Виховний захід "Вінок"

Про матеріал

Сценарій виховного заходу "Сплетемо у вінок обереги рідної землі" для учнів 5-9 класів.

Перегляд файлу

«Сплетемо у вінок обереги рідної землі»

Педагог-організатор,

вчитель музики

Тесля М.Р

Святково прибраний актовий зал.

На столах – ікебани з колосків пшениці, калини. На стіні великий вінок, від якого відходять стрічки.

Різні в світі є країни

Різні люди є на світі,

Різні гори, полонини,

Різні доли, полонини.

Є у всіх одна країна,

Найрідніша нам усім.

То прекрасна Україна,

Нашого народу дім.

Щоранку, прокидаючись, ми молимо Господа Бога за те, що ми вільні громадяни незалежної України. Символом оновленої України для нас з вами буде рушник, дбайливо вишитий руками бабусі і віночок зі стрічками-веселками.

В усі віки наші діди-прадіди шанували те, що ми сьогодні називаємо символами, або оберегами. Грудочка батьківської землі, вишитий чорним з червоним рушник чи то сорочка, гілка калини, вінок прикрашений стрічками, у який дбайливо вплетені барвінок, мелодійна пісня, дотепний жарт. А мова? Невже про неї можна забути!

От її ми не забули. В кожній стрічці що прикрашають вінок, один з оберегів, без якого важко уявити українця українцем.

( учень розгортає стрічку з написом «МОВА»)

Із ніжності слова беру насолоду.

Воно – ідеал мій, для злету – крило.

Мова моя дана Богом народу,

Мова моя – це душі джерело.

Вона – моя доля, незмінні вітрила.

Наснагу вона для творіння дає.

Мова моя – це безсмертя і сила

Мова – найбільше багатство моє.

Пісня «МОВА – ВІЧНО ЖИВА» анс. дівчат.

В’януть трави осінні, жовтий лист опада.

Тільки мова не в’яне – струменить, як вода.

Рідна мова вкраїнська – весен сонячний цвіт.

Кожне слово - як пісня, барвограй оксамит.

Є в житті ще полова, бур’яни пустоцвіт.

І сини препогані, що забули свій рід.

В них любов до чужого, викрутаси - слова,

Та не вбить нашу мову, Мова – вічно жива.

Вороги вік плекали чорні плани свої,

Закайданити мову, розіп’яти її.

Але мова як хвиля, із біди вирина,

Й на устах ніби сонце, промениться вона.

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Наша мова за весь час свого існування зазнала всього: злетів і падінь, тріумфу і поразки, вона постійно спиналась з колін на ноги .А навкруги були люди, які бачили, говорили, переказували.

Українському слову з часів його виникнення й на всіх історичних шляхах доводилося нелегко. Здобувши в муках і боротьбі громадянство в писемності, воно мужністю і радісною відвагою фольклору, літописів, б’є дзвонами в пам’ять, пориваючись до своєї слави і безсмертя.

З його начал посходить соборові,

Під небесами слов’янський родовід.

І пророста смаглява наша мова,

Із первослів про Ігоря похід.

Не могли зашкодити розвитку мови й чвари й уособиці, феодальна роздробленість і навіть багатовікове монголо-татарське іго . Гідно подиву що її не стяла шабля, що не затоптали у болото кінські копита, що не розвіяло у вихорі навальних орд, а залишилася сіллю землі народу.

Багато є в тобі щедрот,

Моя Вкраїна Чорноброва.

І лиш народ тоді народ,

Як є у нього рідна мова.

Горіли хроніки, храми, і святі книги, а слово вийшло з вогню. Як Заповіт. Йому належало ще немало зробити. Воно начебто чекало великої пори. І вона прийшла: велика пора формування нації 16-17 століття.

Українському слову, охрещеному вогнем у визвольній боротьбі з польським панством, здавалося, не страшні тернисті шляхи попереду. Якщо Богдан Хмельницький був батьком нації, то її матір’ю була мова.
І ось як грім серед ясного неба…
«Никаких, кроме церковних, изданий, больше не печатать…»
Саме так починався царський указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою. Україна на довгі часи перетворюється на країну безпросвітної безграмотності. Сам час начебто перестав існувати.

(на фоні пісні «Реве та стогне Дніпр широкий зачитуються слова»)

18.Саме тоді, коли охоронники монархії збиралися справляти панахиду по українському слову, залунав живий сміх Енея. Саме він сповістив про початок українського відродження. Ймення його – Шевченко.

19.І потому ще багато разів топтана, бита, знову і знову рідна наша мова шукала іскорку життя, прориваючись крізь стіни замовчування, невизнання, зречення, зневаги, щоб утвердитись назавжди.

(на сцені ансамбль хлопців)

20.О мово ночі колискова,

Прийми мій радісний привіт.

Навік пройшла пора безславна,

Цвіти і сяй, моя державна.

Пісня «Гей шуми Великий Луже»

Гей шуми Великий Луже, мати Хортиця співай,

Запорожців плем’я дуже, повернулось в рідний край.

Щоб воскресла наша слава, наша пісня і душа,

Земляки ставайте в лави запорозького коша.

ПР-В Наша мова солов’їна

Піде з нами у віки.

Доти буде Україна,

Доки будуть козаки. (2 рази)

21.Для кожного з нас носіями мови та духовності є наші батьки, і берегиня родинного вогника – мати. З молоком матері немовля всмоктує любов до рідної оселі, рідної України. Мати – берегиня береже і оберігає, піклується і дбає про своїх діточок. Отже наступний наш оберіг – Мати.

(розгортає стрічку із словом –МАТИ)

22.Дні дитинства наче плин води,

Проліта дитинство та у спадок.

Зостається материнська пісня повна згадок,

Пам’ять зостається назавжди.

23.Я виріс мамо, вищим став за небо,

Яке ти носиш в лагідних очах.

Журитися за мене - ні, не треба

Я вже дорослий, зваж на це хоча б.

24.Я виріс мамо, ніжними піснями,

Освячую найвищу доброту…

Лиш до сльози твоєї, рідна мамо,

Я не доріс. Й мабуть не доросту.

25.Я виріс мамо, вищим став за місяць,

Який ти носиш в косах гребінцем.

І то нічого, що розлука скоро,

Незвідане теж пахне чебрецем.

Пісня «Мамина коса»

Ой чого калина віти похилила,

Чи багато квіту, чи важка роса.

Ой чого так рано , мати посивіла,

А була ж у неї золота коса. ( 2рази)

26.Здитинства пам’ятаю рушники,

Що так любовно їх творила мама.

По-українськи хата та свята,

Сяяла вишитими рушниками.

27.Неначе долю вишила свою,

Заплівши в неї промінь світанковий.

Кохання і пісні і молоду зорю,

Світи повік мені матусина любове.

28. Оберіг української родини. І у горі, і у радості він завжди поряд. Не знайдете ви сьогодні української родини, у якої не було б рушника. Це наступна стрічка у нашому вінку оберегів.

( Надпис – Рушник)

29.Рушник – символ дороги. Вже скоро і ви відлетите з батьківського порогу, станете на стежину самостійного дорослого життя. І назавжди у вашому серці залишиться спогад про материнські настанови. Та збережіть ще спогад про материнські настанови. Та збережіть ще спогад про ці яскраві кольори рушника як символу доріжок і стежок, які вам доведеться пройти. З рушником українці зустрічали гостей. А на ньому – духмяна паляниця.

30.Пахне хліб, як тепло пахне хліб!

Любов’ю трударів і радістю земною,

І сонцем що всміхається весною,

Духмяно пахне хліб!

31.Пахучий хліб на рушнику,

То виборені радощі родинні.

Пахучий хліб – то щедрий дар землі,

За труд і розум доблесній людині.

32.Пахучий хліб –

Цілющий скарб життя,

Його неперевершена владика,

Він - наша гордість, наше майбуття,

Він – наша творчість і мета велика.

( хліб на рушнику)

33.І на полі, і на вечорницях завжди лунала пісня. Це – ще один з оберегів українців.

(надпис «ПІСНЯ» )

Укр. нар. пісня «Стоїть явір над водою»

Стоїть явір над водою, в воду похилився.

На козака пригодонька, козак зажурився.

Не хилися явороньку, ти ще зелененький,

Не журися козаченьку, ти ще молоденький.

Не рад явір хилитися, вода корінь миє,

Не рад козак журитися, та серденько ниє.

Ой поїхав на Вкраїну, тай там десь загинув,

Свою рідну Україну, навіки покинув.

Казав собі висипати, високу могилу,

Казав собі посадити, червону калину.

34.В усі віки український народ у радості і горі не розлучався з піснею. Народ жив і виживав піснею.

Укр.. нар. пісня «Кину кужіль на полицю»

Кину кужіль на полицю, сама піду на вулицю. (2р.)

Нехай миші кужіль трублять, коли мене хлопці люблять.(2р.)

Полюбила панича, така доля моя. (2р.)

Я думала кучерявий, в нього чуба нема. (2р.)

Я нікого не любила, тільки Петра та Данила.(2р.)

Грицька, Стецька та Степана, вийду заміж за Івана.(2р.)

Полюбила гультяя, така доля моя.(2р.)

Я думала – кучерявий, в нього чуба нема.(2р.)

35.В українських піснях усе: і радощі, і смуток, в особливо багато пісень про кохання.

Укр. нар. пісня «Мав я раз дівчиноньку чепурненьку»

Мав я раз дівчиноньку чепурненьку,

Любу щебетушечку рум’яненьку.

ПР-В Гей, гей, га, уха-ха,

Дівчино - рибчино молода. (2р.)

Посилав я старостів у неділю,

Думав погуляємо на весіллю.

Мали повернутися з рушниками,

Але повернулися з рушниками.

Всьому супротивився батько рідний,

Бо вона багата, а я бідний.

Думав я втопитися з тої злості,

Та вода холодная ломить кості.

36.Чарівна сила української народної пісні… Хто хоч раз торкнувшись її життєдайних джерел, може забути це дивне диво? Пісня передавалася від покоління до покоління, від батьків до їхніх дітей, онуків.

37.Минали роки, змінювалися люди і світ довкола, а пісня не старіла і жила в народі, даруючи всім незрівнянні мелодії, сповнені любові до свого краю, його співучої мови, його давньої своєрідної культури. І звучали у цих мелодіях то пристрасне кохання, то гірка туга та праведний гнів до гнобителів, то ніжна синівська любов до рідної країни.

Укр. нар. пісня «Чом ти на прийшов»

Чом ти не прийшов, як місяць зійшов?

Я тебе чекала.

Чи коня не мав, Чи стежки не знав,

Мати не пускала. (2р.)

38.Поєднання українських народних пісень і пісень сучасних, ритмічних-дуже актуальне на сьогодні. Це означає, що українська народна пісня живе, а з нею живе і українське рідне слово.

Пісня «Черевички»

Я надіну черевички самоходи,

Полечу в них десь за вітром на природу.

І побачу, і побачу з висоти,

Ліс і місто, ріки і мости.

Черевички самоходи черевички,

Я літаю хоч без крил і без привички.

Бачу поле бачу місто і ліси,

Бачу край захоплення краси.

Пр-в.

Я лечу в дивний край, тільки вітре не лякай.

Понеси у світи, щастя дай мені знайти.

Черевички швидкі, черевички чарівні,

Понесіть мене за вітром в синю даль.

Я надіну черевички самоходи,

В дивний край на них полину насолоди.

Де ліси, де завжди радість і весна,

Де небачена іще краса.

Черевички самоходи черевички,

Я літаю хоч без крил і без привички.

Бачу поле, бачу місто і ліси,

Бачу край захоплення краси.

Пр-в.

39 А вже калина над рікою віночки білі одягла,

Від сонця і тепла весною чудовим цвітом зацвіла.

Над цілим світом сповістили, що вже у розквіті весна,

І пісню люди підхопили - вложили душу у слова.

Любов’ю щедро напоїли - і пісня трепетна, жива.

Над рідним краєм полетіла високо, в сині небеса,

І щиро всіх теплом зігріла її ліричність і краса.

Пісня «Зорепад»

Сьогодні зорі світять так яскраво

Вони неначе кличуть в далечінь.

Вони так усміхаються ласкаво,

І ми за ними линемо у синь.

Для нас сьогодні свято зорепаду,

Для нас сьогодні дощ паде із зір,

І це в твої обійми знову впаду,

Закрутить нас кохання синій вир.

Пр-в.

Зорепад – це коли зорі падають з неба,

Зорепад – це коли об’єднались серця.

Зорепад – це коли більш нічого не треба,

Зорепад – це в моїм небі єдина зоря.

А ти небесний шлях чумацький вкриєш,

Нікому нас в дорозі не знайти.

Наш слід останній дощ зірковий вкриє,

Залишимось ми вдвоє я і ти.

Для нас сьогодні свято зорепаду,

Для нас сьогодні дощ паде із зір.

І це в твої обійми знову впаду,

Закрутить нас кохання синій вир.

40.Нехай злагода буде у вашій оселі і смуток обходить вас стороною. І поряд з вами нехай буде кохання яскраве у чисте, як прозорі краплі роси на пелюстках волошки.

41.Озирнімося всі на вінок,

Не забудемо квіток повитих.

І згадаємо пісні чарівні,

Що пробуджують думи ясні.

42.У вінку змішалися всі барви,

Тож єднаймося й ми,

Як ці квіти та стрічки у вінку,

За єдину і мирну родину,

За щасливу і вільну Вкраїну.

Пісня «Ген на видноколі»