Виховний захід з української літератури для учнів 5 класів на тему "Славимо тебе, Кобзарю, в думах, поезіях, піснях!"

 

 

 

Кабінет святково прибраний, виставка творів, плакати, газети, учні одягнені у вишиванки.

 

Вступне слово вчителя:

 

Тарас Григорович Шевченко –

душа, голос українського народу

Життя Шевченка, все разом взяте, є піснею. Це повчальний високохудожній твір. Добрий до наївності, теплий і люблячий, він був твердий, сильний духом, як ідеал його народу. Він віддав своє життя своєму народові цілком.

 

Звучить пісня на слова Т.Шевченка «Думи мої, думи мої…»

Інсценізація в поезіях життєвого, творчого, громадського життя Т.Г.Шевченка (по 5 учнів з кожного класу читають напам’ять життєпис Т.Шевченка).

 

Син кріпака, народжений в неволі,

Сягнув до неба, наче вільний птах.

Його лихої й завидної долі

Пройдім тернистий і славетний шлях.

 

Такі часи страшного лихоліття,

Коли і спогад – наче кошмар,

Життя людей знецінене як сміття.

Це бачив, пережив і наш Кобзар.

 

І ми не всі в дитинстві це вчували,

Хоч в казках йшли за гори, за моря,

 

 

 

Щоб гідність й честь за гріш не продавали,

Тягніться серцем всім до Кобзаря.

 

І внукам ви зумійте передати

Відразу до лихих, страшних часів.

Кріпак … Могли на смерть, забить, продати,

Програти в карти, промінять на псів.

 

Здається і кінця не буде муці,

Хильнув уже з дитинства через край,

Терпи у п’яного дяка в науці.

Хоч малювати – йди вчителя шукай.

 

Талант художній хоче в світ пробитись,

Та наперед загадувать не варт.

Кріпак з Кирилівки тоді лиш може вчитись,

Як пан йому дозволить Енгельгарт.

 

Та за навчання доволось забути.

Не лізь в мистецтво з драним личаком.

Кріпацький син Тарас, ти мусиш бути

На побігеньках в пана козачком.

 

Пан козачка забрав з собою в Вільно.

Пан там служив. А більш бенкетував.

А для Тараса час тягнувсь повільно,

Хіба що крадькома він малював.

 

Столиця хлопця холодно зустріла.

Дошкульно сікла навісна зима.

Нікому не було до нього діла.

Душі довкола рідної нема.

 

Скубуть усі сиротину на всі боки,

Та від напасті Бог завжди спасав.

І пан хлопчину на чотири роки

В науку до Ширяєва послав.

 

Молися щиро Богові, молися

Й топчи собі стежину сам в житті.

І Бог поміг таки йому: знайшлися

З неволі визволителі святі.

 

 

 

 

 

І Карл Брюллов Жуковського малює

І в лотерею йде оцей портрет

За виручку свобода бенкетує

Став вільним наш художник і поет.

 

Та плач народу повсяк час ти чуєш,

Даремно, знать, застерігав Соха.

Й в Блюллова у майстерні ти віршуєш.

Цар не простить тобі цього гріха.

 

І біль, і щастя… Товорчі сорокові

Роки – відкрився поетичний дар.

Так, так. Дорогу українській мові.

Виходить в світ безсмертний наш «Кобзар».

 

Кріпацтво скрізь, хоч лобом бийсь об стіну.

А як з неволі рідних виривать?

Альбом він «Живописну Україну»,

Художній сам надумав видавати.

 

З Гребінкою в дорогу він рушає,

По Україні хоче мандрувать,

Вже чотирнадцять років серце крає

Розлука. Вдома треба побувать.

 

У Моринці, у Кирилівку заїхав

Провідав рідних він сестер, братів.

Що ж, зустріч – радість, та мала, бач, втіха

На волі б, в щасті бачить він хотів.

 

Останній рік навчання – сорок п’ятий.

Лишається одержать атестат.

Хай вишлють. В путь весняний, не чекати

Вперед! Нема дороги нам назад

 

Тепер всю Україну ти оглянеш,

Всі задуми свої здійснить спіши.

Сльозами вмий, ціли народні рани.

Буди народ, співай. Малюй, пиши!

 

А Костомаров вже почав єднати

У Товариство за наш край борців

 

 

 

 

 

Й ім’ям Кирила і Мефодія назвати –

Абетки нашої слов’янської творців.

 

Коли Тарас дізнавсь про товариство, -

Таж був то відгук потаємних мрій, -

Сприйняв все те до серця дуже близько,

Пристав і кликав до рішучих дій.

 

Цвіт. Років тридцять три… й тюремні грати

Жандарми зустрічають неспроста.

За слово правди будуть розпинати.

Так в тридцять три замучили Христа.

 

Шевченкові так легко не відбутись

Його вірші й царя вже допекли.

Заслать! Та так, щоб вже не міг вернутись.

Суд правлять двоголовії орли.

 

Та й вирок за вірші велів карати:

У Оренбурзький корпус геть заслать.

Із правом вислуги, на глум, в солдати,

Під нагляд! Ні писать, ні малювати!

 

Позаду Оренбург і нова дружба.

Фортеця Орська. Кару відбувай.

Там безстрокова жде солдатська служба,

Приниження і горе через край.

 

Слізьми та кров’ю книжечку мережив,

Так на чужині горе виливав,

Він Україні всім єством належав,

За неї гинув, думав, серце рвав.

 

Як чорний віл запрігся у роботу,

Лиш тільки з України повернувсь

Наш гравер. Все етюди і офорти…

Уміння й хист цінити не берусь.

 

Оцінить Академія належно

Вже в вересні в шести десятий рік.

Був кріпаком. Життєвий шлях простежмо…

Став – академік граверних робіт.

 

 

 

 

 

Всього себе віддати до останку

Бо ж гине люд, на сполох серце б’є.

В шістдесят першім році, на початку,

«Буквар» він Южноруський видає.

 

Вчись, Україно, вчись на рідній мові,

Несе твій син в світ правду і добро.

Та через рік обірвуть на півслові:

«Укр.мові в школах чуть щоб не було»

 

Ось друзі з Днем народження вітають,

З полтави телеграма: «Батьку,… втни!»

Водянка душить. Болі груди крають.

Всміхнись привітно. Стримайсь. Не стогни.

 

Десяте березня. Геть морок ночі

Полегшало. В майстерню б, в Ермітаж

Піднявся, звівся, працювати хоче

В очах темніє…Сцена ось. Пасаж.

 

«Прощай навіки, Україно-ненько,

Любив тебе всі сорок сім я літ».

Твій син Тарас Григорович Шевченко

Залишив цей лихий, розтлінний світ.

 

Йому жити в віках, не підвладних він часу

Скарб безцінний сховала Чернеча гора.

І співають вітри вічну славу Тарасу.

А до ніг грізний спів котять хвилі Дніпра.

 

Слово вчителя:

Демонстрація першого видання «Кобзаря» 1840 року.

 

Перегляд презентаційного матеріалу «Тарас Шевченко – душа українського народу» з коментуванням учителя.

Заочна екскурсія в перегляді фотозвіту під назвою «Тарасові шляхи».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Звучить пісня «Заповіт» («Як умру, то поховайте…»)

 

 

Заключне слово вчителя:

Спи спокійно, Тарасе!

Нащадки твої

Словом шани

Тебе пом'янули.

І народи Вкраїни

Заповітів твоїх не забули!

 

Дорожіть Шевченком!

Хочеться вірити, що, вступаючи в доросле життя, на вашому шляху завжди будуть

Тарасова пристрасть,

Тарасова мужність,

Тарасове невмируще слово!