Виховний захід "Запалимо свічку"

Тема : Запалимо свічку

Мета: визначити суть, причини та наслідки Голодомору 1932-1933рр.,

            вшанувати пам'ять його жертв.

 

Хід уроку

 

І. Актуалізація опорних знань          ( Слайд 1)

-  Сьогодні у нас урок пам’яті. Його проводять одночасно з нами в усіх школах нашої держави.

         Прошу вас бути уважними і задуматись, що відбулося в Україні

84 роки тому і що витерпів український народ  на шляху до незалежності.

 

ІІ. Основна частина уроку

 

         1. Вступ                                            ( Слайд 2)

-         У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій. Так, були різні війни, катастрофи, які забирали життя людей. Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії літака чи потягу, виверження вулкану – це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, - це друге. А коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше. Особливо – голоду, який створили навмисно. Ви вже знаєте, що в Україні родючі землі і вона багата хлібом. Ще нашу Україну називали «житницею Європи».

Хіба можна уявити, що народ – хлібороб помирає від голоду?

Хіба можна уявити, що людина збирала урожай, радувалась, що зможе прокормити свою родину, своїх дітей, а на наступний день влада все забирала, не лишаючи ані зернини, ані картоплини.

В ті часи жертвами ставали не окремі люди, винищувались цілі села. Від голоду помирали і старі, і молоді. Найстрашніше – помирали діти. У вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько 2/3 учнів. Вони не дожили до свого першого дзвоника.

Саме так влада поступила з мільйонами українців у ті далекі 30-ті роки минулого століття.

Людей свідомо морили голодом. Це злочин проти людини. Це злочин проти народу. Це злочин проти усього людства. Це геноцид.

Це наша історія. Ми не можемо її викреслити з нашої пам’яті. Ми не можемо це забути.

 

2. Що таке Голодомор?          ( Слайд 3)

В   словниках радянських часів немає тлумачення слова   ” голодомор”.   Є лексема ” голодомор” ,яка трактується як відсутність продуктів харчування у зв’язку з неврожаєм   або іншим стихійним лихом. З погляду граматики воно складається з із двох слів: ” голод”  і “морити”,буквально означає ” морити голодом людей”.

 

         - Ця трагедія забрала життя мільйонів наших земляків. В українських селах від голоду помирали і дорослі, і діти.

         Але найстрашнішим є те, що голодомор був створений спеціально.

          Український народ – свободолюбивий. Проти його свободи боролися у різні способи. Сталін винайшов власний, один з найжорстокіших за усю історію людства. Він залізною рукою впровадив терор і голодну смерть.

Дотепер ми не знаєм імен всіх, хто загинув від голодної смерті. Їх не називали героями. Їм не ставили пам’ятників чи обелісків.

Нас просто заставляли про це забути. Але пам'ять не можна знищити!

 

3. Факти про Геноцид:                   ( Слайд 4)

1- учень:

Голодомор в Україні тривав 17 місяців (з квітня 1932 року по листопад 1933 року) За різними даними, загинули від 4 до 7 млн. осіб.

2 – учень:

Навесні 1933-го від голоду вмирали 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже   25 тисяч – щодня.

3- учень:

 Середня тривалість життя українців 1933 р. Становила 7,3 року в чоловіків 10,9 у жінок.

 

У 1988 році Конгрес США офіційно визнав Голодомор 1932-33 рр. актом геноциду проти українського народу.

 

4- учень:

У листопаді 1989 р. у висновках Міжнародної комісії з розслідування голоду 1932-33 рр. в Україні голодомор кваліфікували як геноцид проти українського народу.

 

5 – учень:

У 1988 році Конгрес США офіційно визнав Голодомор 1932-33 рр. актом геноциду проти українського народу.

 

6 – учень:

23 січня 1933 р. Директивою ЦК ВКП (б) і РНК  СРСР українським селянам  заборонили покидати місця проживання.

 

4. Як чинився Голодомор?

У 1932 р. погодні умови склалися сприятливі і хліб, слава Богу, вродив, українці, працьовиті люди, не полінувались зібрати його. Але становище у країні було катастрофічним. Тому партійно-державна верхівка під керівництвом Й. Сталіна прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі. Люди чинили надзвичайний опір. На півдні, сході і в центрі України вирували справжнісінькі селянські війни – наші діди і бабусі з останніх сил захищали свій життєвий простір. Інформацію про голодомор 1932-33 років ретельно приховували, ув’язнюючи людей, які намагалися її поширю­вати. Тільки згодом дослідники приблизно підрахували, шо підчас голодомору загинуло від 5 до 10 мільйонів українських селян.

( Слайд 5 )

Люди пухли від голоду, вимирали цілі села.  Наступила голодна зима. Хліба не стало вже до Нового року. Голодуючі сім’ї їли кукурудзяні качани, стебла, просяне лушпиння, стручки акації, сушену солому, трави, гнилі кавуни і буряки, а також м’ясо домашніх тварин і дохлих коней. А тисячі пудів хліба пріли, гнили на сусідніх з голодуючими селами залізничних станціях та елеваторах під пильною охороною міліції та чекали відправки до інших країн в якості гуманітарної допомоги.               ( Слайд 6 )

Під кінець 1932  та на початку 1933 року селянство вже не мало ніяких харчів, а спеціальні загони забирали не лише останнє зерно, але і печений хліб, крупу, квасолю, картоплю, горох, насіння для сівби овочів, навіть насіння квітів.

 А ось яким було меню того страшного лихоліття, завдяки якому українці виживали. Меню відтворене на основі спогадів свідків того старшного голоду:

• Хліб, до складу якого були висівки проса та гречки, замішані на воді.
• Відварена дерев’яна стружка, обспебена з барильця, в якому колись зберігалося сало.
• Випарені в казанах старі кістки тварин, шкіряне взуття та підошви.
• «Млинці» з кропиви, каша з іншого буряну.

Вчитель. Села вимирали тихо, благаючи хліба. Виснажені, напівживі жінки пекли перепічки, замішані на тирсі, товчених жолудях, ліщинових сережках. Та з кожним наступним днем ставало все скрутніше і голодніше.

( Слайд 7 )

Найбільше від Голодомору постраждали Харківська, Київська, Полтавська, Сумська, Черкаська, Житомирська області.

 

«Закон про п’ять колосків».         ( Слайд 8 )

Влітку 1932р. голодне населення, намагаючись хоч якось вижити, масово стригло ще не дозрілу пшеницю на полях. Працівники НКВС та ДЕПУ за допомогою активістів з числа незаможних селян почали виловлювати «перукарів», тобто тих хто ночами зрізував колоски.

Оскільки зібраний урожай зразу  після обмолоту  доправлявся на хлібоприймальний пункт, селяни масово почали красти зерно. Однак влада перекрила і цей шлях: 7 серпня 1932 р. прийнято постанову «Про  охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення громадської (соціалістичної) власності».

Збирання колосків визначалося як розкрадання соціалістичної власності, покарання – розстріл з конфіскацією всього майна при тяжких обставинах і мінімум 10 років ув’язнення в усіх інших випадках. «Закон про п’ять колосків» - так називали його в селі. Рівно стільки потрібно для засудження. Людей засуджували за збір колосків на вже зораному колгоспному полі, за зріз колосків на власному полі,  за «самоправний» помел власного хліба, за розмови про те, що план хлібоздачі нереально виконати, за приховування харчів.

 ( Слайд 9 )

Закон про “Чорні дошки”

Листопад 1932 р. – в Україні запроваджується система голодних гетто – ”чорних дощок”. Занесення на 2чорні дошки” колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення, будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на ”чорну дошку” було занесено до третини сіл України.

 

 

5. Свідчення очевидців.

Ось які спогади залишили очевидці:           ( Слайд 10 )

 

Анастасія Максимівна Кучерук, жителька с. Судачівка Чуднівського р-ну Житомирської обл.: «На світі весна, а над селом надвисла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дво­рах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий жи­віт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже нема, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом: назад, вперед, скільки сидить, стільки й гойдається. І безко­нечна одна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи, а так, у простір, у світ — їсти, їсти, їсти…».

 

Петро Макарович Соловищук з села Луки Дашівського р-ну на Вінниччині: «Батько кладе на тачку моїх два брати і сестру, везе на цвинтар. Розгріб лопатою мамину могилу, розгор­нув рядно, поклав їх туди ж, до мами. Батько почав лопатою ки­дать землю в яму, а я собі руками. А тоді помер і батько… І так від моєї родини ніякого сліду — ні могили, ні хреста. Тільки імена».

 

 Звучить пісня В. Вермінського « Голод».      ( Слайд 11 )

 

Ці історії є лише краплиною в морі людського горя, яке довелося пережити мільйонам українських сімей у 1932-1933рр. Вони доводять, що Голодомор в Україні був спеціально створений. Ця історія в котре доводить, що правда немає кордонів. Її потрібно шукати, а пам'ять шанувати.     ( Слайд  12 )

 

ІІІ. Підсумок.

Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об’єднувати всіх живих одним спогадом, однією печаллю, однією надією. Адже й нині живе у пам’яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і жит­тям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз’ятрені серця, болить душа, що звідала горе до краю.

Життя людське — найсокровенніший дар Божий, і кожне — дорожче над усі цін­ності земні й небесні, і кожне має зберегтися в пам’яті поколінь і нинішніх, і грядущих, бо ми люди. Ніколи не пізно… Покаятися і стати на шлях істини і любові, бо голоси мучеників із тридцять тре­тього, що померли насильницькою жахливою смертю, волають до на­ших сердець і розуму, щоб сказати пекуче слово правди.

Тому ми сьогодні згадуємо цю трагічну сторінку історії українсь­кого народу та даємо обіцянку пе­редати знане прийдешнім, щоб світла пам’ять спокутувала неспра­ведливе замовчування минулого.

-         Прошу зараз вшанувати пам'ять мільйонів невинних жертв Голодомору хвилиною мовчання.         ( Слайд 13 )

 

 

Учень.                              ( Слайд 14 )

Їж, сину, хліб, та пам`ятай, що в ньому

Саме життя закладено людей.

І сонце українське, й звуки грому,

Мозольний труд і посмішка очей.

Їж, доню, хліб і не кидай додолу,

А підніми, коли не там лежить.

А як сідаєш, сину, мій до столу,

То пам`ятай, що хліб – це значить жить.

 

( Слайд 15 )

 IV. Домашнє завдання.   Звучить пісня О. Білозір «Свіча».

 

         В суботу, 25 листопада, о 16 годині, коли на вулиці стемніє, попросіть батьків засвітити  на підвіконні свічку так, щоб її було видно знадвору.

Цих вогників має бути якнайбільше. Вони потрібні для кожного з нас

Ці вогники символізують нашу скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів наших українців. Ці вогники зігріють душі загиблих.

Це - знак  нашої пам’яті.

Це – символ очищення задля нашого майбутнього.

Ми живемо. Живе наш народ. Так буде завжди.