нас будуть люди»,-

ти казала.

Ведуча. Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.

Тарасик.   Там матір добрую мою

Ще молодою - у могилу

Нужда та праця положила.

Ведучий. Незадовго після смерті матері помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.

Тарасик.   Там батько плачучи з дітьми

 (А ми малі були та голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

мов мишенята. Я до школи-

Носити воду школярам.

Ведуча. Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».

 Інсценізація вірша.

Оксана. Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх ти співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас. Еге ж, малярем.

Оксана. І ти розмалюєш нашу  хату.      

 Тарас:Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж пити хочуть!

Оксана.  Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились.

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

 Ведучий. Хлопчик ріс мовчазним, завжди чомусь замислений, ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур'янах, за що в сім'ї його прозвали малим приблудою.

 Скільки тих шляхів на світі, і куди вони всі ведуть?

Сценка «Залізні стовпи»

(Маленький стіл, на столі миска, дерев'яна ложка, хліб. Тарас, батько та брат одягнені у білий одяг; мати та сестричка Катерина - у вишитих сорочках, спідницях; на голові у матері хустка, у Катрусі - стрічка. Невесела вечеря - зморений батько, зажурена мати, сестричка Катерина, брат).

 Сусід. Слава Ісусу Христу!

Всі. Слава навіки.

Брат.  У нас клопіт, Тарас пропав,  усі бур'яни обшукали, - як у воду впав!

Батько. Нічого, знайдеться. Може, заснув десь у бур'яні. Проспиться - прийде...

Брат. Ну й де дітись вражій дитині?

(Раптом чути: «Чумаки! Чумаки!»)

Сестричка. А ось і наш волоцюга з'явився!

Брат. Нарешті, прийшов!

Мати. Де це ти був?

Батько. Де це тебе носило досі?

Брат. Де ти блукав?

Батько. Де це ти був оце - питаю? Чому не кажеш?

Тарас. Був у полі та й заблудив.

Батько. Бачили отаке? Хто ж це тебе привів додому?

Тарас. Чумаки.

Всі. Хто?

Тарас. Стрінувся з чумаками. Питають: «Куди йдеш-мандруєш?»А я кажу : «В Кирилівку!» А вони кажуть: «Це ти ідеш в Моринці, а в Кирилівку треба назад іти. Сідай, - кажуть, - з нами, ми довеземо». Та й посадили мене на віз. І дали мені батіг волів поганяти».

 Батько. Бачили такого? Чумакувати надумав уже!і як воно згадало, що з Кирилівки? Почумакував, а тепер бери ложку та й сідай вечеряти.

Мати. Чого тебе понесло в поле? Чого? Як ложкою працює! Наче три дні не їв!

(Тарас швидко їсть і пошепки розповідає братові і сестричці, а вони уважно слухають. Мати підслуховує).

Мати. Ви послухайте, що цей волоцюга вигадує, старий цього не придумає збрехати, як воно. Каже, що ходив туди, де сонце заходить, бачив залізні стовп и, що підпирають небо. І ті ворота, куди сонце заходить на ніч. Розповідає, ніби справді сам теє бачив. Ой, Тарасе, що з тебе буде?

Сусід. Всі на кутку кажуть, що з вашого Тараса, мабуть, щось добряче вийде!

Учитель. І вийшло!

Це був Поет. Поет з родини бідної.

А душу мав розкрилену, як птах.

Гарячим болем і живою піснею

Його слова - в народу на вустах.

На сцені з’являється  хлопчик, образ Тараса, з книжкою і пензлем,ніби щось шукає,бачить лавку сідає, відкриває книгу починає щось записувати , розпочинає читати вірша , поступово підходить на авансцену.

Тарас:
.. Давно те діялось. Ще в школі

Таки в учителя-дяка

Гарненько вкраду п'ятака -

Бо я було трохи не голе,

Таке убоге - та й куплю

Паперу аркуш. І зроблю

Маленьку книжечку.

Хрестами І візерунками з квітами

Кругом листочки обведу,

Та й списую Сковороду...

На сцені з хати вибігає дівчина, образ сестри Тараса.

Сестра: Тарасику, ти знову замріявся у бур’янах, пожурю тебе! Скоріше  додому,  допоможеш мені,  а ти чув , що повз наше село їдуть цигани , вони таки веселі і …

Тарас: (перебиваючи)… і вільні , так веселі і вільні!

Ведучий: Так , ще у дитинстві маленького Тараса захоплювали  вільні,бурхливо – темпераментні, нестримні цигани. Свої почуття він висловлював не тільки віршами, але і пензлем. Видатна картина художника Шевченко, «Циганка -ворожка» розкриває Шевченківську любов до традицій  вільних, несамовитих циган.

 (з глядацького залу з піснями і пропозиціями поворожити , з’являються цигани,проходять на сцену. Циганський танець)

Коли Енгельгард, чий кріпак був Шевченко, помітив у нього хист до малювання, він відправив його на навчання до «різних живописних справ цехового майстра», Ширяєва. Завдяки цьому навчанню Шевченко познайомився з видатними діячами російського мистецтва:Сошенко, Брюлловим , Жуковським, які стали для нього не тільки вчителями, але й вірними  друзями, які, помітивши талант малоросійського юнака, викупили його із кріпацтва.22 квітня 1838 року  за неймовірну суму 2500 рублів була куплена його свобода.

Учитель : Живу, учусь, нікому не кланяюсь, і нікого не боюсь... велике щастя буть вольним чоловіком

(На сцені маленькій хлопчик малює на мольберті, проектором проецирується спочатку штрих, поступово з’являється картина « Циганка – Ворожка» . Дія на сцені проходить по діагоналі: в глибіні сцени хлопчик, на авансцені – ведучий. На слова ведучого: «Коли Енгельгард…»На сцени ЗТМ, висвітлюється тільки ведучий, на екрані з’являються портрети  друзів Шевченка, які викупили його із кріпацтва. Прожектор , якій висвітлював ведучого гасне, увага перемикається на екран, де з’являються крилаті слова Шевченка про свою свободу. Диктор зачитує  їх. Вся дія проходить у супроводі музики.)

Тяжкий і тернистий був шлях великого митця, десять років арешту і принизливої муштри на чужині з  суворою забороною писати і малювати  не зломили  бунтарський дух Шевченка. Підтримка друзів, любов до України, віра і спогади про  кохання давало йому сили на боротьбу, витримку і надію.

На сцені з’являються хлопці, дівчата кличуть Лукерію(образ всіх трагічних «кохань» Шевченка) вона красиво вбрана виходить з хати, радісна побутова атмосфера, у супроводі веселої музики, розпочинається танок козачок, після танцю дівчата і парубки весело  заходять за лаштунки. На сцені залишаються Лукерія і дві дівчини. З кошика дістають квіти, прикрашають себе, допомагаючи одна одній, помітивши парубка, починають глузувати.

Ой гарна я

Галина: ой, подивись, а то не твій Тарасик. ( сміх)

Оксана: Так, так – Тарас! А чого це, він такий не сміливий,чи може він собак боїться, так не має тут собак.( сміх)

Галина:То соловейко у гаю співає,про любов Тараса все знає! ( сміх)

Лукерія: (Співаючи) Віть!Віть!Віть!

Оксана: Тьох, тьох, тьох!

Разом:  А- я-я-й ! Ох, ох, ох!

Там соловейко щебетав!!!( сміх)

( Дівчата сміючи забігають за лаштунки, На сцені залишається Лукерія і Тарас. Він наближаючись до неї , щось тримає за спиною)

Тарас: Добрий вечір, Лукеріє.(зніяковіло)

Лукерія: І тобі добрий!

Тарас:Ти цеє , м… , як … ну, дуже красива…

Лукерія: ( перебиваючи) а ще розумна, весела, добра господиня(сміється) Чого прийшов, ну…, з якими намірами???( жартівливо)

Тарас: З самими серйозними ( посміхається)

Лукерія: А що, в тебе за спиною? ( жартівливо, фліртуючи)

Тарас: ( Присідає навколішки біля неї) Серденько моє, ти найдорожча для мене в цілім світі.

(протягує їй букет польових квітів, вона  проходить до авансцени і у букеті щось шукає, нічого там не знаходить, вони зустрічаються на середині сцени)

Лукерія: (  з розчаруванням) Там немає ні каблучки, ні намиста , ні сережок!!! ( з криком) Я не хочу твоїх квітів!!!

(жбурляє букет в обличчя, відходить на третій план,Тарас повільно підходить до авансцен, одночасно читаючи вірш)

Тарас:

Не журюся, а не спиться часом до півночі

Усе світять – ті, блискучі,твої чорні очі ,

Немов говорять тихесенько:

( Лукерія повертається обличчям до глядача)

Лукерія:

Хоч немає раю,

Він у мене тут, у серці,

Тарас:

А серця ж немає,

І не було його ніколи,

Тільки шматок м’яса,

Нащо ж хороше та пишно розцвілася!

Не журюся, а не спиться часом і до світу,

Усе думка пробиває:

Як би так прожити,

Щоб ніколи такі очі, серця не вразили …

Поставлю хату і кімнату,

Садок - райочок посаджу,

Посиджу я і походжу ,

В своїй маленькій благодаті;

Присняться діточки мені , веселая присниться мати,

Давно - колишній та ясний присниться сон мені,

І ти, - ні , я не буду спати , бо й ти приснися,

І в ясний райочок мій, з під тиха - тиха підкрадешся,

Наробиш лиха,

Запалиш сад мій, рай ясний.

(Тарас забігає за лаштунки, Лукерія заходить в іншу сторону, на сцену виходить ведучий)

Ведучий: Тарас все життя шукав щастя, сотню разів обпікаючись, він мріяв про теплий сімейний затишок. Та не судилось…10 березня 1861 року згасла бунтарська  свічка його життя, але залишився  величезний спадок  творчості, який не має обмежень, бо він злітає  все вище і вище, до вершин духу генія, де немає розбитих мрій, надій, розчарувань.

 На екрані з’являється автопортрет Шевченка зі свічкою, фінальні слова і знову портрет

 «Він був сином мужика і став володарем у царстві духу. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри. Доля не шкодувала йому страждань, але і не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті - невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець все  наново збуджуватимуть його твори. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко».

На сцену з різних боків виходять учні,  по середині сцени  Тарас починає читати «Заповіт», на третьому рядку до нього підключається інший учень , поступово на кожному рядку виходять учасники літературної композиції, які все разом розказують вірш.  «Заповіт» з кожним учасником, який вийшов на сцену, стає голосніше. Фінальні рядки підхоплює музика.

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани і гори —

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Заповіт фінал

Учитель. 200 років минає від дня народження Шевченка. Два століття! А він живе у своїх віршах-думах, картинах… І так буде завжди! Бо хтось повинен достукатися до наших сердець, нашого сумління й совісті. Ніхто не зробить цього краще від генія усього українського народу Тараса Шевченка.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душу окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

У росяні вінки заплетені суцвіття.

До ніг тобі, титане, кладемо,

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе сучасником звемо.

Сонце правди осяває

і Дніпро, і кручі.

І тебе в сім’ї великій,

в сім’ї вольній, новій

Ми врочисто споминаєм

своїм вдячним словом.

Вирівський НВК "ЗОШ І-ІІ ст. - ДНЗ"

Конотопської районної ради

Сумської області

Т.Г.Шевченко – великий син українського народу

(літературно-музична композиція)

Підготувала і провела учитель

української мови і літератури

Пальчун Н.І.

2018