Виховний захід "Зустріч з Кобзарем"

Про матеріал

Знайомство дітей з біографією та творчістю видатного українського поета Т.Г.Шевченка

Перегляд файлу

Виховний захід

«Зустріч з Кобзарем»

Вчителя КЗ КОР «Боярська спеціальна школа І – ІІ ступеня»

Іванової Світлани Харитонівни

Мета: Розширити і поглибити знання учнів про великого поета, художника, письменника Т.Г. Шевченка. Вчити дітей сприймати красу української природи, відтворену у віршованих текстах. Розвивати вміння милуватися красою природи. Виховувати любов до рідного слова, викликати бажання вивчати твори поета.

Обладнання: Клас прикрашений українськими рушниками, малюнками дітей до творів Т.Г. Шевченко. В центрі – портрет Т.Г. Шевченка. Виставка творів та картин поета. Фотографії та ілюстрації, грамзапис пісні «Реве та стогне Дніпр широкий».

Хід заняття

Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий».

Вступне слово вчителя:

В історії завжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє людство. До них належить й ім*я великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Весь свій могутній талант він присвятив служінню народові.

Поет писав: «Історія мого життя становить частину історії моєї Батьківщини». Шевченко вийшов з народу, жив з народом, і не тільки думкою, а й обставинами життя був з ним міцно і кровно пов*язаний.

Учень: Щовесни, коли тануть сніги,

І у рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам*ять Шевченка.

Учениця:

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами,

В похилій хаті, край села.

Над ставом чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка – мати, вбита горем.

Ведуча:

Народився Тарас Шевченко 9 березня 1914 року в селі Моринці, Звенигородського повіту на Київщині. Батьки його Григорій та Катерина були кріпаками. Тарасу було 9 з половиною років, коли померла його мати, а в 12 років він залишився круглим сиротою. Батько не залишив синові нічого у спадок.

Однак сучасники запам*ятали його пророчі слова: «Синові Тарасові з мого хазяйства нічого не треба, - він не буде звичайною людиною: з нього вийде або щось дуже гарне, або великий ледар, для нього моя спадщина або нічого не варта, або нічим йому не допоможе».

Тяжко жити сиротою, в наймах. Ким тільки він не був: і пастухом, і погоничем, і нянькою, і воду носив школярам. Про своє нелегке дитинство Тарас Григорович згадує у своїх віршах.

Діти читають вірші: «Не називаю її раєм», «І золотої і дорогої», «Мені тринадцятий минало».

Друга ведуча:

Багато віршів Т.Г. Шевченко стали піснями. Композитори різних країн світу писали музику на його вірші. А український композитор М. Лисенко написав музику більш, ніж на 100 творів Кобзаря. Багато пісень на слова Т.Г Шевченко стали народними. Ось послухайте одну із них :

(Діти співають «Зоре моя вечірняя»)

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою.

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою

Сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає.

Ведуча:

Тарасу хотілося вчитися читати і писати. А ще він хотів бути маляром. Все, що бачив, хотілося намалювати. Довго терпів Тарас знущання п*яного дячка Богорського, аби тільки вчитися і малювати. Про це він згадує у вірші «А.О. Козачковському». (Учень читає вірш «Давно те діялось…» /уривок/).

1831 рік – Тарас у Петербурзі, а у 1838 році посміхнулася доля Шевченку. Благородні люди викупили його з неволі, продавши портрет Жуковського, який малював К. Брюлов. Тарасові було тоді 24 роки.

Та в людському морі стрілись брати,

Що зуміли в горі йому допомогти.

Викупили друзі!

Вільним став Тарас!

Ставши вільним, Т.Г. Шевченко вступив до академії мистецтв. За час навчання одержав 3 срібні медалі за свої художні роботи. Багато в цей період написав поетичних творів.

Друга ведуча:

1840 рік. Петербург. Завдяки українському письменникові Євгену Гребінцю вийшла в світ перша збірка Тараса Шевченка «Кобзар».

«Кобзар» за Іваном Франком , - це епоха в історії духовного розвитку українського народу, бо ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухнувши, мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою в українським письменництві якістю і простотою. Шевченків «Кобзар» - це Біблія українського народу, це книга, якій судилося бути безсмертною, бо сам народ визнав її своєю книгою.

І народ, який має такого поета як Шевченко, і таку вічну книгу як «Кобзар» - безсмертний. У цій книзі переплелась доля селянки – кріпачки з долею всією неньки – України. , боротьба гайдамаків та козаків з боротьбою народу за щастя і волю. В багатьох хатах сьогодні можна побачити портрет Тараса Шевченко, заквітчаний вишитими рушниками, а на столі стоїть його «Кобзар».

Учениця:

Беру «Кобзар» - безцінний скарб духовний,

І українцем будучи завжди,

Горджуся, що на українській мові

«Кобзар» я маю щастя осягти.

То сумна, мов пісня вечорова,

То гаряча й чиста, мов зоря,

Наша рідна українська мова

Крилата була у Кобзаря.

Ведуча:

Свої твори поет пише чарівною барвистою українською мовою, близькою до народної. Тому вірші його легко читати і запам*ятовувати. Ніжно, ласкаво описує він природу України.

(Діти декламують вірші «Тече вода з-під явора», «Світає»).

Лунає пісня «Зацвіла в долині червона калина».

Зацвіла в долині червона калина,

Ніби засміялась дівчина – дитина.

Любо-любо стало, пташечка зраділа

І защебетала, почула дівчина,

І в білій свитині з біленької хати

Вийшла погуляти у гай на долину.

Друга ведуча:

Багато написав Шевченко про материнське щастя й горе, про людську мудрість, про славну історичну минувшину, а також про велику любов до рідного краю.

Лишив він нам свої слова – заповіти, які допомагають нам жити, їх називають золотими словами Шевченка.

Учень:

Свою Україну любіть,

Любіть її во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї господа моліть

Не цурайтесь того слова,

Що мати співала,

Як малого сповивала,

З малим розмовляла.

Учітесь, читайте

І чужого научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Ведуча:

А були такі слова, якими Шевченко прямо закликав до боротьби:

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте.

І вражою злою кров*ю

Волю окропіте.

Тараса Григоровича заарештовують і відправляють у заслання. Але Шевченко мріє про вільну Україну, про її щастя. Він пише:

І на оновленій землі

Врага не буде супостата

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі!

10 років заслання підірвали фізичні сили, здоров*я Шевченка. Поет поїхав в Україну, хотів поселитися тут, писати, працювати. Але проживання в Україні йому заборонене. Тому поет повертається в столицю.

А 10 березня 1861 року Тарас Григорович помер. Спочатку поховали його в Петербурзі на Смоленському кладовищі. Та чи могли люди забути і не виконати заповіт?

Учень:

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій.

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі,

Було видно, було чути

Як реве ревучий.

І у травні того ж року перевезли його прах в Україну. Поховали Тараса на Чернечій горі, поблизу Канева.

Учениця:

Багато літ минуло з того часу,

Праправнуки вивчають «Заповіт».

У Каневі вклоняються Тарасу

Не тільки Україна – цілий світ.

Учениця:

Сьогодні ми виконуємо ще один заповіт Шевченка.

І мене в сім*ї великій,

В сім*ї вольній, новій.

Не забудьте пом*янути,

Незлим, тихим словом.

Вчитель:

10 березня за народним календарем – День Тараса, що в перекладі означає «непоборний», «упертий». Непоборний Тарас з нами! Бо слово його вічне, слово невмируще своєю правдою.

Іменем Шевченка названі міста і села, а пам*ятники поету побудовані не лише в Україні, а й далеко за її межами: в Росії, в Молдові, Канаді, Франції, Америці. Його твори видані за кордоном на 33 мовах світу. А скільки книг, альбомів, фільмів створено про нього. Ось перед вами невелика виставка книг і у кожного з вас є книжечка творів Тараса Григоровича. Нехай вона стане для вас віконечком у цікавий світ його творів.

Юні друзі! Любіть Україну, як любив її поет.

Читайте його твори і ваша мова буде гарною, барвистою, - бо українська мова – одна з найкращих мов світу.

Література: