Виховний захід "Вечорниці на Андрія"

Вечорниці на Андрія

Мета: Ознайомити учнів з народними звичаями та обрядами, виховувати повагу до старших, формувати кращі риси українського менталітету: гостинність, працьовитість, товариськість,почуття гумору, вміння пожартувати та повеселитись.

1.               Вступне слово класного керівника. 

Великий історик античності Геродот, який жив у 5 ст. до Христа, стверджував: «Якби всім народам у світі надали можливість вибирати найкращі з усіх звичаїв та обрядів, то кожен народ вибрав би свої власні». Українці належать до тих націй у Європі, чия обрядовість одна з найдавніших і найбагатших.

 Із прийняттям християнства на Русі впроваджувалися нові святкові дати, проте залишалася народна обрядова основа, яка упродовж століть взаємодіяла з християнською обрядовістю. Так складався основний календар з християнськими датами і обрядами, доповненими прадавніми обрядовими елементами. Таке поєднання називають двовір’ям… Поєднання різноманітних обрядових компонентів увійшло у плоть і кров українців. Ось чому ми не уявляємо зими без Різдва Христового, куті і колядників, весни – без Великодня, писанок і гаївки, літа – без Зелених свят і купальських обрядів…

Наближається одне із зимових свят, улюблених серед української молоді – свято Андрія Первозваного, або, як у народі кажуть, Андрія. Спробуємо відтворити, як колись в українському селі святкували Андрія. Але спершу послухаємо розповідь про святого апостола Андрія Первозваного.

2. Виступ учня. 

Святий Андрій  названий Первозваним, бо він першим із апостолів пішов за Христом, а потім привів до нього свого брата – святого апостола Петра. В юності майбутній апостол, який був родом із Вісаїди, всім серцем віддався Богові. Він не одружувався і разом із своїм братом займався рибальством.

Коли над Ізраїлем рознісся голос святого пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Івана, св. Андрій став його найближчим учнем.

Після того,як Святий Дух зійшов на апостолів,святий Андрій подався з проповіддю Слово Божого у східні країни. Прокинувшись вранці ,він сказав учням ,які були з ним: «Чи бачите гори ці?». На цих горах засіяє благодать Божа, буде великий город, і Бог воздвигне багато церков». Апостол піднявся на гори, поблагословив їх і поставив хрест. Помолившись, він поплив далі Дніпром добрався до поселень слов’ян, де був заснований Новгород. Звідси він пішов через землі варягів, Рим і знову повернувся у Фракію, де в невеликому поселенні Візантії, майбутньому Константинополі, заснував християнську церкву. На своєму шляху Первозваний апостол зазнав чимало горя і мук від язичників: - його виганяли з міст, били.

Із волі Господньої св.. Андрій вершив чудеса – дотиком рук зцілював багатьох хворих, сліпих робив зрячими.

Останнім містом, куди прийшов апостол і де йому суджено було прийняти мученицьку смерть, було місто Патри. Правитель міста Егеат, наказав розіп’яти апостола. Андрій з молитвою до Господа сам прийшов на місце страти. Люди почали вимагати щоб апостола зняли з хреста. Злякавшись народного гніву, Егеат наказав припинити страту. Але св.Андрій почав молитися, щоб Господь, удостоїв його хрещеної смерті. Тоді яскраве сяйво освітило хрест і розп’ятого на нім мученика.

Коли сяйво щезло, св. Андрій уже віддав свою душу Господу. Кілька століть пізніше, при імператорі мощі св.. Андрія було перенесено  в Константинополь і захоронено в храмі Святих Апостолів.

Учитель. Прослухавши короткий життєпис святого Андрія Первозваного, можемо зробити висновок: ні його життя, ні діяння не мають нічого спільного з тими елементами дохристиянських обрядів, які спостерігалися у розвагах молоді напередодні свята Андрія.

3. Вечорниці на Андрія. 

Інтер’єр сільської хати. У центрі-стіл,застелений вишитою скатертиною. На печі сидить літня жінка,в руках у неї- в’язання.На ослінчику сидять дві жінки.

Ганна:Ой,засиділася я в тебе,пора й додому.  

Марія:Не поспішай,ще не пізно.

Ганна:Он за вікном уже темніє.

Марія:І що з того,що темніє?Година ще рання.Сказано:груднева днина куца:сюди тень,туди тень-та й минув день

Ганна:Що правда. То правда.Я ніяк не справляюся з роботою.

Марія:Робота не заєць.у ліс не втече.Та й чи мало ми наробилися від ранньої весни й до пізньої осені

Ганна:Дякувати Богу ,осінь гарна була .Дала людям і врожай зібрати,і озимину засіяти,і землю на зяб виорати .А ти часник посадила?

Марія:Аякже,з цим я справилась до Дмитра.Бо ,за народним повір’ям,після Дмитра вже часнику садити не можна

Ганна:І ти в це віриш ?

Марія:І ти вір.Бо все,чого вчить народна мудрість ,перевірено багато віковим досвідом.

Ганна:Може ,й так .Це в радянські часи нас привчали скоса дивитися на старовину , все присували як не пережитки капіталізму,то забобони або націоналізм.

Марія:Сьогодні по-іншому.Вже й наука повернулася обличчям до народної мудрості.І забуті традиції та обряди пробують відродити .

Оце прибігла якось моя Оленка така схвильована .»Мамусю-просить –дозволь провести у нас дома вечорниці на Андрія!»

Ганна:І ти  дозволила ?Хай би собі в школі проводили

Марія:Я так і думала спочатку.А потім дозволила :все-таки хата є хата , хай буде так,як колись бувало .Та й мама мої багато чого пам’ятають ,то й підкажуть молодим…

Ганна:Це цікаво

Марія: То й лишайся. Незабаром уже почнуть збігатися

Ганна: Таки піду. Чоловік з роботи прийде, треба нагодувати. Бувайте здорові

Марія: З Богом!

Вбігає Оленка.

Оленка: Привіт, рідненькі! (глянула на годинник.) Ой, скоро вже прийдуть дівчата (крутнулась перед дзеркалом).  Бабусю, а наша калита вже спеклася?

Бабуся: Аякже! Та така вдалася – на славу. Якби не літа – сама б підскакувала, аби відкусити. А внеси-но, Ганю пікну діжу та гарненько вимий.

Ганна: Для чого? Я ж не збираюся сьогодні пекти хліб.

Бабуся: Так годиться. Кожна господиня напередодні свята Андрія повинна гарно вимити діжу. Особливо, якщо у неї є донька.

Ганна: Гаразд (вносить). Поможи, Оленочко.

 

Миють діжу, витирають чистим рушником.

 

Бабуся: А тепер обвийте її хмелем, ось у мене є засушений, та поставте на почесне місце.

 Оленка: А хміль для чого?

Бабуся: Весною, коли вперше виганятимем корову на пашу, зваримо з нього пійло та напоїмо худібку, щоб не боялася грому і щоб не нападали на неї вовки.

 Оленка: Он як! Хоча вовків у наших краях давно не бачили, проте діжу  я із задоволенням заквітчаю. (Обвиває діжу хмелем, ставить на чисту скатертину.)

 

За дверима стукіт і голос.

 

Можна вас?

Ганна: Ласкаво просимо!

 

Заходять дівчата, вітаються.

 

Добрий день у вашій хаті!

 Ганна: Доброго здоров’ячка!

Оленка:  Добре , що ви прийшли. Ще ж треба наліпити вареників.

Бабуся: А так, так. Чим же пригощатимете своїх кавалерів?

 Оленка: Я ще вдень приготувала різноманітні начинки для вареників. Є картопля, і смажена капуста, і вишеньки.

 Дівчата: 

1-а: А сюрпризи?

2-а: Які сюрпризи?

1-а: Моя бабуся розповідала, що колись вони на Андрія заліплювали в окремі вареники сіль, перець, або  якусь нитку, навіть записки.

Дівчата: І ми так зробимо! Зробимо! От буде сміху!

Бабуся:  Давайте, я вам замішу тісто на вареники, а ви тим часом готуйте свої балабушки для ворожби. Найперше  біжіть до джерельця і принесіть води. Але нести треба в роті. (Дівчата вибігають.)

 

За дверима чути галас, тупіт, сміх.

Вбігають дівчата

 

Ганна : Ну, де ваша вода?

Дівчата:

1-а: Там за ворітьми хлопці! Як почали нас смішити, то ми й воду повиливали.

2-а: А я свою проковтнула!

 3-я: А я донесла (виливає в мисочку з мукою).

 4-а: Доведеться, дівоньки, повертатися ще раз. Тепер уже донесемо, хоч би що.

5-а: Гайда!     

 

Повернувшись, дівчата виливають воду, замішують тісто, виробляють балабушки.

 

Оленка: Треба позначити свій, щоб, як спечеться, можна було впізнати. Ось я зроблю посередині дірочку.

Дівчата:

1-а: А я трошки видовжу, як пиріжок.

2-а: А я позаминаю краї, вийде квіточка.

3-я: А я своєму зроблю очі, ніс і рот – і вийде Ко-ло-бок!

4-а: Колобок, колобок,я тебе з’їм!

5-а: Гам! 

 

Сміються. Закінчивши роботу, складають балабушки у форму і Оленка відносить їх у піч.

 

Ганна:А тепер беріться до вареників.

 

Дівчата, жартуючи, ліплять вареники.

 

1-а: Ось я в цей заліплю паприки!..

2-а: От, якби він попався Сергієві, любителю гостренького слова!

3-я: Еге ж, хай не буде такий мудрий!

4-а: А як попаде Миколі?

5-а: Ну, ця «панянка» може і слізки пустити.

6-а: Та чи він ще й прийде?

1-а: Мамка не пустить? (Сміються.)

2-а: Даремно ви так. По-моєму, в Миколи більше мужності, ніж у тих, що гороїжаться. Пам’ятаєте недавнє НП у класі? То наші «герої» сиділи як миші, а Микола сказав правду у вічі, в присутності директора.

 

Стукіт у двері. Заходять два хлопці – Сергій і Микола.

 

Сергій: Добрий вечір вам!

Ганна: Доброго здоров’ячка!

Микола: Привіт красуні! (Підходять до бабусі, потім до матері Оленки, цілує їх у руку.)

Бабуся: Ото поштива дитина! Дай тобі, Боже здоров’ячка.

Сергій: Я думав, у вас уже й вареники готові, а тут ще й пес не жениться….

1-а дівчина: А ти, мабуть, днів зо три не їв, щоб більше вареничків укласти?

Микола: Може, ходімо, Сергію, та покличемо всіх наших хлопців.

Сергій: Самі втраплять, не заблудяться. А ми краще дівчатам допоможемо.

Микола: Ніколи не думав, що ти вмієш робити вареники

Сергій: Чого б це я виконував дівочу роботу?

Микола: То як же, ти збираєшся допомагати?

Сергій: Морально!

Ось послухайте, дівчата, співомовку С. Руданського про вареники. (Читає напам’ять)

Сидить москаль на прилавку,

Прищупує очі.

Так і знати, що псявіра

Вареників хоче.

 

Хоче бідний вареників,

Та ніщо й питати!..

Та тільки їх по-нашому

Не вміє назвати.

 

 «Хазяюшка, голубушка!-

Став він говорити. – 

Свари-ка мне вот етаво!...»

«Та чого зварити?»

 

 

«Да ентаво… как, біш, єво

У вас называют?

Вот что, знаєш… беруть тєсто,

Сиром накладають..»

 

 

«Та Бог його святий знає

Що вам, служба, гоже!..

Тісто сиром накладають, -

То галушки може?»

 

 

«Нє галушкі, нє галушкі,

Я галушкі знаю.

Сварі-ка мнє, галубушка…

Всьо, біш, забиваю…

 

 

Уж с глаз  долой-так с пам’яті!

Вот ентакой бес-то!..

Да знаєш лі: ентак сир-то,

А на сирє тєсто…»

 

 

«Та Бог його святий знає

І добрії люди.

Сир у тісті? Хіба, може,

Чи не пиріг буде?»

 

 

«Да нє  пірог, галубушка!..

Екая досада!

Да знаєш лі, туда масла

Да смєтани нада!..»

 

 

А вона-то добре знає,

Чого москаль хоче,

Та чекає барабана,

Заким затуркоче.

 

 

Як почула барабана,-

Слава тобі, Боже!-

Та й говорить москалеві:

«Вареників, може?»

 

 

Аж підскочив москалина,

Та ніколи ждати…

«Варенікі, варенікі!»

Та й пішов із хати.

 

1-а дівчина: Гарно, гарно. А ще що ти вмієш?

Сергій: А ще можу заспівати.

2-а дівчина: Про вареники?

Сергій: Атож тільки в парі з тобою.

2-а дівчина (заспівує): Ой мій милий чорнобровий вареничків хоче (двічі).

Сергій: Навари, милая, навари, милая,

Навари  - уха-ха!

Мила чорнобривая!

Голос за дверима:  А чи пустите до хати?

Оленка: Ласкаво просимо!

Заходять хлопці, вітаються.

Оленка: Що ж, усі зібралися, пора на калиту.

 

Виносить круглий калач з діркою посередині.

Найвищий хлопець чіпляє його до сволока на гачок так,  щоб, потягуючи з шнурок, можна було піднімати й опускати.

 

Оленка.(Подає коцюбу): Ось вам, хлопці-молодці, коник вороненький. Сідлайте його та нумо до калити

1-й хлопець: Іване, ти у нас грамотний, будеш за писаря. Чи погоджуєтесь, товариство?

Хлопці: Згода, хай буде писарем.

Оленка: Ось вам, пане писарю, перо і каламар з чорнилом(гусяче перо і сажа), будете значити невдах.

 

Хлопці по черзі, проїхавшись на коцюбі, намагаються відкусити шматок калити. Коли вони наближаються до калити, дівчина смикає за шнурок і калита піднімається. «Коцюбника» намагаються розсмішити. Тому, хто розсміявся та не зумів відкусити калити, обмащують лоб сажею. Коли всі хлопці спробувати калити і ще залишилося, решту ділять між усіма.

 

Господиня: А тепер просимо всіх на вареники (вносить макітру з варениками, ставить на стіл).

 

Усі сідають, їдять, прихвалюють. Ті, кому попадуть вареники з «сюрпризом», відповідно реагують, викликаючи загальний сміх. З’ївши вареники, всі встають, хрестяться до ікони, дякують господині.

 

1-й хлопець: Ну,спасибі дівчаткам, дякуємо господині, а нам пора.

2-й хлопець: Звісно, у нас сьогодні ще роботи…

Дівчата: Знаємо вашу роботу! Знімати хвіртки, ворота, ховати все, що погано лежить…

3-й хлопець: Що за напасть на чесне парубоцтво?

4-й хлопець: Та коли таке бувало?

1-а дівчина: Коли, коли… Мій батько торік цілий тиждень хвірточку шукав!

2-а дівчина: А наші ворота чогось опинилися на даху покинутої ферми!

3-я дівчина: А сани дядька Миколи хто затягнув аж на середину ставка? Ще добре, що лід не тріснув…

4-а дівчина:А нашій учительці так заставили двері, що вранці чоловік мусив вилазити надвір через вікно й розбирати барикади.

4-й хлопець: Чи ви чули, хлопці? Хто б це міг учинити такі збитки?

5-й хлопець: Ми – ні!

Оленка: Звісно, ви святі та божі!

Бабуся:Воно й колись, бувало,хлопці подібно жартували. Та лише там, де в хаті є дівчина…. То я вас прошу, хлопчики, не переходьте межу. Не псуйте й не ламайте нічого, бо то людська праця. А як щось і заховаєте, то так, щоб господар міг віднайти. Боже вас борони скривдити кого, заподіяти шкоду…

Господиня: Нищити чуже добро- це і протизаконно, і гріх від Бога.

Бабуся: Особливо гріх скривдити стареньких, одиноких, хворих людей. Будьте обережними.

1-й хлопець: Запевняємо Вас, що нічого не вчинимо протизаконного.

2-й хлопець: Звичайно, що ми якісь хулігани?

3-й хлопець: Ми ще й іншим не дозволимо заподіяти шкоди.

4-й хлопець: А так … трішечки пожартуємо.

Хлопці цілують руку матері і бабусі Оленки, прощаються і виходять.

Оленка: А тепер, дівчата, - за ворожіння!

Дівчата:

1-а: Неси балабушки!

2-а: Вони там не погоріли?

3-я: Кличте до хати Рябка.

4-а: Спочатку поскладаємо балабушки на ослінчик. Усі впізнаєте свої?

Дівчата: Аякже! ( Розбирають свої балабушки, складають вряд.)

Бабуся: То чий балабушок Рябко з’їсть першим, та найшвидше заміж вийде.

Дівчина: А як лише надкусить?

Бабуся: Тоді потрібно стерегтися від нещастя…

Господиня: Та не журіться, Оленка цілий день сьогодні Рябка морить голодом, щоб мав добрий апетит.

 

Вводять собаку. Дівчата уважно стежать, як собака їсть балабушки. Відповідно реагують. Відпустивши собаку, збираються додому.

 

Бабуся: Ідучи додому, не забутьте порахувати штахети.

1-а дівчина: Це ж як?

Бабуся: Торкаючись по черзі кожної штахетини, вимовляйте: «вдівець», «молодець». На якому слові закінчите рахунок – ото й ваша доля.

2-а дівчина: А ще моя тітка розказувала, що треба «сіяти» коноплі, промовляючи: «Я святий Андрію, конопельки сію, пеленою волочу, бо я заміж хочу!» (Сміх.)

3-я дівчина: Між іншим, завтра в школу. Не забули!

4-а дівчина: Пора додому. Спасибі, тітко, що пустили нас до хати.

5-а дівчина: Вибачте, що нашуміли Вам та насмітили!

Господиня: Що ви, дівчатка! Ви нас звеселили.

Бабуся: І мені, старій, молодість нагадали.

Дівчата: То бувайте здорові!

Господиня: Ідіть щасливо!

Бабуся: З Богом!

Усі виходять.

 

4. Коротке заключне слово класного керівника