2 червня о 18:00Вебінар: Оцінювання, само- та взаємооцінювання в умовах дистанційного навчання і не тільки

Виховний захід "Тричі мені являлася любов" (кохання в житті Івана Франка)

Про матеріал
Виховний захід подає матеріал про особисте життя Франка та його інтимну лірику
Перегляд файлу

Тема. «Тричі мені являлася любов» (кохання в житті Івана Франка)

Мета. Познайомити старшокласників з особистим життям Івана Франка, поглибити знання учнів про політичну та громадську діяльність  поета; розповісти про глибокі ліричні почуття письменника в особистому житті; розвивати вміння опрацьовувати фактичний науковий матеріал, працювати із біографічними даними письменника; удосконалювати вміння проводити презентації, виразно читати поезії; виховувати красу почуттів, шану до особистості І.Франка.

Перебіг заходу

 

У кожної нації є свої генії.  Їх імена житимуть у віках. Гордістю українського народу, розумом і серцем нашої нації був, є і назавжди залишиться Іван Франко. Жоден із українських письменників, крім Тараса Шевченка, не піднісся на такі осяйні вершини слави.

2016-ий  ювілейний для кожного українця: цього року ми відзначаємо 160-у річницю з дня народження невтомного Каменяра і сторіччя з дня його смерті.  Тому сьогодні мова йтиме саме про цього гіганта людської думки, Мойсея, який упевнено вів наш народ до незалежності.

Фільм «Обличчя української історії»

Жниво титана праці величезне. Вражає і багатогранність його діяльності.

Сьогодні ми поговоримо про Франка – поета.  Довгий час широкому загалу читачів Іван Якович пропагувався як поет-революціонер, борець, співець свободи та рівності. Проте, як зазначав український письменник М. Коцюбинський, людина, якою б сильною вона не була, не може жити самою боротьбою, самими громадськими інтересами.

У житті кожного є місце любові. Якщо доля не посилає кохання, у душі гаснуть зорі. Любов то підносить людину на щасливих хвилях радості, то кидає у вир безнадії і туги. І тільки заради щастя, яке, хай і ненадовго, приносить це почуття, варто жити. Жити і, попри все, кохати.

Шановні діти! Запрошую вас поринути у хвилюючий і неповторний світ любові.

«Любов – це кара, це сумна в’язниця, Бог від якої загубив ключі», -сказав поет. Почуття, що забирає силу і розриває душу, довелося пережити й Іванові Франку. Його життя склалося так, що тричі покохавши, він жодного разу не зазнав усієї глибини щастя взаємної любові.

Франко свято беріг у своєму серці спогади про скупі дари великого почуття. У його записах знаходимо: «Хвилини, в котрих я любив – були, може, найкращі в моєму житті – жаль тільки, що були це заразом хвилини найтяжчого болю».

Кого ж любив геніальний поет, кому присвячував свої вірші і заради кого навіть хотів віддати душу дияволові? Пояснення знаходимо у листах Франка, спогадах його друзів та автобіографічному вірші «Тричі мені являлася любов»  зі славнозвісної збірки інтимної лірики «Зів’яле листя».

Поезія «Тричі мені являлася любов»

Тричі мені являлася любов.

Одна несміла, як лілея біла,

З зітхання й мрій уткана, із обснов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

Купав її в рожевих блисках май,

На пурпуровій хмарі вранці сіла

І бачила довкола рай і рай!

Вона була невинна, як дитина,

Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

Явилась друга — гордая княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою зимною вона

Відсунула і шепнула таємно:

"Мені не жить, тож най умру одна!"

І мовчки щезла там, де вічно темно.

Явилась третя — женщина чи звір?

Глядиш на неї — і очам приємно,

Впивається її красою зір.

То разом страх бере, душа холоне

І сила розпливається в простір.

Спершу я думав, що бокує, тоне

Десь в тіні, що на мене й не зирне —

Та враз, мов бухло, полум'я червоне.

За саме серце вхопила мене,

Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась

І смокче кров, і геть спокій жене.

Минали дні, я думав: наситилась,

Ослабне, щезне… Та дарма! Дарма!

Вона мене й на хвилю не пустилась,

Часом на груді моїй задріма,

Та кігтями не покида стискати;

То знов прокинесь, звільна підійма

Півсонні вії, мов боїться втрати,

І око в око зазира мені.

І дармо дух мій, мов у сіті птах,

Тріпочеться! Я чую, ясно чую,

Як стелиться мені в безодню шлях

І як я ним у пітьму помандрую.

Отже, перша любов Франка, «несміла, як лілея біла», Ольга Рошкевич.

Фільм «Іван Франко» Руслана Федюк

Саме Ользі Рошкевич Франко присвятив ці пройняті болем  і щемом рядки.

Вірш «Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі»

Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі,

Розвійтесь, як тихе зітхання!

Незгоєні рани, невтишені жалі,

Завмерлеє в серці кохання.

В зів'ялих листочках хто може вгадати

Красу всю зеленого гаю?

Хто взнає, який я чуття скарб бaгатий

В ті вбогії вірші вкладаю?

Ті скарби найкращі душі молодої,

Розтративши марно, без тями,

Жебрак одинокий, назустріч недолі

Піду я сумними стежками.

Фільм «Іван Франко» Руслана Федюк

Франко надзвичайно страждав. У листі до тієї, котру бачив своєю дружиною, він написав: «Люблю тебе, тільки не так, як давніше, а в сто раз сильніше, сто раз глибше, щиріше, сердечніше».

У день шлюбу Ольги Франко тяжко захворів.

Вірш «Що щастя? Се ж ілюзія»

Що щастя? Се ж ілюзія,

Се привид, тінь, омана…

О ти, ілюзіє моя,

Зрадлива і кохана!

Кринице радощів, чуття,

Ти чарочка хрустальна!

Омана дум мого життя,

Ти помилка фатальна!

Я хтів зловить тебе, ось-ось,

Та враз опали крила:

З тобою жить не довелось,

Без тебе жить несила.

З тобою жить — важка лежить

Завада поміж нами;

Без тебе жить — весь вік тужить

І днями, і ночами.

Нехай ти тінь, що гине десь,

Мана, луда,  одначе

Чому ж без тебе серце рвесь,

Душа болить і плаче?

Нехай ти тінь, мана, дім з карт

І мрія молодеча,

Без тебе жить — безглуздий жарт,

І світ весь — порожнеча.

Як той Шлеміль, що стратив тінь,

Ходжу я, мов заклятий,

Весь світ не годен заповнить

Мені твоєї страти.

Трагедія двох закоханих, волею долі розлучених сердець… Життя Ольги Рошкевич не склалося щасливо. Вона відчувала себе зрадженою, бо була готова на все, а тому не хотіла розуміти Франкових сумнівів щодо труднощів та поневірянь, до яких могло призвести їхнє одруження проти волі батьків.

Ніжна й водночас сильна натура, вона пішла під вінець без любові, навіть не приховуючи цього перед чоловіком. З ним Ольга Рошкевич переїхала на Донеччину, де скоро овдовіла, а незабаром втратила і сина, названого Іваном в честь коханого.

Повернулася до Львова, жила недалеко від будинку Франка, але вони ніколи не зустрічалися. Останні роки О. Рошкевич провела в селі Миклашеве. Час немилосердно повівся з нею. Сиве, наче степова ковила, волосся обрамляло обличчя, вкрите глибокими зморшками. Колись променисті, сміливі очі потьмяніли, і в них назавжди поселилися туга та зневіра.

Щодо Франка, то кохання До Ольги Рошкевич жило в його душі до останнього подиху. З плином часу воно просто затаїлось у глибині Франкового серця, даючи місце іншим жінкам, але знову і знову нагадувало про себе.

Усі обраниці поета були дивовижно схожі на Ольгу Рошкевич. А в останні дні життя, страждаючи від самотності та відчуваючи неминучу смерть, Франко захотів побачити своє перше кохання – свою Ользю. Через сестру Михайлину він попросив, аби Ольга прийшла попрощатися. Коли постаріла, змучена життям жінка почула це, то не стримувала гірких сліз. Але до коханого горда Ольга Рошкевич не пішла. Останнім бажанням Івана Франка було глянути в її очі, вимолити прощення, а ще разом заспівати пісню «Ой зацвіли фіалочки, зацвіли». Саме її вони співали в далекій юності, гуляючи гаєм, сповнені кохання, надій і сподівань яким не судилося здійснитися.

Пісня «Ой зацвіли фіалочки, зацвіли»

Це її, Ольгу Рошкевич, перше кохання, впізнаємо в одній із останніх поезій Великого Каменяра.

Фільм «Іван Франко» Руслана Федюк

Травень 1916 року... У день смерті Івана Франка пишно цвіли сади. До хатини Великого Каменяра з духмяними букетами бузку прямували люди з усіх усюд. Із рідних за домовиною ніхто не йшов: сини воювали на фронті, а дружина знаходилась у будинку для душевно хворих.

Відсунувши фіранку, Ольга Рошкевич повними скорботи очима слідкувала за похоронною процесією. Жінка дивилася, як у труні несли кохання всього її життя. Заливаючись невтішними слізьми, нещасна молилась за царство небесне для нього, єдиного. Вона пробачила за те, що було, і за те, що вигадала її образа та гордість.

О. Рошкевич пережила І.Франка майже на 20 років. Перед смертю жінка попросила сестру, щоб поклала до неї в домовину найбільший скарб – Франкові листи, аби вони пішли у вічність разом з тією, кому були адресовані.

Пісня «Отсе тая стежечка» у виконанні Христини Соловій    

Отаким було перше нещасне кохання. Значно пізніше, через багато років після одруження Ольги Рошкевич, у серці Франка запалало друге сильне почуття.

Фільм «Невигадані історії»  Ірина Фаріон

Вірш «Раз зійшлися ми случайно»

Раз зійшлися ми случайно,

Говорили кілька хвиль —

Говорили так звичайно,

Мов краяни, що нечайно

Здиблються з-за трьохсот миль.

Я питав про щось такеє,

Що й не варт було питать,

Говрив щось про ідеї —

Та зовсім не те, не теє,

Що хотілося сказать.

Звільна, стиха ти, о пані,

І розсудно річ вела;

Ми розстались, мов незнані,

А мені ти на прощанні

І руки не подала.

Ти кивнула головою,

В сінях скрилася як стій,

Я ж мов одурілий стою

І безсилий за тобою

Шлю в погоню погляд свій.

Чує серце, що в тій хвилі

Весь мій рай був тут — отсе!

Два-три слова, щирі, милі

І гарячі, були б в силі

Задержать його на все.

Чує серце, що програна

Ставка вже не верне знов…

Щось щемить в душі, мов рана:

Се блідая, горем п'яна,

Безнадійная любов.

Як і кожна людина, Франко бажав великого кохання. Мріючи, він створив ідеал жінки, яка мала бути і чарівною коханою, і вірною дружиною, і надійним другом.

Справжнім однодумцем та невтомним помічником для Франка стала його дружина. З Ольгою Хоружинською він познайомився під час поїздки до Києва. Іванові Яковичу подобалася її врода, освіченість, манери. Ольгу відмовляли від шлюбу з Франком, але вона безтямно закохалася у нього, покинула Київ і поїхала за ним на Галичину, стала матір’ю його чотирьох  дітей.

Фільм «Іван Франко» Руслана Федюк

Ольга Хоружинська допомагала чоловікові у видавничій справі, писала статті, збирала з ним фольклор, на власний кошт публікувала його книжки. Здається, саме їй мали бути адресовані всі любовні вірші. Але, на жаль, все було інакше.

Сталося так, що, вже листуючись із майбутньою дружиною, Франко закохався в поштову працівницю Целіну Журовську. Це була зріла любов, справжня пристрасть, яка відбирала сили і змушувала кровоточити серце. Біля 10 років страждань принесла вона Франкові.

Дівчина була справжньою красунею:  чарівна голівка і бездоганний овал обличчя, шовкове волосся та глибокі, мов криниця, очі, дрібні, чудово окреслені вуста. Целіна цілком заволоділа його єством. Горда, зверхня полька відверто насміхалася над Франковим коханням, над його непоказною зовнішністю, над Івановими листами, які зачитувала своїм подругам. 

 Фільм «Великі особистості». Ірина Фаріон

Ця любов,  мов сфінкс, вхопила Франка за саме серце, «у душу кігтями вп’ялилась» і смоктала його кров.

Проходив час, Франко сподівався на те, що ця справжня хвороба відпустить його, відійде, та дарма. Любов просиналась і з новою силою терзала серце та губила душу закоханого.

Кохання дійшло критичної межі, коли Франко дізнався про одруження Целіни. Відчай охопив його. Любовні переживання вилились у блискучі ліричні вірші, які увійшли до збірки «Зів’яле листя» і до сьогоднішнього дня хвилюють тих, хто їх чує.

Пісня «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»

Збірка «Зів’яле листя» передає трагедію нерозділеного кохання. Інтимні вірші Франка проникливі і щемливі. Тому не дивно, що більшість віршів цієї ліричної драми покладені на музику.

Ці літературні твори стали популярними піснями і на крилах музики линуть до людських сердець.  Вони його «тихе зітхання, незагоєні рани,  невтишимі жалі, завмерле в серці кохання».

Пісня «Чого являєшся мені у сні» Віталій Козловський

Вірш «Як почуєш вночі край свойого вікна»

Як почуєш вночі край свойого вікна,

Що щось плаче і хлипає важко,

Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна.

Не дивися в той бік, моя пташко!

Се не та сирота, що без мами блука,

Не голодний жебрак, моя зірко;

Се розпука моя, невтишима тоска,

Се любов моя плаче так гірко.

Скільки болю та гіркоти в цих рядках! І це не випадково. Тричі Франкові «являлась любов», тричі «в руці від раю ключ держала», і тричі поет втрачав надію на щастя. Нерозділене кохання залишило по собі «невтишиму тоску»,  засипавши снігом сподіване. 

Наша сьогоднішня зустріч підходить до завершення. Сумно, що  великий поет страждав від нерозділеного кохання. Та якби не ця велика, всепоглинаюча любов, хтозна – чи мали б ми таку прекрасну лірику, яка передає найпрекрасніше у світі почуття.

Пісня «Знаєш» Олександр Пономарьов

docx
Додано
11 січня
Переглядів
110
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку