Виховний захід: "Волі народної дзвін"

Волі народної дзвін

 
Мета: закріпити і поглибити знання учнів про події під Крутами 29 січня 1918 року, розвивати творчі здібності учнів, формувати їх художньо-образне мислення, сприяти становленню національної свідомості учнів; розвивати почуття патріотизму, готовність захищати Батьківщину, формувати толерантність, громадянську компетентність, відповідальність; виховувати пізнавальний інтерес до історичного минулого рідного краю, повагу до героїчних вчинків людей, залучати учнів до колективно-творчих справ. 

Форма проведення: тематичний вечір. 

Обладнання: клас прибраний у синьо-жовтих кольорах, прикрашений рушниками, у центрі сцени назва виховного заходу і дата — 29 січня 1918 року, посередині стіл з хлібом-сіллю, свічки, біля сцени — виставка літератури та учнівських повідомлень про бій під Крутами. 
 

Хід заходу

Вступне слово вчителя: 
І знов у котрий це вже раз, 
Зійшлися ми в одній родині, 
Щоб пом’януть той славний час, 
Коли в офіру Батьківщині 
Себе принесли кращі з нас. 
Нема любові понад ту, 
Що окропила кров’ю Крути, 
І ту гарячу кров святу 
Повік Вкраїні не забути. 

На сцену виходять три учні. 

1­ учень. Історія знає багато жертв в ім’я ідеї, але аналогічної Крутам не було. У добу Хрестових походів звільняти Єрусалим вирушили тисячі охоплених ентузіазмом дітей. Вони загинули із світлою вірою в Царство небесне і вічне життя. Із вірою в перемогу билися до загину юнаки Греції та Риму. 

2­ учень. А що, власне, тут, під Крутами, сталося? Хто були ті юні завзятці? Чи вірили вони у свої сили? Чого прагнули гімназисти і студенти, що не визнавали війни і смертної кари, засуджували будь­яке насильство, а тим більше вбивство? 

3­ учень. Коли вдарив останній час молодої України, вони — 300 юнаків — пішли проти 13 тисяч більшовиків. І полягли всі… 
1­  учень. Чи ж вони не відали, проти кого йшли? 
2­ учень 
Вони ішли у безвість білих піль, у бій, 
Щоб не вернутися або здобути. 
І зупинилися на станції малій, 
Де написом виднілась назва: «Крути». 
3­ учень 
Не повернулися, упало триста їх, 
І хоч ми і донині не можемо забути, 
Мементом нації, мементом нас усіх, 
Навіки стала назва — слово «Крути». 
1­ учень 
На Аскольдовій могилі поховали їх, 
І хоч народ ще й дотепер закутий, 
Та він живе, бо смертю молодих 
Він смерть переборов там, де містечко Крути. 
Учитель. У наших предків був звичай — у день поминання могили мертвих встеляти квітами і запалювати на них свічки. Тож нехай наш зал сьогодні, 28 січня, стане поминальним храмом… 
На сцену виходять дівчата і хлопці із запаленими свічками. 

4­ учень. Тим, хто в боротьбі за кращу волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить у знаних і безіменних могилах, розкиданих по рідній і чужій землі, — присвячується. 
5­ учень. Цвіт нашого народу, його славним синам і дочкам, які у розквіті своїх духовних і фізичних сил віддали молодість і найдорожче, що є в кожного, життя, — присвячується. 
6­ учень. Тим, кого за умов більшовицької тиранії ми повинні забути і викреслити зі своєї пам’яті та історії, героям, які полягли у страшному бою під Крутами, — присвячується. 
7­ учень .Супроти хижої навали, 
Супроти смерті, — в стужу й сніг — 
Ось тут вони, ось тут стояли, 
І всього жменька — триста їх. 
8­ учень. Стихали Києва хорали. 
Його заслін — ці юнаки. 
Ось тут — редут. Ось тут вмирали. 
Приймали кулі і штики. 
9­  учень 
І пам’яттю не оминути 
Останній бій, останній крик, 
Ці Фермопіли наші — Крути, 
А Берестечко — їх двійник. 
4­ учень 
Ген визирала мати сина. 
Дівчата в’яли на порі. 
Лиш червонилася калина 
Ще дужче в кожному дворі. 
5­  учень 
І не уславлені спартанці, 
А хлопці з роду відчайдух — 
Ці гімназисти, ці повстанці… 
Ось тут їх непоборний дух. 
6­  учень 
І слава їх встає, не вмерши, 
Ятрить крізь відстані і час. 
Було їх триста… Триста перший — 
І ти, і я, і кожен з нас. 
Петро Шкраб’юк 
1­  учень 
Спливуть часи, мов паводки дніпрові, 
Одвічну мрію здійснить Україна. 
Й під Крутами, на плитах мармурових, 
Про вашу славу лине пісня соколина. 

1 учень. 1917 року в Росії відбулася Лютнева революція. Почався процес розпаду «тюрми народів». Із березня до листопада зароджувалися паростки молодої Української держави. 

2­ учень. За важких умов економічного хаосу, політичної боротьби різних партій, незважаючи на постійні провокації антиукраїнських сил, Центральна Рада приймає низку законодавчих актів, що призвели до проголошення незалежності України. 
1­  учень. Крізь віки, крізь страждання й муки, з мільйонами жертв прагнула Україна жаданої волі, проголошеної 22 січня 1918 року ІV Універсалом. 

3­  учень. Народе України! Твоєю силою, волею, словом утворилася на українській землі вільна Українська Народна Республіка. Здійснилася давня мрія твоїх батьків, борців за волю і право робочого люду. 
4­  учень. Та у важку годину народилася воля України. Чотири роки жорстокої війни знесилили наш край і народ. Фабрики і заводи не виробляли товарів, залізні дороги були розбиті, панувала страшенна інфляція. Кількість хліба зменшувалася щодня. Настав голод. 
5­  учень. А тим часом петроградський уряд народних комісарів оголосив війну Україні, щоб повернути Українську Народну Республіку під свою владу, і спрямував на наші землі більшовицькі війська. 

6­ учень (зачитує телеграму). Про це прямо було сказано у зверненні Раднаркому від 26 листопада 1917 року «До всього населення»: «Центральна Рада Української Народної Республіки, що веде боротьбу проти українських рад, допомагає Каледіну стягувати війська на Дон; заважає радянській владі спрямувати необхідні військові сили по землі українського народу для придушення каледінського заколоту». 

Так розпочалася війна Радянської Росії із законною владою в Українській Народній Республіці, а фактично — з незалежністю українського народу. 
7­  учень. На виконання наказу Леніна главковерх Криленко 16 грудня 1917 року видав наказ № 80 по армії і флоту про боротьбу з Центральною Радою. Раднарком оголосив в Україні стан облоги і зобов’язав місцеві революційні гарнізони «діяти з усією рішучістю проти ворогів народу, не чекаючи ніяких указівок зверху». 

Першою революційною армією командував колишній царський підполковник, лівий есер М. Муравйов. 5 січня 1918 року він повідомив з України В. Антонову­Овсієнку, що наказав безжально вирізати усіх захисників місцевої буржуазії. 

8­ учень. 17 грудня 1917 року Центральна Рада одержала радіограму від більшовицького Раднаркому з ультимативною вимогою: «Зректися спроб дезорганізації спільного фронту, без згоди верховного головнокомандувача Раднаркому, не пропускати ніякого війська, що йде в бік Дону й Уралу, надавати допомогу радянському війську в боротьбі з контрреволюційним повстанням Каледіна, припинити будь­які спроби роззброєння радянського війська й Червоної гвардії в Україні». Цей ультиматум було відхилено. Тоді 30­тисячна більшовицька армія під керівництвом Антонова­Овсієнка розпочала війну проти УНР. 

9­  учень. Наприкінці грудня окуповано Харків, Полтаву, Чернігів; 8 січня 1918 року на Чернігівщину, щоб зупинити більшовиків, вирушила військова школа у складі 600 осіб під орудою сотника Носенка. Разом з іншими вона боронила вузол Бахмач—Конотоп. Безперервні бої тривали до 28 січня 1918 року. 

1­  учень 
Рік вісімнадцятий — надії і тривоги 
Родився в куряві натхненних, віщих бур, 
Не маки — це стяги квітчались на дорогах. 
І військо підіймалось на шляхах, мов мур. 
2­ учень 
Рік вісімнадцятий — тривоги і надії — 
Здіймався в сяйві здійснених, прадавніх мрій, 
І Київ, місто над містами, знов завії 
І війни зустрічав, полки відважні й бій. 
10­  учень. Останні дні січня 1918 року. Щоб стримати просування більшовиків на Київ, поспіхом був сформований і відправлений поїздом до Бахмача допоміжний курінь студентів — січових стрільців під командуванням сотника Омельченка. Найстаршому з них було — 23, наймолодшому — 15. 
29 січня 1918 року вдосвіта поїзд з підмогою зупинився на станції Крути, де прибулі зустрілися із залишками гайдамаків, що відступали від станції Макашин. Тут зібралося юнкери, студенти і гімназисти — 250 осіб; гайдамаків і вільних козаків — 100, на всіх було три гармати сотника Семена Лощенка. 
1­ учень 
Нові бійці, нові поети виступали, 
Вночі Грушевського хилилась голова, 
Коли складав рядки нових універсалів 
І змістом буряним запалював слова. 
2  учень. Для того щоб привести до ладу свій край, закріпити революцію і нашу волю, Центральна Рада сповіщала усіх громадян: «Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу. Усіх громадян самостійної Української Народної Республіки зазиваємо непохитно стояти на сторожі добутої свободи і прав нашого народу й усіма силами боронити свою долю від усіх її ворогів». 
3­  учень 
Спом’янімо в пісні славу Крутів, 
Найсвятіше з наших бойовищ! 
Крути! Крути! — смолоскип в майбутнє, 
Підіймімо наші душі ввиш! 
4­  учень 
Крути! Крути! Це за батьківщину 
Стати муром, шанцем душ і тіл, 
Крути! Крути! Мужньо, воєдино 
Прямувати в найсвятішу ціль. 
5­  учень 
Крути! Крути! Час розплати близько, 
Вже червоний ворог кари жде. 
Крути! Крути! Вічне бойовисько 
За майбутній, за світліший день. 
6­  учень 
Крути! Крути! Мужність і посвята, 
Вірність, що міцніша понад смерть. 
Крути! Крути! Горда і завзята 
Кличе пісня і веде вперед. 
Богдан­Ігор Антонич 

3­ учень. 29 січня 1918 року ешелони Червоної армії підійшли до станції Крути і висадили десант. Певно, їм було відомо, що якась українська частина зайняла позиції під станцією Крути і перетнула їм шлях на Київ. 
4­ учень. О 10­й годині ранку розпочався наступ більшовицьких військ. Мороз. Вітер. На місцевості не було жодного укриття. Юнаки лежали на голому снігу. 

5  учень. Не відкриваючи вогню, широкою лавою пішли на курінь. Зав’язалася перестрілка. Чути стогони поранених, але українці затято боролися далі. Ніхто з них не думав про відступ, усі продовжували стріляти, хоча небезпека оточення була вже очевидною. 
6­  учень. Ворожий лівий і правий фланги зімкнулися. Відступати було запізно. Напівзамерзлі юнаки ледь тримали зброю. Із останніх сил боронилася молодь, вороги на короткій дистанції розстрілювали її, а потім почали добивати поранених багнетами. 
7­ учень. Близько 15­ї години все скінчилося, на снігу лишилися трупи юнаків… 
8­ учень. У бою під Крутами полягло 300 студентів і 10 старшин. 

9­ учень 
Як сніги покривають землю, 
Як нам білим стелять путь, 
Спом’янемо тую славу, 
Що осталась нам з­під Крут. 
Не шукайте Фермопілів, 
Тільки Крути спогадай, 
Де спартанці­українці 
Полягли за рідний край. 
Триста юних одчайдухів, 
У сто крат більший був там враг, 
Не вступились, не подались, 
Всі лягли там на полях. 
П. Тичина 
10 учень 
Як сніги покриють землю 
Рядном білим, — не забудь 
Спом’янути тую славу, 
Що лишилась нам з­під Крут. 
Триста юних одчайдухів, 
В сто крат більший був там враг, — 
Не вступились, не подались, 
Всі лягли там на полях. 
Вічну славу здобували 
Україні біля Крут, 
Не забудь героїв триста, 
Спом’яни їх, не забудь. 
Д. Гавриш 
3­  учень. Тож пом’янімо героїв Крут хвилиною мовчання. Прошу всіх встати! 
1­  учень. Сімох поранених, переплутавши зі своїми, більшовики відправили до Харкова лікуватись. Так вони вціліли і потім розповіли про все. 
2­  учень. 27 із них потрапили в полон. Спочатку вояки революційної армії — колишні царські гвардійці, матроси, московські робітники та звільнені революцією злочинці — над ними по­звірячому познущалися, а наступного дня розстріляли, заборонивши селянам їх ховати. Перед розстрілом юнаки заспівали «Ще не вмерла Україна». 
3­ учень. Перемога під Крутами відкрила російському війську шлях до Києва. Завоювання столиці тривало три тижні. 
19 березня їх всенародно захоронено в братській могилі на Аскольдовому цвинтарі. На похоронній церемонії виступив з промовою Михайло Грушевський. Він почав її словами античного поета: «Солодко і славно вмерти за Батьківщину». 
День битви під Крутами — 29 січня — проголошено Днем Скорботи України. 
4­  учень .
На Аскольдовій могилі поховали їх — 
Тридцять мучнів українських, славних, молодих… 
На Аскольдовій могилі український цвіт! 
По кривавій, по дорозі нам іти у світ. 
На кого посміла знятись зрадника рука? 
Квітне сонце, грає вітер і Дніпро­ріка… 
На кого завзявся Каїн? Боже, покарай! 
Понад все вони любили свій коханий край. 
Вмерли в Новім Заповіті з славою святих. — 
На Аскольдовій могилі поховали їх. 
1­ учень. Небагато імен тих героїв зберегла нам історія. Це, зокрема, студенти Божко­Божинський, Микола Лизогуб, Попович, Володимир Шульгін, гімназисти Павло Кольченко, Микола Іванкевич, Липський, Тарнавський, Соколовський. 
2­  учень. Минуть роки, століття, та пам’ять про юнаків­героїв не згине повік. Вона світитиме не тільки українцям, а всім тим, які готові покласти своє життя в ім’я ідеї, в ім’я Батьківщини, за її свободу і незалежність. 
3­  учень 
Вони лежать навіки молоді, 
Ставні й веселі, з усміхом щасливим, 
Готові чути поклик як тоді, 
Коли на бій ішли з бадьорим співом. 
4­ учень 
Сумні батьки, й жалобні матері, 
Минувши повз Аскольдову могилу, 
Мовчазно зрять, як страдницькій порі 
Журба вербу вколисує похилу. 
5­ учень 
Лихі вітри, гойдайте верховіть 
Живого свідка бойових крутянців! 
Та не турбуйте корені, не гніть 
Святих дерев, що знали новобранців. 
6­  учень 
Безвусі, юні, вічно молоді, 
Ви клали голови за рідний Київ, 
Скріпивши крок державницькій ході, 
Вписавши подвиг у свободи вияв. 
Яр Славутич 
1­  учень. Страшно вмерти, але ще страшніше загинути марно. Вони навіки залишаться для нас найбільшою святинею. Пам’ять про юнаків­героїв не згине повік. 
2­ учень. Для нас їхня могила залишиться полум’ям віри, як незабутнє майбутнє. У хвилини відчаю, занепаду, зневіри будуть приходити до неї старі й малі, щоб підживитися тим святим вогнем ентузіазму, який палатиме тут і під кам’яним хрестом. 
Учитель. На знак поваги до відчайдушного героїчного вчинку під станцією Крути відкрили меморіал пам’яті героїв Крут. Праворуч на кургані стоїть високий хрест з табличками імен молодих героїв­гімназистів. А поряд височіє зведена червона колона як знак самопожертви відважних воїнів — студентів Київського університету ім. Св. Володимира. 
Музей розміщений у звичайних вагонах. Його експонати розділено на дві частини: радянську та українську. Вивчаємо документи, знайомимося з портретами політичних діячів, керівників більшовицьких військ, українських січових стрільців, деяких гімназистів. У 1918 рік переносить нас виставка військової форми і справжніх гармат.