Виховний захід "Визволення села від фашистських загарбників"

5ВИЗВОЛЕННЮ СЕЛА ВІД НІМЕЦЬКО - ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ!

 

Опадають корали у роси

День снагу свою білить у них

Вітер тільки мовчання розносить

Пада сяєвом бляклих могил.

В’ється сонячне плетиво блиском

Будить дихання вогнику жар

Що завмерши спалахує сплеском –

В барвах пам’яті вічний пожар.

Пам’яті односельчан, що не вернулися з воєнних доріг, посивілим матерям і вдовам передчасно  осиротілим дітям вам, дорогі ветерани. 65- ти річчю визволення села ми присвячуємо цю літературно – музичну композицію.

65 років не порохом, а хлібом

Пахнуть наші щедрі поля

65 років живе під мирним небом

Рідна Україна моя.

 

Ідуть літа,

Старіють люди й дати

То цвіт весни, то щедрий листопад

То знов цвітіння

Як запам’ятати все, що спливло

Й не вернеться назад?

Спливло у море часу безбережне

Для нас минулим стало назавжди

І все ж ми часто вперто і бентежно

Відшукуємо знов його сліди.

 

Живе минуле в нас і поруч з нами

Його не перекреслиш. Не зітреш

Воно всіма стежками і шляхами

Іде не знаючи кордонів ані меж.

1941 –й Чорним каменем, мільйоноголосим плачем, передчасною сивиною, недоспіваною піснею впав ти на голови наших дідів і батьків.

Задихалось літо від спеки

І сивіли від спраги лани

В сірім небі кружляли лелеки

А земля – в димовищі війни.

Юними вони покинули рідне село, домівку, матір, дружину, кохану дівчину і ринулись у вир війни. Страшної, жорстокої, яка тривала 1419 днів і ночей. Близько 400 жителів села брали участь в боях на фронтах Великої Вітчизняної війни. Мільйони не повернулися. Залишилися вічно молодими. Не повернулися в рідне село 156 односельчан. Їх імена висічені на гранітних плитах і пам’ятниках.

Життя, життя!

Що сонце, пісня, сміх

І серце наповнює радість

І душу розриває від печалі

Коли втрачаєш рідних і близьких.

А тих, хто відійшов у вічність

Хто залишив слід на землі

Слід пам’ятати завжди.

 

Сльоза зорі стоїть над обеліском

Сховавши клопоти людські і сни

Сьогодні треба поклонитись низько

Всім, усім хто не прийшов з війни.

Пісня “Журавлі”

То ж і ми вшануймо їх хвилиною мовчання.

Війна такий вдавила слід

І стільки в землю положила

Що через 60 літ

Живим не віриться,  що живі.

 

Минули дні і роки пролетіли

А дня того, забуть ніхто не зміг

Тут навіть сосни з горя посивіли

Тут навіть камінь плаче край доріг.

 

Хіба ж забудеш, як палили хати?

Гойдались мертві у страшній петлі

І на шляху валялися хлоп’ята

Багнетами прибиті до землі.

Хіба ж забудеш. Як сліпого діда

В звірячій злобі витягли крізь дим

До танків прив’язали людоїди

І розірвали надвоє живим.

 

Пригадаймо тривожні дні

І страхіть шаленіючий вир

Присягнімо ім’ям перемоги

Все здолати у битві за мир.

 

Дорогі ветерани! Дуже боляче йти знову дорогами війни. Але в імя перемоги, в ім’я полеглих односельчан ми просимо:

Повідайте, повідайте синам

Повідайте онукам, ветерани

Які шляхи пройти судилося вам

Крізь полум’я від Волги на Балкани

Повідайте,.. Хіба посміє хтось

Образити хоч усміхом  зневіри

Що вам за людство битись довелось

Рятуючи планету всю у вирі

Повідайте...

І не соромтесь ви

Про власну мужність гордо розказати.

Засвідчать всі ваш подвиг світовий

Москва і Брест, і Київ і Карпати

Повідайте онукам, ветерани

І в сповіді хай допоможуть вам

Малахові й Мамаєві кургани.

 

Слово для виступу надається ветерану Великої Вітчизняної війни:

 

Дорогі ветерани! Сьогодні вас залишилося дуже мало. І нам так хочеться, , щоб ви були оточені турботою рідної держави. Дітей, онуків.

Ви перемогу щедро оплатили

В криваві дні далекої війни

А в нагороду стели та могили

Жорстокі спомини, медалі й ордени

Завжди шляхи тяжкі до Перемоги

Як осягнуть страшну її ціну

Тож довгі роки, болі і тривоги

Вам не дають спочинку ані сну

Дивлюсь на вас, героїв сивочолих

В поклоні голову схиляю я земнім

За вас живих, і тих, хто вже ніколи

За стіл не сядуть з нами по війні.

 

Жорстока пам’ять, подвиг незабутній

Вже ваші правнуки в захисників строю

А ви бадьорі, щирі, непідкупні

Як і колись в жорстокому бою.

Я стану перед вами на коліна

Щоб попросить прощення за отих

Хто вже забув, хто бреше вам і нині

Хто зневажає вас, беззахисних, святих

Я зичу вам, шановні ветерани

Терпіння, витримки і радощів весни

Хай згояться у ваших думах рани

Що ви отримали уже після війни.

 

Як мало вас сьогодні залишилось

Як хочеться, щоб довше ви жили

Щоб довго – довго кожне серце билось

А ми на вас рівнятися могли.

 

Прийміть в дарунок пісню: “А мати ходить на курган”.

Воїни  здобували перемогу в битві з лютим ворогом. А вдома їх чекали матері, дружини, діти. Дівчата чекали того дня, коли дужі солдатські руки обнімуть їх, притиснуть до серця. І бігали за село виглядати... це чекання виростало з роками у велику, вічну і вірну пам’ять.

 

Посміхнувся поштар винувато

Що сказати мені – він не знає

Не приніс знов листа від коханого

Адже знає, що я так чекаю.

Ти пиши мені, милий частіше

Я чекаю тебе і дитина

Повертайся додому скоріше

До дружини, до рідного сина.

Мені часто ти снишся ночами

А прокинусь - тебе вже не бачу

Подивлюсь на портрет твій і часто

Щоб ніхто не помітив, я плачу.

Я думками коханий з тобою.

Ти пиши, щоб душа не боліла

Щоб діждалась тебе молодою

І чорнява була, а не біла.

 

Живуть в селі солдатські вдови, які ще й досі ждуть своїх коханих з тої жорстокої війни. 60 літ чекають діти батька, дружина чоловіка, хоч знають – не повернеться, не скаже лагідних слів до дружини, не погладить жорсткою рукою голівки сину, в якого вже свої діти, внуки, а то і правнуки.

Сьогодні залишились в живих ще вдови:

 

Кожна з вас заслуговує того, щоб художники найкращими фарбами змалювали ваші вкриті зморшками обличчя, мозолясті руки, щоб про вас були написані вірші, складені пісні, бо життя ваше – подвиг.

Спасибі вам, рідні, за подвиги ваші, за доброту невтомних рук ваших. Хай підводить вас підупале здоров’я, хай люблять, шанують вас онуки і правнуки ваші.

Пісня “Журавка”

Полум’ям війни обпалило душі нашої сільської молоді. З нашого села насильно вивезено в Німеччину на каторжні роботи 265 юнаків і дівчат. Посивілі, пошарпані роками сидять ці люди у нашому залі і подумки повертаються у своє нелегке минуле. Шановн__________________________

 

розкажіть нам, як вам було в тій Німеччині, розкажіть, як ви чекали визволення, чекали на перемогу.

 Після повернення на Батьківщину ці люди всю любов віддали хліборобській праці, своєму селу, живуть на радість дітям і внукам. Раніше пісня була супутницею всіх подій. Наша рідна, українська  пісня. Хай вона прозвучить вам на згадку про ті роки.

 Ще й сьогодні сивою журавкою тужить, кружляє над фронтовими шляхами вдовина пам’ять, згадує тих, хто не повернувся з війни.

 Шановні наші солдатські вдови (імена) ____________________________________________________________________________________________________________________________________

Їм ми присвячуємо пісню:

Про Німеччину

Вийшла в степ широкий мати посивіла

Виплакала очі від журби вона

Біля квітів маку стала, заніміла

І згадалась знову матері війна

І почула знову голос між житами

То зітхала мати, то вогонь палав

Я прийшов до тебе

Я вернувся, мамо

Я своєю смертю – смерть потоптав

На моїй могилі квітів море

Ти в думках до мене линеш з далини

І твоє невтішне материнське горе

То прокляття вічне паліям війни.

 

Пісня “Наснилось матері”.

Чекала мати, так чекала сина

Цвіла і одцвітала калина

Додолу стиглі ягоди ронила

Та де ж у неї бралась тая сила

Вже й після похоронки ждати сина

Все бачила у снах чи маренні

Десь на чужому полі він поранений

І кличе маму дать води напитися

Довіку сон той буде мамі снитися

І ніч, і день із жалем і печалями

Він знов безсонням в шибку стука

І серце материнське повнить мука.

 

Сьогодні ми відзначаємо 65-ти річчя визволення Старосинявщини і нашого села. Тут присутні очевидці тих днів.

 

 

Чим далі у глибину історії відходять суворі події минулої війни, тим яскравіше постає перед нами, перед взором всього людства велич подвигу народу, його збройних сил, які перемогли лютого ворога. Якою б страшною  і чорною не була ніч, на зміну їй завжди приходить день.

Цвіте ромен у полі над рікою

Цвіте ромен і радує усіх

А моє серце повниться журбою

За всіх отих, хто в цих полях поліг

І кожна квітка, як солдатська доля

Нагадує про біль воєнних літ

Цвіте ромен, біліє серед поля

Колише тихо вітер ромен – цвіт

І знову над заплавою тумани

І падає на луг дзвінка роса...

Ці квіти – наче сиві ветерани

Бринить на пелюстках жива сльоза

А може то вдовиця плаче сива,

Що не дочекалася чоловіка із війни?

Вона благає ніжну квітку білу:

“Ромен, коханого мені ти поверни”

я знаю, хто загинув, вже не встане

нам їх уже ніколи не піднять.

Нехай цвіте ромен, нехай не в’яне,

Бо в нім людської пам’яті печать.

 

Роду чесного, доброго люди

Переконані твердо давно

Хто минуле випадково забуде

Може знов повернутись воно

Хай лихе покривається пилом забуття.

 

І не зна воєн світ

Владно кличуть скорботні могили

Біль – розлуку удів і сиріт

Пригадаймо тривожні дороги

І страхіть шаленіючий вир

Присягаєм ім’ям перемоги

Все здолати у битві за мир.

 

Вічний вогонь палає

Дзвонить у долі століть

Вічний вогонь закликає

Щастя живих бережіть

Вічний вогонь кликоче

Люди! Не треба війни

Щоб не вмирали дочки

Сестри, батьки, сини.

 

Іменем жінки, що овдовіла,

Іменем матері, що з печалі сивіла

Іменем сина, що батька не знав

Іменем батька, що в січі смертній упав.

Я проклинаю війну жорстоку

Вона відібрала у людства спокій

Іменем тих, хто в колисці сьогодні

Іменем тих, хто над краєм безодні

Іменем ще не народжених

Сном немовлят не стривожених

Кличу з війною вийти на бій

Мир відстояти Землі голубій.