Виховний захід
«Зустріч з Кобзарем»
Вчителя КЗ КОР «Боярська спеціальна школа І – ІІ ступеня»
Іванової Світлани Харитонівни
Мета: Розширити і поглибити знання учнів про великого поета, художника, письменника Т.Г. Шевченка. Вчити дітей сприймати красу української природи, відтворену у віршованих текстах. Розвивати вміння милуватися красою природи. Виховувати любов до рідного слова, викликати бажання вивчати твори поета.
Обладнання: Клас прикрашений українськими рушниками, малюнками дітей до творів Т.Г. Шевченко. В центрі – портрет Т.Г. Шевченка. Виставка творів та картин поета. Фотографії та ілюстрації, грамзапис пісні «Реве та стогне Дніпр широкий».
Хід заняття
Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий».
Вступне слово вчителя:
В історії завжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє людство. До них належить й ім*я великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Весь свій могутній талант він присвятив служінню народові.
Поет писав: «Історія мого життя становить частину історії моєї Батьківщини». Шевченко вийшов з народу, жив з народом, і не тільки думкою, а й обставинами життя був з ним міцно і кровно пов*язаний.
Учень: Щовесни, коли тануть сніги,
І у рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам*ять Шевченка.
Учениця:
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами,
В похилій хаті, край села.
Над ставом чистим і прозорим,
Життя Тарасику дала
Кріпачка – мати, вбита горем.
Ведуча:
Народився Тарас Шевченко 9 березня 1914 року в селі Моринці, Звенигородського повіту на Київщині. Батьки його Григорій та Катерина були кріпаками. Тарасу було 9 з половиною років, коли померла його мати, а в 12 років він залишився круглим сиротою. Батько не залишив синові нічого у спадок.
Однак сучасники запам*ятали його пророчі слова: «Синові Тарасові з мого хазяйства нічого не треба, - він не буде звичайною людиною: з нього вийде або щось дуже гарне, або великий ледар, для нього моя спадщина або нічого не варта, або нічим йому не допоможе».
Тяжко жити сиротою, в наймах. Ким тільки він не був: і пастухом, і погоничем, і нянькою, і воду носив школярам. Про своє нелегке дитинство Тарас Григорович згадує у своїх віршах.
Діти читають вірші: «Не називаю її раєм», «І золотої і дорогої», «Мені тринадцятий минало».
Друга ведуча:
Багато віршів Т.Г. Шевченко стали піснями. Композитори різних країн світу писали музику на його вірші. А український композитор М. Лисенко написав музику більш, ніж на 100 творів Кобзаря. Багато пісень на слова Т.Г Шевченко стали народними. Ось послухайте одну із них :
(Діти співають «Зоре моя вечірняя»)
Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою.
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Ведуча:
Тарасу хотілося вчитися читати і писати. А ще він хотів бути маляром. Все, що бачив, хотілося намалювати. Довго терпів Тарас знущання п*яного дячка Богорського, аби тільки вчитися і малювати. Про це він згадує у вірші «А.О. Козачковському». (Учень читає вірш «Давно те діялось…» /уривок/).
1831 рік – Тарас у Петербурзі, а у 1838 році посміхнулася доля Шевченку. Благородні люди викупили його з неволі, продавши портрет Жуковського, який малював К. Брюлов. Тарасові було тоді 24 роки.
Та в людському морі стрілись брати,
Що зуміли в горі йому допомогти.
Викупили друзі!
Вільним став Тарас!
Ставши вільним, Т.Г. Шевченко вступив до академії мистецтв. За час навчання одержав 3 срібні медалі за свої художні роботи. Багато в цей період написав поетичних творів.
Друга ведуча:
1840 рік. Петербург. Завдяки українському письменникові Євгену Гребінцю вийшла в світ перша збірка Тараса Шевченка «Кобзар».
«Кобзар» за Іваном Франком , - це епоха в історії духовного розвитку українського народу, бо ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухнувши, мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою в українським письменництві якістю і простотою. Шевченків «Кобзар» - це Біблія українського народу, це книга, якій судилося бути безсмертною, бо сам народ визнав її своєю книгою.
І народ, який має такого поета як Шевченко, і таку вічну книгу як «Кобзар» - безсмертний. У цій книзі переплелась доля селянки – кріпачки з долею всією неньки – України. , боротьба гайдамаків та козаків з боротьбою народу за щастя і волю. В багатьох хатах сьогодні можна побачити портрет Тараса Шевченко, заквітчаний вишитими рушниками, а на столі стоїть його «Кобзар».
Учениця:
Беру «Кобзар» - безцінний скарб духовний,
І українцем будучи завжди,
Горджуся, що на українській мові
«Кобзар» я маю щастя осягти.
То сумна, мов пісня вечорова,
То гаряча й чиста, мов зоря,
Наша рідна українська мова
Крилата була у Кобзаря.
Ведуча:
Свої твори поет пише чарівною барвистою українською мовою, близькою до народної. Тому вірші його легко читати і запам*ятовувати. Ніжно, ласкаво описує він природу України.
(Діти декламують вірші «Тече вода з-під явора», «Світає»).
Лунає пісня «Зацвіла в долині червона калина».
Зацвіла в долині червона калина,
Ніби засміялась дівчина – дитина.
Любо-любо стало, пташечка зраділа
І защебетала, почула дівчина,
І в білій свитині з біленької хати
Вийшла погуляти у гай на долину.
Друга ведуча:
Багато написав Шевченко про материнське щастя й горе, про людську мудрість, про славну історичну минувшину, а також про велику любов до рідного краю.
Лишив він нам свої слова – заповіти, які допомагають нам жити, їх називають золотими словами Шевченка.
Учень:
Свою Україну любіть,
Любіть її во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї господа моліть
Не цурайтесь того слова,
Що мати співала,
Як малого сповивала,
З малим розмовляла.
Учітесь, читайте
І чужого научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Ведуча:
А були такі слова, якими Шевченко прямо закликав до боротьби:
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте.
І вражою злою кров*ю
Волю окропіте.
Тараса Григоровича заарештовують і відправляють у заслання. Але Шевченко мріє про вільну Україну, про її щастя. Він пише:
І на оновленій землі
Врага не буде супостата
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі!
10 років заслання підірвали фізичні сили, здоров*я Шевченка. Поет поїхав в Україну, хотів поселитися тут, писати, працювати. Але проживання в Україні йому заборонене. Тому поет повертається в столицю.
А 10 березня 1861 року Тарас Григорович помер. Спочатку поховали його в Петербурзі на Смоленському кладовищі. Та чи могли люди забути і не виконати заповіт?
Учень:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій.
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі,
Було видно, було чути
Як реве ревучий.
І у травні того ж року перевезли його прах в Україну. Поховали Тараса на Чернечій горі, поблизу Канева.
Учениця:
Багато літ минуло з того часу,
Праправнуки вивчають «Заповіт».
У Каневі вклоняються Тарасу
Не тільки Україна – цілий світ.
Учениця:
Сьогодні ми виконуємо ще один заповіт Шевченка.
І мене в сім*ї великій,
В сім*ї вольній, новій.
Не забудьте пом*янути,
Незлим, тихим словом.
Вчитель:
10 березня за народним календарем – День Тараса, що в перекладі означає «непоборний», «упертий». Непоборний Тарас з нами! Бо слово його вічне, слово невмируще своєю правдою.
Іменем Шевченка названі міста і села, а пам*ятники поету побудовані не лише в Україні, а й далеко за її межами: в Росії, в Молдові, Канаді, Франції, Америці. Його твори видані за кордоном на 33 мовах світу. А скільки книг, альбомів, фільмів створено про нього. Ось перед вами невелика виставка книг і у кожного з вас є книжечка творів Тараса Григоровича. Нехай вона стане для вас віконечком у цікавий світ його творів.
Юні друзі! Любіть Україну, як любив її поет.
Читайте його твори і ваша мова буде гарною, барвистою, - бо українська мова – одна з найкращих мов світу.
Література: