Виховний захід "У світі, де панує рідна мова, і шлях веде від вежі Вавилону..."

Чернівецька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 37

Чернівецької міської ради

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(виховний захід, присвячений Дню рідної мови у 6-А класі)

 

 

 

Вчитель:

Кузик Наталія Іванівна

 

 

 

 

 

 

 

 

Чернівці

2015

Мета: формування  соціального досвіду у підлітків, успадкування духовних надбань і досягнення високої культури міжнаціональних взаємин,  виховання толерантності до національних меншин та поваги до культурної спадщини рідного народу.

Обладнання: ілюстративно – демонстраційна презентація, музичний супровід .

Запис цитат на плакатах, листівках, слайдах:

К.Ушинський: "Відберіть у народу все - і він усе може повернути; але відберіть мову - і він ніколи вже більш не створить її; вимерла мова в устах народу - вимер і народ. Та якщо людська душа здригається перед убивством однієї недовговічної людини, то що ж повинна почувати вона, зазіхаючи на життя багатовікової особистості народу?"

Павло Мовчан: "Мова - це п'ята ефірна стихія, яка облягає національний простір, і зменшення її сфери призводить до утворень своєрідних озонних отворів, через які вривається чорна енергія, що деморалізує народ... "

В. Сосюра: "Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема"

В. Сосюра :

«Нехай в твоїм серці любові

не згасне священний вогонь

як вперше промовлене слово

на мові народу свого.»

Євген Маланюк:

« І все-таки: в началі було Слово!

І все-таки: начальний дух — Любов!..»

О. Гончар: «Мова — це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова — це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам'ять, найцінніше надбання віків, мова — це ще й музика, мелодика, барви буття, сучасна художня, інтелектуальна і мислительська діяльність народу».

В. Овсянико-Куликовський: «Мова народу, народності чи діаспори — то генетичний код національної культури, запорука самобутності та самозбереження».

Форма проведення виховного заходу: «Мандрівка Всесвітом»

 

 

 

Звучить музика

(Поважно заходять три мудреці)

Мудрець Архип: Ох і далека ж дорога пролягла до вашого порогу!

Мудрець Мусій: Вітаємо вас, наше юне покоління у новому 21 сторіччі! Прийшли ми до вас недаремно! Світ такий широкий і безмежний, що нерідко і заблукати в ньому!

Мудрець Афанасій: А допоможе знайти вірний шлях багатовікова особливість народу – мова! Адже в давні часи всі люди однією мовою говорили й усі одне одного розуміли.

Мудрець Архип:  І закортіло людям лишити пам'ять про себе довічну.

(Заходять двоє учнів і Бог Ягве)

«Імпровізація діалогу у підніжжя Вавилонської вежі»

1 учень:  А нумо зберемося разом та й побудуємо вежу високу!

2 учень:  Ми збудуємо вежу, ми збудуємо вежу аж до самого неба!

Мудрець Афанасій: Будувалася вежа не рік і не два. Самих цеглин для неї знадобилося тридцять п'ять мільйонів! Ціле місто виросло навколо гори, на якій будувалася вежа. Місто Вавилон. А на горі з кожним днем усе вище й вище, уступами підводилася вежа-красуня: знизу широка, догори все вужча й вужча.  Та ранком, звідки не візьмись, поміж людей з'являється сам Бог Ягве. Не сподобався йому їхній замір — досягти неба, де живе Бог.

 Бог Ягве:  Це тому примудрилися вони свою вежу вибудувати,  що у них спільна мова і кожна людина розуміє іншу. От вони й домовились!

Мудрець Мусій: І наслав Ягве на землю страшенну бурю. Поки буря вирувала, вітер поніс усі слова, котрі люди звикли одне одному говорити.

1 учень:  Но мор пент!

2 учень:  Нічого не розумію!

Мудрець Архип:  І розійшлися люди в різні кінці землі, кожен народ у свою сторону — будувати свої міста.  І до сьогодні всіма мовами світу люди розповідають оцю легенду про недобудовану Вавилонську вежу.

Мудрець Мусій: Недарма ми розповіли вам цю притчу – прагнемо нагадати вам, що всі ми люди, хоч живемо у різних країнах, маємо різні традиції, говоримо різними мовами!

Мудрець Афанасій:  Прощавайте, час нам в дорогу вирушати, а ви будьте чемними!

(Виходять)

Ведучий:

Ми несподівано зустрілись із часткою старовини,

Адже з легендами знайомі, і з ними разом ми росли.

Тепер запросимо усіх вас на наш космічний корабель!

І помандруємо,  де мови жива одвічна   колибель.

Ведуча:

На цій планеті живе вона – у віковічному серпанку

Та калиновому вінку, вродлива, бо прокинулася зранку

Струнка і горда  серед руж червоних

І солов’їв у сукнях волошкових!

(Звучить  музика. Танцюють мавки.  Виходить Мова )

Монолог Мови:   Я невтомна й працьовита,  не омину  жодного закутка, жодної оселі. Загляну і в карпатські гори , і в поліські простори , покружляю  дзвінкою луною і по Наддніпрянщині,  і в деснянських долинах. Не шкодую  ні сили,  ні багатоголосих барвів, дарую всім і кожному частинку своєї самобутної незрівнянної душі. Дзвеніла потічком у смерекових зрубах, співала жайворонком над білосніжними мазаночками і розливалася сосновим духом у поліських хатинах... От лиш панське ярмо уривало шию, напувало гірким потом.

Летіли роки , а я все не старіла , а  я розквітала більше і яскравіше .

Моє свавілля не знало меж . Ніжними ліричними співанками, войовничими гімнами і просто старовинними стрілецькими піснями перекочувалася в степовому різнотрав’ї. Свіча надії ще палахкотить у моєму серці, і сію , сію свою запашну житню любов і колоскове мелодійне словесо з гірким калиновим присмаком . Допоки жию я дзвінка і солов’їна , доти топтатимеш ряст і ти…

(Виходять)

Ведучий:

Яка велична і сумна планета рідної мови!  Самотньо їй було, але це в минулому, адже ми усвідомлюємо, що наше майбутнє, безперечно, пов’язане тільки з нею!

Ведуча:

І коли, як не сьогодні на весь світ нам вигукнути: «Хай живе рідна мова!»  І чуємо, як російською, англійською, італійською, польською нас підтримують люди, які також не дозволяють знецінитися, зникнути мові – уособленню самобутності держави!

Ведучий:Ми мандруємо, друзі, на планету,  у гостини до двох розумників, у яких багато чого можна навчитися!

(Чути звук ракети)

Розумник Кубик:  Сьогодні, саме сьогодні  21 лютого!

Розумник Логік: Мені не подобається, коли ти говориш  обірваними фразами! Треба сформулювати думку так: 21 лютого все перспективне людство відзначає день рідної мови!

Розумник Кубик: Авжеж! З 26 жовтня по 17 листопада 1999 року!

Розумник Логік:  День «підтримки мовного та культурного різноманіття та багатомовності» проголошений на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня — 17 листопада 1999 року в Парижі.

Розумник Кубик:  Авжеж! Авжеж! 2000 рік.

Розумник Логік:  Тепер Міжнародний день рідної мови святкується щороку, починаючи з 2000 року!

Розумник Кубик: (Зітхає) Авжеж! 21 лютого 1952 року…

Розумник Логік: Історія свята, на жаль, має дуже трагічне начало. 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову.

(Ідуть, продовжуючи говорити)

Розумник Логік:  Хіба не можна висловлюватися ясніше, не всі ж такі планетні, як і ти, друже…

Ведучий:

 Геть кордони і розбрат націй!

Хай живе все земна людина!..

Не дивує кількість міграцій

 Із країни і до країни

Ведуча:

Відрізняють од мови мову

То наука, то пересуди.

Громадянство своєї мови

Від народження мають люди

Ведучий:

Ось просториться ваша мова,

як  левада, як праця в полі.

Слово, вилущене з полови,

Може вашу змінити долю!

Ведуча:

Ось воно, в душах ваших, поруч,

Десь на відстані тільки серця.

Тож вслухайтеся в кожний порух –

Хай прокинеться, хай озветься!                           Олекса Різниченко

(Грайлива  музика. Заходять двоє подорожніх – козак та служивий (за мотивами «Бувальщини про двох подорожніх» О. Різниченка))

Служивий: Чивой – та я, брат, проголодался. Давай покушаем, ась?

Козак:  А я бачу, що в тебе є свої харчі – чого б це я мав тобі давати свої?

Служивий:  Вот чудак! Да я же не прошу у тебя кушать, я просто предлагаю покушать…

Козак:  А-а-а, ти, пане – брате, мені свою їжу пропонуєш покуштувати? Та нащо ж мені твою кушати, коли я точно знаю, що моя – краща…

Служивий: Ну, будем кушать!

Козак: Коли?

Служивий:  Что значит когда? Сейчас!

Козак:  Та ні, ти казав, що будемо колись куштувати, а я, пане – брате, уже починаю зараз. І не куштувати, а їсти.

Служивий:  Какой ты непонятливый! Да не пробовать! Я говорю: давай есть!

Козак:  Знову не втямлю… Якщо у тебе своє є, себто «есть», то чого ж ти у мене просиш – «давай есть»!

Служивий: Да я гаварю «есть» в значении «есть», а не «есть»! Тьфу ты! Что это я плету? Есть в значении кушать, а не в значении наличия. А «кушать» не в значении «пробовать», а в значении «есть»! Ну жрать, короче гаваря!

Козак, махаючи рукою виходить, служивий поспішає за ним.

Ведучий:

Д.Карнегі писав, що про людину судять з 4 речей :  як вона виглядає,    що вона робить,  як вона говорить,  що вона говорить.

Ведуча:

Отже, на 50% ставлення до людини у світі залежить від її мови?

Ведучий:

Атож! А ще від толерантного ставлення до інших мов! Я, наприклад, вивчаю англійську та німецьку мови!

Ведуча:

А мені до вподоби італійська! Уяви  лишень, що Україна – осередок  130-ти національностей і народностей, серед яких найбільшу кількість складають українці - 77,8 %, росіяни - 17,3 %. Найбільш численними після українців і росіян в Україні є білоруси, молдавани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї, вірмени, греки, татари, цигани, азербайджанці, грузини, німці та гагаузи.

Ведучий:

То, може, заглянемо до планети, де всі народності живуть за одними статутами!

(Музичний супровід)

Білорус:

Мова кожного народу

неповторна і - своя;

в ній гримлять громи в негоду,

в тиші - трелі солов'я.

Росіянка:

На своїй природній мові

і потоки гомонять;

зелен-клени у діброві

по-кленовому шумлять.

Українка:

Солов'їну, барвінкову,

колосисту - на віки -

українську рідну мову

в дар мені дали батьки.

Грузин:

Берегти її, плекати

буду всюди й повсякчас,

бо ж єдина - так, як мати,

мова в кожного із нас!                                                 Оксана Забужко

Танок дружби. Всі виходять на сцену.

Ведучий:

Бережімо кожну хвилину, у якій ожива рідне слово,

І шукати не бійтесь планету, на якій щось побачите нове!

Мудрець:

Бо допоки ми небайдужі,  толерантні, гідні багатства,

Обдаровані будем нащадки, що живуть у любові й братстві

Українка:

І дивується Всесвіт нехай: як їм порозумітись вдалося?

Грузин:

Ти привітно гостей зустрічай – так вже здавна у нас повелося!

Мова:

І тоді оживу, як і перше! Сколихну ваші душі й серця!

І задумане зможемо звершить, бо усі ми разом сім’я!

Звучить пісня Наталії Бучинської «Мова єднання»