Виховний захід «Трагедія українського народу: Голодомор 1932-1933 років»

Виховний захід «Трагедія українського народу:

Голодомор 1932-1933 років»

Зміст

Анотація

Вступ

Сценарій виховного заходу «Трагедія українського народу:

Голодомор 1932-1933 років»

Висновок

Анотація.

Цей виховний важливий для  ознайомлення учнів з трагічним минулим нашого народу, формування  їх бережного ставлення до історії своєї країни. Захід направлений для виховування здатності кожної людини на скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

Основна мета виховного заходу:

вшанувати світлу пам’ять безвинно замучених голодом та політичними репресіями людей, виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм, , дотримання традицій вшанування померлих і загиблих.

Навчальна мета:

Поглибити знання про роки Голодомору в Україні та його наслідки для українського народу

Розвивальна мета:

виховувати  повагу до історичного минулого свого народу, здатність кожної людини на скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

     ВСТУП

Ми живемо в незалежній Україні, але ми, як і раніше, в неоплатному боргу перед людьми, котрі стали жертвою сталінських репресій. Таких людей особливо багато в Україні, тому що режим завжди боявся національно – визвольного руху українського народу і завжди прагнув попередити назріваючу небезпеку репресіями. Чверть століття, впродовж яких Україна перебувала в епіцентрі політичних репресій тоталітарного режиму виявилися найбільш жахливими роками у більш ніж тисячолітній історії українського народу. На жаль, жертви голодомору не завжди належним чином вшановані. Покоління XXI ст. мають чітко усвідомлювати масштаби втрат, що поніс народ України, адже саме йому доведеться робити висновки на майбутнє. І тому, сьогодні ми маємо докласти всіх зусиль, щоб у майбутньому житті українського народу це ніколи не повторилося. Ми просто зобов'язані назавжди увічнити у своїй пам'яті тих, хто став безневинною жертвою голодомору. Ми повинні донести до світу, що штучні голодомори радянської епохи були нашим українським Голокостом.

Сценарій виховного заходу «Трагедія українського народу: Голодомор 1932-1933 років»

Обладнання:  5 пшеничних колосків, чорнобривці, калина, перев’язані чорною стрічкою, на покуті ікона, обрамлена рушником, вишитим червоними та чорними нитками; на столі розламана хлібина і склянка з водою з окрайцем хліба, напис «Ціна йому – життя», у підсвічнику свічка.

Ведучі одягнені в чорний одяг.

    ПРОЛОГ

       ...Ні, це не сон, таке було

Морили голодом село.

Я чую правду з уст тремтячих

Отих людей, що зло те бачив,

Хто мало з голоду не вмер,

Та дивом вижив і тепер

Цю правду каже, щоби знали

Як голодом людей вбивали.

Звучить  реквієм Моцарта

Ведучий:

 Кожен народ має свої традиції, історію, пам'ять.

У пам'яті людській навіки залишиться 1933 рік — найстрашніший в історії рік — рік голодомору. Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина і весь народ осмисле своє минуле.

Не сьогодні це сказано: Час народжувати і час помирати,

Час руйнувати і час будувати, Час розкидати каміння і час збирати,

Час мовчати і час говорити. Прийшов час говорити після десятиліть мовчання.

Ведуча:

 Пекельні цифри та слова

 У серце б'ють, неначе молот.

 Немов прокляття ожива

 Рік тридцять третій...

 Голод... Голод...

У 1933 р. був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки живого люду лягло у могили.

Ведучий:

Мовчати про це не можна, не сила,

Від спогадів кров аж холоне у жилах.

Вмирали діти і немовлята,

Старі бабусі й вродливі дівчата,

Вмирали села. Зникали птиці.

«Буксири» скидали трупи в криниці.

Опухла матір, не може сісти ...

«Уповноважені» і «активісти»

З-під немовляти, із-під ряднини,

П'яні згорнули останні зернини.

Тиша і смуток. Запалі могили...

Мільйони трупів Вкраїну вкрили.

Трагічна подія відома планеті:

Голодне море у тридцять третім.

Увінчаний він страшним розп'яттям...

Катам народу! Прокляття!

Ведуча:

 Сьогодні ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932 - 1933 років. Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших  таких сторінок –

Голодомор , який призвів до небачених безневинних  жертв.

Ведучий:

Голодне лихоліття, яке випало на долю україн­ського народу, найболючіше вразило дітей. Вони виявилися найменш захищеними, не брали участі в колгоспному вироб­ництві, а відтак не одержували рятівних 100-300 г хліба на працюючого.

Жахливим випробуванням для підлітків став 1932 рік, впродовж якого масово гинули діти в містах і селах. Вони тихо помирали, не дочекавшись допомоги. Діти гинули з різних причин: від опухання та хвороб, ставали жертвами канібалізму, накладали на себе руки. Селами у той час блу­кали юрби голодних і виснажених дітей.

Не нагодує Мати-Україна,

Не приголубить діточок своїх...

Яка ж бо перед Богом в нас провина?

Який ми сотворили гріх?

Ведуча:

Якими словами можна описати мучеництво України того періоду, яке поклало в землю сім мільйонів своїх кращих синів і дочок. Голодомор позначився на майбутньому нації. Третина умертвлених голодом - діти, які не народили нащадків, не дали потомства. У той час Україна була скорботною матір'ю, яка сумує за своїми дітьми.

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть варево виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайця забирали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків.

Ти кажеш не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай

Усе всуціль викачували з двору,-

Греби, нічого людям не лишай.

Хто ж села вимерлі на Україні,

Російським людом заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв.

Я бачив сон у ту зловісну пору

І пухлих і померлих на шляхах

І досі ще стоять мені в очах...

А кажеш - не було голодомору !

Ведучий:

Це остання хлібина, остання...

Очі горем налиті вщерть.

Батько й діти не їли від рання,

Це остання хлібина, остання...

Після неї — голодна смерть.

Плаче й крає, мов соломину,

Пильно дивиться дітвора.

— Тату, їжте ось цю шкуринку,

Майте жалю до нас краплинку —

Умирати вже вам пора...

Взяв шкуринку дідусь і плаче,

І стареча рука тремтить,

Сиве око сліпе, незряче,

Але серце його козаче

 Б'ється рівно і хоче жить.

Стали кожному крихти в горлі,

Спазми в горлі. Немає слів.

 А під хатою — трупи чорні

Там, де саваном сніг білів. 

Ведуча :

Такого ще земля не знала

Закрили Україні очі

І душу міцно зав'язали

Сліпу, пустили старцювати

Луна ще досі в оболонях

Здичавіла вкраїнська хата

На березі своїх агоній

Глуху, заставили мовчати.

А то би світ втопився у Славуті

Як божевільно їла мати

Свою дитиноньку майбутню.

Мерцями всілося поле

Ні хрестика і ні могили.

То був такий навмисний голод

Чи, Боже, й Ти вже був безсилий.

Ведучий:

Страшне число у нелюдській напрузі

Пропалює світи до глибини:

У тридцять три розіп'ято Ісуса.

У тридцять третім на земному прузі

Розіп'ято мільйони без вини.

Пам'яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках. Пам'яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячуються ці хвилини.

Упокой, Боже, їхні душі в раю, де праведні відпочивають від труднощів життя цього. Збережи, Господи, пам'ять про них на віки вічні, а ми збережемо її в серцях наших.

 Пом'янемо і ми їх хвилиною мовчання.

Ведуча:

На вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932 - 1933 роках оголошую хвилину скорботи.

Стук метронома.

Ведучий:

Хай ця хвилина для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі й чистої совісті стане актом поминальним, жестом покаяння і перестороги.
 

Ведуча:

 Хай у кожному місті й селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла.
 

Ведучий:

Тож пом’янемо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Пом’янемо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

Тож запалімо поминальні свічі, поставимо їх у кожному вікні. Хай у кожній оселі, у кожній родині старий і малий схилить голову перед пам'яттю невинно убієнних голодом - геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим.

(учні запалюють свічки)

Ведуча:

Коли наша розповідь дійшла до Вашого серця, то перед цією свічкою скажіть слова, які, нас згуртують - «Пам'ять та віра!».

Пом'яни, Господи, душі дітей Твоїх, що загинули за Віру, Пам'ять,

Свободу і Незалежність батьківщини, вбитих голодоморами чи замордованих у катівнях, чиї кістки поховані чи спалені. Їх імена Ти знаєш, Господи.

 У виконанні учнів звучить пісня «Свіча».

Ведучий:

Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією.

Ведуча:

 Сьогодні - час очищення і ми починаємо осмислювати самі себе. Сміливішає пам’ять, мужніє душа, розковується свідомість, звільнена від страху. На десятиліття можна засекретити архіви, приховати викривальні документи, замести сліди злочинів, переписувати історію на догоду диктаторові чи скороминущому ідеологічному божкові. Але з пам’яттю народу нічого не вдієш.

Ведучий:

Минули навіки дні чорних негод -

Живе Україна! І вільний народ,

Як з попелу Фенікс, ожив і злетів,

І зорями зміряв простори степів.

Живи, Україно, живи для краси,

Для сили, для правди, для волі!..

Шуми, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі.

Радійте, співайте пісні голосні,

Квітками заквітчуйте чола ясні.

Ридайте і смійтесь в сльозах, солов'ї,

Стрівайте воскреслі надії свої..

Ведуча :

На цьому наш захід  присвячений вшануванні пам'яті жертвам голодомору  завершується. Дякуємо за увагу.

Висновок:

Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією.

Озиратися в минуле треба кожному. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу.

Нині доля Батьківщини в руках Ваших батьків, завтра – у Ваших. Аби трагедії народу ніколи не повторилися необхідно, щоб Ваші руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородними.