Виховний захід " З вогню і попелу...Україна"

З вогню і попелу…. Україна.

(Діти заходять до зали з різних сторін)

Добрий день, я з України!

Із тієї, друзі, країни,

Де ще вчора ми горя не знали,

Говорили, сміялись, кохали,

Укладали  ляльку (малечу) до ліжка,

Приміряли плаття й босоніжки,

Бо вже скоро весна, а там літо,

Море, сонце, гори і квіти.

Ось-ось з вирію ждали лелеку,

В мріях так забігали далеко.

Цікаві книги читали,

ЗНО й випускного чекали ..

Добрий  день, я з України,

Із тієї, що ворог в руїни

Перетворює місто за містом,

Наче там, на росії, їм тісно.

Із тієї, в метро де малеча

Тулить голову мамі на плечі,

Щоб під вибухи якось заснути,

Щоб тих вибухів тільки не чути.

Із тієї, в лікарню, де діти,

Стали бомби із неба летіти.

Із тієї, де скоро лелеки,

Із країн повернувшись далеких

Не побачать гнізда на хатині,

Бо нема ні гнізда, ні хатини,

Із тієї, де плаче дитина

Бо сирена гуде щохвилини,

Із тієї, в руїнах де школа

У осколках ракети довкола ..

Добрий  день, я з України,

Із тієї, де рвуть джавеліни,

Із тієї, ворожі де танки

Палахтять у вогні на світанку,

Із тієї, де діти за матір,

Із тієї, де брат йде за брата,

Із тієї, де батько за сина

І за щастя своєї родини,

Із тієї, де йдуть воювати

Бо не можна усе це віддавати!

Із тієї, вдягають де берці,

Із тієї, де з вірою в серці

Захищають своє, таке рідне,

Щоб було воно славне і гідне!

Із тієї де вишня розквітне

Із тієї, де знов буде літо…

Із тієї, що встане з руїни!

Добрий  день я з України…

Вогонь і попіл

300 років поспіль попіл стукає в наші серця. Попіл Запорізької Січі, Полтави, Батурина, Коліївщини, Крутів, голодоморів, схронів, колективізацій, ГУЛАГів, Майданів та іловайських...

Попіл, що рано чи пізно скристалізовується в алмаз, як прорікав Григорій Сковорода.

Тому ми вже не чернь попелу. Ми - люди Вогню! Мирослав Дочинец.

(Тримають ноутбуки, телефони сидять на сцені імітація метро, лунають постріли) навести проектор на дітей.

1. Привіт, світе!

Я знаю, ти зараз дивишся на нас. Дивишся наляканими очима Польщі. Нерішучими жестами Франції. Прорахованими кроками Німеччини. Знервованими вигуками Латвії. Скептичним посмикуванням Угорщини. Розслабленим мугиканням Італії. Німою мовчанкою Ізраїля. Далекими вигуками США і Канади. І очима сотні інших країн.

2.  Дивишся ніяково. Часто опускаєш погляд. Особливо, коли ми закриваємо собою наших дітей під час чергових ракетних атак. А коли таки наважуєшся очі підняти, дивишся вражено. Озираючись один на одного: чуєш, що то за така Україна? Її поливають градами, а вона стоїть. Її криють крилатими ракетами, а вона стоїть. Їй звідусіль брязкають довбаними танками, а вона стоїть. Їй прямо кажуть «айм вері сорі енд діплі консьорд, бат…», а вона - «тю, ну як знаєш, я пішов збивати літак». Їй пхають межи очі ядерну кнопку, а вона сміється і мовчки колотить бандерівське смузі.

Вчитель.  Світ не дихає, світ панічно скуповує йод, а вона стоїть. З якої такої ця Україна сталі? Що такого було в молоці її матері? Чим таким годують цих воїнів тисячі волонтерських рук?

3. Знаєш, світе, а ти справді не знаєш. І ми теж, напевно, не знали по-справжньому донині. Не знали, що в нас є така сила. Така міць. І така любов. Завжди була. Просто роками лежала під руїнами совка, руського міра, пір’ям голубів миру і гіллям дерев любові. Лежала й чекала, щоб вибухнути. Вибухнути не страхом. Страх - це те, що нині відчуваєш ти, світе. А ми відчуваємо дещо інше.

Ми відчуваємо лють. За кожну вбиту дитину. За кожну понівечену долю. За кожне спалене місто. За кожну зруйновану мрію. І ця лють дає нам сили.

Вчитель. Ми відчуваємо свободу. Вперше. По-справжньому. Так гостро і сильно. Голу, вразливу і водночас таку потужну свободу. І ця свобода дає нам сили.

4. Ми відчуваємо любов. Ох, як же ми відчуваємо любов. Коли нема своїх і чужих. Коли всі максимально рідні. Коли мільйони рук методично викладають шлях до перемоги кожен на своєму місці. І ця любов дає нам сили.

Тому, світе, не бійся. Ми на сторожі. І якщо ти раптом соромився запитати, ми скажем самі: так, весна прийде, і вона буде жовто-блакитна. Незалежно від того страшно тобі чи ні

 (Відеопрезентація під пісню «Мрія»  про навчання в бомбосховищі))

Ти думав, що я вмиюся слізьми?

 (дівчина зав’язуючи берці встає)

Впаду перед тобою на коліна?

Нащадку сумнозвісної орди

Не по зубах тобі я - Україна!!!

Я - нація, я - сила, я - народ,

Я - світло, що ніколи не згасає,

Я - правда, без прогнилих нагород,

Я - істинна любов, що не вмирає!!!

Ти думав я струмочок без води?

А я ріка стрімка, глибоководна,

Я з кожним днем міцнішаю, а ти?

Все нижче й нижче падаєш, - в безодню...

© Галина Британ, 15.03.2022

Україна – це земля, де живуть сильні і сміливі чоловіки, віддані і сильні духом жінки, де прапор має два кольори світу – небесний та сонячний.

І я вірю, що з такою кількістю патріотів Україна переможе у цій страшній війні, бо ніхто і ніколи не зламає нас.

А якщо і встанемо на коліна – то лише перед Богом!

Слава Україні!

(Виносять Державний Прапор)

1. Я можу впевнено сказати, що моя країна – велика, могутня та неповторна. Є багато і схожого між областями, але у кожного регіону є щось своє унікальне, особливе.

Цікаві історичні пам’ятки                  

Неповторний світ природи                  

Вагомі промислові підприємства       

Літературна спадщина                          

Пам'ятаймо, що в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – побудувати економічно й духовно багату, вільну й демократичну Україну, якою пишатимуться наші нащадки.

Україна соборна в серці, в душі і в розумі кожного українця, тому ми – непереможні!

(Відео Об'єкти ЮНЕСКО в Україні)

2. Я можу впевнено сказати, що моя Україна – найкраща країна у світі. Та чи маю я підстави говорити це так категорично? Що ж таке моя країна? І чому вона найкраща для мене?Вона схожа і водночас різна, кожний регіон, область доповнює її. Робить цілісною, єдиною. Неповторною. Велика  земля українська. Мрійливі смерічки і стрімкі потічки – це наша Україна.
3. Кримські степи,  залиті сонцем, і полтавські поля в соняшниковому цвіті – це наша земля. Ясні зорі над териконами Донеччини – це теж наш рідний край. Це безмежні ліси, зелені долини й луки, Карпатські вершини і синя даль Дніпра, Донецькі простори і зоряний Південь, Полісся і Крим, білі українські хати і велич міських краєвидів, усе це – наша Україна. А починається він з берегів   дитинства, із тебе, із мене… Україна – це славетна історія.

 (Вибух, сирени. Музична композиція «У мене немає дому»)

І нерв пече і кожна жилка ниє.

Клітини серця далі женуть кров.

А воно палить і по свинськи риє.

Воно не знає, що таке любов.

Що таке "жить" і берегти, й плекати.

Воно безумне, хворе на брехню.

Його нечиста породила мати,

Яка лиш чула смрад і матючню.

А нерв пече, а серце завмирає.

А осінь мила, як мале дитя.

А воно знов ракетами жбурляє

І робить з раю вирви і сміття.

А ми в кулак зібрали все на світі.

А ми в метро співаєм в повний зріст.

Ми будемо, ще будемо у літі

І буде сонце головний хорист!

Ким би ти не був, стань, будь ласка, промінцем світла. У світі надто багато горя, проблем, брехні та фальші...

А ти будь справжнім. Навіть якщо світ до тебе несправедливий.

Стань промінцем світла, світи крізь темряву... І, можливо, для когось ти станеш порятунком....

І Буде День. І правда переможе.

І Буде Ніч. В якій настане День.

Я Дякую Тобі за все, мій Боже...

За Слово.. і за біль від одкровень....

За Світло Світла . Видиме й незриме.

За хрест важкий на втомленій спині....

І Буде Бог . І Слово Буде Боже .

Мільйони все ж прийдуть до Отчих лав...

І Буде День . І Правда Переможе .

Де Кожен... Смертю Смерть свою.. здолав !

Вчитель.

 Якщо Бог мене чує, я хочу звернутися напряму:

Боже, присядь на хвилину, тримай телефон мій, читай війну.

Наші тексти прості, напевно, на цей раз – Пулітцер пас,

Але Ти прочитай і всім розкажи про нас.

І стається диво – Бог сидить тихенько, читає слово

І бормоче – ніколи в житті не читав такого:

"Вибач"

"Дякую"

"Хочу додому"

та співчуття – безкінечні свічки, що очевидно не про життя

"Як ти"

"Де ти" та "Не хвилюйся, зі мною ок"

Номери карток

Номери карток

Номери карток…

Загубилась такса

Загинув тато

В полоні дід

На веселку черга – останній начебто сірий кіт.

Бог сидить, читає, тремтить телефон у Його руці

Каже – як багато дякують невгамовні ці українці!

Головою хитає, і поки я чаю Йому несу –

Він мене питає – а хто такі ті ЗСУ?

Бачу, ваші люди щоденно моляться ЗСУ та мені,

Напевно, ми ваші два українських Боги на цій війні.

Бог закінчує на сьогодні стоденну книгу, за мить зника…

Я стаю безсовісною нахабою, хапаю Його за рукав:

Поки наші розстріляні діти лягають спати на небесах,

Хочу, щоби Ти кожного відспівав, про кожного написав.(сповістив)

Вимагаю, Боже, щоб Ти сидів біля виходу Сам, особисто Ти –

І нікого з наших більше не пропустив.

вірш Лали Тарапакіної, української тревел-блогерки

( Діти говорять по черзі)

Прийде день – ми будемо думати про війну в минулому часі.

Захочемо нову сумочку чи кроси.

Спатимемо всю ніч, згадаємо про серіали, ігри, нові пісні. І нам буде фіолетово до результатів Євробачення.

Прийде день – ми почнемо звикати щодня ходити на роботу, навчання. А влітку їздити в Крим чи Херсон.

Прийде день – ми зваримо всі ті вареники, підсмажимо всі налисники – відсвяткуємо перемогу. Клопотенка покличемо. А в шкільному меню нас буде влаштовувати навіть яка-небудь незнайома пан де калатрава.

Прийде день – чорне матюччя відступить. Це його передсмертна агонія. Тоді не захочеться ляпати бруд “замість тисячі слів”, бо всіх захопить глибина і краса мови.

Прийде день – стихнуть наші відмінності, ми пам’ятатимемо тільки спільне. Наше унікальне вміння гуртуватися і любити всім серцем.

Прийде день – ми забудемо звуки сирен та градів. І хоч привиди ще блукатимуть в снах та спогадах, але молитва, спів і тиха розмова з кимось рідним розчинить гострий страх.

Прийде день – ми виплачемося. І будемо плакати знов, знов і знов, але в очах стане трохи світліше.

Прийде день – ми відбудуємо нашу Україну. І кожен кожному буде – як золота пектораль.

Нехай у вас не буде навіть крихітного сумніву. Ми переможемо! Все буде Україна!

Учень

Цвіте калина між тернами…

І рідко пахнуть чорнобривці

Учень

Спинивсь Чумацький шлях над нами.

Разом Ми – українці!