Виховний захід "Великодні дзвони"

Вступ:

Поглянь на хрест… І серце кам’яне
Від жалю, може, іскрою займеться
Любові… Не тієї, що мине,
Як сон земний. А тої, що озветься
У серці криком: “Господи, прости!
Прости, Ісусе! Христе, нам пробач!
Спасителю! Єдиний в світі – Ти…”
“Душе моя! Дивись і гірко плач,
Ті руки, що убогих годували,
Померлих воскрешали до життя,
Калік зі нестерпних болів визволяли
І пригортали до грудей дитя…
Ті руки цвях пройшов немилосердно,
Заллявши кров’ю дерево хреста
І наповнивши болем цим нестерпним
Все тіло, все людське єство Христа.
Те серце, що отак людей любило,
Від болю стислося, дивившись на наш гріх,
Котрим його, мов списом, ми пробили…
Ісусе! Ти це витерпіти зміг?!!
І очі лагідні в стражданні звівши в гору,
Все нам простив, усе пробачив нам –
І цей вінець, що терням впився в скроню,
І жовч замість води цим спрагненим устам…
І ввесь – як докір людям: Схаменіться!
Де наше милосердя?! Співчуття?!
Ми ж – люди!.. Тож доземно поклонімося
Тому, хто смертю нам здобув життя…

(виходить Душа)

   Душа.   Де Його і моя любов єднаються? В святому причасті! Боже, просила я в тебе сили, щоб користуватися успіхом. А ти вчинив мене слабкою, щоб я була слухняною . Просила я в тебе здоровя щоб вершити великі діла, а отримала слабкість щоб здійснити ще більші. Прохала багатства, щоб стати щасливою. Одержала убогість, щоб стати мудрою. Просила тебе про владу і славу, щоб мене поважали люди, та я потрапила у залежність, щоб відчути потребу в тобі. Дружби просила, щоб не бути самотньою. Ти ж дав мені самоту, щоб я полюбила усіх ближніх. Просила тебе те, що втішало б  мене у житті. Ти дав мені життя, щоб я раділа йому. Ніби не маю нічого про що просила, та є в мене усе, на що надіялась. І ніби проти моєї волі усі мої прохання були сповнені. З посеред усіх людей ти обдарував мене  найщедріше. Ти показав любов що дає життя, без неї людина вмирає. Зішли свого утишителя, щоб кожен зрозумів це. Господи воскреслий із мертвих, дякую тобі.

(виходить)

Вед 1. Перенесемося у місто Єрихон.

 СЦЕНКА.

Фарисей 1. Я чув що він радо говорить з митарями і грішницями

 Ф 2. Він не може бути пророком. Він такий самий грішник як і вони

 Ф 3. Юдо, як давно Ісус проповідує

 Ю. Скоро буде вже  3 роки

 Ф 1. То він є той месія , про якого говорить пророк Ісая.

 Ю. Він прийде і спасе нас.

 Ф 2. А як він хоче нас спасти, звідки ти знаєш, що він месія. Дивний той ваш учитель, Юдо, досить дивний. Щоб, якись там тесля збирав тисячі народу проповідуючи любити ворога.

 Ф 3. Так то загроза велика. Недавно він по виганяв торговців з храму.

 Ф 1.  На кожне запитання – відповідь запитанням.  Усюди його послідовники і хто, прості рибалки. А нас сміє обзивати.

 Ф 2. Ми мусимо це зупинити. Нам треба його усунути. Але так просто звинуватити його ми не можемо. Та весь народ за ним. Треба щоб його хтось видав, хтось із послідовників.

 Ф 1 Та ще треба такого знайти. Це нелегко, у кого рука підійметься на учителя.

 Ф 2. Ходімо до старійшин, може вони нам щось порадять.

Ю. Це страшне, що задумали фарисеї. Треба попередити його( іде, роздумавши  повертається )А може він почне діяти як тільки його зловлять. , може він саме цього чекає. А коли б хотіли ув’язнити він постане у своїй силі, покаже свою владу. Вони шукають того, хто видасть Ісуса. Та я можу вадити учителя, А Ісус постоїть за себе і помститься їм, а я ще можу скористатися і  цього.

ЛУНАЄ ГОЛОСНА МУЗИКА.

Слуга . Управителю первосвященники привели злочинця, домагаються, щоб ти їх прийняв

 Пилат. Чи це не можна зробити пізніше. Ще сонце добре не зійшло, а вони мене турбують.

  Чоловік1.  Управителю. Ми привели до тебе великого злочинця,який видає себе за царя Юдейського.

 Пилат. Привели злочинця так зранку.

 Чоловік .  Розіпни його, смерть богохульнику.

Пилат. Та я не знаходжу вини ніякої у цього чоловіка

(слуга лист вручає Пилату)

Пилат. Лист від Клавдії. Дивно. (Відкриває, читає ). Пилате нічого не роби праведнику тому, бо цієї ночі вві сні багато витерпіла заради нього. (Кидає лист, зривається з крісла). Чого вони всі ж до мене пристали. Ото почався день. Ще й Клавдія із своїми снами.

Чоловік 2. Засуди. Смерть  йому.

Пилат. Не верещіть.  Хай буде по вашому. Я покараю його і відпущу. Бо повинен згідно закону відпустити одного злочинця в честь вашого свята. Кого бажаєте щоб я вам відпустив. Варвару чи Ісуса, що зветься Христос.

Чоловіки 1, 2. – Варвару, Ісуса убий, розіпни його

Чоловік 2. Він злочинець. Він бунтує народ навчаючи .

 Пилат. (звертається до слуги) принеси води. Я не винен крові праведника цього, ви побачите. (умиває руки). Кров його на нас і на наших дітях. (підписує і дає листок). Засуджую його на розпятття

 Чоловік. Слава, слава тобі управителю. Жий на віки. (Виходить)

 Пилат. Приготуйте таблицю і напишіть :  «Ісус із Назарету Цар Юдейський».  Ідіть і присуд сповняйте самі.

 СИДИТЬ САМ ПИЛАТ, ВИТИРАЄ ГОЛОВУ, БІЛЯ НЬОГО ЖІНКА ЙОГО - КЛАВДІЯ

 Пилат. Що за люди, наближається найбільше релігійне свято, а вони замість приготовлятися до нього, з самого ранку мені докучають.  І ще дивніше, що не було ніяких доказів його вини, а вони вимагали смерті.

 Клавдія.  Я , я не могла цілу ніч спати. Дивні сни мучили. Я бачила того Назарянинена увісні – він не винен. Ти невинну людину засудив на смерть, і ще до того на розп’яття.

 Пилат. Ти не розумієш Клавдіє, я не мав вибору. Або він, або я . Зрештою я обмив руки перед народом, я сказав щ вини його я не бачу. А вони кричали, розіпни, розіпни.

Я не хотів іти проти волі народу. А воякам було трохи нудно, то вони насміялися з нього. Він казав що він цар, отож вбрали його багряний військовий плащ, на голову наложили крону – вінець з терня. А вправу руку дали торостину і ще зав’язали йому очі та грали в пророка. – знаєш, били по голові чи по лиці, щоб він вгадував хто його вдарив. Коли ж назнущалися, зняли з нього багряницю і одягли на нього його одяг. І повели його на гору Голгофу.

Клавдія. І ви звете себе мужчинами, вояками, римлянами. Щоб отак із невинної , безборонної людини знущатися. Як ти змінився Пилате. І я тобі казала що уві сні я…

Пилат  (перебиває Клавдію)    Сни, пророки, царі, сини божі. Ти не розомієш Клавдіє, що я не мав вибору. Або він або я . Зрештою я обмив руки перед народом, я сказав що я не винен в його крові. А вони кричали «кров його на нас і на наших дітях» Отож сама розумієш, що я не винен

 Клавдія. Ти думаєш совість ти чисту маєш. Вважай Пилате, історія – мачуха. Забуде про все, а буде тільки пам'ять «Його розпято за понтійського Пилата»

 

Стація І “Ісуса засуджують на смерть”

 (звучить тривожна музика)

Ведуча: Не змив ти крові з рук своїх, Пилате,

Тобі за Кров святу відповідати.

Це ти пролляв цю Праведную Кров

І у невинності своїй клянешся знов.

Несправедливий і безсовісний суде:

На тебе суд ще праведний прийде.

Від люті оп’яніли ви, євреї,

І не вжахнулися жорстокості своєї,

Ви кликали, волали знов і знов:

“Розпни його! На нас хай буде кров!

На нас і наших дітях!.. Кров свята

Людини, Сина Божого, Христа

Молила зупинити Божий гнів,

Благає милосердя… для катів” .

Стація ІІ “Ісус бере на себе хрест”

Ісайя: “… Вигляд його не мав нічого людського в собі, - так многота народів буде на нього дивуватись, царі затулять рота свого; бо таке побачать, що їм не оповідалось, довідаються про таке, чого не чули. Хто б повірив тому, що ми чули? Кому рамено Господнє об’явилось? Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої. Не було в ньому ні виду, ні краси, - ми бачили його, - ні вигляду принадного не було в ньому. Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали. Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані. Усі, як вівці, ми блукали, кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього. Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст. Насильно, скорим судом його вхопили. Хто з його сучасників думав, що його вирвано з землі живих і що за гріхи народу свого його побито аж до смерті…”

Стація III «Ісус падає перший раз під хрестом»

Ведуча: По тій дорозі, де йшов Спаситель,

Несучи на плечах спасенного хреста,

Не раз ходила Матінка Свята,

Щоб Сина хрест усе життя носити…

(на сцені – Квітка. Заходять Марія і Іван)

Марія: Поглянь, Тут Ісус упав,

Упав уперше, звалений хрестом,

І порох закривавленим чолом.

Ніхто руки йому своєї не подав,

Щоб помогти підвестись...співчуття

Ніхто Йому не виявив…

Квітка: А я? Я тут росла. Мене топтали ноги

Солдатів-вояків, та не зламали…

Я залишилась тут, так, ніби знала,

Що наш Спаситель йтиме саме тут…

Повік цього страхіття не забуть:

Як Він ішов, зігнувшись, під хрестом,

Страждаючи, зі зраненим чолом..

Марія: Ти бачила Його?!!

Квітка: Що я могла?

Він йшов так близько, тут, де я росла,

І раптом – впав… Я тіло прийняла

Поранене і ніжно холодила,

Дрижачи з болю, те святе лице,

Гарячкою палаюче.

Не вміла Йому інакше виявити жаль

І співчуття своє, свою печаль…

Марія: Мала рослинко!

Ти лиш одна посеред болю й мук

Була із Ним! А люди!..

Квітка: Вояки

Ударами примусили устати

І знов свого хреста на плечі взяти.

Та залишився цінний дар навік:

На мене глянув Богочоловік,

І погляд Божих люблячих очей

Світитиме мені посеред злих ночей.

Від того погляду в мені – цілюща сила,

Бо на цвіт мій Хрестова кров сходила.

Марія: Маленька квітко! Чим віддячити тобі?

Квітка: Маріє! Ти в своїй святій журбі

Від жалю заливаєшся сльозами…

В народі називають іменами

Мене по різному. За сльози ці Твої

Ім’я дорожче всіх дадуть мені.

Ведуча: Буває так: жалю не мають люди,

Та добре серденько знайдеться всюди,

Бо серед болю, і терпінь, і крові

Маленька квіточка вчила нас ЛЮБОВІ.

Стація ІV “Ісус зустрічає свою страждальну Матір”

Ведуча: Такі круті у долі повороти…

Хто зрозуміє велич всіх терпінь

В дорозі болю, муки і скорботи?

Така болюча зустріч: Мати й Син…

Марія: Я мушу бути тут. Коли я не побачу,

Як Він нестиме хрест, не стерплю я

Страшного болю. Як собі пробачу,

Що не була з Ним? Душа моя

Не винесе цього. Як боляче шматують

І моє серце на частини рвуть

Жорстокі крики. Сину мій! Я чую

Твій біль увесь… О, Сину мій! Я тут!

Ісусе!!! Сину мій!!!

Ведуча (заходить): Це ти своїм гріхом завдав тяжкого болю.

А Він іде, щоби твою недолю

Своїм стражданням змити знов і знов.

Це – незбагненна мудрість. Це – ЛЮБОВ!

Стація V «Симон Киринеєць допомагає Ісусові нести хрест»

Жінка: Що сталось, Симоне? Чому ти так мовчиш?

І де ти був?

Симон: Ой жінко! Ну облиш!

Жінка: Що з одягом твоїм? (з жахом) На ньому кров!

Симон: Ну нечіпляйся ти до мене знов!

Жінка: Ти… вбив кого?

Симон (сердито): Ото вже наплетеш!

Ти чула про Ісуса?

Жінка: Так, авжеж!

Здається, той чудний Галилеянин,

Що ніби то чуда творив. Ходив

Із учнями і блудними жінками,

А днями чимсь Каяфі не вгодив

На смерть засуджений…То й що із того?

Що сталось, Симоне? Що нам до Нього?

Кажи вже. Ну?

Симон: Я…ніс Його хреста..

Жінка: Ото іще! Чого? Що за біда?

Симон: Я з поля йшов…Аж тут – вони. Вояки,

Оті дурні жидівські посіпаки,

Мене схопили. Що було робить?

Я відмовлявся – де там, зразу бити,

Киями, палицями – хто чим міг…

Жінка: Чого було їм треба?

Симон: Щоб поміг

Хреста нести, бо той вже був не в силі,

Померти міг…

 Важкий…Це дивний хрест. Його підняти

Навряд чи зміг би просто чоловік.

Було в нім щось таке, чого повік

Забуть не зможу. Так,…неначе зло

Усього світу на плече лягло…

(грає музика)

Ведуча: А зараз Він, цей хрест забрав з собою,

Від зла звільнив усіх; і нас з тобою,

А сам…повисне зараз на хресті

У болю й муках…і уста святі

Іще раз видихнуть у свій останній час

І подарують прощення…для нас....

Стація VI «Вероніка обтирає лице Ісуса»

Вероніка: Так. Я ішла

Серед натовпу й чула всі слова.

Які юрба Йому у слід кидала…

А кров Йому аж очі заливала,

Із потом змішана… Я з жалю заніміла,

І далі йшла за Ним…Як я хотіла

Зм’якшити біль страждань! Мене штовхали,

Брутально лаяли, Йому ж – в лице плювали!

За що? Або ж я знаю? Далі я й незчулась.

З натовпу вирвалась і кинулась услід

Мені кричали – я й не обернулась,

В той час забула я про цілий світ,

Лиш бачила скривавлене обличчя,

Обпльоване і змучене украй.

Я чула лиш, як моє серце кличе:

Хоч краплю співчуття Йому подай!

Я кинулась Йому до ніг…Хустину,

Вхопивши рвучко, в руки подала

Йому…Повір, моя дитино,

Нічого більш зробить я незмогла…

А Він… обтер пекучі краплі поту

З обличчя, що посиніло від ран,

Віддав хустину. І мою скорботу

Побачив, розділив. І знову сам

Поніс того хреста…Мене штовхали,

Кричали щось услід глузливо знов,

А я на їхні крики не зважала,

В ту мить, відчувши, що таке ЛЮБОВ…

Стація VII «Ісус вдруге падає під хрестом»

(грає музика)

Ведуча: Але той дивний хрест, мов губка,

Щомиті всотує гріхи земні –

І з кожним кроком важчає, мов скеля,

Ісус упав. То десь за океаном

І поруч десь, брат брата вбив…І Каїнів гріх

Ісусів хрест прийняв у себе тяжко,

Ісус упав… (Р. Брезінський)

Стація VIII «Ісус промовляє до плачучих жінок»

Ведуча: Він бачив вас, заплаканих в дорозі,

Він ваше співчуття прийняв як дар.

Щасливі ви, бо ваші щирі сльози

Прийняв Христос – Месія, Бог і Цар.

 (грає музика)

Ведуча: Це буде ціллю нашого життя.

Чувайте, матері, моліться щиро,

Щоб ваші діти злого не чинили,

Щоб лиш добро в серцях їх проростало,

Щоб їх гріхи Христа не розпинали.

Стація IX «Ісус падає третій раз під хрестом»

Магдалина:

…І знов упав, моїм гріхом прибитий…

Зневажений, останній між людьми,

Упав, припавши до землі грудьми,

Той, хто зумів мені гріхи простити.

Спасителю! Люблю безмежно я

Тебе всім серцем й грішною душею,

Та прірви не заповнити тієї

Між нами, що несла злоба моя…

Як я хотіла б вилити любов

До ніг Твоїх, як пахощі і миро…

А ти падеш, хрестом прибитий знов,

Серед людських гріхів страшного виру…

Хотіла б принести, як фіміам,

Свою любов, і каяття, і шану…

Тягар гріхів, які прощаєш нам,

Тебе звалив. І прірву цю між нами

Заповнить я не в силі. Але Ти

Береш хреста на себе, щоби знов

Мені простити. І мою любов

Прийняти ще раз…В муках донести

Аж до кінця. І Ти рішуче йдеш

Аж до мети. Там бачиш смерть, та теж

Там бачиш і життя для нас. Ти знаєш,

Що там чекає відчай, але маєш

Живу надію. Ненависті лід

Ти переможеш. І любові квіт…

Навчить Твоїми нас ходить слідами.

Твоїми вічними Господніми стежками…

Стація X «Кати здирають одяг з Ісуса»

Ангел 1: Прядеш, Маріє…?

Марія: Так, для мого Сина

Це буде гарна біла одежина.

Ще трохи часу - Син мій підросте…

Ангел 2: Якби, Маріє, знала ти про те,

Як зі сльозами ти колись згадаєш

Про час оцей, коли так пильно дбаєш

Про цей хітон для Сина…В день журби

Під дикі крики лютої юрби,

Коли твій Син страшну нестиме муку,

Хітон, що ткали материнські руки,

Комусь на жереб випаде…

Стація XI «Ісуса прибивають до хреста»

Ведуча: Збентежилась природа. Затремтіло,

Вжахнулось все створіння видом цим,

І захиталися небесні сили

На вид Розп’ятого, страждаючи із ним…

Відлунюють удари…Божі руки,

Пробиті цвяхом, шлють нам із хреста

Благословення. І посеред муки

П’ють жовч і оцет спрагнені уста.

(грає музика)

О, де твоє обличчя, сонце ясне?

Ведуча: Тремтять землі основи…небо й води,

Лякаючись могутності Його,

Хитаються…Що ж ти вчинив, народе,

Розп’явши на хресті Творця свого?

За що, народе, люттю ти палаєш,

За хліб і манну-жовч гірку даєш,

За воду чисту-оцтом напуваєш,

А за любов-ненависть віддаєш.

…І плаче Мати…

Стація XII «Ісус умирає на хресті»

Ведуча: І ось – звершилося. Зловіща тьма покрила

Стражденну землю. І Святеє Тіло

На час подобу смерті прийняло…

І все живе не в силах зрозуміти:

Життя усіх померти ж не могло!

Воїн (вбігає схвильовано):

Це справді був Син Божий! Бачив я

Цю смерть, страждання і Святую Кров…

Та до цих пір я був сліпий немов…

Невже мої це руки пробивали

Те серце, із котрого випливали

Потоки милосердя? Кров, вода,

Мені проникли в душу, освітили

Всю темряву гріхів моїх, і силу

Піднятись з них дали. Моя біда –

У сліпоті моїй: о. грішник я!

(відходить на край сцени)

Ведуча: Прийди до неї у своїй тривозі

На цій життєвій, нелегкій дорозі,

Вона твій шлях освятить і зігріє

Любов’ю Серця. Пресвяту Марію

Люби, дитино, й так учися жити,

Щоб серця матері гріхами не зранити.

Стація XIII «Ісуса здіймають з хреста»

Вед 1: Так швидко? Дивно. Що тепер

Він мертвий… Зазвичай живуть

Розп’яті значно довше…

(бере папір й підписує наказ)

Тіло зняти…

Царя… Юдейського… негайно поховати!

Стація XIV «Ісуса вкладають до гробу»

Жінка 2: Не віриться, а бачила сама,

Як тіло загортали в плащаницю,

Покривши пахощами. І в гробницю

Нову поклали.

Ніби дивний сон…

 

Входить Петро, задумливо, сам д себе розмовляє)  2.

 Петро -. Тричі я запевняв тебе, що люблю і був переконаний що це так. А тепер ганебно відрікся. Але цей погляд, цей проникливий незрозумілий погляд. Чому він так дивився на мене. Краще було б ніколи не зустрічати Ісуса. Сором. Страх, біль боролися в мені із цим поглядом, але він переміг, цей добрий, милосердний погляд простив мені, я ніколи не розумів тебе, учителю. Але я тобі вірю, Вірю в любов яку я побачив в твоїх очах. Ісусе, дай мені сили встати і знову довести, що я люблю тебе.

 

ВБІГАЄ ЮДА.

Ю. Де сховатися від цього роздираючого болю. Постійно перед очима він, знеславлений, обпльований, принижений. Але я цього не хотів. Він сам винен. Чому не хотів скористатися своєю силою і владою. Він міг бути царем Ізраїлю, визволити усіх від римського гніту. Та чому кров на моїх руках. Це біль, вона роздирає, так важко дихати, довкола чути сморід крові. Равві я винний, я винний. А ти любив мене, любив, а я зрадив, зрадив, ненавиджу, ненавиджу.

3.

Жінка1. Немає учителя

 Ж 2. Щойно був з нами, говорив, промовляв. Його смерть сталася так швидко. Я не можу повірити, що ми йдемо намащувати його  мертве тіло

 Ж1. Але як ми увійдемо до гробниці. Хто нам відкотить камінь від гробу

 ЗЯВЛЯЄТЬСЯ АНГЕЛ

 Ангел .-  Жінки. Чого плачете. Чого шукаєте живого серед мертвих. Його не має тут, він воскрес. Пригадайте собі як він промовляв до вас, колиибув у Галилеї, «Син чоловічий буде виданий грішникам у руки, буде розпятий, а третього дня він воскресне. (АНГЕЛ ЗНИКАЄ)

 Ж 1. Христос воскрес, Христос Воскрес

 Ж 2. Ходімо й сповістимо апостолам, що Христос воскрес