Виховний захід "З Дня народження Великого Кобзаря - 205 років"

Виховний захід на тему:

"З Дня народження Великого Кобзаря - 205 років"

Мета: ознайомити учнів із життям та творчістю великого сина українського народу Т.Г.Шевченка; вчити дітей добирати необхідний матеріал з літератури; працювати над розвитком звязного мовлення; розвивати виразність у декламуванні віршів; виховувати любов та повагу до спадщини, яку залишив поет.

Хід заходу

 Учень 1. Навесні, коли тануть сніги

  І на рясті заграє веселка,

  Повні сил і живої снаги

  Ми вшановуєм память Шевченка

Ведучий 1 Велетню духу, лицарю могутньої творчої сили, співцеві волі народної Тарасу Григоровичу Шевченку присвячується...

Учень 2 Щороку в березні до нас

 Значний приходить день

 Це ж народився наш Тарас

 Творець палких пісень.

 

Учень 3. Не на шовкових пелюшках,

 Не у великому палаці

 В хатині бідній він родивсь,

 Серед неволі, тьми  і праці.

Ведучий 2. 9 березня 1841 року весна подарувала на радість людям маленького Тараса. Народився він у селі Моринцях, що на Черкащині, в бідній хаті Григорія Шевченка.

 Давно це було... Ще пройде багато років, допоки він виросте, стане талановитим поетом та знаним художником. Тарасик був ,як і ми допитливим, розумним, кмітливим, дуже любив свою старшу сестричку Катрусю, з цікавістю слухав розповіді дідуся про давнє минуле.

 

Відеофільм "Край,де народився Шевченко"

 

Ведучий 2. Восьмирічного Тараса батьки віддали до дяка "у науку", щоб розуму набирався. Дивна то була наука...Навчаючи дітей по церковним книгам дяк, який любив заглядати в чарку часто лупцював своїх учнів різками. Змалечку у малої дитини прокинувся талант художника. Це було незвичайне дитяче захоплення. Вугіллям, крейдою, олівцем, він малював скрізь , де тільки міг: на стінах, дверях, папері.Ходив із села до села в пошуках вчителя. Але важке то було навчання. Дяки - вчителі примушували носити воду, рубати дрова, робити все, що завгодно, але тільки не малювати.

 

Ведучий 1 Поки жива була мати, хлопчику жилося добре, Але Катерина Акимівна часто хворіла і в 1823 рокі померла. У батька Григорія на руках залишилось пятеро дітей.Було дуже тяжко, тому він одружується вдруге. Мачуха Оксана Терещенко мала своїх трьох дітей, а з Тарасових братиків та сестричок тільки знущалася.Тоді  малий Тарас все частіше і частіше став пропадати на вулиці. У 10 років малий Тарас здійснив свою першу велику подорож - батько, який ходив на Південь з чумацькими обозами, взяв його з собою.

Але через рік хлопець залишився круглою сиротою - 1925 року Григорій Іванович помер.

Учень 1. І мати кинула цей світ

Як мав Тарас лиш девять літ

Потім два роки не пройшло

Як батька рідного не стало.

 

Учень 2. Зостався круглий сирота

 І гірко попливли літа.

Ходив, шукав, щобуло сили

Людей ,щоби добра навчили.

 

Учень 3 Писати вчився у дяка,

А малювати в маляра.

По селах пас чужі ягнята

Та мачуха прогнала з хати.

Ведучий 2. Малий Тарас був цікавим і допитливим хлопчиком і мав велику любов до життя, хоч важко було йому, сироті.На літо мачуха віддавала його в пастухи. Але дяк більше знущався над хлопчиком, ніж навчав його. І малий Тарас втік від нього ,бо почув, що в сусідньому селі є дяк, який уміє малювати. Але і цей дяк не збирався його навчати. Тоді хлопчик пішов у найми, щоб заробити собі на шматочок хлібу, або якусь одежину.

 Повернувшись до рідного села, Тарас деякий час пас свиней у свого дядька, а пізніше громадську череду.

Єдиною відрадою була маленька сусідська дівчинка Оксанка Коваленко, до якої у нього було перше світле почуття дитячої закоханості. Пізніше ві згадуватиме своє дитинство з болем в серці, а своєму першому коханню присвятить вірші:

Інсценізація вірша "Мені тринадцятий минало..."

Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога...
Уже покликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
То йді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло.
Боже небо голубеє —
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!..
А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала...
Неначе сонце засіяло.
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади...
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.

Ведучий 1. Коли Шевченкові виповнюється 15 років, його взяли за слугу- козачка до молодого пана Енгельгардта. Разом з паном Тарас їде до Києва, а потім живе у Вільно і в 1831 році приїжджає до Петербурга. Побачивши талант у хлопчика пан відправляє його на навчання до художника Ширяєва.Там він знайомиться з відомими письменниками та художниками, які стають йому друзями. 22 квітня 1838 року Шевченка викуплено у пана Енгельгардта за 2500 карбованців. Тоді він стає вже вільним слухачем Академії мистецтв.Після викупу Тарас переїжджає до Ніжина ,згодом заслання на 10 років. Повернення на його любу Україну, де Кобзар мріє, пише, милується...

Учень Світає, край неба палає;
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє;

Степи, лани мріють;
Між ярами над ставами
Верби зеленіють;

Учень Сади рясні похилились;

Тополі на волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють в полі.
І все то те, вся країна,
Повити красою,
Зеленіє, вмивається
Ранньою росою,

Вмивається, красується,
Сонце зустрічає, −
І нема тому почину,
І краю немає.

 

Учень. Зоре моя вечірняя

Зоре моя вечірняя

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

 

Розкажи, як за горою

Сонечко сідає.

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає.

 

Як широка сокорина

Віти розпустила...

А над самою водою

Верба похилилась.

Ведучий 2. Мріям не судилося здійснитися. Знову арешт.За бунтарські вірші 33- річного Тараса забрали в солдати. Незважаючи на заборону, Тарас Григорович писав вірші і ховав їх за халявою чобота. Саме на засланнях поет надірвав своє здоров'я. Він мало піклувався про свій фізичний стан. Лише зрозумівши , що хвороба не відступає він звернувся до лікаря. І хоча лікарі поставили Шевченку невтішний діагноз, порадили домашній карантин. Довго всидіти вдома поет не міг. Бо йшли Новорічні та різдвяні свята:" Щоб і на Різдво не виходити? А кутя? А узвар? Ні, не всиджу: колядувати хоч рачки полізу до куми". Це колядування цілком надломило його організм.

 

Ведучий  1. 9 березня 1861 року Тарасу Григоровичу виповнилося 47 років. Надійшло багато телеграм. Привітати поета ,який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А вже 10 березня його не стало. Це була велика втрата для всього українського народу. Поховали співця спочатку  у Петербурзі, а згодом перепоховали на Чернечій горі поблизу Канева. Так заповідав великий поет. А збірка його віршів невдовзі сколихнула всю Україну.

 

Учень Умер співець, але живуть

В словах людей слова безсмертні.

Сьогодні по Вкраїні всій

Бринять його пісні славетні

 

Учень Йшов він долею своєю

Так, як Бог сказав.

І в кінці дороги тої

Книга, книг "Кобзар"

 

Учень Це був поет

Поет з родини бідної,

А душу мав розкрилену, як птах

Гарячим болем і живою піснею

Його слова в народу на вустах.

 

Учень А скільки ж раз його було розпято

За правду, за "Кобзар", за "Заповіт"

В душі народу словом заповітним він

Залишив  вічний і глибокий слід.

 

Пісня на слова Шевченка (виходять всі)

Тече вода з-під явора

Яром на долину.

Пишається над водою

Червона калина.

Пишається калинонька,

Явор молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

 

Тече вода із-за гаю

Та попід горою.

Хлюпощуться качаточка

Помеж осокою.

А качечка випливає

З качуром за ними,

Ловить ряску, розмовляє

З дітками своїми.

 

Тече вода край города.

Вода ставом стала.

Прийшло дівча воду брати,

Брало, заспівало.

Вийшли з хати батько й мати

В садок погуляти,

Порадитись, кого б то їм

Своїм зятем звати?

 

 

Учень. Він був сином мужика, а став володарем в серцях українського народу.

Учень. Він був кріпаком, але в душі мав вільні крила і свободу.

Учень. Тяжка доля переслідувала його все життя , але не змогла перетворити золота його душі в іржу.

Учень. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише після життя - невмирущу славу , повагу та любов майбутніх поколінь.

Учень. Отакий був і для нас, маленьких українців ,Тарас Григорович Шевченко.